Газета "Успенська вежа", № 7 (2017)

More documents

Recommendations

Info

6 Липень 2017 Ірина ТАРАСЮК, молодший науковий співробітник Інституту народознавства НАН України (м. Львів) ЗА ВСЕ БОГУ ДЯКУВАТИ: НАРОДНА «ФІЛОСОФІЯ ВДЯЧНОСТІ» Упродовж століть усе життя українського люду, разом із життям Церкви, розвивалося й висловлювалося у постійному поєднанні молитов і подяк, одним із проявів яких було славослів’я. Можемо прослідкувати внутрішню взаємопов’язаність між таким усталеним способом ведення розмови, здатністю людини бути задоволеною життям, радіти життю та релігійним світовідчуттям українців. Такі часто вживані у нашому щоденному мовленні вислови Слава Богу, Хвалити Бога і Богу дякувати, за звичай, використовуємо як вставні у значенні «на щастя», «добре», «гаразд», а також «нівроку», «далебі», «як видно». Український етнолог, священик Ксенофонт Сосенко (1861-1941) стверджує, що локатив Хвала Богу! в нашій мові дуже давнього походження, має буквальний давньоіранський відповідник і пов’язаний із ще дохристиянськими уявленнями народу про божество. Слід зазначити, що подяці відводиться важливе місце у Святому Письмі, будучи усвідомленням дарів Божих, найчистішим прагненням душі, захопленої цією щедрістю і радісною вдячністю за ласку Божу. У Біблії подяка означає «знаходити радість, хвалу і звеличання, прославляння Бога». Хвалити Бога – це «сповіщати про Його велич»; дякувати Йому – значить «проголошувати Його чудеса, свідчити про Його діла». Супроводжуючи молитву і життя християн, ставши його правдивою підвалиною, подяка розквітає з такою силою, з якою вона ніколи не проявлялася раніше, у старозавітні часи. Цієї народнохристиянської традиції славослів’я дотримувалися, зокрема, українці-горяни, для яких вона мала важливе морально-етичне і світоглядне значення. Так український етнолог Володимир Гнатюк (1871-1926) у своїй розвідці про гуцулів, акцентуючи увагу на 17-19 травня 2017 р. у Львові відбулась ХІV Міжнародна наукова конференція «Археологія заходу України». Інформацію до газети про цю подію надіслав член оргкомітету конференції, в. о. завідувача відділу археології Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, докт. іст. наук, професор кафедри археології та спеціальних галузей історичної науки Львівського національного університету ім. Івана Франка, член Львівського крайового ставропігійного братства св. ап. Андрія Первозваного М.С. Бандрівський. Учасники конференції прийняли резолюцію, в якій зазначається: «Ми, учасники ХІV Міжнародної наукової конференції «Археологія заходу України», делеговані науковими центрами п’яти європейських їх побожності, зазначає, що горяни шанують «усі христіянські місця» – церкви, каплиці, хрести, знімають уже здалеку перед ними капелюхи, хрестяться та виголошують «усякі побожні формулы, як: Слава тобі, Господи Сусе Христе, сыну Божій, дальше говорять «Отче наш» и кончать: «Заборони, Господи, від усякого лихого, від припадку кєжкого всей на рід православный тай мене» и инше». І. Франко у «Галицько-руських народних приповідках» тлумачить, що Богу дьикувати! – це «звичайна фраза по скінченню якогось діла». Він пояснює також варіант цієї фрази: «Звичайне закінчення тексту в старих рукописах: Конець і Богу слава, – увійшло і в народню поговірку при закінченню всякого діла». Завершивши певну роботу, часом промовляли слова Спасибі Богу за допомогу. Слід зазначити, що народна мудрість радить і починати, і закінчувати будь-яку справу з Богом: Рано встань, зітхни до Бога і в руки поплюй: Все з Богом! І. Франко визначає цей вислів як «поученє для роботящого чоловіка, якому спішно до роботи». Так