Монографія МОНЕТАРНІ ЗАСАДИ ГЛОБАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ ...

Розпад Бретон-вудської системи та нафтові шоки 1970-х стали
перманентним викликом стабільності платіжних балансів країн, що
розвиваються. Різке погіршення умов торгівлі та здороження вартості
зовнішніх запозичень внаслідок зростання світових процентних ставок
виступили фоном актуалізації макроекономічної нестабільності у багатьох
країнах цієї групи. Проте однією з найбільших проблем у сфері
макроекономічної стабільності були слабкі центральні банки та фіскальні
дисбаланси. Звичайно, активістська монетарна і фіскальна політика часто
виступали альтернативою подолання жорстких бюджетних обмежень
країни, що формувались на рівні міжнародної економіки. З цих міркувань
практично усі 1970–1980-ті роки охарактеризувались борговими та
гіперінфляційними джерелами макроекономічної нестабільності, які тою
чи іншою мірою зачіпали розвинуті країни, але тою мірою, якою
відображали зворотній процес: ступінь залежності Півдня від Півночі. На
цьому тлі домінуючий вибір країн, що розвиваються, у сфері валютних
курсів – орієнтація на фіксовані режими та режими, що передбачають
обмеження курсових коливань, почали суттєво контрастувати з політикою
у розвинутих країнах. Така орієнтація багато в чому переслідувала
антиінфляційні цілі та, певною мірою, віддзеркалювала зміни в структурі
зовнішньої торгівлі. Поступове збільшення частки товарів з вищим
ступенем обробки заохочувало орієнтацію на обмежені курсові коливання.
Це зумовило фундаментальний розрив у характері реалізації монетарної
політики у розвинутих країнах та в країнах з ринками, що виникають.
Перші з переходом до плаваючих курсів та орієнтацією на забезпечення
цінової стабільності втратили інтерес до нагромадження валютних
резервів, тоді як для других валютні резерви перетворились на ключовий
фактор монетарної політики, оцінки її ефективності та верифікації
загальної макрофінансової стабільності. Структурні реформи 1980-х та
першої половини 1990-х, перехід до стратегії експортоорієнтованого
зростання та загальний вектор розвитку в сторону лібералізації,
модернізації на засадах монетарної стабільності та фіскальної стриманості
не змінили ключової ролі валютних резервів. Більше того, це однаково
стосується як країн, що оголосили про плаваючі курси, так і тих, що
притримувалися фіксованих курсів. Порівняння коливань процентних
ставок, валютних резервів та забезпеченості резервами у країнах, що
розвиваються, з розвинутими країнами – доказ на користь високої
залежності перших від зовнішніх активів центробанків (табл. 4.18.).
252