Монографія МОНЕТАРНІ ЗАСАДИ ГЛОБАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ ...

Основою альтернативних підходів є такі фундаментальні ідеї:
• плаваючі курси привносять у глобальні монетарні процеси
проблему асиметрії в розрізі статусу провідних валют, що вимагає
започаткування нового раунду переговорів про формування
загальновизнаних та легітимізованих міжнародних активів, внаслідок чого
вдалось би забезпечити міжнародний формат функціонування
міжнародної ліквідності та запровадити симетрію в процес пристосування
платіжних балансів до нових рівноважних умов 588 ;
• плаваючі курси та монетарний “лесеферизм” є поширенням
“ринкового фундаменталізму” на сферу функціонування міжнародної
валютної системи. Внаслідок цього з’являються структурні передумови
для вразливості країн третього світу до змін курсів провідних валют, їхня
залежність від центрів емісії резервних валют суттєво зростає і дуже часто
доступ до зовнішнього фінансування визначається політикою провідних
центральних банків щодо процентних ставок. Надмірне коливання
провідних валют, високий ступінь вразливості до цього третіх країн,
обмежені можливості найбідніших країн збільшувати міжнародну
ліквідність (саме в такому контексті Дж. Сорос висунув пропозицію
збільшення емісії СДР для подолання бідності та врегулювання боргових
проблем у країнах третього світу) є основою глобальних фінансових
дестабілізацій тощо 589 ;
• запровадження обмежень на коливання курсів провідних валют.
Такий підхід розпадається на два напрямки. А саме бачення
Р. МакКіноном можливості перейти від таргетування провідними
центробанками погодженого світового грошового агрегату до фіксації
курсів між провідними валютами. Інша складова – доктрина цільових
валютних зон, яка була розроблена Дж. Вільямсоном на основі відходу від
588 Цей підхід дуже довго був популярний у теорії міжнародної монетарної економіки впродовж 1970–1980-х
рр. і завжди позиціонувався як альтернатива монетаризму з його зосередженістю на національній монетарній
політиці з гнучкими курсами. Фактично, запровадження СДР у 1969 році, Смітсонівські домовленості, робота
групи Беладжіо та постбретонвудські дебати з приводу реформування глобальної валютної системи на
прицнипах міжнародного співробітництва генетично пов’язані з таким підходом. Див.: Моисеев С.
Неизвестный Фридмен: вклад великого монетариста в развал Бреттон-Вудса // Вопросы экономики. – 2005. –
№ 3. – С. 81–98.; Смыслов Д. В. Мировые деньги в прошлом, настоящем и будущем // Деньги и кредит. – 2002. –
№5. — С. 50–59.; Смыслов Д. В. Мировые деньги в прошлом, настоящем и будущем // Деньги и кредит. – 2002. –
№ 6. – С. 32–39.; Смыслов Д. В. Мировые деньги в прошлом, настоящем и будущем // Деньги и кредит. – 2002. –
№ 7. – С. 52–58.
589 Сорос Дж. Криза глобального капіталізму: (Відкрите суспільство під загрозою) / Пер. з англ. – К.: Основи,
1999. – 259 с.; Сорос Дж. О глобализации / Пер. с англ. – М.: Эксмо, 2004. – 224 с. Незважаючи на те, що дані
розвідки “датуються” періодом після Азійської кризи, за духом та предметною областю вони повністю
співзвучні з апологетикою необхідності усунення системи плаваючих курсів та посилення міжнародних витоків
в організації глобальних монетарних процесів.
542