Монографія МОНЕТАРНІ ЗАСАДИ ГЛОБАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ ...

заробітної плати, продуктивності та гнучкості економіки. Нагромаджені
резерви та монетизація створюють оманливі уявлення про макрофінансову
стійкість країни, що штовхає до зовнішніх запозичень для розширення
інвестицій у традиційних секторах. Нагромаджені структурні
диспропорції потребують постійної підтримки, внаслідок чого будь-які
об’єктивні передумови зміни номінального валютного курсу, наприклад, в
умовах падіння курсу валюти прив’язки, сприймаються як ворожі, а
падіння останньої взагалі розглядається як додаткова можливість
стимулювання зростання, що прискорює нагромадження резервів.
Підтримання такої стратегії має лише два базових обмеження:
внутрішня інфляція і глобальні секторні зрушення, що призводять до
різких змін цінових пропорцій на світових ринках. Обидва обмеження
можуть взаємодіяти з відтоком капіталів, переростаючи у кризогенну
ситуацію. Попри те, що більшість пострадянських, і насамперед Україна,
латиноамериканських та азійських країн відповідають цій моделі, дуже
важко емпірично верифікувати її ознаки на конкретних прикладах. Це
пов’язано з тим, що: економічне зростання, яке викликається у
традиційних секторах, заохочує суміжні та сервісні сектори, ринкове
саморегулювання в яких може створити потужні стимули для загального
прискорення розвитку; спроби консервації структурних реформ
найяскравіші на ранніх етапах, а позитивна динаміка ВВП дозволяє
полегшити тягар їх здійснення; глобальна кон’юнктура може заохочувати
розвиток інших секторів, окрім традиційних. Примноження позитивних
моментів може ототожнитись із політикою заниженого курсу, наражаючи
країну на розвиток за спіраллю: “криза – девальвація – зростання завдяки
традиційному експорту – зростання валютних резервів – прискорення
інфляції – підвищення реального обмінного курсу – криза – девальвація”.
Лише перехід на політично неприйнятний рівень інфляції запускає в дію
механізм оптимізаційного вибору між приборканням зростання цін та
прихованим субсидуванням структурно слабких секторів завдяки
зростанню резервів.
Водночас, попри найбільш очевидну простоту такої моделі,
наявність широкого набору країн, які мають відмінне ставлення до
структурних трансформацій, схильні забезпечувати контроль за
інфляцією, але зберігають акцент на акумуляції резервів, свідчить про те,
що таке концептуальне бачення не може претендувати на загальність,
навіть якщо дуже добре ілюструє окремі випадки, чи стартові моменти у
399