The Healer Cat - Ukrainian Edition

Ukrainian
EDITION
Кішка-цілителька
W
ickWick
ТУУЛА ПЕРЕ
КЛАВДІЯ БЕЗАК

КІШКА-ЦІЛИТЕЛЬКА

Кішка-цілителька
Автор Туула Пере
Художник Клавдія Безак
Верстка Пітер Стоун
Переклад з англійської Юлія Яківна Чернікова
ISBN 978-952-325-026-0 (друковане видання)
ISBN 978-952-357-143-3 (М’який обкладинка)
ISBN 978-952-325-526-5 (електронна книга)
Перше видання
Авторське право © 2019 Віквік Лтд (Wickwick Ltd)
Видано в 2019 році видавництвом Віквік Лтд (Wickwick Ltd)
Гельсінкі, Фінляндія
The Healer Cat, Ukrainian Translation
Story by Tuula Pere
Illustrations by Klaudia Bezak
Layout by Peter Stone
Ukrainian translation by Yulia Lutska
ISBN 978-952-325-026-0 (Hardcover)
ISBN 978-952-357-143-3 (Sof tcover)
ISBN 978-952-325-526-5 (ePub)
First edition
Copyright © 2019 Wickwick Ltd
Published 2019 by Wickwick Ltd
Helsinki, Finland
Originally published in Finland by Wickwick Ltd in 2016
Finnish “Parantajakissa”, ISBN 978-952-325-055-0 (Hardcover), ISBN 978-952-325-555-5 (ePub)
English “The Healer Cat”, ISBN 978-952-325-187-8 (Hardcover), ISBN 978-952-325-687-3 (ePub)
All rights reserved. No part of this publication may be reproduced, stored in a retrieval system, or transmitted in any form or by
any means, mechanical, electronic, photocopying, recording, or otherwise, without the prior written permission of the publisher
Wickwick Ltd. The only exception is brief quotations in printed articles and reviews. For details and written permissions, contact
rights@wickwick.fi.
Wickwick books are available at special discounts when purchased in quantity for premiums and promotions as well as fundraising
or educational use. Special editions can also be created to specification. For details, contact specialsales@wickwick.fi.

Ukrainian
EDITION
Кішка-цілителька
ТУУЛА ПЕРЕ • КЛАВДІЯ БЕЗАК
W
ickWick
Children’s Books from the Heart
1

2
Мурці не було на що нарікати. Вмостившись на припічку, вона ніжилася в теплі,
спостерігаючи за тим, як хазяйка складає солодкі коржики в торбинки для охолодження.
Скоро вона наллє Мурці цілу мисочку молока та, сівши біля журнального столика,
дозволить і їй вмоститися в себе на колінах.

Мурка була єдиною кішкою в домі, й завдяки цьому до неї ставилися з особливою
турботою. Звичайним вуличним котам доводилось задовольнятись більш скромними
умовами, але Мурка була не звичайною кішкою, а кішкою-цілителькою, що славилася
своїм дивовижним даром серед усіх сусідів. Її ніжні лапки зцілили багатьох людей
та тварин.
3

4
Щовечора, коли хазяїн і хазяйка лягали відпочити
і переглянути свіжі газети, кішка-цілителька
примощувалася поряд із ними, по
черзі зігріваючі їм ніжки, або скрутившись клубочком
біля хворої спини хазяйки. Хазяйці Мурка
приділяла все ж трохи більше уваги – адже саме
хазяйка завжди пригощала її смачненьким.

5

6

Увесь день не вгавала завірюха, а з наближенням вечора лютішав мороз. З усіх околиць
до Мурки завітали тварини, і всі вони її дуже цінували. Зібравшись у вітальні,
вони слухали кішку, що муркотіла, примостившись на цегляній печі.
Тут була і родина білок, що жили на великій ялині в саду, і сім›я горобців, і хазяйський
сторожовий пес Рекс. Примруживши очі, Мурка муркотіла від задоволення. У напівтемній
кімнаті усі насолоджувались спокійним, тихим вечором.
Хазяйка дуже любила тварин і не була проти таких відвідин; головне, щоб ніхто з гостей
не забував струсити з хутра сніжок і ретельно витерти лапки. Часом вона готувала для
них частування, залишаючи маленькі горнятка з вівсяною крупою, зерном і водою біля
входу.
7