думав й говорив увесь робочий люд на нашій українській землі, що й майстерно відтворено у творчості українських письменників. «Багато часу пройшло, – пише У. Самчук у трилогії «Волинь», - аж поки дочекалося (Городне), що куплять його оці натруджені суконні дядьки та по-своєму, по-мужицькому, поплювавши в долоні, з Богом за працю візьмуться». Відповідно до народно-християнських уявлень, початок справ з молитвою забезпечує успіх заходу і оберігає від випадковостей і неприємностей. Ще в середині ХІХ ст. учені намагалися пояснити походження таких коротких молитов-зітхань до Господа. Так російський фольклорист й етнограф І. Снєгірьов указував, що як на серце, так і на прислів’я народу «віра і благочестя держав, з тривогою і обуренням сприйняли Рішення наради 7 травня 2017 р., зініційованої Івано-Франківською облдержадміністрацією (голова О. Гончарук), Галицькою райадміністрацією (голова М. Попович) і районною Радою (голова П. Андрусяк) про відбудову в с. Крилос Галицького р-ну Івано-Франківської обл. літописного давньоруського Перенесення образу Матері Божої Неустанної Помочі з с. Товщів до с. Селисько на Львівщині. 1938 р. поклали священну печать свою. Починаючи і закінчуючи справи свої з Богом, він славить святе ім’я Його і у своїх прислів’ях». Такі словесні формули супроводили усе життя селянина, вони є дзеркалом народної душі при усіх різноманітних умовах життя. Крім того, сталі вислови завжди несуть певну емоційну, естетичну інформацію. Варто зауважити, що форму прослави Бога мають деякі, вже згадувані нами, традиційні українські привітання. Згадуючи далекі роки свого дитинства, Ярема Гоян пише про релігійне світосприйняття, засвоєне у той час: «Світ цей сотворений Богом, а ми росли в ньому і добре знали, що живемо у Божому світі. Всевишній є всюди: і на образах у хаті, і в молитвах, і в щоденному вітанні «Слава Ісусу Христу» – «Навіки слава Богу», і в різдвяній радості «Христос рождається» – «Славіте Його». Ці сакральні привітання виконують певну духовно-психологічну функцію. З релігійної літератури можемо довідатися, що такі привітання є особливими відпустовими молитвами, через які людина звільняє себе від нещасть і терпінь, що їх вона стягнула на себе за свої гріхи. «Вірним, що вітаються таким чи подібним привітом (Слава Ісусу Христу – Слава на віки…), даний відпуст 300 днів. Коли ж побожно відмовити коротеньку молитву-зітхання (Слава Богові!), почувши яке-небудь богохульство, то дається 500 днів відпусту». Згідно з наукою Церкви люди «повинні славити святе Боже ім’я і вихваляти велич діл Його». У посланні до євреїв апостол Павло настановляє: «Отож, завжди приносьмо Богові жертву хвали, цебто плід уст, що Ім’я Його славлять» (Євр.13:15). Наш люд завжди був вірним цим принципам християнського життя. В українських пареміях (прислів’ях, приказках тощо) закарбувалося й таке ставлення до власного життя, яке відповідає новозавітній настанові «Будьте життям не грошолюбні, задовольняйтеся тим, що маєте» (Євр.13:5). В народі кажуть: Є, спасибі Богу, хліба з душу, грошей з нужу – тай буде з нас!; Живи та й Бога хвали; Нема що Бога гнівити, – значить, «нема чого нарікати, ведеться не зле». Принагідно зауважимо, що таке вміння бути задоволеним життям, радіти тому, що маєш, залежить від складу розуму, а не обставин, походить із джерела всередині нас, це вибір самої людини. Як відомо, ті, хто втішається життям, не обов’язково більш обдаровані чи більш удачливі від безрадісних. Просто одні є внутрішньо налаштовані радіти життю, а інші неначе наполягають на житті з труднощами. Далі буде ЗАЗІХАЮТЬ НА ПІДМУРКИ ОСМОМИСЛОВОГО ХРАМУ кафедрального собору Успіння Пресвятої Богородиці (ХІІ ст.). …Подібна ініціатива місцевої виконавчої та законодавчої влади Івано-Франківщини відбулась у 1999 р., коли давньоруські фундаменти Свято-Успенського собору, спорудженого за правління одного з наймогутніших галицьких князів Ярослава Осьмомисла (1152-1187 рр.), вже були частково зруйновані незаконними будівельно-реставраційними роботами, які розпочиналися під тим самим гаслом: «Відбудуймо Успенський собор!». Благочинний фонд, створений тоді для акумулювання коштів на це будівництво, не виконав своїх зобов’язань і безслідно зник з юридичного поля зору. …Ми, учасники Міжнародної наукової конференції – фахівці з археології, архітектури, мистецтвознавства та історії, з огляду на свій досвід у цій сфері та зважаючи на чинне пам’яткоохоронне законодавство України і міжнародні пам’яткоохоронні хартії, ратифіковані Україною, заявляємо, що будь-які спроби відбудовувати Свято-Успенський давньоруський кафедральний собор в с. Крилос Галицького району Івано-Франківської області категорично неприпустимі… Наполягаємо: необхідно припинити будь-які спроби незаконної (з огляду на міжнародне і українське пам’яткоохоронне законодавство) відбудови давньоруського кафедрального собору ХІІ ст. в с. Крилос, а, фактично, – новобуду, який… знищить автентичну субстанцію дощенту і безповоротно». Під резолюцією підписався ряд провідних вчених України. Повний текст резолюції на сайті https://zbruc. eu/node/66815
Липень 2017 Ніна НЕМИРОВСЬКА (Харків) ДУХОВНІ ПОДВИГИ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ У ДОБУ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ ХХ СТОЛІТТЯ Професор Іван Огієнко (Митрополит Іларіон) Досліджуючи роль відомого українського церковного діяча Івана Огієнка як голови повноваженого уряду УНР в період з листопада 1919 – жовтня 1920 рр., І. І. Тюрменко підкреслював його значення у створенні нових військових формувань, які захищали українську державність. Найбільшим досягненням у сфері військової політики можна вважати створення в грудні 1919 р. військової школи для підготовки українських старшин. До організації цього навчального закладу І. Огієнко доклав чималих зусиль. Після поразки українських змагань 1921 р. в еміграції (Тарнів) відбувся з’їзд українського військового духівництва, участь в якому брав православний богослов, професор Іван Огієнко (майбутній митрополит). Перебуваючи в еміграції українські військові Отець Микола Борецький зберігали віру, українські традиції і звичаї, продовжували напружене духовне життя. Спогади Ніни Самокіш доносять до нас імена отця Пащевського, колишнього старшини і духовного настоятеля війська УНР, учасника обох Зимових Походів. У церковному хорі тоді співали 30-40-літні старшини, козаки й члени уряду: генерали Безручко, Змієнко, Загродський, Шандрук, Омелянович-Павленко, Капустянський, Тютюнник, Крат та інші члени Уряду: Шаповал, Матрос, Паливода, Мазепа... Українські військові, зокрема члени православних братств 4-ї та 6-ї стрілецьких дивізій армії УНР, у 1921 році започаткували духовний український журнал «Релігійно-науковий вісник», який проіснував до жовтня 1923 року і свідчив про духовну зрілість його засновників. Формуванням патріотизму у воїнів займалися старшини УНР: генерал М. Омелянович-Павленко, полковник О. Удовиченко, полковник М. Безручко, полковник В. Змієнкота інші. Згодом, ставши українським генералом, О. Удовиченко підкреслював, що «українське козацтво довело свою бойову вартість». У листопаді 1925 року у московській газеті «Правда» з’явилася погромна стаття проти УАПЦ, в якій писалося, що на чолі УАПЦ стоїть