Монографія МОНЕТАРНІ ЗАСАДИ ГЛОБАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ ...

Перегляд цих традиційних уявлень датується 1990-м роком. Р. Лукас
виявив, що незважаючи на більшу віддачу на капітал у країнах, які погано
забезпечені цим фактором, формується тенденція до того, що він все ж
таки рухається у протилежному напрямку. Цей феномен отримав назву
«парадоксу руху капіталу між багатими та бідними країнами» 408 . Р. Лукас
основний акцент зробив на людському капіталі, маючи на увазі, що краща
озброєність країн таким фактором як людський капітал дозволяє
створювати більше доданої вартості, що і приваблює приплив капіталів.
К. Рейнхарт та К. Рогофф констатують, що ще до Р. Лукаса проблеми із
переливами капіталів у бідні країни пов’язувались із імперфекціями
ринків капіталу, слабкими інститутами, борговими проблемами тощо.
Теоретичні підходи до врегулювання проблем із заборгованістю також
базуються на методології імперфекцій у сфері фінансової системи 409 . Ця
лінія аргументів проводить чітку паралель між якостями країни як
позичальника та можливостями країни залучати капітал ззовні. Попри те,
що такі погляди ідуть врозріз з підходом Р. Лукаса, вони відображають
довготривалу тенденцію збереження поганої платоспроможності багатьох
суверенних позичальників з країн третього світу. Більше того, існує чітка
обернена залежність між рівнем ВВП на душу населення та часткою років,
упродовж яких країна перебуває в стані дефолту. Звідси, на думку
К. Рейнхарт та К. Рогоффа, і випливає фундаментальна передумова для
пояснення “парадоксу” руху капіталу 410 .
Незважаючи на цілковиту валідність цих припущень, вони
залишаються актуальними здебільшого для найбідніших країн світу.
Суттєвий прогрес у сфері глобальної фінансової інтеграції, трансформації
фінансових систем та підвищення їх прозорості після Азійської кризи
408
Lucas R. Why Doesn’t Capital Flow from Rich to Poor Countries? // American Economic Review. – 1990. – Vol.
80. – P. 92–96.
409
Такі інструменти аналізу, як “боргова крива Лаффера” демонструють, що ризик неповернення нових
запозичень суттєво зменшує ринкову вартість вже існуючих. Орієнтація країни на викуп своїх боргів на
відповідному ринку означає, що вона не схильна підтримувати жорстку платіжну дисципліну, отже не може
претендувати на залучення міжнародного капіталу. Ці теоретичні позиції суттєво вплинули на формування
зв’язку між борговим іміджем країни та потоками капіталу. Природно, що саме звідси випливає апологетика
підтримання високого іміджу платоспроможного партнера навіть всупереч національним макроекономічним та
соціальним цілям. Якщо сюди добавити теоретичні викладки доктрини динамічної інконсистентності, то
«парадокс» руху капіталу стає насправді природною складовою функціонування міжнародних фінансових
ринків. Див.: Bulow J., Rogoff K. A Constant Recontracting Model of Sovereign Debt // Journal of Political Economy.
– 1989. – 97(1). – P. 155–178.; Eaton J., Gersovitz M. Debt with Potential Repudiation: Theoretical and Empirical
Analysis // Review of Economic Studies. – 1981. – 48(2). – P. 289–309.; Getler M., Rogoff K. Noth-South Lending and
Endogenous Domestic Capital Market Inefficiencies. – 1990. – 26(2). – P. 245–266.
410
Reinhart C., Rogoff K. Serial Default and the “Paradox” of Rich-to-Poor Capital Flows // American Economic
Review. – 2004. – № 94(2). – Р. 53–58.
361