Монографія МОНЕТАРНІ ЗАСАДИ ГЛОБАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ ...

Тут яскраво простежується ситуація, коли підтримка ліквідності
фінансового сектору в умовах глобалізації дуже швидко “обростає”
зовнішніми ефектами, які на фоні довгострокової тенденції до підвищення
світових цін перетворюються на потужний фактор експансії глобального
попиту та глобальної інфляції саме тоді, коли боротьба з нею мала би
вимагати більш жорсткої поведінки з боку монетарних органів.
Активізація ж інфляційних процесів та послідуючий перехід до більш
жорстких монетарних умов насправді підкреслив, що фінансові кризи в
сукупності із загрозами інфляції може посилити проблему глобальної
волатильності на фінансовому ринку. Наприклад, дії монетарних органів
щодо підтримки фінансового сектору створють підґрунтя для падіння
ставок, заохочуючи глобальну інфляцію, а коли вона починає переростати
з інфляції цін на первинні ресурси, тобто із абстрактної світової форми в
інфляцію споживчих цін, які мають конкретне національне значення, –
центробанки починають підвищувати ставки. Вже значне нависання
глобальної ліквідності, активність фондів суверенного багатства, приплив
капіталів з профіцитних країн створили певний буфер, що пом’якшив
волатильність, але за інших обставин немає гарантій, що така
волатильність не призвела би до більш глибоких наслідків, наприклад у
сфері дестабілізації потоків капіталу та погіршення умов доступу до
фінансування платіжних балансів, загрожуючи поверненням до
традиційних криз валютного курсу. Звідси пряма дорога до виходу на
глобальний рівень традиційної дилеми: або згладжування шоку і загроза
посилення інфляції, або погіршення ситуації у фінансовому та реальному
секторі і рецесія. Це те зачароване коло, з якого намагались вийти
центробанки, переходячи на неокласичну модель реалізації монетарної
політики, здобуваючи довіру та забезпечуючи цінову стабільність. Якщо
на національному рівні вихід з такого кола можливий завдяки факту
довіри та окресленій зоні відповідальності, то у випадку світових цін
довіра до центробанків не спрацює, оскільки наразі не існує глобалізації
такої довіри порівняно з тим, якою є глобалізація інфляціогенних
факторів: довіра залишається прив’язаною до конкретного центробанку, а
зростання цін на первинні ресурси – до експансії глобальної ліквідності.
З іншого боку, відсутність системного контролю за глобальною
ліквідністю, отже – інфляцією світових цін, буде розтягувати в часі
механізм номінальної корекції. Мається на увазі, що національноцентрована
монетарна політика, яка реагує більшою мірою на індикатори
509