Монографія МОНЕТАРНІ ЗАСАДИ ГЛОБАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ ...

Перше. Спроби представляти попит на резерви як функцію від
певного параметра відкритості мають внутрішній недолік. Такий попит
має потужну ендогенну складову, і експансія глобалізації завжди його
підживлюватиме. Більш продвинуті підходи намагаються врахувати стан
середовища, в якому актуалізується попит на резерви, припускаючи, що
одні тільки фізичні параметри відкритості не говорять про нагромадження
ризику дестабілізацій, потрясінь тощо, вражаючою країни формою чого є
реверси в потоках капіталу. Однак спроби спертись на стан глобального
фінансового середовища при визначенні лінії поведінки у сфері попиту на
резерви мають дуалістичні наслідки. Такі функції дають чіткий орієнтир
щодо того, що самострахування з допомогою резервів прив’язується до
певного емпіричного паттерна. Нагромадження ризиків та нестабільності,
що може мати широку палітру виразів (погіршення ліквідності у
фінансовому секторі, потрясіння на валютно-фінансових ринках,
зрушення в ставленні до ризику, інвестиційні переорієнтації в розрізі
сегментів ринку, реальні шоки тощо), штовхає до підвищення попиту на
резерви, у такий спосіб ізолюючи країну від негативних наслідків
глобальних дестабілізацій, ймовірність яких нарощується. Протилежна
ситуація повинна тягнути за собою зниження попиту на резерви.
Побудова таких функцій на експертних методах дуже часто може
призвести до завищення обсягів резервів, які за того чи іншого стану
середовища можуть вважатись адекватними, наперед занижуючи значення
валютного курсу як каналу адаптації до шоку, ступінь гнучкості
фінансового сектору, міжнародне кредитування останньої інстанції тощо.
Це посилює національно-центричну орієнтацію в забезпеченні глобальної
стабільності і суттєво спрощує орієнтацію центральних банків у системі
емірджетних процесів глобального фінансового середовища, хоча і
ускладнює відповідний аналітичний апарат.
Однак і орієнтування функції попиту на емпіричні критерії одразу
ставить питання про симетричність реакції центральних банків та
проциклічність. Так, у випадку, коли реакції монетарних органів
симетричні в розрізі змін стану середовища (природним емпіричним
проявом чого є коливання в обсягах потоків капіталу), вони мають
стабілізуючі наслідки, які повною мірою проявляються як позитивні
зовнішні ефекти на глобальному рівні. Рис. 7.1. демонструє, як
симетрична реакція центробанків на зміни у стані глобального
фінансового середовища з допомогою зміни попиту на резерви дозволяє
514