ÃÂтþт Ôõýь üы ÿрøñûøöðûø, úðú üþóûø! - LiveInternet
ÃÂтþт Ôõýь üы ÿрøñûøöðûø, úðú üþóûø! - LiveInternet
ÃÂтþт Ôõýь üы ÿрøñûøöðûø, úðú üþóûø! - LiveInternet
- TAGS
- liveinternet
You also want an ePaper? Increase the reach of your titles
YUMPU automatically turns print PDFs into web optimized ePapers that Google loves.
№ 1-2 (109-110)<br />
9 -14 травня 2011 р.<br />
Щотижнева безкоштовна газета<br />
Наклад 10 000 прим.<br />
Газета, що<br />
об’єднує<br />
людей<br />
і зближає<br />
відстані<br />
Этот День мы<br />
приближали,<br />
как могли!<br />
9 Травня 2011 р., с. Віта-Поштова<br />
Репортажі наших кореспондентів<br />
зі святкування Дня Перемоги<br />
в с. Віта-Поштова, Юрівка, Лісники<br />
Ві й н а . . . Д л я к о г о с ь ц е с л о в о п у с т е . А д л я<br />
к о г о с ь ц е с л о в о р і в н о з н а ч н е у с ь о м у й о г о<br />
ж и т т ю . О с о б л и в е ц е с л о в о д л я н а ш о ї к р а ї н и .<br />
Д о с л і д н и к и і с т о р і ї с п р а в е д л и в о в в а ж а ю т ь , щ о<br />
" ж о д н а і н ш а п о д і я X X с т . н е з а л и ш и л а т а к о ї<br />
г л и б о к о ї б о р о з н и в п а м ' я т і н а р о д н і й і д у ш а х<br />
л ю д с ь к и х , я к в і й н а н е б у в а л и х м а с ш т а б і в , щ о<br />
р о з к о л о л а н е т і л ь к и с в і т , а й м а й ж е в с е с т о л і т т я<br />
н а т р и е п о х и : д о в о є н н у , в о є н н у і п о в о є н н у . Т а к і<br />
н а с л і д к и п о с о б і з а л и ш и л а д р у г а с в і т о в а т а ї ї<br />
с к л а д о в а - В е л и к а В і т ч и з н я н а в і й н а " .<br />
Ч о м у з н о в у і з н о в у м и з г а д у є м о п р о в і й н у І н е<br />
л и ш е в д е н ь в е л и к о ї П е р е м о г и . . .<br />
Н е в ж е з а с о б о ю н і х т о н е п о м і ч а в , я к о б р а з и<br />
м и н у л о г о ж о р с т о к о г о п р о т и б о р с т в а м и м о в о л і<br />
п р о с я т ь с я б у т и к а т а л і з а т о р а м и п о д і й<br />
б у д е н н о г о , з д а в а л о с я б , м и р н о г о і б е з т у р -<br />
б о т н о г о н и н і ш н ь о г о ж и т т я . . .<br />
. . . А т о м у - з г а д у є м о , а т о м у - н а к л а д а є м о<br />
т р а ф а р е т к и ї ї о с к а л і в н а с у ч а с н і с т ь , б о<br />
т р и в о ж и м о с я п р о м а й б у т н є . А д ж е н е р і д к о<br />
п о м і ч а є м о , я к т е р м і н и в і й с ь к о в о ї п о р и<br />
п р и р о д н о в п и с у ю т ь с я в к о н т е к с т и<br />
п а р а д о к с а л ь н о г о с ь о г о д е н н я , в я к о м у п о р я д<br />
о д н о ч а с н о і с н у ю т ь , з о д н о г о б о к у , б е з п е ч н і с т ь і<br />
л е г к о в а ж н і с т ь , а з і н ш о г о - с а д и з м і т е р о р и з м . . .<br />
О т о ж , к о м у я к н е н а м , п р и й д е ш н ь о м у<br />
п о к о л і н н ю , з а л и ш и л и д і д и і п р а д і д и у с п а д о к<br />
П а м ' я т ь . . . І д л я к о г о , я к н е д л я н а с , з а п а л и л и<br />
в о н и В і ч н и й В о г о н ь н а м о г и л а х с в о ї х з а г и б л и х<br />
п о б р а т и м і в . . . І х т о і н ш и й , о к р і м н а с , м а є<br />
з б е р і г а т и в с е р ц і ж о р с т о к у п р а в д у п р о<br />
л и х о л і т т я , я к а с т о с у є т ь с я і н а с , х о ч а н е щ а д н о<br />
о б п а л и л а л и ш е ї х п о к о л і н н я . . . У н а с н е м а є<br />
п р а в а н а з а б у т т я , б о д у ж е в и с о к а ц і н а<br />
Перемоги...<br />
9 Травня 2011 р., с. Юрівка<br />
9 Травня 2011 р., с. Лісники<br />
К а ч е с т в е н н о и н е д о р о г о !<br />
Р е м о н т с т и р а л ь н ы х<br />
машин любых моделей<br />
0 9 3 -8 9 4 -6 4 -4 1<br />
ПОСЛУГИ ОХОРОНИ ТОВ "МІВ-1"<br />
ПУЛЬТОВА, ТЕХНІЧНА, ФІЗИЧНА<br />
відеоспостереження, домофони,<br />
проектування, монтаж, обслуговування<br />
ліцензія МВС України №40 від 10.10.2006р.<br />
Боярка, вул. 50-річчя Жовтня, 15-А, оф.№9<br />
тел.: 067-404-65-05, 050-554-95-96,<br />
044-406-07-67, 04598-47-618
2 Голос громад Київщини РЕПОРТАЖ З ДНЯ ПЕРЕМОГИ! № 1-2 (109-110) 9-14 травня 2011 р.<br />
Не забуваймо про високу ціну Перемоги...<br />
9 Травня 2011 року. Майдан Грушевського<br />
с. Лісники наповнюється людьми. В руках -<br />
троянди, гвоздики, тюльпани... В деяких букетах<br />
змішалися бутони нерозпущених і<br />
розквітлих головок, які тішили око чистотою<br />
свіжого зеленого і насиченого червоного кольорів;<br />
зібрані докупи, вони сприймалися як<br />
символ різної міри відпущеного Богом життя:<br />
одні воїни навіки залишилися молодими,<br />
інші - повернулися з фронту і продовжили<br />
житти... Біля пам'ятника Солдату з букетом<br />
троянд - Василь Михайлович Мостовенко:<br />
постояв хвилину, втер сльозу... За ним - Іван<br />
Якович Вересенко: по-армійському віддав<br />
честь, підійшов впритул, щоб доторкнутися<br />
до каменю...<br />
з динаміків у цей час линула пісня:<br />
...АА может, не было<br />
войны, И мир ее себе придумал...<br />
Но почему же старики<br />
Так плачут в мае от тоски<br />
... Потім майдан на мить затих<br />
і зазвучали слова молитви...<br />
О.Іоанн і прихожани<br />
Свято-Преображенського<br />
храму віддали данину загиблим<br />
героям-землякам, батькам,<br />
братам, які ціною свого<br />
життя зупинили жорстокого<br />
ворога...<br />
...І ось Лісниківський<br />
сільський голова відкриває<br />
мітинг, присвячений Дню Перемоги...<br />
Звучать слова Державного<br />
Гімну України.<br />
Дмитро Іванович Погребний, 1936 р.н.:<br />
Синок, я тобі, якщо зможу - усміхнусь,<br />
але, скажу відверто - душа плаче...<br />
Правду кажу... Я війну бачив як оце тебе...<br />
Мені було 5 років, коли в нас німці<br />
стріляли... Я бачив на власні очі як людей<br />
вбивали... Я хотів про всі свої переживання<br />
розповісти батькові... Але ж він не<br />
повернувся з фронту... Він загинув під<br />
Сталінградом... Я ріс без нього... Але тобі<br />
посміхнуся... Як мені цей день не чекати!<br />
День Перемоги для мене, синочку,<br />
завжди, це зустріч з батьком, якого я не<br />
дочекався... Через те я не можу дивитися<br />
фільми про війну, бо це без міри терзає<br />
мою душу... Я ж не знаю, де могила мого<br />
батька... Якби я знав, де вона, я б йому<br />
пам'ятник поставив, рідненькому (плаче)...<br />
Я вважаю, що ота могила Солдату в<br />
центрі села і є могила мого батька... Піду<br />
поговорю з ним і легше на душі стане...<br />
Ольга Іванівна Сагач:<br />
Знову настав цей святий<br />
день. Знову ми перед лицем<br />
його скорботного і<br />
радісного змісту. Скорботного,<br />
бо скільки людей полягло,<br />
у числі яких багато<br />
наших односельців, а<br />
радісного, бо їх жертви не<br />
були даремними - дякуючи<br />
їх Подвигу ми перемогли<br />
ворога і вже<br />
зустрічаємо 66-ту річницю...<br />
Час безжальний: щороку<br />
все менше і менше<br />
залишається ветеранів... У<br />
нашому селі їх нині залишилося<br />
три... У цьому році<br />
помер Сагач Михайло<br />
Корнійович... І я хочу,<br />
щоб ми хвилиною мовчання<br />
згадали цю чудову людину,<br />
яка виборола нам право жити під мирним<br />
небом... І разом з ним всіх померлих ветеранів<br />
і всіх Солдатів, які віддали життя в<br />
боротьбі з лютим ворогом (Хвилина мовчання)...<br />
Сьогодні ми низько схиляємо голови<br />
перед нашими ветеранами, перед дітьми<br />
війни, перед батьками, чиї діти загинули у<br />
жорстокий час протистояння і просимо пробачення<br />
за те, що, можливо, не завжди були<br />
уважні до цих людей... Прийміть наше вибачення...<br />
О. Іоанн Надич: Передаю вам вітання<br />
Блаженнішого Володимира, Митрополита<br />
Київського і Всієї України,<br />
який благословив у всіх храмах служити<br />
заупокійні панахиди по почивших<br />
воїнах, вождях, котрі поклали<br />
свої голови на вівтар захисту Вітчизни,<br />
і всіх тих, хто своєю працею зробив<br />
внесок у захист Батьківщини. У<br />
їх числі були й жінки - вчора ми святкувався<br />
день святих жен мироносиць<br />
- тих, хто своє життя поклав заради<br />
високої цілі... Сьогодні одночасно і<br />
скорботний, і радісний день. Народження<br />
дитини супроводжують<br />
великі муки,<br />
але коли мати бачить<br />
своє дитя, то забуває<br />
про болі... Так і ми - великою<br />
ціною здобули<br />
цю Перемогу! - але для<br />
нас вона світла і<br />
радісна, хоча за нею - пролита<br />
кров і страждання людські. І<br />
ми ніколи не повинні забути<br />
те, якою дорогою<br />
ціною вона здобута.<br />
Ми знаємо, що<br />
німецькі завойовники,<br />
які на свої знамена винесли<br />
язичницькі символи<br />
(свастику), - саме<br />
у День Усіх Святих<br />
напали на нашу<br />
землю, воюючи не<br />
лише з народом, а<br />
з тими цінностями,<br />
які сповідували<br />