Примруживши очі, Мурка оглядала тварин, що влаштувалися на підлозі. Усі вони
були їй добре знайомі, адже вона народилася й виросла тут, на фермі. Більше того,
їй були добре відомі всі їх недуги.
З плином років старий сторожовий пес Рекс втратив колишню наснагу. Тепер він беріг
свій гавкіт лише для найдивніших відвідувачів, адже навіть його голос із віком захрип.
Час від часу кішка-цілителька притискала свою теплу лапку Рексу до грудей, туди, де
билося у своєму неспішному ритмі його віддане серце. Відчуваючи це, пес глибоко зітхав
і починав махати хвостом. Тепер, поклавши мордочку на лапи, Рекс дрімав на килимку.
8

Притулившись одне до одного, горобці всілися на
мотку пряжі, який хтось залишив на підлозі. Настовбурчивши
пір›я, вони дрімали і бачили уві сні тепле літо.
9

Мурці були добре відомі недуги родини білок, які не раз зверталися до неї за
допомогою.
Минулого літа тато білченят пошкодив передню лапку. Він забив , стрибаючи через
цегляну огорожу в садку. Довгий час щовечора кішка-цілителька прикладала до забитого
місця свою шовкову лапку, поки біль поступово не вщух.
10

Малі білченята на здоров’я не скаржилися, а іноді поводилися навіть занадто
активно. Однак, на щастя, вони миттю заспокоювалися, слухаючи заколисуюче
муркотіння кішки, що давало мамі-білці заслужену можливість трохи відпочити від материнських
клопотів. Навіть зараз, огорнувши своїх малюків довгим пухнастим хвостом,
мама-білка блаженно дрімала.
Кімнату заповнила мирна дрімота. Аж раптом у тишу різко увірвався нетерплячий стук
у двері. Прокинувшись від несподіванки, усі обернулися до входу, виглядаючи, хто ж там
прийшов.
11

12

Раптом двері розчинилися, й до кімнати заскочила засніжена зайчиха-білячка, разом
із якою в дім увірвався струмінь морозного повітря та ледь відчутний запах ялинових
гілок. Інші тваринки невдоволено заметушились: із якого це дива зайчиха примчала в
такому поспіху і порушила їх спокій у товаристві кішки-цілительки?
– Кішко Мурко, ти маєш допомогти мені, – задихавшись, вимовила зайчиха. – Точніше,
допомога потрібна моєму малюку.
– Що сталося? – запитала Мурка дещо роздратовано, – вона б і сама з радістю продовжила
мирно відпочивати з іншими тваринами.
– Маленьке зайченя лежить із гарячкою в нашій норі в лісовій хащі, – пояснила стривожена
мати. – Мордочка бідолахи зовсім червона і просто горить, бідне маля ледве дихає.
– Чому ж ти не принесла малюка до мене? – запитала кішка.
– У такий мороз! Я навіть і подумати не могла про те, щоб нести хворе маля через ліс, –
виправдовувалася мати-зайчиха.
Кішка Мурка мовчала, розмірковуючи над тим, що їй відповісти. Їй зовсім не хотілося
йти з дому в темну ніч у таку завірюху. Піклуватися про пацієнтів було набагато затишніше
у теплому будинку.
13

Мама-зайчиха знала, про що думала Мурка,
але вона не збиралась поступатися так
легко. Для неї не було нічого важливішого за здоров’я
її малечі, і вона була ладна на все, лишень би
її малюк одужав.
– Я бачила біля будинку санчата і могла б відвезти
тебе на них до лісу, – нарешті промовила зайчиха.
Вона добре розуміла, що відгодована хатня кішка
не зважиться на те, щоб вирушити в дорогу пішки
по снігу, ще й у таку далечінь.
– Не можна залишати хворе зайченя в біді, – втрутилися
інші тварини, стаючи на бік матері, що благала
про допомогу.
Нарешті Мурка поступилася. Повільно підвівшись,
вона потягнулася та зістрибнула з кам’яної
печі.
– Ну тоді вирушаймо, але застели для мене сані
вовняною ковдрою.
– Це я легко, – пообіцяла зайчиха, оглянувши
кімнату. Вона стягла ковдру з крісла-гойдалки й
попрямувала до дверей. – Вирушаймо, не можна
марнувати час.
14

