Монографія МОНЕТАРНІ ЗАСАДИ ГЛОБАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ ...

Втім, потрібно висловити суттєвий скепсис з приводу того, що
потоки капіталу призводять до нагромадження платіжних дисбалансів та
спонукають до експансії валютних резервів у таких масштабах. Так,
вищеописаний поділ країн на групи, які відрізняються між собою з точки
зору джерел збільшення зовнішніх активів вже є підставою вважати, що
таку позицію потрібно розглядати тільки як окремий випадок більш
фундаментальних процесів. Постійність, з якою резерви зростають, мала
би означати відповідну постійність у припливі короткострокових
капіталів. Така ситуація цілком можлива, але здебільшого у
короткостроковому періоді, коли мінливість спекулятивних факторів
припливу капіталів стає актуальною, а їх нейтралізація з допомогою
коливання резервів, а не курсів виглядає резонною. Водночас у випадку,
коли поява системних передумов нарощування спекулятивного припливу
капіталу починає загрожувати внутрішній макрофінансовій стабільності,
набагато ефективніше відреагувати з допомогою зміни номінального
курсу. Взагалі коливання курсу можуть суттєво нейтралізувати
спекулятивні мотиви щодо переливів капіталу, оскільки ризик валютної
дохідності повністю приймає на себе спекулянт. Такий досвід більшості
країн з плаваючим курсом є серйозним аргументом проти того, щоб
розглядати поточні фінансові дисбаланси з позиції припливу капіталів.
Більш систематичний компонент зростання обсягів припливу
капіталів – ПІІ – також не може до безмежності впливати на експансію
резервів. Тим більше, що у світлі досвіду трансформаційних економік
суттєве зростання ПІІ призводить до погіршення платіжного балансу.
Прискорене економічне зростання, що пов’язується з позитивним впливом
на продуктивність з боку ПІІ, спонукає до підвищення реального обмінного
курсу. Затримка із корекцією номінального курсу може означати
виникнення негативних інфляційних наслідків. У випадку ж азійських
країн прискорення інфляції розпочалось тільки з глобальним зростанням
цін на енергоносії та продовольство у 2008 р. До цього часу поєднання
спадаючої інфляції, значного припливу капіталу та експансії резервів могло
викликатись тільки за наявності глибокої схильності до дисбалансу між
заощадженнями та інвестиціями – тобто платіжної нерівноваги.
Формальний зв’язок між зростанням обсягів припливу капіталу та темпами
зростання резервів простежується (рис. 6.12., який є окремим випадком рис.
6.8., але який найбільш чітко засвідчує, що посилення кореляції між цими
параметрами відбулося саме за останній період).
401