наші батьки і<br />
діди... А День Перемоги<br />
був здобутий<br />
на свято Георгія<br />
Побєдоносця<br />
- 6-го травня! Немає<br />
вищої любові,<br />
коли хтось душу<br />
свою покладе... І<br />
це зробили наші<br />
воїни, які мільйонами<br />
полягли, захищаючи<br />
Вітчизну...<br />
Задумаємося<br />
про це: рідко хто в<br />
мирний час пожертвує<br />
своїм майном і<br />
тим більше життям за сусіда, чи ближнього,<br />
якого він, можливо, і не долюблює...<br />
Між тим, воїни поклали своє життя в найвищому<br />
благородному пориві... Тоді до Бога<br />
линули мільйони душ мучеників за нашу віру<br />
і за наші світлі цінності. А тому, будемо<br />
пам'ятати це і, в першу чергу, не грішити,<br />
щоб не прийшла така страшна біда, будемо<br />
Ольга Іванівна Сагач,<br />
Лісниківський сільський голова:<br />
Знову настав цей святий день...<br />
пам'ятати, що дійсно святою кров'ю мучеників<br />
наша земля очистилася і не будемо<br />
своїми злими думками<br />
та справами руйнувати<br />
і оскверняти цю землю,<br />
яка освячена великим<br />
Подвигом. Пам'ятаємо<br />
їх, молимось за них,<br />
просимо і їх святого<br />
благословення - дійсно<br />
вони перед Богом великі<br />
молитвеники! І в<br />
цей радісний день Господь<br />
своїми променями<br />
огріває землю, наші<br />
серця і душі світлою<br />
пам'яттю! А всім нам -<br />
міцного здоров'я, мудрості,<br />
перш за все, щоб<br />
ми дійсно навчилися<br />
жити краще і бути достойними<br />
світлої<br />
пам'яті всіх тих, хто загинув<br />
і захистив мирне<br />
небо...<br />
Лариса Михайлівна Усаченко: Свято Перемоги<br />
святкує не лише наша країна, а й - весь<br />
світ... Бо наш Солдат поклав життя за те, щоб<br />
наші прекрасні дітки<br />
зараз мали можливість<br />
бачити це чудове небо,<br />
відчувати тепло<br />
сонця і отримувати<br />
благословення Господнє!<br />
Вітаю вас всіх з<br />
Днем Перемоги, бажаю<br />
щастя, всього самого<br />
найкращого! Нехай<br />
кожний день буде<br />
таким благословенним<br />
Богом даним днем для<br />
вас, ваших діток, ваших<br />
правнуків із роду<br />
в рід! Нехай буде славетною<br />
ця земля! На<br />
якій велике щастя нам,<br />
Анатолій Дементійович<br />
Роїк,1939 р.н. підполковникафганець,<br />
15 бойових рейдів в<br />
ДРА: Всіх вітаю з Великим Днем<br />
Перемоги! Низький уклін батькам,<br />
дідам за цей світлий день!<br />
Хто був у ДРА, той, в першу<br />
чергу, побажає людям миру...<br />
Треба берегти його! Ціна його<br />
висока! І це - найдорожче, а все<br />
інше додасться...<br />
жінкам, народити<br />
дітей, благословити їх<br />
у життєві дороги, по<br />
яким Господь вестиме<br />
їх далі. Низький уклін<br />
Вам, ветерани! Здоров'я!<br />
І дозвольте Вас,<br />
Ольго Іванівно,<br />
поцілувати і у вашій<br />
особі кожного лісничанина<br />
за таку чудову<br />
атмосферу, яку сьогодні<br />
створили!<br />
Сергій Михайлович Громовий: У вашому<br />
селі гарний родинний настрій, повірте, не в<br />
кожному населеному пункті є такі позитивні<br />
надбання. Сьогодні я на свято прибув з донькою,<br />
щоб разом з нею покласти квіти на могилу<br />
діда - її прадіда - Шамана Івана Васильовича...<br />
І показати його фотографію на
№ 1-2 (109-110) 9-14 травня 2011 р. РЕПОРТАЖ З ДНЯ ПЕРЕМОГИ!<br />
Голос громад Київщини<br />
3<br />
стенді. Мені дуже приємно, що село зберігає<br />
пам'ять про людей, які віддали своє життя за<br />
наше світле майбутнє! Дай Бог нам пам'ятати<br />
про те велике горе, яке стало, до речі, не<br />
так давно... Ми ще не усвідомили ті події, які<br />
відбувалися під час другої світової війни -<br />
багато лісничан загинули у 1939 році під час<br />
фінської війни, багато українців загинули<br />
під час визволення Європи, Японії і Китаю... І<br />
все це треба пам'ятати! Сьогодні, нажаль, ми<br />
достеменно не знаємо історію<br />
Великої Вітчизняної - це ще попереду,<br />
я думаю, історики поставлять<br />
всі крапки над "і" у<br />
цьому складному процесі. Цей<br />
день нас усіх об'єднує і допомагає<br />
нам забути все те, що нас<br />
роз'єднує - маємо гуртуватися<br />
навколо того, що здобули наші<br />
батьки і прадіди. Всім нам<br />
пам'яті, наснаги на добрі діла!<br />
Дітям нашим і молодому поколінню,<br />
яке залучається до таких<br />
заходів, - бути гідними<br />
своїх предків, які віддали своє<br />
життя за прийдешні покоління!<br />
Маємо пам'ятати про них<br />
завжди!<br />
Володимир Петрович Осадчий:<br />
Дійсно кажуть: без минулого<br />
немає майбутнього. Тож школа,<br />
учні, весь педколектив разом з<br />
батьками виховуємо своїх дітей<br />
так, щоб вони пам'ятали... Кажуть: доки не<br />
знайдено і не поховано останнього Солдата<br />
- війна не закінчена. Тому війна<br />
продовжується, тому учні з учителями<br />
займаються пошуковою<br />
діяльністю. У нас на другому поверсі<br />
є прекрасний музей. Дякуючи<br />
сільраді, ми маємо прекрасні<br />
стенди, які наповнює<br />
праця пошуковців. Тому після<br />
свята запрошуємо вас на екскурсію<br />
ознайомитися з експозиціями.<br />
Всіх зі святом, нехай<br />
вас Бог береже!<br />
Василь Михайлович Мостовенко:<br />
Люди добрі, я сам з того<br />
світу, я три роки був у концтаборах<br />
смерті - Флоссенбюрг,<br />
Дахау, Маутхаузен, звідки мене<br />
визволили 5 травня 1945 року,<br />
а 6-го я вже був у Лінці. Мене<br />
вилікували і я ще два роки<br />
відслужив у армії у Вені і в<br />
Москві... Так що, я знаю горе...<br />
Нас з Лісник взяли 76 молодих<br />
хлопців і дівчат, з Круглика і<br />
Кременища добавилося до 100<br />
душ... Ми їхали... Нас охороняли<br />
з кулеметами на дахах вагонів...<br />
Нам розповідали про<br />
рай... А там було суще пекло -<br />
налагоджене виробництво<br />
смерті! Вони поробили такі колодки - закладали<br />
голови та ноги і - били... Після концтабору<br />
я півроку сидіти не міг! Бо отримував<br />
бувало і по 25, і по 10, і по 15 ударів... З мене<br />
лікар Микола Іванович років п'ять тому<br />
викачував рідину - таке життя наше було<br />
"хороше"... Деякі люди думають, що нам там<br />
добре було... Ось Шаман Катерина - вона у<br />
Юлія Каплаух: Дякую ветеранам<br />
за їх Подвиг!<br />
Низький уклін від всього<br />
молодого покоління! Ми<br />
не забудемо! Вічна пам'ять<br />
Героям і тим, хто помер у<br />
післявоєнні роки!<br />
жіночому концтаборі була - вийшла, розповідала,<br />
що там не так жорстоко поводилися<br />
з ними німці... А там, де я був - сідали на<br />
голову та на ноги і - били! Якби гумовим<br />
шлангом, то було б ще терпимо, а то - лопатищем!<br />
Ходив я в Хотів, переказував про<br />
смерть Івана і на Чапаєвку - до батьків Федора,<br />
останні часи якого я бачив<br />
і він мене просив передати<br />
рідним звістку... Таких знущань,<br />
як Гітлер приготував для<br />
нас, по-моєму, ніде не було... В<br />
одному концтаборі складали<br />
трупи, обкладали їх дровами і<br />
палили просто неба, бо не<br />
справлялись крематорії... А коли<br />
нас звільнили, ми тільки тоді<br />
зрозуміли, через яке ми пекло<br />
пройшли... Страшні дні... Якщо<br />
хтось думає, що я там добре<br />
жив, то я нікому не<br />
побажаю такого й<br />
на мить відчути...<br />
Дорогі люди... від<br />
загиблих земляків<br />
Миколи, Микити,<br />
Степана... Спасибі<br />
вам, що ви<br />
поминаєте оті<br />
важкі дні... Нехай<br />
цього ніколи не<br />
буде на нашій<br />
землі... Добре, що<br />
у нас голова так<br />
управилася, що світле село стало...<br />
Ми й не чекали такого...<br />
Спасибі Ользі Іванівні!<br />
Ольга Іванівна Сагач: Ми шануємо<br />
таких людей і ніколи їх не<br />
забудемо... Напевно, жителі нашого<br />
села знають, що в<br />
селі була сім'я Рудів, де<br />
мати не дочекалася з<br />
війни трьох синів і чоловіка... Звичайно,<br />
ми всі просимо, хоч цих людей<br />
вже немає, - вибачення,<br />
тому що, бувало,<br />
забували про них:<br />
не вчасно орали, не<br />
вчасно допомагали, не<br />
помічали їх потреб... Я<br />
думаю, що всі ми в них<br />
попросимо в своєму<br />
серці вибачення за те,<br />
що вони витерпіли... І<br />
якщо й нині є той, хто<br />
Євген Григорович Ніколаєнко,<br />
1936 р.н. моряк, архітектор: 9<br />
травня 1945 року на Кубані я<br />
читав вірш Симонова "Син артилериста",<br />
там є такі слова:<br />
"Держись, мой мальчик: на свете<br />
Два раза не умирать. Никто<br />
нас в жизни не может Вышибить<br />
из седла!" Через все життя я<br />
проніс любов до батька... Він<br />
був для мене головною людиною<br />
в житті - трохи не дожив до<br />
90-ліття - помер у 1997 р. Оце я<br />
спочатку побував на цвинтарі -<br />
