РОЗДІЛ 3 ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ
РОЗДІЛ 3 ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ
РОЗДІЛ 3 ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ
Create successful ePaper yourself
Turn your PDF publications into a flip-book with our unique Google optimized e-Paper software.
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
<strong>РОЗДІЛ</strong> 3<br />
<strong>ОРГАНІЗАЦІЯ</strong> <strong>УПРАВЛІННЯ</strong><br />
<strong>ПІДПРИЄМСТВОМ</strong><br />
Тема 4. Нормативно-правова регламентація та порядок заснування<br />
підприємства<br />
4.1. Порядок заснування підприємства<br />
4.2. Засновницькі документи та їх підготовка<br />
4.3. Статутний фонд і його формування<br />
4.4. Державна реєстрація<br />
Рекомендована література: 28, 30, 36, 77, 179, 185, 186, 187, 194, 195, 246<br />
4.1. Порядок заснування підприємства<br />
Створення власної справи завжди пов’язане з ризиком. Створюючи власну<br />
справу потрібно пам’ятати про відповідальність за функціонування, розвиток,<br />
виживання її. Заснувати власну справу може будь-яка людина – інженер, економіст,<br />
технік, медпрацівник, продавець, винахідник, службовець, робітник,<br />
викладач, студент, домогосподарка, пенсіонер, школяр. Треба тільки визначити<br />
власні підприємницькі здібності та імовірні можливості стати бізнесменом.<br />
Але залишитися бізнесменом зуміють лише ті, хто нестандартно мислить,<br />
має силу волі, цілеспрямованість, велику працездатність, націленість на пошук<br />
нового, тобто ті, які у підприємницькій діяльності вбачають зміст усього<br />
свого життя.<br />
Рішення зайнятися бізнесом включає в себе такі моменти:<br />
• бажання створення власної справи, щоб стати господарем, небажання<br />
працювати на когось;<br />
• відмова від попередньої кар’єри і готовність змінити свій спосіб життя;<br />
• переконаність у тому, що власна справа – заняття престижне і достойне;<br />
• можливість створення власної справи (наявність коштів, умов);<br />
• упевненість у реальності створення такої справи за умови існування необхідних<br />
зовнішніх і внутрішніх передумов.<br />
Для заснування власної справи, повинна бути ідея, яка буде закладена в її<br />
основу. Наприклад, створення нового продукту, який вироблятиме підприємство,<br />
що створюється; послуги, які воно надаватиме населенню; механізм організації<br />
та управління виробництвом тощо. Така ідея може бути як власною оригінальною,<br />
і, в цьому випадку підприємство створюється для її реалізації, так і<br />
запозиченою. В бізнесі ідея є відправною точкою підприємницької діяльності.<br />
137
138<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
Джерелом нових ідей можуть виступати публікації офіційних органів влади,<br />
вчених, думки бізнесменів, відгуки споживачів, продукція, що випускається<br />
конкурентами, науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки<br />
тощо. Носієм нових ідей та механізмів їх реалізації виступає людина. Якщо вона<br />
хоче відкрити свою справу, дуже важливо, щоб ідея відповідала її здібностям,<br />
особистим ціннісним установкам.<br />
Вибрані види діяльності повинні сприяти: високому рівню рентабельності;<br />
швидкості окупності проекту; можливості продажу продукції в максимальному<br />
обсязі; відносно прийнятним умовам матеріально-технічного забезпечення;<br />
невисокому рівню капіталомісткості; найменшому ризику; мобільності<br />
(здатності до швидких змін); підтримці з боку авторитетних органів (податкових,<br />
фінансових та ін.); здібностям і можливостям підприємця і були прийнятними<br />
для нього.<br />
При цьому слід пам’ятати, що вибір діяльності складний і важкий процес. З<br />
багатьох видів діяльності виділяють у сфері:<br />
виробництва – виробництво продукції виробничо-технічного призначення,<br />
товарів народного споживання, продуктів харчування, будівельних матеріалів,<br />
різноманітного обладнання, електроприладів, вимірювальної техніки, вторинної<br />
переробки сировини, упаковки тощо;<br />
послуг – громадське харчування, побутове обслуговування, транспортні,<br />
навчальні та лікувальні послуги, видовищно-розважальні заходи, комерційна<br />
демонстрація відео- і кінопрограм, комерційні змагання, організація та проведення<br />
виставок, ярмарків, конкурсів, аукціонів, туристичні, довідково-консультативні<br />
послуги, послуги з приватизації, при переході на нові форми власності,<br />
створенні підприємств, фірм, агентські і аудиторські послуги, патентноліцензійні,<br />
технічні, складські та ін.;<br />
ідей (інтелектуального виробництва) – науково-дослідні розробки, винаходи,<br />
відкриття, “ноу-хау”, технології, рецептури, комп’ютерні програми, матеріали,<br />
методичні, літературні, художні твори, комерційні ідеї, торговельні та<br />
комерційні таємниці, інноваційна діяльність, продаж авторського права та ін.;<br />