прем’єр-міністр уряду Петлюри Чеховський, а в її складі є 80% осіб, які служили в петлюрівській армії. Вже у 1926 році урядом була створена комісія з вивчення складу духовенства УАПЦ. За її даними, 214 священиків у минулому були солдатами та офіцерами армії УНР, 46 – офіцерами царської армії, 22 – денікінцями, 17 – жандармами та поліцейськими та ін. Дивно було б бачити цих людей в одному таборі, якби вони дотримуватися своїх старих переконань. Але для влади це був «доказ» контрреволюційності всієї церкви. З іншого боку, це свідчить про роль і місце військових у творенні та існуванні української церкви. На другого Всеукраїнському Церковному Соборі (1927) сам усунений митрополит Василь Липківський подав Собору кандидатуру Миколи Борецького, колишнього голови ВПЦР, відомого строгим і моральним життям. Варто підкреслити, що восени 1914 року отець Микола Борецький виїхав на фронт і став полковим священиком 250-го піхотного полку, а разом із тим і благочинним 65-ї дивізії. Отець Микола скоро здобув загальну пошану серед вояків. (Митрополита Київського і всієї України Миколу Борецького УАПЦ судова трійка при колегії ГПУ УРСР в липні 1930 року ухвалила ув’язнити. Останні відомості про нього датуються 1935 роком). 7 Архівні матеріали Полтавського Держархіву доносять історичну постать учасника визвольних змагань Полтавщини часів УНР Онисима Дзябенка. Він брав участь у Дубчаківському повстанні проти більшовиків 1-4 квітня 1919 року у Миргороді, а після поразки визвольних змагань 1917-1920 рр. став священиком УАПЦ, заарештований 17.04.1929 року Полтавським окружним відділом ДПУ. Незабаром рішенням колегії ОДПУ від 26. 08. 1929 року винесено вирок про розстріл, реабілітація відбулася лише 22 серпня 1989 р. У боротьбі за своє існування, як незалежна і самобутня Церква українського народу, УАПЦ мала незліченні жертви. У в’язницях, камерах розстрілів, на каторгах, на засланні скінчили своє життя її ієрархи, священики, церковнослужителі, церковні діячі і вірні, які відмовлялися зректися своє віри та відданості рідній Церкві. Це мучеництво мало той же ступінь моральної висоти, що і в ранньому християнстві. Таким прикладом може бути арешт людей, обвинувачених у справі Великої Козацької Ради, що відбувся 1-5 березня 1922 року на Київщині. Крім того, арешти відбулися на Чернігівщині та Полтавщині. Всіх заарештованих було близько чотирьох тисяч. Все слідство проводилося головним чином вночі і супроводжувалося страшними знущаннями. Під Великдень, з дозволу влади, Митрополит Василь Липківський відправив коротеньку Службу Божу і бажаючих сповідали та причастили. Розстріл арештованих відбувся під свято Успіня Богородиці. Водили на розстріл по двоє козаків. Смертники всю ніч співали пісні і дерли на собі одяг, щоб не дістався до рук катів, бо вони пізніше продавали той, що мав ще гарний вигляд. Ця подія, як свідчать архівні матеріали, відбулася 28 серпня 1922 року. У церковній і народній свідомості склалося переконання в істинній святості тих християн, які хоча і не прославилися ніяким особливим святительством, мученицькими чи преподобними подвигами, але міцно і відповідально слідували Христовому вченню в помислах і справах. Адже святість життя виявляється не за «загальнолюдськими» моральними переживаннями, але за точними поняттями християнського життя, які виробилися віками. Особливе значення в цьому контексті набуває постать колишнього старшини Головного Отамана Української Народної Республіки Степана Скрипника. На формування світогляду, психіки, індивідуальності якого впливала сама аура Полтави з її козацькими традиціями, родинне церковне