з ним поговорив, привітав зі<br />
святом! - а потім приєднався до<br />
святкування громади. Нехай<br />
молодь ніколи не знає війни!<br />
потребує - будь ласка,<br />
приходьте, заявляйте<br />
про себе! Не<br />
будьте наодинці зі<br />
своїм горем! Свято<br />
- це горе і радість<br />
всіх і життя кожного<br />
має спільне<br />
благо... Спасибі<br />
вам!<br />
А потім був салют<br />
і покладання<br />
квітів до пам'ятника<br />
Героям! Настала<br />
черга концерт-<br />
Володимир Якович Рудь, 1951<br />
р.н.: Дивовижне свято. День Перемоги<br />
творить чудо - об'єднує людей...<br />
Зібралися всім селом відсвяткувати...<br />
Добре на душі... Хочеться,<br />
аби завжди так було як у родині<br />
і щоб частіше ми зустрічалися,<br />
частіше говорили одне одному<br />
теплі слова...<br />
ної програми.<br />
Земляки щоразу з<br />
нетерпінням чекають<br />
виступів своєї<br />
улюбленої "Лісової пісні". У цей день поособливому<br />
хвилююче у їх виконанні прозвучала<br />
пісня "Степом, степом". Затамувавши<br />
подих, слухали присутні також пісні<br />
"Невідомий солдат", "Глянь, моя дитино",<br />
"Лелеченьки", "Снег седины", "Повіяв вітер<br />
степовий". Дедалі більше глядацької прихильності<br />
завойовують сольні номери місцевих<br />
талантів: Юлії Шаман, Альони Гиренко,<br />
Юлії Каплаух, Катерини Мандзюк... Танцювальна<br />
студія "Сіон" теж подарувала миті<br />
зустрічі з прекрасним. Сільські грації мовчать<br />
і не зізнаються, що потихеньку завойовують<br />
столичну сцену, хтось казав, що бачив,<br />
як їх виступ транслювався по<br />
телебаченню. Молодці! Так<br />
тримати! І на імпровізованій<br />
сцені майдану вони виступили<br />
достойно. Ініціативна група с.<br />
Лісники гаряче підтримувала<br />
аматорів. Глядачі теж не скупилися<br />
на аплодисменти, скандували<br />
"Браво!"<br />
Після концерту був святковий<br />
обід. Душевна атмосфера<br />
барвінком єднала серця. А почуття<br />
любові виливалось у пісні.<br />
Великий день продовжував<br />
творити диво і в свою 66-ту<br />
річницю!<br />
- Спасибі, Солдате, що відстояв<br />
наше право на життя<br />
ціною власної крові, що ми<br />
можемо бачити усміхнених<br />
дітей, самі радіти сонцю,<br />
любити і творити!<br />
Вадим Богачук (фото автора і<br />
Лії Лисай)<br />
ЕКСПРЕС-ІНТЕРВ'Ю:<br />
Віталій Іванович Похилько,<br />
депутат сільради: Вітаю всіх ветеранів зі<br />
світлим святом 9 Травня! Все менше і менше<br />
залишається Героїв війни... А пам'ять наша<br />
все збільшується, бо не повинні забувати їх<br />
Подвиг довіку... Здоров'я, любові, наснаги<br />
на добрі справи...<br />
Ніна Антонівна Лисай, 1949 р.н.:<br />
Мої батьки, Антон Макарович і Лідія<br />
Сергіївна Полторацькі, на війні сім'ю<br />
створили... А тому для мене День Перемоги<br />
- це ніби марш Мендельсона<br />
під свист куль, під гучну сирену протиповітряної<br />
тривоги... Моя мама<br />
служила в прожекторно-зенітніх<br />
військах у Москві. Сліпила ворога,<br />
щоб не бачив, клятий, куди бомби<br />
кидати... Спасибі Ользі Іванівні, що<br />
згуртовує нас навколо світлої пам'яті<br />
про батьків наших, про жертовне<br />
покоління, на долю якого припало<br />
лихоліття воєнної пори...<br />
Олександр Дмитрович<br />
Луньов, 1932 р.н.: Зі святом,<br />
дорогі земляки! Этот<br />
День Победы порохом<br />
пропах... Этот день мы<br />
приближали, как могли...<br />
Ользі Іванівні передайте<br />
слова подяки...<br />
Леонід Карпович Буркацький,1937<br />
р.н., Заслужений<br />
юрист України:<br />
Наші батьки зробили все<br />
від них залежне, аби ми<br />
жили і творили... Тепер<br />
наша черга - зробити<br />
свій внесок у процвітання<br />
рідного краю, рідного<br />
села... Будемо достойні<br />
свої батьків...<br />
Максим Бойко, 1990<br />
р.н.: Честь і хвала тим,<br />
хто захищав і захистив<br />
сьогодення! З<br />
Днем Перемоги!<br />
Галина Іллівна<br />
Курінна, 1940 р.н.: Як<br />
мені не любити 9<br />
травня, коли це свято<br />
мого батька, Гудименка<br />
Ілька Олексійовича,<br />
який за нього життя<br />
своє поклав. Він у<br />
Румунії загинув. Чомусь<br />
пісня Михайла<br />
Поплавського "Сину мій" для мене ніби<br />
вісточка від нього - ніби то його слова! - "сину<br />
мій, я лише одне прошу у Бога, щоб безхмарною<br />
була твоя дорога" У нього,<br />
рідненького, вже двоє онуків росте (плаче) -<br />
мої син і донька... То від нього, діда, їм благословення<br />
у тій пісні! Нехай процвітають<br />
Лісники - за них життя мій батько поклав...
4 Голос громад Київщини РЕПОРТАЖ З ДНЯ ПЕРЕМОГИ! № 1-2 (109-110) 9-14 травня 2011 р.<br />
9год. 30 хв. Отець Віталій розпочав молебень...<br />
Вітерець доносив запашний, ні з<br />
чим не схожий аромат ладану... Впіймав себе<br />
на думці, що напевно такий неземний аромат<br />
міг бути лише 9 травня 45-го... Губи вірян шепотіли<br />
імена... Серця єднала спільна молитва...<br />
А потім була урочиста частина. Віто-Поштовий<br />
сільський голова Сергій Іванов щиро<br />
привітав односельців зі святом Дня Перемоги,<br />
низько вклонився ветеранам за їх Подвиг в ім'я<br />
світлого майбутнього, дякуючи якому нинішнє<br />
покоління може жити і трудитись під мирним<br />
небом. Підтвердженням останнього стало те,<br />
що сільська рада нині зайнята реалізацією багатьох<br />
проектів, розпочинаючи з робіт по добудові<br />
дитячого садка, благоустрою села тощо.<br />
Зокрема ,сільський голова звернув увагу<br />
присутніх на відновлений пам'ятник, новий<br />
паркан і впорядковану територія, і, користуючись<br />
нагодою, адресував слова подяки небайдужим<br />
землякам, які доклали до цього зусиль.<br />
А також оголосив програму заходів дня, основним<br />
з яких - урочистості з нагоди відкриття<br />
відновленого 180-го<br />
ДОТу, по вулиці Набережній,<br />
поблизу кладовища...<br />
О. Віталій у своєму<br />
слові звернув увагу<br />
вірян на незвичайні<br />
явища погоди: останні<br />
дні трималася негода,<br />
а ось в самий День Перемоги<br />
світило ніби<br />
розплющило свої примружені<br />
очі, аби наповнити<br />
свято<br />
життєдайним світлом і<br />
теплом : "І це означає<br />
що Господь приймає<br />
наші молитви та Пресвята<br />
Богородиця благословляє<br />
і наше село,<br />
і всю нашу державу".<br />
Настала мить покладання<br />
вінків і квітів до<br />
могили Солдата... Бабуся втирала сльозу, а<br />
хлопчику від того було ніяково... Коли підросте,<br />
він все усвідомить... А хор "Вербиченька"<br />
вже готувався розпочати концертну програму...<br />
...Поки глядачі підшукували зручні місця,<br />
Сергій Васильович встиг розповісти про останні<br />
ініціативи патріотичного спрямування. Виявляється,<br />
саме життя підказало унікальну ідею<br />
для втілення : якщо музей Великої Вітчизняної<br />
війни є, то ось музею лінії оборони на підступах<br />
до столиці не маємо... І щоб залишити<br />
Солдат Перемоги<br />
З самого ранку 9 Травня якась невтомна майстриня вже встигла напрясти міріади<br />
метрів тонкої диво-матерії.<br />
Аж очам було лоскотно від кинутої з неба золотої пряжі, витканої з ниток сонячних<br />
променів!<br />
Спершу здалося, ніби ти знову потрапив у казкову країну, сповнену несподіванок і чудес!<br />
Але ж таке порівняння було б доречним, якби стояв у іншому місці, а не тут...<br />
І все-таки щось невловиме і небуденне відбувалося: ось і дівчинка була тому свідок, бо характерно<br />
мружила очі і ласкаво усміхалась видимій їй одній феї...<br />
Дівча трималась однією рукою за маму, в якої був красивий букет квітів...<br />
А стояли вони у ряду односельців навпроти пам'ятника Солдату у Віта-Поштовій...<br />
пам'ять нащадкам, крок за кроком роблять добру<br />
справу: ще коли на вулиці було холодно<br />
розпочали відповідні роботи... Загалом, до 9<br />
травня виконали дуже великий їх обсяг: однієї<br />
землі вивезли майже з два десятки КамАЗів. З<br />
часом створимо музей... Це ж наша пам'ять,<br />
наша історія...<br />
Незабутні миті дарувала "Вербиченька".<br />
Пісні органічно впліталися у загальну хвилюючу<br />
атмосферу і додавали сил боротися із хвилюванням,<br />
викликаним надзвичайною піднесеністю<br />
і величністю Свята. Мелодії линули у<br />
саме серце і душа летіла над землею вслід журавлів<br />
воєнної пори... Година промайнула наче<br />
мить... І ось вже в колоні автомобілів автобуси<br />
прямують у Юрівку до пам'ятника загиблим<br />
воїнам...<br />
На сільському кладовищі вже зібралися<br />
юрівчани. Два людських озерця зливаються в<br />
одне: теплі слова; обійми; поцілунки...<br />
год. 30 хв. Урочистості свята розпоча-<br />
молебнем, який відслужив О. Во-<br />
10лися<br />
лодимир біля пам'ятника Солдату... Після традиційних<br />
