Монографія МОНЕТАРНІ ЗАСАДИ ГЛОБАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ ...

Зміна спонукальних факторів політики
Зміна спонукальних факторів політики (від англ. – policy incentives)
чи не вперше прирівнюється до каналу впливу глобалізації на зниження
інфляції у вищезгаданому підході МВФ до визначення таких каналів. Це
означає, що під впливом глобалізації центральні банки самі по собі,
відповідно до своїх теоретичних та прагматичних інтенцій, стають схильні
проводити більш жорстку політику цінової стабільності, що і призводить в
підсумку до глобальної дезінфляції. Генетичне походження таких
інтерпретацій коріниться у ранніх дослідженнях впливу відкритості
(торговельної) на монетарну політику і тільки пізніше ускладнилось за
рахунок врахування набагато ширшого кола змін, які породила
глобалізація і які зумовили зміну таких спонукальних факторів.
Підвищення торговельної відкритості загалом у світі та у розвинутих
країнах повинно позначатись на трансформації структурних зв’язків між
національною економікою та глобальною, що повинно бути враховано
при розробці макроекономічних засад поведінки центрального банку.
Одним з аспектів такої трансформації повинно бути підвищення значення
спеціалізації торгівлі і зростаюча вага цього у визначенні поведінки ВВП.
Д. Ромер, накладаючи на проблему зростаючого значення спеціалізації
країни в умовах зростання торговельної відкритості оптимізаційну модель
монетарної політики в стилі Барро-Гордона, прийшов до наступних
висновків. За певного рівня відкритості та спеціалізації формується
відповідна функція добробуту економічних агентів. Реалізація монетарної
політики з метою підвищення рівноважних рівнів ВВП та зайнятості
шляхом створення несподіваної інфляції призводить до погіршення чітко
окресленої алокації ресурсів у рамках спеціалізації, що зумовлює втрати
добробуту загалом по економіці 138 . Звідси випливає, що динамічна
інконсистентність у поведінці центробанків не призводить до поліпшення
ситуації у сфері короткострокової стабілізації ВВП за рахунок підвищення
інфляції, що викликається нейтральністю грошей та погіршенням
спеціалізації. Емпіричне підтвердження цієї гіпотези також
продемонструвало, що країни з більш високими рівнями відкритості
мають і нижчий рівень інфляції 139 .
138
Romer D. Openness and Inflation: Theory and Evidence // Quarterly Journal of Economics. – 1993. – № 108. –
Р. 869–903.
139
Romer D. Openness and Inflation: Theory and Evidence // Quarterly Journal of Economics. – 1993. – № 108. –
Р. 869–903; Romer D. A New Assessment of Openness and Inflation: Replay // Quarterly Journal of Economics. –
1998. – № 112. – Р. 649–652.
109