Монографія МОНЕТАРНІ ЗАСАДИ ГЛОБАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ ...

Зрушення у кожен бік мають свої негативні наслідки (“дилема
Триффіна”): якщо світ зменшуватиме доларові активи, а ФРС
проводитиме політику підтримання платіжної рівноваги завдяки
усуненню монетарних передумов надмірного розширення попиту, то це
викличе проблему втрати міжнародної ліквідності з ризиком депресії
міжнародних трансакцій та глобальної рецесії; якщо світ не зменшить
попиту на доларові активи, а ФРС здійснюватиме політику безвідносно до
стану платіжного балансу, то виникне проблема неможливості
підтримувати розмінність долара на золото, що означатиме колапс чинної
міжнародної валютної системи. Іншим наслідком цього є прискорення
глобальної інфляції. Боротьба з останньою у розвинутих країнах тривала
понад десятиліття, а в решті світу ще довше. Розвиток подій відбувся за
другим сценарієм, що призвело до формування у 1972–1976 рр. системи
плаваючих валютних курсів. Зміни моделі побудови міжнародної
ліквідності у 1969 р. шляхом запровадження СДР залишились
формальними. Процесу децентралізації в управлінні міжнародною
ліквідністю не могли завадити будь-які суттєві кроки із реформування
міжнародного валютного устрою. Централізовані важелі послаблення
залежності від доларових активів не змогли подолати зростаючий попит
центробанків на валютні резерви.
Перехід на плаваючі курси парадоксальним чином не призвів до
зменшення попиту на валютні резерви. Як видно з рис. 6.6., чи не перший
суттєвий підвищувальний злам у довгостроковій траєкторії поведінки
глобальних валютних резервів припав саме на період розпаду Бретонвудської
системи.
трлн. СДР
4
3,5
3
2,5
2
1,5
1
0,5
0
1965
Рис. 6.6. Глобальні валютні резерви за мінусом золота,
1965-2006 рр.
y = 0,0402e 0,1052x
1968
1971
1974
1977
1980
1983
Побудовано за: IMF Annual Report. 2004. – Wash., D.C.: IMF, 2004. – P. 102-103.; IMF Annual Report. 2006. – Wash., D.C.:
IMF, 2006. – P. 129.
375
1986
1989
1992
1995
1998
2001
2004