промов, слів вітань, адресованих захисникам<br />
Вітчизни,<br />
відбулося покладання<br />
квітів, ознайомлення з<br />
фотосвідченнями різних<br />
років, розміщеними на<br />
стенді "Вони захищали<br />
Вітчизну"... Як затишок і<br />
прохолода після спекотного<br />
дня, як ковток джерельної<br />
води на<br />
потріскані від спраги губи,<br />
як лагідне заспокійливе<br />
слово<br />
надійного друга у важку<br />
хвилину... чимось<br />
подібним була концертна<br />
програма від "Вербиченьки"...Ми<br />
трохи<br />
соромилися, але плакали<br />
разом із ветеранами,<br />
обличчя яких випромінювали<br />
любов і доброту...<br />
Знову час промайнув<br />
як мить... А потім<br />
автобуси двома ходками доставили всіх до<br />
ДОТу.<br />
год. 00 хв. На вул. Набережній трива-<br />
останні приготування до мітингу.<br />
12ли<br />
Оператори ТБ-канілів "Інтер", "24" " СІТІ", "5"<br />
вже вибрали зручні ракурси для зйомки. І ось<br />
мітинг з нагоди свята Дня Перемоги і відкриття<br />
ДОТу оголошено відкритим.<br />
Сергій Іванов, Віто-Поштовий сільський голова:<br />
Сьогодні ми святкуємо бойове свято: одночасно<br />
- День Перемоги і відкриття експонату<br />
майбутнього музею - ДОТу № 180... 22 червня
№ 1-2 (109-110) 9-14 травня 2011 р.<br />
РЕПОРТАЖ З ДНЯ ПЕРЕМОГИ!<br />
Голос громад Київщини<br />
5<br />
оживає у Вічність...<br />
минулого року ми відкрили у Юрівці командний<br />
пункт 204-й... 22 червня цього року відбудеться<br />
перезахоронення біля 205-го і 21 липня<br />
відкриємо 205 ДОТ, який знаходиться на<br />
території сільради... Хочу всім, хто брав учать,<br />
в цій нелегкій роботі, подякувати... Тепер ми<br />
можемо доторкнутися до живої історії, на<br />
власні очі побачити, як воно було, адже все<br />
те, що ми пізнаємо з допомогою ТБ і те що, ми<br />
читаємо в книгах, в повній мірі не здатне відобразити<br />
справжніх переживань... А ось тут на<br />
цьому святому місці тривали бої, страхіття<br />
війни зустріли наші солдати... Сільський голова<br />
побажав ветеранам міцного здоров'я,<br />
сімейного затишку, злагоди у родинах і вручив<br />
подяки тим, хто брав активну участь у<br />
відновленні пам'яток військової історії - 180-го<br />
та 204-го ДОТів: С.О. Крижевичу, П.О. Нетьосову,<br />
Д.К. Зуськову, В.Л.<br />
Настіну, В.А. Гнеру, М.Г. Ращенко,<br />
В.Ф. Лупесі, О.О.<br />
Лопатіну, І. В. Косовському,<br />
Ю.О. Нікульщину, М.М.<br />
Хмарі, К.Ю.Тетерюку,<br />
В.Ф.Беспалому, С.С.<br />
Сьомічеву, В.Д. Унгуряну,<br />
М.С.Іванчуку, В.В. Ліхову,<br />
А.В. Парахоні, М.А. Нехорошеву.<br />
З теплими словами вітань<br />
до ветеранів з нагоди свята<br />
звернулися Павло Нетьосов,<br />
керівник міжнародної<br />
асоціації дослідників фортифікації<br />
і Святослав Крижевич,<br />
депутат Києво-Святошинської<br />
райради, голова<br />
Київських міського та обласного<br />
історико-патріотичних<br />
клубів "Пошук".<br />
Віктор Костина, заступник<br />
голови Києво-Святошинської райради:<br />
Сьогодні великий день світлої перемоги,<br />
який ми всі шануємо, любимо і поважаємо... В<br />
цей день ми вшановуємо світлу пам'ять всіх<br />
тих мільйонів наших співвітчизників, які віддали<br />
життя за незалежність нашої землі. Сьогодні<br />
ми присутні на такому чудовому заході, який<br />
має надзвичайно велику історичну цінність,<br />
адже останні десь 15-20 років ми дещо<br />
відійшли від стандартного підходу поваги до<br />
тих, хто боронив рідну землю у далеких 41-х<br />
рр., до тих, хто пережив лихоліття воєнної пори<br />
на протязі усього періоду війни. Маємо<br />
сьогодні чудову нагоду схилити голову в глибокій<br />
шані до тих, хто захищав землю Віта-<br />
Поштової і Юрівки. Я впевнений, що на території<br />
Києво-Святошинського району найбільш<br />
героїчно тримали оборону захисники якраз у<br />
цьому південному секторові оборони і тому це<br />
великий здобуток, що ми маємо відновлений<br />
історичний пам'ятник. Я хочу подякувати всім<br />
членам історико-пошукового загону, які<br />
плідно співпрацювали тут. Рішенням голови<br />
райради ряд учасників історико-пошукового<br />
загону відзначені подяками, які їм будуть вручені,<br />
і я схиляю голову перед їх зусиллями і думаю<br />
що ми продовжимо тісну співпрацю по<br />
відновленню історичних місць на території<br />
Віта-Поштової і Юрівки. Звертаючись до ветеранів,<br />
до всіх, хто пережив військове лихоліття,<br />
я хочу привітати вас із святом Перемоги,<br />
побажати вам міцного здоров'я, побажати<br />
вам подовше бути з нами, бо ви - наша історична<br />
пам'ять, ви - наша жива історія. Зі святом<br />
Вас!<br />
Владика Августин, Архієпископ Львівський і<br />
Галицький, Голова Синодального відділу УПЦ<br />
по взаємодії зі Збройними Силами та іншими<br />
військовими формуваннями України передав<br />
вітання і благословення від Предстоятеля УПЦ<br />
Блаженнішого Митрополита Володимира і акцентував<br />
увагу на тому, що нікому не вдасться<br />
зганьбити День Перемоги, і тим більше, "коли<br />
кожен з нас матиме історичну і духовну<br />
пам'ять і дякуватиме Богові за те, що Він допоміг<br />
нашому народові вистояти". Владика закликав<br />
присутніх помолитися за упокій душ<br />
Героїв і відправив панахиду у співслужінні<br />
сільських священників.<br />
І ось настала довгоочікувана урочиста мить:<br />
голова Віто-Поштової сільради С.В. Іванов під<br />
оплески присутніх перерізав стрічку і відкрив<br />
180-й ДОТ для екскурсії.<br />
потім були хвилюючі миті зустрічі з<br />
...Аживою історією. У сивочолих ветеранів<br />
бриніли сльози на очах... Шквал почуттів<br />
досяг апогею, коли "заговорив" кулемет...<br />
Десятки років тут стояла тиша: шелестіли<br />
трави, співали птахи... А 9 Травня 2011 року<br />
знову запахло порохом... Ось тут стояв Солдат...<br />
А ось там за бетонною бійницею біг ворог...<br />
Стріляй влучніше, нехай не тремтить твоя<br />
рука, рідненький...<br />
Прозвучали привітання депутата Київської<br />
обласної ради Юрія Цікаленка, учнів<br />
Юрівської ЗОШ І-ІІІ ступнів,<br />
хору "Вербиченька", жителів<br />
села…<br />
Картини боїв оживали у спогадах...<br />
Молодшали ветерани...<br />
Світлішали їх обличчя...<br />
Працівники ЗМІ під дріб барабанів<br />
брали інтерв'ю. А<br />
потім їх частували солдатською<br />
кашею і чим Бог послав...<br />
- Нехай не заростають стежечки<br />
до святих місць, - сказав<br />
В.А. Костина на святковому<br />
обіді. - Сьогодні ми тут добре<br />
протоптали, дякуючи зусиллям<br />
небайдужих людей...<br />
А ця справа дійсно благородна<br />
і небезпечна... Лише вчора<br />
тут знайшли снаряд. Заступник<br />
голови районної ради<br />
вручив почесні грамоти голови<br />
Києво-Святошинської райради<br />
С.В. Іванову і групі ентузіастів за пошуково-реставраційні<br />
роботи по відновленню<br />
лінії оборони м. Києва. Так тримати!<br />
Від імені ветеранів П.О.Вітковська подякувала<br />
сільському голові і висловила сподівання: відтепер<br />
кожний рік, як будемо жити, будемо тут День<br />
Перемоги святкувати (оплески)! А як ми вже не будемо<br />
живі, то будуть наші діти приходити і вшановувати<br />
тут пам'ять Героїв (оплески)! Вітаю вас зі святом<br />
, дай Боже, щоб ви дожили до моїх років. Христос<br />
Воскрес! Будьте здорові і щасливі!<br />
Дмитро Богачук (фото автора)
6 Голос громад Київщини<br />
ЧАС І ОСОБИСТОСТІ<br />
№ 1-2 (109-110) 9-14 травня 2011 р.<br />
"Помнит Вена, помнят Альпы и Дунай..."<br />
...Теплої погожої днини добираюся з Виш -<br />
невого через Боярку у Віта-Поштову, щоб<br />
зустрітися і поспілкуватися із Солдатом -<br />
старшиною Дмитром Митрофановичем Ав -<br />
раменком... На одному з будинків таблич -<br />
ка: "Тут живе учасник Великої Вітчизняної<br />
війни"...<br />
...В<br />
ітаємося. Першу тему для розмови запропонував<br />
ветеран... Йому - Солдату<br />
Перемоги! - сумно, що дожив до тих часів, коли<br />
на Вічному вогні у Києві демонстративно якісь<br />
нероби підсмажують яєчню... Та це ще півбіди.<br />
А як вмістити в голові той вибух у метро у<br />
братній Білорусії - Дмитро Митрофанович свій<br />
бойовий шлях розпочав під Вітебськом. І хто ж<br />
привів у дію "пекельну машину" - не німці, не<br />
вояки СС - онуки, можливо, радянських бійців,<br />
котрі проливали кров у боротьбі з окупантами...<br />
І як осмислити той факт, що після події у<br />
Мінську - в Києві лише за два дні жартівникихулігани<br />
вирішили "замінувати" 230 об'єктів...<br />
Кому-кому, а саперу Д.М. Авраменку відомо,<br />
що то не забавки-іграшки, а то люта смерть,<br />
яка щодня на війні йому в очі дивилася і нещадно<br />
косила його побратимів. Скільки тих виробів<br />
