Монографія МОНЕТАРНІ ЗАСАДИ ГЛОБАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ ...

таки важко назвати консолідованим чи колективним уникнення
ревальвації щодо долара. Однак це засвідчило те, що якщо цілі регіони
опиняються в стані масштабного припливу капіталів (в цьому випадку не
має значення, чи це обумовлено структурними змінами у сфері
глобальних заощаджень, чи циклічним підвищенням ліквідності
глобальних ринків капіталу, чи структурними зрушеннями у сфері
фінансової глобалізації, наприклад, зниженням дії ефекту домашнього
зміщення тощо), то їхня реакція у вигляді зростання валютних резервів
стає глобально значимою детермінантою взаємопідсилення глобальних
дисбалансів та експансії глобальної ліквідності. Окрім того, що сам даний
факт можна кваліфікувати як загрозу глобальній макрофінансовій
стабільності (див. вище), він є відправним пунктом виникнення нових
джерел нестабільності. Зокрема, в умовах масштабних припливів капіталу
більшість національних економік опиняється перед проблемою експансії
внутрішнього попиту, навіть за умов, коли такий приплив поповняє
резерви, а не ревальвує курс. При цьому, чим м’якшою є макроекономічна
політика в моменти припливу капіталів, тим більш жорсткою буде криза,
або тим глибшою буде рецесія, коли потоки зупиняються. Також, існують
чіткі свідчення про те, що динаміка реального ВВП та внутрішнього
попиту після припливу нижча, ніж у період до припливу і тільки на
момент піку – найвища. Платіжний дефіцит та реальний ефективний курс
реагують подібно 565 . Такі наслідки масштабних припливів капіталу
нагадують грошову ілюзію, коли пом’якшення макроекономічних умов
спочатку розігріває економіку, але такі зміни все ж таки є більше
номінальні, ніж реальні.
Звідси видно, що масштабні припливи капіталів, які були би
неможливі без структурних змін у сфері фінансової глобалізації та
характерних монетарних взаємин між дефіцитними і профіцитними
країнами, наражають практично усі країни з ринками, що виникають, на
дилему: чи реагувати з допомогою валютного курсу, відсікати
спекулятивну компоненту вхідних потоків і погіршувати глобальну
конкурентоспроможність, чи збільшувати резерви, тим самим і
поглиблюючи проблему глобальних дисбалансів, і наражаючи економіку
на перегрів та подальше підвищення вірогідності кризи. Можна було би не
565 Ibid. – P. 16. Це дослідження показує, наскільки важливою є фіскальна політика, яка має застосовуватись для
стримування внутрішнього попиту в умовах перегріву економіки внаслідок припливу капіталів. Однак
переважно фіскальні рішення проциклічні, тобто такі, які не відповідають логіці стримання перегрітої
кон’юнктури.
502