Монографія МОНЕТАРНІ ЗАСАДИ ГЛОБАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ ...

економіки стає глобальним феноменом. Фази зростання та спаду дуже
швидко глобалізуються, тим самим формуючи передумови для зміни
поведінки інших глобальних індикаторів, наприклад ВВП, споживання та
інфляції. Оскільки поведінка фондового ринку під впливом різних
структурних обставин відрізняється в розрізі країни, то одразу постає
питання потоків капіталу та стану платіжних балансів. Як вже говорилось,
країна із інтенсивним потоком інновацій та зростаючим фондовим ринком
практично завжди опиняється в стані дефіциту поточного рахунку, на
відміну від решти країн, де поширення нової економіки відстає. В такому
разі природно було би припустити, що зміна глобальних номінальних
змінних мала би бути щільно прив’язаною до реальних відповідно до
ефекту доходу, однак найбільша проблема в тому, що цього може не
відбутись. Поєднання проциклічності фінансової системи із адитивним
характером платіжних контрпозицій призводить до нагромадження
відкладеної глобальної інфляції. Протилежна ситуація, коли глобально
корельовані фондові ринки обвалюються, призводить до глобальної рецесії.
Втім, це ще не означає, що вона буде супроводжуватись глобальною
дефляцією. Це можна пояснити, виходячи зі своєрідної двофазової моделі
поєднання розкрученої спіралі дисбалансів та монетарної реакції на неї.
Перша фаза розпочинається із прискореного зростання фінансових
індикаторів на тлі сприятливого монетарного підґрунтя, дуже швидко
перекидаючись на інші сегменти глобального ринку. Формується суттєве
примноження глобального сукупного попиту. З огляду на відставання
реакції інфляції на збудники попиту внаслідок “парадоксу довіри” чи
внаслідок дефляційного впливу глобалізації на ціни, диференціали
платіжних балансів продовжують розширюватись, а розігріті фінансові
ринки починають ставати більш чутливими до різного роду сигналів.
Обвал на ринку в умовах стриманої інфляції дозволяє центральним
банкам знову знизити ставки, і тоді нові імпульси попиту накладаються на
старі, законсервовані у відкладеній глобальній інфляції, дестабілізуючи
усю монетарну та фінансову систему світу. Парадокс ситуації може
полягати у тому, що черговий позитивний сигнал про розвиток інновацій
може швидко виправити ситуацію, або загальмувати погіршення
негативної ситуації, віддаляючи і віддаляючи в часі фінальну корекцію. У
випадку, коли цей алгоритм дозволить розвиватись n-фазній реакції, то
примноження ризику дестабілізації зростатиме експоненціально при тому,
що кожного разу існуватимуть у центральних банків сумніви в
доцільності радикальних рішень.
326