пройшло через його руки, коли він у складі 303<br />
окремого інженерно-саперного батальйону,<br />
що входив у 184-ту дивізію 3 Білоруського<br />
Фронту, розчищав рідну землю. Цей метал мав<br />
одну дивну і незбагнену властивість: обпікати<br />
зимою у люті морози і обдавати холодом у спеку.<br />
Скажете: хіба таке буває Буває і добре про<br />
те нікому ніколи не знати... Він досконально<br />
вивчив всі німецькі і радянські міни. Найбільше<br />
мав справу з хитрою шрапнельною протипіхотною<br />
міною зразку 1935 р. (Schrapnellmine 35<br />
або S.Mi.35. - прим. ред.). Це так звана "стрибаюча"<br />
міна (Spring-Mine). Вона несподівано<br />
виплигувала з ґрунту на 1,5 метри і через півсекунди<br />
вибухала, пожинаючи навколо смерть<br />
своїми 365 сталевими жалами-кульками, якими<br />
була начинена. Достатньо було малого зусилля<br />
(лише від 3 кг), щоб спрацював детонатор і пороховий<br />
заряд підкинув міну в повітря. От такими<br />
штуками був нашпигований майже весь суходіл.<br />
Радіус гарантованого ураження піхоти<br />
складав 25 м. Але міна не розділяла військове і<br />
мирне населення, нерідко реагувала і на<br />
дітей... Але одна справа - війна, інша - "мирне"<br />
життя... Тоді в метро рішення приймала не бездумна<br />
техніка, а людина, чи, точніше, нелюд...<br />
Хто виховав цього "фашиста", де він ріс, в яку<br />
школу ходив Його розбестив телевізор Можливо,<br />
сцени насилля, розпусти зробили свою<br />
"чорну" справу Виходить, і журналісти доклали<br />
до цього руки... Ветеран не може збагнути<br />
що змінилося такого в світі: він рятував життя<br />
людей, а хлопці шукають нових відчуттів!<br />
...Ми сидимо і розмовляємо за столом в просторій<br />
світлій кімнаті, біля вікна з видом на присадибну<br />
ділянку. Дмитро Митрофанович у білій<br />
сорочці. Тримає в руках фотографії. На столі з<br />
іншого краю лежить "Новий Заповіт" та інша<br />
література на духовну тему, а ближче до нас -<br />
оригінали та копії документів, довідки з<br />
архівів, вітання з ювілеями, подяки...<br />
- Народився я 7 листопада 1924 року тут у селі<br />
Віта-Поштова. Ще дід по батьковій лінії Пилип,<br />
після того як 25 років прослужив вірою-правдою<br />
царю отримав у нашому селі під лісом<br />
наділ землі. А пізніше батькові дали в цьому<br />
місці нову ділянку - 60 сотих - і він перебрався<br />
в цей куточок населеного пункту... Мої батьки,<br />
Галина Олександрівна (дівоче прізвище Самарська,<br />
родом з Хотова) і Митрофан Пилипович,<br />
виховали п'ятеро дітей: найменший Микола,<br />
1934 р.н., потім Варвара, 1927 р.н., я, Катерина<br />
1923 р.н., Галина, 1921 р.н. всі жили тут<br />
і голодовку пережили тут. А народився я ще<br />
там, у дідовому обійсті під лісом, бо мати ще<br />
казала, що тут хату робила, мазала всередині,<br />
а батько в той час мене малого глядів. Батько<br />
бондарював в селі, і теслярські всілякі роботи<br />
виконував і мене навчив цьому ремеслу. Ремесло<br />
- це велике діло в усі часи, а в ті роки особливо.<br />
Хто по дереву знався, хто по іншим матеріалам<br />
- з того й жили: і душі велика користь,<br />
і якась копійчина велась. Мама розповідала,<br />
що її батько Олександр теж майстром був. Він<br />
будував дзвіницю у Лаврі... Нажаль, одного разу<br />
обірвався разом з дерев'яною балкою... Але<br />
вижив - став, правда, калікою...<br />
Мій батько діжки з дуба майстрував - колись<br />
вони в нас мали великий попит, а ще підлогу<br />
слав кому, цебрики робив - люди ж корови тримали,<br />
заготовляли вино, соління... А тепер усе в<br />
скляних банках різної ємкості. А після батька і я<br />
діжки робив - у мене і станок є, і матеріал<br />
відповідний, але я вже не подужаю робити - це<br />
дуже важка справа - великих зусиль потребує:<br />
поки обріжеш донишко, ой-йо-йой, а ще й зачищати<br />
дуб - важко для серця. А мама Вона<br />
домогосподаркою була - п'ятеро дітей гляділа,<br />
а потім у колгоспі працювала. Батько, коли<br />
колгосп, став сторожувати на фермі вночі біля<br />
худоби, а мати в польовій бригаді - вирощувала<br />
овочі, картоплю, капусту.<br />
А я 38 років проробив на заводі "Оболонь" з<br />
1952 по 1990 рік, звідти й пішов на пенсію. На<br />
Дошці Пошани весь час мій портрет висів. При<br />
чому 24 роки бондарем пропрацював, а коли<br />
дерев'яні діжки відійшли - перейшов працювати<br />
у столярний цех бригадиром і ще навіть два роки<br />
пропрацював на пенсії. Нині мені уже 87 рік.<br />
Про голодовку 1932-33 рр.<br />
- У батька конячка була - ми з ним на ній їздили<br />
на Володимирський ринок. Накосимо трави,<br />
нарубаємо у лісі сухостій... Колись у місті, було<br />
таке, дровами топили і ще й корів і коней тримали...<br />
А у нас в селі цього добра вистачало - і<br />
ми возили підводою на Сталінку (нині Голосіївський<br />
район столиці). Мені було дев'ять<br />
років. Запам'ятався Палац Культури. Поблизу<br />
нього продавали хліб - суворо в одні руки по<br />
буханці! - на тому місці, де був Володимирський<br />
ринок. Батько там ставав і торгував, а<br />
мене приводив і ставив у чергу за "кірпичиком".<br />
В черзі, пригадую, ми міцно один за одного<br />
трималися, бо нерідко чергу розривали і втискувалися.<br />
За порядком міліціонери дивилися: у<br />
них форма була, чоботи, галіфе, наган барабанний<br />
- я добре розгледів, бо я любив пугачі<br />
робити і стріляти.. Одного разу якийсь дядько<br />
дві хлібини взяв. Міліціонер побачив і став<br />
відбирати в нього зайвий і кричав: "Не положено!",<br />
а той, в свою чергу впав, і репетував:<br />
"Батько Сталін, собаки хліб віднімають!" Але<br />
відібрав страж порядку хлібину і відніс у ларьок<br />
та віддав продавцю. А той все кричав. Отаке<br />
було. Батькові розповів, так той сміявся.<br />
Про початок війни<br />
- Я якраз закінчив шість класів і пішов працювати<br />
в колгосп. Мене направили з кіньми на<br />
будівництво злітно-посадкової смуги аеродрому<br />
Жуляни. Возив пісок - з Кільцевої, де Борщагівка<br />
- там був піщаний кар'єр... Тепер його<br />
вже забудували.<br />
...Якось ранком запрягли коней, поїхали, а тут<br />
почалася стрілянина в районі вузлової станції<br />
Київ-Волинський. Ми спочатку подумали, що це<br />
маневри, хоча станцію бомбили насправді. А<br />
коли хлопці приїхали і кажуть, що є поранені,<br />
тоді все зрозуміли... Розпочалося сум'яття... І ми<br />
повернулись по домівках... В армію нас не взяли,<br />
ми ще молоді були. Воєнком Козловський<br />
було нас відправив у тил. Але колона в поході в<br />
лісі загубилася і ми повернулися додому.<br />
А коли звільнили Київ нас зібрали в комендатурі...<br />
Потім в Боярці нас навчали військової<br />
справи, дали зброю і ми несли охорону - мали<br />
право, навіть, у генерала посвідчення вимагати.<br />
А пізніше хлопців 25 р.н. з усієї Київської області<br />
забрали, всього 2,5 тис. чол. і завезли нас<br />
в полкову школу в Орєхово-Зуєво - навчали<br />
там на кулеметників, автоматників, а тих, хто<br />
закінчив сім класів, записали курсантами на<br />
курси офіцерів. Після закінчення курсів нас у<br />
травні 1944 року доставили в Смоленськ. Перед<br />
тим нам видали бушлати короткі, але тут на<br />
місці знову все нове видали і пайок американський:<br />
тушонку... Смачну... А раніше видавали<br />
концентрат - ми з коліс витягували паклю і<br />
з її допомогою його кип'ятили у воді.<br />
І ось вночі поїздом переправили нас на передову.<br />
Пригадую, зустрів нас духовий оркестр, а<br />
потім було розподілення по частинах. Мене запитали<br />
чи тямлю щось в мостах. Кажу: розбираюсь.<br />
Мене й відібрали... Так я й попав у свій батальйон<br />
на 3-ій Білоруський...<br />
Перший бій<br />
ро перший бій нічого не знав - операція<br />
-П трималася в таємниці. Це нині всі з<br />
підручників історії можуть довідатися про Білоруську<br />
наступальну операцію "Багратіон" під<br />
Вітебськом. А тоді у травні 1944 р. і ми, солдати,<br />
а головне - німці! - так і не дізналися про дату<br />
і напрямок головного нашого удару. Коли 22<br />
червня розпочалася розвідка боєм, німці почали<br />
підтягувати резерви, а вже ранком наступного<br />
дня почалася потужна артпідготовка "Катюшами".<br />
Десь години дві тривала: пострілів ми не<br />
чули лише як земля тремтіла. А тоді настала<br />
черга авіації. Таке творилося... У полон під<br />
Вітебськом 35 тис. німців потрапило...<br />
...А ми особисто 6 чоловік взяли. Я був при<br />
штабі у дивізійній розвідці. Мене взяли, бо я<br />
знав міни. Щоночі з розвідниками робив проходи<br />
у мінних полях. Ставив білі прапорці з обох<br />
боків. Акуратно, щипцями перекушував дріт.<br />
