Монографія МОНЕТАРНІ ЗАСАДИ ГЛОБАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ ...

В умовах глобальної іпотечної кризи та фінансової нестабільності в США
підтримання низьких ставок з міркувань налагодження ситуації у
фінансовому секторі дедалі яскравіше починає контрастувати з
необхідністю їх підвищення для боротьби зі зростанням цін на первинні
ресурси та зростаючим впливом цього на кінцеву інфляцію. Якщо США з
міркувань внутрішнього фінансового циклу роблять вибір на користь
низьких ставок, тим самим спонукаючи до глобальної інфляції, а ЄЦБ не
спроможний суттєво вплинути на глобальні інфляційні процеси,
втримуючи високі ставки по євро задля стримання інфляції у євроленді та
наражаючи економіку ЄВС на рецесію, то необхідність корекції
дисбалансів з боку профіцитних країн стає очевидною. І тут спрацьовує
механізм грошової ілюзії. Погляд на дисбаланси як на стимул глобального
ВВП (висхідна траєкторія функції на графіку з рис. 6.20.) практично
завжди заохочуватиме затримку з їх корекцією, аж допоки глобальна
інфляція не стане доконаним фактом або поки обвал розігрітих
фінансових ринків не стисне попит до появи дефляційних процесів.
Суверенний попит на активи: індивідуальна раціональність та
колективна неефективність. Як було показано вище, глобальний попит
на монетарні та фінансові активи є похідною намагань багатьох країн
перестрахуватись від імперфекцій глобальних ринків капіталу та криз,
пов’язаних із раптовими реверсами в потоках капіталів. Врахування того,
що в умовах інтеграції з глобальними фінансовими ринками внутрішня
експансія фінансового сектору швидше загострює проблему
забезпеченості країни резервами, промовляє на користь активного
нагромадження резервів, що є цілком раціональним вибором монетарної
політики на рівні окремої країни 503 . Таку картину – політику окремої
країни – в глобальному контексті можна представити функцією
індивідуального вибору і звести аналіз до традидиційної методології
аналізу проблеми колективної нераціональності індивідуально
раціональних рішень, що відома з теорії публічних фінансів.
503 Так, М. Обстфельд, Дж. Шамбау та А. Тейлор констатують, що підходи, які акцентують на тому, що адкватний
обсяг резервів повинен ув’язуватись з торговельною та фінансовою відкритістю, застарілі, оскільки не враховують
повною мірою внутрішню експансію фінансового сектору. Це означає, що валютні резерви повинні бути такими,
щоб ізолювати банківську систему від потрясінь в разі внутрішнього та зовнішнього відпливу капіталів одночасно.
Як наслідок, розвиток банківської системи та поглиблення фінансового сектору перетворюється на фактор, який
зумовлює необхідність збільшення резерів, а не зменшення, як того можна було би очікувати, виходячи зі зростання
можливостей диверсифікації ризиків та компенсації шоків. Незважаючи на те, що така позиція ігнорує варіанти
успішного поєднання ефективної боротьби інфляції в сукупності із підтриманням плаваючого курсу, вона приховано
відображає ситуацію, коли експансія фінансового сектору в країнах з ринками, що виникають, насправді стикається з
проблемою доларизації зобов’язань, що стає доступнішим явищем в умовах фінансової інтеграції. Див. Obstfeld M.,
Shambaugh, Taylor A. Financial Stability, the Trilemma, and International Reserves // NBER Working paper. – 2008. –
№ 14217. – Р. 1–48.
461