15

16

Зайчиха струсила сніг із санчат, що чекали біля ґанку. Мурка неохоче застрибнула на
них і загорнулась у вовняну ковдру. Тепер з цього згортка виглядав лише котячий ніс
та тремтячі вуса.
Вони вирушили у нелегку мандрівку в лісову хащу, де мале хворе зайченя чекало на допомогу.
Кішка була нелегкою ношею, і санчата глибоко вгрузали в сніг. У морозному повітрі
пара від теплого подиху зайчихи повільно здіймалася вгору невагомою хмаринкою.
Часом зайчисі здавалося, що вона більше не може бігти, що це занадто тяжко для неї.
Через хурделицю вони ледве просувались, і їй весь час доводилося зупинятися, щоб
перевести подих. Але щоразу, коли
вона відчувала, що ось-ось впаде від
утоми, вона бачила свого малюка, і їй
здавалося, ніби із завірюхою до них
долинає знайомий голос, що кличе
маму.
Ліс усе темнішав, із усіх боків їх обступили
височезні ялинки, і раптом
зайчиха захвилювалась, відчувши
небезпеку.
17

18

Зайчиха і кішка-цілителька на санчатах дійшли до
крутої скелі, вкритої бурульками. Аж раптом із-за
ошатної ялини, оброслої бородатим мохом, вискочив
вовк! Своїми пронизливими очима він здивовано
дивився на мандрівниць. Здавалося, він намагався
зрозуміти, що то за незвичайні істоти. Голодний вовк
був радий будь-якій можливості підкріпитися. Зайчиха
виглядала доволі худою, але що то за цікавий згорток на
санчатах?
Принюхуючись, вовк повільно наближався…
– Мурко, прокидайся! – закричала зайчиха. – Вставай і
допоможи, інакше нам не врятуватись!
– Що тут відбувається? – пробурчала кішка і скинула з
себе ковдру.
Бліде місячне сяйво, ледь пробиваючись крізь хурделицю,
освітлювало нічний пейзаж. Мурка зрозуміла, що
вони із зайчихою потрапили у смертельну небезпеку.
Хоча кішка і погладшала трохи останнім часом, вона
добре знала, на що здатна. Її сила була не у м›язах, вона
крилася набагато глибше. Кішка відважно вирушила
прямо назустріч вовку.
19

20
Кішка і вовк зустрілися мало не носом до носу і, завмерши, дивилися одне одному в
очі. Збоку за ними спостерігала зайчиха, якій хотілося втекти подалі чи принаймні
заплющити очі, але вона не могла й поворухнутися. Охоплена панікою, вона зважувала
їх шанси на порятунок.

Але Мурка не боялася. Вовк почав глухо гарчати і вишкірив свої страшні ікла, та
Мурка просто дивилася на нього своїми жовтими очима. То були надзвичайні очі: в
лісовій темряві вони все розширювались, допоки не стали схожими на два золоті ліхтарі.
Вони випромінювали таке світло й тепло, що здавалося, ніби навколо вщух вітер і зігрілося
повітря.
21

22
Зайчиха була вражена. Можливості кішки-цілительки були ще більш неймовірними,
ніж вона собі уявляла. Здавалося, навіть вовк поступився перед могутньою кішкою
— він припинив гарчати і вгамував лють. Деякий час він стояв непорушно, потім тихо
вклонився, й Мурка вклонилась у відповідь.

Сірий вовк розвернувся і повільно попрямував назад у темряву. Кішка-цілителька
повернулася до зайчихи, її досі широко розплющені очі випромінювали світло, а
голос був лагіднішим, ніж зазвичай.
– Люба зайчихо, все добре, небезпека вже позаду. Щоб швидше дістатися нори, ми залишимо
санчата тут, — вирішила кішка. – Вкажи найкоротший шлях, а я піду за тобою.
23

24

Нарешті втомлені мандрівниці дісталися заячої нори. Мама-зайчиха обережно відсунула
гілля, що прикривало вхід, та пропустила кішку всередину. З глибини пролунав
тоненький голосок:
– Мамо, мамо, це ти? Мені було дуже страшно без тебе, але я знав, що ти повернешся.
Мама-зайчиха ніжно обійняла свого малюка.
– Авжеж я повернулася, мій хлопчику, – відповіла зайчиха. – Зі мною тут та, хто зможе
тобі допомогти. Я привела кішку-цілительку.
Зайчиха відійшла вбік, щоб Мурка змогла підійти до ліжка хворого малюка. Кішка схилилася
над малим зайченям, ніжно опустила лапку йому на чоло й запевнила: «Ще до
того, як вранішнє сонечко встане над лісом, ти почуватимешся значно краще».
Знесилена мама-зайчиха задрімала на підлозі, вкритій сухою травою. Зрідка вона відкривала
очі, щоб подивитися, як кішка непорушно сидить біля свого маленького пацієнта
і стиха муркотить. Вперше за довгий час мама-зайчиха почувалась захищеною й
мирно проспала до самого ранку.
25