Чому акуратно, бо німці в свою траншею проводили<br />
сигналізацію. Як тільки відбувався порив<br />
- починало тарахкотіти і вони відкривали<br />
вогонь. А ми легенько дроти перекусимо і акуратно<br />
опускаємо їх на землю, щоб не було жодного<br />
звуку. Два тримають, а один ріже і потім<br />
кладемо легенько. З першого дня - на передовій.<br />
І всю війну, скільки мені було відміряно,<br />
пройшов своїм ходом. А тих полонених, до<br />
речі, ми нагодували і для агітації назад відпустили,<br />
а вони вже інших привели. Коли ми стояли<br />
в житі в кільці, бачимо, аж тут колона<br />
німецька в чотири ряди з білим прапором суне і<br />
на армійському джипі "Віліс" генерал... І тут<br />
наш якраз під'їхав: командир привіталися і<br />
німців строєм наша кінна охорона далі погнала.<br />
А ми вперед пішли - на інші рубежі. Пригадую,<br />
люди чорні, голодні, білоруси в основному.<br />
Кулі заграли мелодію смерті<br />
Пройшли Мінськ... Вже дійшли до річки Неман.<br />
5 діб ми йшли без відпочинку. Сядемо відпочити<br />
і один одного піднімає. Не було сил. Ось зупинилися.<br />
Повечеряли. Нам дали перепочити до<br />
ранку. А тоді полкова розвідка доповіла: на тому<br />
боці нікого немає. І ми пішли строєм - генерал<br />
на "Вілісі" - на переправу. Командир нашого<br />
взводу л-нт Гордієнко, роти ст. л-нт Крючков...<br />
І коли наш весь батальйон на машинах і<br />
на підводах скупчився - тоді-то німець і відкрив<br />
вогонь... Генерал заліг в лощині, а ми у спілому<br />
житі схоронилися. До річки метрів сто було. А<br />
розривні кулі тільки й ляскотять. Не піднятися.<br />
Ст. сержант Петров кричить: піднімайсь, в атаку!<br />
З Таращі боєць звівся і йому в спину наша<br />
куля влучила... А тут і в самому Петрову куля в<br />
горло потрапила! Гордієнко наказав повзком<br />
під прикриттям будинку добиратися до річки і<br />
там за копицею сіна човен готувати для переправи.<br />
Тільки накачали, підняли, щоб нести, як<br />
одразу куля його "здула"... А там внизу, бачимо,<br />
біля одного човна наших вбитими... Лейтенант<br />
призначає кулеметний розрахунок: Авраменко,<br />
Осавалюк, Кудрицький і Кравченко - це
№ 1-2 (109-110) 9-14 травня 2011 р.<br />
ЧАС І ОСОБИСТОСТІ<br />
Голос громад Київщини<br />
7<br />
усі ми з Києва були і знали одне одного... Ну,<br />
думаємо, тут і загинемо: кулі заграли мелодію<br />
смерті... З того боку був яр і снайпери та кулемети<br />
не давали голови підняти... Нарешті,<br />
капітан по політчастині Хавко з Одеси наказує:<br />
відставити, не посилати людей на вірну погибель.<br />
І тоді підтягнули 45-тки, вирахували<br />
німецькі точки і як дали по них - тільки чорний<br />
дим повалив... Вони, шельми, повкопували<br />
бронетехніку і лупили по нас... І після того<br />
шлях став вільним і ми переправилися, зайнявши<br />
плацдарм. Що сказати: перед наступом в<br />
роті нас було 300 чоловік, а залишилося 12... А<br />
тут танки німецькі десь з'явилися і ми змушені<br />
були відступити до річки. Якраз тоді генерала й<br />
поранило в руку, я його вивів з під вогню і перев'язав.<br />
Але він не залишив поля бою, кричав<br />
з парабелумом (тим, хто тікав): ні шагу назад!<br />
Ми вели прицільний вогонь по десанту, а наша<br />
артилерія - по танках. Ось один, ось другий і<br />
третій загорілися... Молодці! Бачимо, що інші<br />
танки ворога повернули назад... Бій виграно...<br />
На нашому НП сам Жуков побував<br />
А потім ми гнали німців у напрямку на Східну<br />
Прусію, на Кенігсберг. Попереду<br />
кордон і річка Шешупа.<br />
Я у складі групи<br />
розвідників ходив за "язиком".<br />
В одну ніч вбили члена<br />
нашої групи, а наступної<br />
- мене поранило. Побув<br />
у медсанбаті, відійшов.<br />
У німців ДОТи були такі, що<br />
автомобіль міг заїхати з тилу:<br />
ворота великі, броньовані...<br />
Коли ми підійшли до<br />
кордону з Німеччиною ворог<br />
розпочав масовану<br />
контратаку. Танків було<br />
море. Ми змушені були<br />
окопатися. В метрі поряд зі<br />
мною боєць Кулик зі Сквири<br />
лежав... На нас один як<br />
посуне... Думав все... Але мене не зачепило,<br />
а мого товариша придушило, ледве живий<br />
залишився... І тільки тоді, коли наша артилерія<br />
"попрацювала", залишивши з<br />
німецьких танків груду металу, ми змогли перейти<br />
кордон... Стали в оборону майже на<br />
три місяці. Я весь цей час ходив в розвідку і<br />
мінував підходи.<br />
Потім, після наступу, ми нарахували в<br />
німецькій обороні 22 траншеї: окопалися<br />
так, що попробуй вибити. А нам протистояли<br />
безусі пацани... І не просто так тоді на<br />
нашому НП, коли ми йшли в наступ, сам Жуков<br />
побував. Після того, коли ми пройшли у<br />
наступі 50 км, треба було розвідати позиції<br />
ворога... Оце вночі мене й поранило. Було<br />
24 листопада 1944 року... Німці пускали сигнальні<br />
ракети, нас примітили і почали<br />
стріляти з гармат. Після вибуху, не знаю, де<br />
й автомат подівся. Заліз у воронку думав<br />
зможу сам себе перев'язати, але рука вже не<br />
діяла, її кров'ю заюшило. Коли стихло,<br />
хлопці витягли мене і на підводі в тил відправили...<br />
Мене ще тоді й в ногу поранило - майже<br />
повний чобіт крові натекло... Попав у шпиталь<br />
у Вільнюс... І коли мене виписали, нашої дивізії<br />
вже не було. Пізніше, коли зустрів свого<br />
армійського побратима Клименка з Боярки, то<br />
він розповів, що всіх наших на Японію відправили.<br />
Це було вже в 45 році. Якби мене не поранило,<br />
то я б ще в Японію попав. Ось так війна<br />
для мене закінчилася: жодного метра не<br />
проїхав, на своїх двох з боями йшов. Ось тут<br />
(показує на нозі) осколок витягли... Бачиш Думали<br />
він тут, а він аж туди пішов... Орден Слави<br />
отримав за Неман, за допомогу генералу...<br />
Медаль "За відвагу" першою отримав - за взяття<br />
Вітебська і звільнення Білорусії. А орден<br />
"Вітчизняної війни" - коли кордон перейшли<br />
німецький...<br />
Ніхто про війну й не згадував<br />
Після поранення потрапив у Східну Прусію.<br />
Куди вже мені було воювати. Таких як я калік<br />
зібрали і доручили за кіньми доглядати, які в<br />
армії вже нічого не вирішували... Облаштувалися<br />
в двоповерхових кинутих помістях, тут для<br />
коней були конюшні. Для нас такі ферми в диковинку<br />
були... А потім прибули з колгоспів з<br />
Росії, України і розібрали коней. Якраз і війна<br />
закінчилася... Нам підігнали 60 новеньких<br />
"Студебекерів". Ми погрузилися і через Польщу<br />
попали у Брест-Литовськ у старовинну<br />
фортецю на річці Буг. Поселили нас в уцілілі будинки<br />
прикордонників... Там все побито було -<br />
фортеця стояла до останнього солдата... Наше<br />
завдання - забезпечити роботу полонених<br />
німців: тоді через наш перевалочний пункт переправляли<br />
ешелони з Германії. Під моїм началом<br />
було 30-40 чоловік. Перевантажували<br />
ешелони. Добре працювали. Дам команду, а<br />
вони кивають: гут-гут-арбайтен. Ось так мене<br />
затримали аж до січня 1946 р. Меблі<br />
німецькі переправляли на конкретні<br />
адреси в такі то міста ешелонами. А<br />
ще швейні машини "Зінгер", верстати,<br />
годинники, перини, дзеркала, предмети мистецтва,<br />
скульптури, шкіру, дивани...<br />
І коли, нарешті, після війни потрапив додому,<br />
тут ніхто про війну не згадував. Ніби її й не було.<br />
Міг потрапити в УГРО на Короленка - мене<br />
вже брали, я заповнив анкети. Але мати такий<br />
крик зчинила: вб'ють. І я влаштувався на роботу<br />
в "Трестмістосаночистка". Непогано в ті часи<br />
заробляв - 3 тис. руб. А через кілька років<br />
пішов на "Оболонь" на Сталінці - робив бондарем<br />
і столяром...<br />
...До розмови приєднується донька Віра<br />
Дмитрівна: "Батько має добру пам'ять і любить<br />
розповідати. Мій старший син з дорогою душею<br />
з дідом на 9 травня буває на параді або в<br />
Києві, або тут у нас у Віта-Поштовій біля<br />
сільради - там пам'ятник є... Ось фото з онуками<br />
саме там зробили... Потім, як годиться, стіл<br />
накриваємо... А як нині вийде, побачимо... Бачте,<br />
стало бабі зле, бігаю по лікарям. Оце зранку<br />
була в Стражеско". Віра Дмитрівна взяла в<br />
руки батькову трудову книжку, яка лежала посеред<br />
документів на столі, і зачитала: Радянська<br />
армія 1943 р. 1945 р. - батько в колгоспі<br />
робив. 1952 р. -зарахований теслярем на<br />
автобазу. А на заводі з 1953 року і ось останній<br />
запис: звільнений у 1990 р. А я народилася в<br />
1953 р. Батько бондарем хорошим був у нас.<br />
Як я малою, була дуже любила бувати у нього<br />
на роботі. Це ціле свято для мене! Стільки вражень!<br />