середовище, патріотичне виховання тощо. У 1916 році С. Скрипник опинився у козачій офіцерській школі в Оренбурзі, яка готувала прапорщиків [26]. У 1917-1921 роках служив у дійових частинах Української Армії старшиною і брав участь у всіх трьох українських військових з’їздах, які відбувалися в Києві 1917 року. Його постать характерна для першої хвилі української еміграції, ідейної й інтелігентної, що відійшла разом із військами УНР перед більшовицькою навалою. Багато з тих, хто залишився, і тих, хто відступали, були не просто офіцерами. Вони відзначилися уже й на чужині, і на науковій, і на релігійній ниві. Значна частина офіцерів УНР ставала священиками УАПЦ. Ми не знаємо, як ті люди приймали життєві перемоги, але поразки вони вміли приймати з гідністю. Це і є воля до життя. Степан Скрипник після загибелі дружини від рук більшовиків прийняв чернечий постриг і єпископське свячення як Мстислав. Від самого початку йому судилося стати козацьким єпископом, висвяченим нелегально, переслідуваним окупаційною владою, борцем за Українську Церкву. Із 1949 року він очолював УПЦ у США. 5 червня Степан Скрипник (Патріарх Мстислав) 1990 Всеукраїнський Собор УАПЦ обрав 92 літнього ст ар ц я п ерши м П ат ріархом К и ївсь ки м і всіє ї Укр аїн и . Далі буде ПАМ’ЯТАЙМО ЦІ ДАТИ 28 липня 2017 р. – 21-ша річниця з часу прийняття Конституції України 11.07.1892 – 125 років тому народилася Олена Степанів –Дашкевич (Степанівна), хорунжа УСС, науковий співробітник АН України, географ, агроном, педагог, переслідувана радянською системою (†11.07.1963) 08.07.1907 – 110 років тому у Житомирі народився Олег Ольжич (Кандиба), громадсько-політичний діяч, письменник, світової слави науковець, син Олександра Олеся (загинув у концтаборі 10.06.1944) 21.07.1907- 110 років тому в Петербурзі народилася Олена Теліга (Шовгенів), поетеса, педагог, очолювала Спілку письменників України, редактор тижневика «Літаври» (розстріляна гестапо в Бабиному Яру в Києві 21.02.1942) 15.07.1937 – 80 років тому НКВС розстріляло ряд українських культурних діячів 25.07.1942 – 75 років тому німці розстріляли в Києві членів проводу ОУН Революційної, в концтаборі замучено двох братів Степана Бандери (Олександра і Василя). У селі Цумані знищили кілька тисяч жителів. 27.07.2002 – 15 років тому у Львові на Скнилівському летовищі під час проведення авіашоу сталася найбільша у світі із проведення подібних заходів катастрофа. Постраждало понад 200 чоловік, з них понад 80 загинуло МУДРІСТЬ ЖИТТЯ Коли береш – наповняються руки, коли віддаєш – наповняється серце. «Чистота рук». Це означає не брати зайвого. «Чистота вух». Це означає не слухати людей наляканих, озлоблених, метушливих і т.д., а також захистити свій слух від лихослів’я, пліток і порожніх розмов. «Чистота очей». Це означає берегти очі від ненависті, від злості, від заздрості і жадань. «Чистота рота». Це означає берегти свій рот від зайвого багатослів’я і лихослів’я. «Мовчання золото». «Чистота тіла і одягу». Це означає тримати тіло і одяг у чистоті. «Чистота думок». Це означає прибрати з голови негативні думки і злі помисли. Також це означає не проявляти до себе жалості. Навіщо жаліти себе? Чи не краще підбадьорити себе за світлі починання? «Чистота душі і серця». Це означає берегти і охороняти свої душевні пориви і не ігнорувати їх. Любити і не вимагати нічого натомість. Любов вже сама по собі щастя. Ісус - Шлях.
Page 1 and 2: ЩОМІСЯЧНА ВСЕУКРАЇ
Page 3 and 4: В УКРАЇНІ ВПЕРШЕ НА
Page 5: тя та дати УАПЦ май

Газета "Успенська вежа", № 7 (2017)

You also want an ePaper? Increase the reach of your titles

Delete template?

Save as template?