Рано чи пізно навіть найлютіший вітер ущухає — і ця хурделиця нарешті відступила.
У лісові нетрі завітав погожий та сонячний ранок. Поряд із норою на гілках горобини
дзвінко щебетала зграя синичок. Птахи радісно зустрічали новий день, який обіцяв бути
значно теплішим за попередній. Злякавшись, вони перелетіли подалі від заячої нори,
коли звідти вийшли велика сіра кішка та мама-зайчиха.
– Як же тобі віддячити?— зітхнувши, запитала зайчиха. – У мене немає нічого цінного,
що я могла б тобі запропонувати.
– Не хвилюйся, — сказала кішка-цілителька. – Я рада була допомогти твоєму чудовому
малюку, не треба мені дякувати.
26

– Я проведу тебе додому одразу після того, як нагодую й загорну своє маля, – запропонувала
зайчиха.
– Не потрібно, я й сама дійду, – відмовилася кішка. – Тут ти потрібніша, йди та подбай
про свого малюка.
Мурка та зайчиха потиснули одна одній лапки й розпрощались. Замислена кішка-цілителька
вирушила у мандрівку лісом.
27

28

Сонце розлило золоте світло над деревами,
і тепер ліс зовсім не здавався страшним.
Мурка йшла по слідам минулої ночі (чи по тому,
що від них залишилося після нічної хуртовини).
Тут вони з зайчихою йшли одна за одною, а ось і
заметені снігом сані.
Кішка вивчала сліди, що залишилися від мандрівки,
й пригадувала нічні події. За вкритою
бородатим мохом ялиною ще можна було розрізнити
сліди вовчих лап. Тут вовк обійшов
навколо дерева й зник у лісових хащах. Але тепер
вовка ніде поряд не було — він продовжив свою
самотню подорож десь у далеких лісах та полях.
29

30

Мурка зовсім не почувалася самотньою,
вона подивилася на сонце й підставила
мордочку теплим промінцям. Її вуса дрібно тремтіли,
кішку переповнювало почуття втіхи. Вона
вже майже забула те чудове відчуття, що виникає,
коли тобі вдається по-справжньому комусь
допомогти.
У заячій норі Мурка стала свідком почуття безмежної
любові: мама й малюк були такими щасливими
разом, що тепло їхніх почуттів сягнуло
самого серця Мурки, і вона хотіла зберегти це
тепло як спогад про свою неймовірну мандрівку.
31

32
Мурка відшукала віднесену вітром вовняну ковдру, яка застрягла між бурульками,
що вкривали позолочений сонцем гірський схил. Кішка залізла нагору й дістала
ковдру – адже хазяйці її б не вистачало.

Тепер натхненна кішка-цілителька була готова вирушати додому. Вона ще раз озирнулася,
щоб поглянути на сяючий крижаний схил. До весни було ще далеко, але
сонце сильніше за кригу, і на кінчиках бурульок мерехтіли краплинки води, наче сльози
радості. Закинувши ковдру на санчата, щаслива Мурка попрямувала додому.
33

Кішка-цілителька Мурка славиться своїм даром в усій окрузі. Вона, улюблениця
хазяйки, живе собі у теплому будинку й горя не знає.
Та якось, благаючи про допомогу, на порозі з’являється мама-зайчиха. Незважаючи
на хурделицю й лютий мороз, їй вдається переконати кішку-цілительку піти з теплого
будинку проти ночі. У темному лісі на Мурку чекає жахлива зустріч, і їй доводиться
зібрати усі свої сили, щоб врятуватися.
Коли довга ніч нарешті добігає кінця, а нелегка мандрівка щасливо закінчується, встає
сонечко і наповнює теплом не лише засніжений ліс, а й серце кішки-цілительки.
wickwick.fi