Люди трудяться! Заклопотані! А мені<br />
радісно! Пам'ятаю, весь час смола варилася.<br />
Мені цей запах так припав до душі! Оце через<br />
це й любила бувати у нього на роботі.<br />
- А ще парафіном, олією і каніфоллю я користувався...<br />
- Батько одружився у 1951 р., З лютого. Мама<br />
- Уляна Аврамівна Рябченко, родом з с. Хотова.<br />
Дід був інвалідом війни. Я вже на пенсії і працюю<br />
у "Повному кошику". А брат Віктор -<br />
інвалід 2 гр. Це онучки на фото, Катерина та<br />
Ірина, і ще праонуки є маленькі, Владислав і<br />
Дмитро. Онуки - мої сини - один працює в департаменті<br />
ДАІ - Січкаренко Олег Ігоревич, а<br />
менший - в ЧП, кранівником, будинки будує<br />
- Січкаренко Сергій Ігорович...<br />
Роздуми про війну<br />
иття моє, бачите, як на долоні... До-<br />
комусь, хто пороху не нюхав,<br />
-Жбре<br />
хто в своєму житті хіба лише квартою кип'ятку<br />
обпікався, розмірковувати про війну.<br />
Нічого тут мудрувати, ти під свій ніс дивися, а<br />
не висловлюй своє "фе" про Перемогу. Зроби<br />
щось варте і матимеш право говорити... Наше<br />
покоління, що б хто не говорив, відстояло<br />
Перемогу. Ми старалися... Не ховалися за<br />
чиїсь спини. Якщо будеш ховатися, то одразу<br />
загинеш - такий закон на війні. І я був<br />
свідком тому. Наша дивізія славилася. І кожен<br />
з нас хотів додати ще краплину слави.<br />
Коли я вже в госпіталі лежав - дізнався, що<br />
командуючий нашим фронтом Черняховський<br />
загинув. Оце була людина! Він<br />
про себе не думав, а про солдатів. Мої побратими<br />
ходили на його похорони, а потім<br />
мені розповідали про те, як ця подія схвилювала<br />
солдатів. Таких людей у нашому житті<br />
рідко коли зустрінеш. Приїжджав Ворошилов,<br />
Калінін, а я не міг (рука і нога)... Тоді я<br />
4,5 місяці пролежав. Отака війна... Перемогли,<br />
бо добросовісно виконували ті завдання,<br />
які до нас доводилися... Командири володіли<br />
цілою картиною бою, а ми повинні були для<br />
втілення їх задуму, чесно робити свою справу.<br />
Отож, від кожного багато залежало. З<br />
цього й складалася Перемога. Я в це вірив і<br />
продовжую вірити. Я з цим настроєм воював<br />
і, не озираючись назад, йшов у бій. А потім,<br />
коли все затихало, ми бачили все те, що<br />
відбулося за нашими спинами: серце від болю<br />
розривалося. Якось комбат ледве не заплакав,<br />
коли побачив скільки нас бійців залишилося в<br />
живих і скільки полягло... А це ж за ними рідні,<br />
дружини, батьки, діти... Деякі з фронту без ніг,<br />
без рук поверталися... Зате живі... Вічна Вам<br />
пам'ять, мої фронтові побратими...<br />
Записав Вадим Богачук<br />
ВІД РЕДАКЦІЇ: Висловлюємо вдячність Віто-<br />
Поштовому сільському голові Сергію Васи -<br />
льовичу Іванову за надану допомогу при<br />
підготовці публікації до друку.<br />
Голос громад Київщини, щотижнева газета для мешканців Києво-Святошинського району та Київської області.<br />
Свідоцтво серія КІ № 1152, видане Головним управлінням юстиції у Київській обл.17.10.2008 р. Відповідальність за зміст рекламних матеріалів несе рекламодавець.<br />
Відповідальність за зміст, достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несе автор публікації. Думка редакції може не співпадати з думкою авторів публікації.<br />
Передрук матеріалів без узгодження з редакцією не дозволяється. Рекламний відділ: 067-303-61-34. E-mail : 5311@ukr.net Верстка: artcritic@ukr.net<br />
Засновник і видавець: Вадим Богачук. Тел. 097 43-68-1-64. Газету віддруковано в друкарні ТОВ"Поліпрінт" м. Київ, вул. Лугова, 1а, тел.(044) 464-17-89. Замовлення №__.
Пролунало 25 ударів поминального дзвону...<br />
День 25-ої річниці Чорнобильської катастрофи припав на<br />
Світлу Пасхальну Седмицю - на час, коли тривало диво<br />
оновлення землі та місцями розквітали ніжні бутони взаємин<br />
Авже в Спасо-Преображенському храмі с. Лісники<br />
річечки почуттів вливалися у молитовне море, початок<br />
якому поклала панахида, присвячена пам'яті жертв<br />
Чорнобильської катастрофи 1986 р., звершена у ніч на 26<br />
квітня в храмовому комплексі Архістратига Михаїла<br />
Святішим Патріархом Московським і всієї Русі Кирилом.<br />
Після якої в 1 годину 23 хвилини 40 секунд (час вибуху на<br />
ЧАЕС) в Києві пролунало 25 ударів поминального дзвону.<br />
Палали свічки. Сяяв оновлений до Великодня - з Божою<br />
допомогою і стараннями парафіян та небайдужих людей -<br />
храм. Для того, щоб він преобразився,<br />
були виконані роботи<br />
по оздобленню, пофарбовані<br />
стіни, зроблена нова іконна лавка,<br />
а також придбане відповідне<br />
церковне начиння: кадильниця,<br />
підсвічники, ікони і найвагоміший<br />
внесок - напрестольне<br />
Євангеліє, а ще й електронні<br />
дзвони...<br />
Звучав життєстверджуючий<br />
тропар Великодня: "Христос воскресе<br />
из мертвых, смертию<br />
смерть поправ и сущим во гробех<br />
живот даровав!" Особливо зворушливим він був у виконанні<br />
материнських голосів - учасниць хору. Материнські<br />
серця - одне з річищ невичерпного потоку Любові<br />
Господа і до живих дітей, синів, і тим більше до "положивших<br />
живот свой за други своя"...<br />
Звертаючись із проповіддю до прихожан, настоятель о.<br />
Іоанн Надич, сказав: "Кожній трагедії передують духовні<br />
причини. Господь попускає траплятися подібній біді<br />
внаслідок духовних негараздів і тоді кожний має можливість<br />
бачити свою неправду, своє гріховне життя, яке ми<br />
маємо у т.ч. спільними зусиллями, згуртувавшись, подолати".<br />
В свою чергу Лісниківський сільський голова О.І. Сагач<br />
привітала настоятеля з нагородою: клопотанням Благочинного<br />
Києво-Святошинського району о. Василія Русінки,<br />
Київська Митрополія за сумлінну службу во славу Святої<br />
Матері Церкви удостоїла о. Іоанна Надича нагороди - права<br />
носіння набедреника (що знаменує собою меч духовний)<br />
і камілавки на голову.<br />
Сільський голова також сказала: "Ми ніколи не забудемо<br />
подвиг героїв, які ціною власного здоров'я і життя намагались<br />
врятувати світ від страшного лиха. Тож нехай щира<br />
вдячність сучасників та нащадків тісніше об'єднає нас - в<br />
ім'я продовження життя та розбудови рідного села. Низький<br />
уклін і довічна вдячність односельчанам, які брали<br />
участь у подоланні чорнобильського лиха. Ця самопожертва<br />
є прикладом справжньої мужності та героїзму..."<br />
...А наступного дня в Лісниківській ЗОШ ім. Михайла<br />
Грушевського відбулось продовження вшанування<br />
трагічної дати учнівською молоддю. На зустрічі були<br />
присутні учасники ліквідації аварії, матері, діти загиблих...Старшокласники<br />
нагадали присутнім наслідники<br />
жахливої трагедії...<br />
Після відтвореної хронікальної картини слово отримав<br />
о. Іоанн: "Христос Воскресе (присутні відповідають:<br />
"Воістину Воскресе!")! В ті дні, коли трапилася аварія,<br />
також тривали Пасхальні дні, лунали святкові<br />
піснеспіви, але між тим, трапилося страшне лихо, про<br />
яке замовчували і мало що про нього говорили... І про<br />
причини, чому трапилася трагедія, мало хто сповіщав,<br />
адже до того ніхто не думав про можливість подібного,<br />
вважали атомні станції надійними і безпечними... Але,<br />
нажаль, історія показує інше - там, де людська гордість<br />
ставиться попереду безпеки людей, якраз і трапляються<br />
лиха"...<br />
О. Іоанн акцентує увагу на духовних причинах трагедії<br />
і зачитує послання Блаженнішого Володимира, Митрополита<br />
Київського і всієї України. В своєму виступі<br />
священик розповів про храм в ім'я святого пророка Іллі,<br />
який знаходиться поряд з ЧАЕС: "Сила Божої благодаті<br />
така, що в цьому храмі навіть в пік зараження була<br />
зовсім відсутня радіація. Цей храм є святинею чорнобильської<br />
землі, поблизу якого спостерігається майже<br />
повне очищення території від забруднення. Я сам<br />
відправляв у ці місця паломників, бо дійсно Божа благодать<br />
являє чудо очищення не лише душ від немощів<br />
людських, а й - оточуючого простору. Змінюючи себе,<br />
ми змінюємо все навколо, спільними зусиллями<br />
вирішуємо загальні проблеми"...<br />
Потім о. Іоанн висловив слова вдячності ліквідаторам<br />
аварії, побажав присутнім віри в Христове Воскресіння,<br />
в те, що ця радісна звістка дає людині потенціал творення<br />
добра, спрямовує зусилля на розвиток краю,<br />
процвітання рідної країни...<br />
Від імені ліквідаторів аварії виступила Галина Миколаївна<br />
Гажаман: "Хочу подякувати всім, що ви<br />
пам'ятаєте про тих, хто ціною свого життя зупинив<br />
біду... Цього року я лежала у лікарні і спілкувалася з<br />
