Монографія МОНЕТАРНІ ЗАСАДИ ГЛОБАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ ...

автоматичного функціонального елемента монетарної політики чи
обмежує попит на неї за подобою ринкового попиту 554 ;
• зміни у валютній структурі резервних активів дедалі більше стають
елементами глобальних ринкових процесів. Поява такої закономірності
цілком логічна, якщо врахувати, що пом’якшення визначень резервних
активів з 1922 р. відкрило шлях для конкуренції між провідними
валютами, а перехід на плаваючі курси абсолютизував її. Завдяки такій
конкуренції поєднання зрушень у макрофінансовій ситуації в центрах
емісії резервних валют з екзогенним попитом на них (тобто попитом з
боку країн, які пред’являють попит на валютні резерви) привносить
елемент системної нестабільності, яку так намагаються нівелювати як
апологети плаваючих курсів, так і апологети централізації процесу
управління міжнародною ліквідністю. В останньому випадку, як показав
досвід краху Бретон-вудської системи, нестабільність є епіфеноменом
конфліктних цілей монетарної політики, отже міститься в самій системі.
Однак в першому випадку ситуація є набагато складніша. Це пов’язано з
тим, що зміни в структурі глобальних валютних резервів спроможні
справляти глибокий вплив як на монетарну політику центрів емісії
резервних валют, валютні курси, так і на ліквідність глобальних
фінансових ринків (наприклад, якщо під час зміни структури глобальних
резервів змінюються валютні курси, які не були передбаченими, то
невідповідність новим рівноважним умовам валютної структури активів
та пасивів фінансових інститутів може спровокувати фінансові потрясіння
на мікрорівні, які з легкістю переносяться на системний рівень). Тобто
конкурентний характер визначення статусу резервних валют одразу
означає, що і зміни валютної структури глобальної ліквідності стають
ринковими, оскільки уможливлюються через функціонування фінансових
554 Детальніше див.: Козюк В. В. Монетарні проблеми функціонування глобальної фінансової архітектури. –
Тернопіль: Астон, 2005. – С. 334–336. Критичний погляд на проблему СДР можна побачити через призму
скепсису про адекватність МВФ як інституції в світі гнучких валютних курсів. Див.: Giannini C. “Enemy of None
but a Common Friend of All”? An International Perspective on the Lender-of-Last-Resort Function // IMF Working
Paper. – 1999. – WP/99/10. – Р. 43. Дж. Боутон дивиться на цю проблему з позиції зростаючого значення
приватних ринків капіталу. Див.: Boughton J. Reflections on Reform at the IMF and the Demands of a Changing
World Economy // IMF. Finance and Development. – 2004. – Sept. – P. 9–13. З іншого боку, перебування різних
країн на відмінних стадіях розвитку фінансової лібералізації та трансформації фінансових систем демонструє,
що і зацікавленість у функціонуванні системи СДР є відмінною. Так, розвинуті країни та країни, які
нагромадили значні валютні резерви та які мають вільний доступ до ринків капіталу, системи СДР як елемента
міжнародної ліквідності не потребують взагалі, тоді як найбідніші країни можуть бути зацікавлені у цьому
механізмі з огляду на різного роду можливості у сфері полегшення доступу до зовнішнього фінансування та
пом’якшення проблеми корекції платіжного балансу в умовах високого рівня бідності. Про це див.: Clark P.,
Polak J. International Liqidity and the Role of the SDR in the International Monetary System // IMF Working Paper. –
2002. – WP/02/217. – P. 1–29.
495