Монографія МОНЕТАРНІ ЗАСАДИ ГЛОБАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ ...

Теоретично, у системі з плаваючими валютними курсами попит на
зовнішні активи центробанків повинен бути зведений до мінімуму.
Курсові коливання повинні повністю абсорбувати зовнішні та внутрішні
шоки, а інфляційні диференціали мають визначити напрямок поведінки
курсів валют. Те, що так не сталось насправді, свідчить про виникнення
нової якості монетарної політики у 1970–1980-х рр. Остаточний відрив від
екзогенних рестрикцій на монетарну експансію, тобто втрата золотом
монетарної ролі, ознаменувала, що грошова стабільність тепер
визначається поведінкою центрального банку в чистому вигляді і не
обмежується зовнішніми системними вимогами. Відмінності у базових
засадах протидії інфляції в розвинутих країнах та решті світу призвели до
кардинального розриву у функціональній ролі резервів у
макроекономічній політиці. Для перших реальне плавання та орієнтація на
внутрішню рівновагу суттєво знизили попит на резерви (окрім, певною
мірою, Європи, де інтеграційні процеси опосередковано вимагали їх
значну роль у централізованій інтеграційній системі обмеження курсових
коливань). У країнах, що розвиваються, резерви почали розглядатись як
єдино можливий ефективний варіант покриття грошової бази, який би
унеможливлював суттєвий зовнішній та внутрішній тиск на валютний
курс і, відповідно, інфляцію, викликану девальвацією. Це і загострило
потребу у валютних резервах як реальному важелю забезпечення
антиінфляційної політики. Як не дивно, але нова місія МВФ у світі з
плаваючими курсами повністю співпала з модернізацією ролі валютних
резервів у глобальній економіці. Будь-яка програма макроекономічної
стабілізації спиралась (і певною мірою спирається досі) на кількісні
параметри: обсягу зовнішніх активів; покриття грошової бази резервами;
впливу зміни в обсягах внутрішніх активів центробанку на стан покриття
резервами грошової бази та її ув’язку через грошовий мультиплікатор із
грошовою масою 415 . Така ситуація поєднала тенденцію до децентралізації
в управлінні міжнародною ліквідністю, вираженою попитом на резерви, із
зростаючим їх значенням у забезпеченні внутрішньої макрофінансової
стабільності, зокрема із врахуванням діяльності міжнародних інституцій.
Тут потрібно відмітити, що довгостроковий зв’язок між прискоренням
глобальної інфляції та експансією резервів (тим більше, що попит на них
зріс), опинився у своєрідному затьмареному стані. Причина цього
415 Детальніше аналіз розвитку функціонування МВФ в світлі трансформації глобальних монетарних умов
зроблений нами у: Козюк В. В. Монетарні проблеми функціонування глобальної фінансової архітектури. –
Тернопіль: Астон, 2005. – С. 333–362.
376