однією жінкою, яка той пісок, щебінь, котрий ми доставляли<br />
в Чорнобиль, завантажувала у мішки, щоб<br />
тоді гелікоптери піднімали їх над реактором і скидали...<br />
І так трапилося, що пілот першої гвинтокрилої машини<br />
не знав, на якій висоті треба заходити - він це<br />
зробив занадто низько і лише встиг передати: втрачаю<br />
висоту, падаю, і - провалився прямісінько в ту безодню...<br />
Більше його ніхто не бачив... Скількох втрачених<br />
людських життів могло б не статися!18-20-тирічих солдатів<br />
посилали чистити реактор, збирати голими руками<br />
радіоактивні матеріали! Очевидці розповідали, що<br />
через тиждень їх всіх звідти забрали, але вони всі - всі!<br />
- померли і жодного не залишилося в живих... Це були<br />
нікому не потрібні жертви... Це сталося через некомпетентних<br />
людей, які не знали, що їм робити в такій ситуації...<br />
Ми всі були у повному невіданні... Нам ставили<br />
в приклад Зою Космодем'янську... І ми виконували свій<br />
обов'язок.. Дякуємо вам, що ви пам'ятаєте цей день і<br />
цим ви лікуєте наші душі, бо ми відчуваємо, що не даремно<br />
прожили життя, що щось зробили для блага<br />
всіх. Здоров'я, щастя всім і нехай такі біди оминають<br />
нашу землю (оплески)!"<br />
Директор школи подякував гостям за змістовну<br />
зустріч, поділився своїми спогадами і розповів про екскурсію<br />
у Музей МНС з учнями старших класів.<br />
Ліквідатори отримали продуктові набори від<br />
Лісниківської сільради.<br />
Потім були відвідини сільського кладовища і покладання<br />
квітів до могил померлих чорнобильців.<br />
По дорозі наш кореспондент спілкувався із сім'єю<br />
ліквідаторів Олександра та Галини Гажаман. Виявляється,<br />
вони побралися в 1986 р. одразу після завершення<br />
навігації - 25 жовтня.<br />
Отаке! Бувало, що війна з'єднувала людські долі, а<br />
тут - Чорнобиль! Нерідко трапляється, що саме надзвичайні<br />
обставини відкривають істинну силу почуттів!<br />
- Ми з чоловіком навчалися в одному училищі<br />
Київського судоремонтного суднобудівного заводу: я -<br />
на судового повара, а він - на рульового...<br />
- 25 квітня ми з Галиною у складі команди йшли розвантажуватися<br />
в м. Прип'ять: доставляли на теплоході<br />
"Нікополь" вантаж: щебінь і пісок. Однак, нам повідомили,<br />
що крана ще не встановили. А на підході був<br />
"Ленінград" - його замість нас у Прип'ять послали, а<br />
нам дали команду розвантажуватися в Чорнобилі. Ми<br />
швидко впоралися і ранком 26 квітня уже дійшли до м.<br />
Українки і якраз, коли я був на вахті, об'явили про<br />
біду. Але через кілька діб ми знову були там з вантажем,<br />
правда, в Прип'ять вже не пускали, а тільки в -<br />
Чорнобиль. Пізніше розповідали, що той капітан, з<br />
"Ленінграду" принциповий був. Тут бухнуло, а він настояв,<br />
щоб трактора прислали, аби зачистити майданчик...<br />
Там кожна секунда вирішальною була... Що казати<br />
- було красиве містечко як Троєщина! А тепер...<br />
Там така природа - маслята! - душа відпочивала, коли<br />
ми по гриби ходили.... А щуки! Ой, які благодатні<br />
місця...<br />
- А я потім бачила рибу на березі дохлу і - качки...<br />
Всі працівники були в камуфляжі, чоботах, а ми в - халатиках...<br />
Нам ніхто нічого не роз'ясняв... А ми ще ж в<br />
Чорнобилі продукти шукали, аби нагодувати команду...<br />
- Ми до кінця навігації жили на теплоході - без відпусток,<br />
без вихідних... Несли навантаження за двох, бо<br />
штати не були укомплектовані... Ось моя дружина була<br />
патріотом... Ті, що з Києва - повтікали додому, а комусь<br />
же треба було залишитися... А потім ми вахти возили...<br />
- Зате нині у тих, хто в кабінетах сидів, пільг більше,<br />
у людському середовищі: представники громади христосувалися,<br />
вигукували радісне, сповнене любові "Христос Воскресе!"<br />
і "Воістину Воскресе!"...<br />
ніж у нас, хто там був. На заводі в той час були профком<br />
і кадри, але виявилося, що в них 1-ша категорія, а у нас<br />
- 2-га. А вони ж там жодного разу не були. Можливо,<br />
один раз - для екскурсії... А нам тоді чого лише не обіцяли:<br />
і житло, щоб ми мовчали, бо нас у 17 років кинули в<br />
Чорнобиль. Говорили: ми це заслужили - а коли я 3-ю на<br />
черзі була - скоротили і перекинули на квартоблік у<br />
Мінський р-н, де я стала 1000-ою, а ось тепер - 59-ою і<br />
невідомо чи дочекаюся...<br />
Кор.: А як здоров'я<br />
- Діти постійно по "Охматдитах"...<br />
Першу дитину втратили одразу<br />
після Чорнобиля у 1987 р.<br />
- Я тоді поїхав на Кавказ оздоровитися.<br />
Там у мене тітка жила. І вже<br />
у 1988 р. хлопчик народився, а в<br />
1991 р. донька. Хворіли. Тричі аденоїди<br />
видаляли... Порушені функції<br />
щитовидки, печінки. І Галина чахне...<br />
- Кожен рік - в лікарні на лікуванні...<br />
- Було таке - свідомість втрачала...<br />
На таблетках тримається...<br />
* * *<br />
І ось уже добралися на місце... Першою на нашому<br />
шляху була могилка Анатолія Петровича Рудя. Він і афганець,<br />
і чорнобилець одночасно... Кладемо квіти. Царство<br />
небесне тобі, Анатолію! Вічна пам'ять! Потім - Олександра<br />
Івановича Шамана. Він був пожежником. Ще молодим<br />
підірвав здоров'я і стали чіплятися хвороби... А ось - Василь<br />
Олексійович Тільс: на пам'ятнику - немов живий! А це<br />
ж, справді, Великдень: Христос Воскресе, Василю... І він з<br />
портрета у відповідь радіє! Вони теж чекають Світлих днів<br />
і молитв!<br />
- А ось мій батько Іван Кирилович Похилько - він в<br />
"Гідрометцентрі" працював....<br />
- Подивіться, як Оксана Іванівна на батька схожа. Така<br />
ж посмішка, як у дяді Вані. І Володя нині стає схожий на<br />
батька. А Віталік взагалі - копія батькова...<br />
- А це Семен Прокопович Місніченко, він водієм у радгоспі<br />
працював...<br />
...Біля могилки Шумського Володимира Олексійовича<br />
постояли... Всіх пом'янули... Всім поклали квіти... У кожного<br />
чистенько, привітно... Здається, ніби у гостях побули...<br />
А вони ж нас чекали...<br />
...Валентина Олексіївна Ковригіна пригадала, як забирали<br />
в Чорнобиль брата: "Приїхали з райвійськкомату<br />
14 травня пізно ввечері. Постукали. Ми б могли сказати,<br />
що його вдома немає, у нас у ці дні батько присмерті лежав...<br />
Але він там був потрібний як дезактиватор. Пізніше<br />
Володя прислав звідти листа. Писав, що на зборах запитали:<br />
в кого троє дітей - виходьте! Хто вийшов - віддали їм<br />
документи і відпустили додому... А всіх інших направили<br />
по частинах - братова на Червонозоряній була... Там його<br />
одягли у військову форму і на місяць відправили у Чорнобиль.<br />
Там він позмінно ніс вахту.<br />
А батько через тиждень помер - 22 травня! І ми тричі<br />
відправляли телеграми у різні місця, у т. ч. в с. Страхолісся,<br />
як нам дали знати в райвійськкоматі, але так і не<br />
знали чи брат її отримав і чи прибуде... І ми поховали<br />
батька в суботу, а в понеділок після обіду Володя<br />
приїхав... Він в Чорнобилі до 12 чи 13 червня пробув...<br />
Йому тоді було 30 років... Йому як військовому фіксували<br />
дозу отриманої радіації... Володя, коли прийшов додому,<br />
розповідав: те, що кажуть по радіо і пишуть, то неправда,<br />
там набагато складніше; не хочуть, щоб була<br />
паніка; якби не закордон, то ми б і не знали, що там<br />
коїться".<br />
- А ось і моя мама, Надія Іванівна Конченко. Вона все<br />
життя працювала фельдшером у с. Лісники. Мала один<br />
запис у книжці... А людей любила! Пішки по першому<br />
виклику йшла, щоб там не було...<br />
* * *<br />
Дорогою назад мовчали... Кожен думав про своє.<br />
- Оце пройшло 25 років, - зізналася О.І. Самойленко<br />
біля самої сільради, - а лише недавно дізналася, що<br />
моєму батьку 30 грудня 1986 р. присвоїли звання Заслуженого<br />
зв'язківця України. А він сам про це ні слова не<br />
сказав. Про це розповіли мені інші люди. Він взагалі про<br />
ті події нічого не говорив у сім'ї - думаю, дав підписку про<br />
нерозголошення інформації. Він там тримав урядову<br />
лінію. І хоча володів усією інформацією, однак, мовчав.<br />
Мав трьох дітей і міг би цим скористатися... Але він не такий<br />
був: раз треба, то треба...<br />
Кор.: Спасибі нашим батькам, що вони не роздумуючи<br />
виконали свій святий обов'язок... І всім ліквідаторам низький<br />
уклін...<br />
Побачили о. Іоанна, коли він щось впорядковував<br />
біля свердловини: "Тут вода смачна-смачна: кращої<br />
немає. Це святе місце. Плитку покладемо - красиво<br />
буде... Освятимо..."<br />
І ми добре діло зробили... Помолилися... Пом'янули...<br />
Вадим Богачук
Change language