комерційної діяльності – роздрібна та оптова торгівля; створення профільних,<br />
універсальних, спеціалізованих магазинів, салонів, торгівля за зразками, купівля<br />
та продаж нерухомості; торгово-посередницька, торгово-закупівельна,<br />
біржова діяльність, аукціонний продаж, організація торгових домів, торгівля<br />
на дому, створення комерційних банків, фінансових груп та ін.;<br />
зовнішньоекономічної діяльності – науково-технічна та виробнича кооперація,<br />
створення представництв, філій, спільних підприємств, консалтингових,<br />
маркетингових, туристських служб, організація навчання, стажування фахівців,<br />
редакційно-видавнича, комерційна, експортно-імпортні, валютно-кредитні,<br />
посередницькі, лізингові операції, виставки, огляди, конференції, тендери,<br />
промислові, науково-технічні, технологічні, економічні послуги та ін.<br />
Практика індустріально розвинених країн, де ринкова економіка є провідною,<br />
свідчить про те, що у сфері послуг зайнято до 75-80% працездатного
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
населення, тоді як у виробництві матеріальних благ – лише 20-25% працездатних,<br />
тобто розгалуженість сфери послуг свідчить про якісні зміни в економіці.<br />
За деякими даними економічних джерел в Україні у сфері матеріального виробництва<br />
зайнято понад 87,5% працездатних і лише 12,5% працює у сфері<br />
послуг.<br />
Ідея та вид діяльності взаємопов’язані між собою. Не можна вибрати вид<br />
діяльності без ідеї, не знаючи яким бізнесом займатимешся. Разом з тим вдало<br />
вибраний вид діяльності дає можливість реалізувати повною мірою ідею. У<br />
конкретній практиці чітко сформульована ідея виступає видом діяльності, тобто<br />
набуває власної форми реалізації. Проте знайти ідею і визначити вид діяльності<br />
– це ще не все, необхідно підібрати форму організації та стадії функціонування<br />
підприємства (рис. 4.1).<br />
Пошук нової ідеї та її<br />
оцінка<br />
Фактори, які<br />
викликали нову ідею<br />
Безпосередня й<br />
потенційна цінність<br />
ідеї<br />
Оцінка розвитку і<br />
прогнозування користі<br />
Відповідність ідеї<br />
вашим цілям, знання і<br />
уміння<br />
Порівняння з<br />
продукцією<br />
конкурентів<br />
Складання бізнес плану<br />
Сегмент ринку, його<br />
обсяг і основні<br />
характеристики<br />
План маркетингу, виробництва,фінансовий<br />
та інші плани<br />
Фінансове<br />
забезпечення<br />
Форма власності<br />
Відправні точка та<br />
стратегія проникнення<br />
на ринок<br />
Необхідні ресурси<br />
Розміщені ресурси<br />
Недостатні ресурси<br />
Потенціальні<br />
постачальники<br />
Способи залучення<br />
необхідних ресурсів<br />
Контроль за<br />
використанням і<br />
придбанням ресурсів<br />
Рис. 4.1. Стадії функціонування підприємств бізнесу<br />
Управління<br />
підприємством<br />
Стиль керівництва<br />
Структура керівництва<br />
Ключові фактори<br />
успіху<br />
Слабкі місця та шляхи<br />
подолання їх<br />
Система контролю<br />
Щоб знайти ідею і визначити вид діяльності необхідно вирішити такі завдання:<br />
• знайти свою “господарську нішу”, тобто місце на ринку;<br />
• визначити регіон, де буде створене підприємство;<br />
139
140<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
• встановити спрямованість або спеціалізацію підприємства;<br />
• зафіксувати форму підприємництва (індивідуальну чи колективну);<br />
• встановити мету своєї діяльності та визначити способи її досягнення,<br />
тобто відпрацювати стратегію і тактику бізнесу;<br />
• продіагностувати ресурсну, сировинну базу, дати їй експертну оцінку;<br />
• вибрати технологію виробництва;<br />
• провести аналіз і дати оцінку майбутнім споживачам і конкурентам;<br />
• дослідити можливості вкладення грошей і одержання кредитів;<br />
• вивчити пільги, привілеї, обмеження, перешкоди;<br />
• розробити цінову політику на свій продукт або послугу;<br />
• сформулювати тип збутової поведінки;<br />
• налагодити рекламу.<br />
Налагодити власну справу можна кількома шляхами:<br />
організувати індивідуальне підприємництво з правом юридичної<br />
особи або без такого права, зареєструвавшись як суб’єкт індивідуальної<br />
трудової діяльності;<br />
створити приватне або сімейне підприємство;<br />
стати засновником (учасником) повного, змішаного, з обмеженою<br />
відповідальністю товариства;<br />
купити існуюче підприємство (цей процес не набув у нашій країні<br />
ще значного поширення, проте з розвитком приватизації купівля<br />
підприємств стане реальністю);<br />
купити контрольний пакет акцій акціонерного товариства;<br />
застосувати франчайзинг.<br />
Якщо ви зупинили свій вибір на одній із правових форм організації, яка<br />
відповідає обраній сфері підприємництва, то необхідно виконати цілий ряд<br />
робіт з юридичного оформлення вашої організації. Ці види робіт можна умовно<br />
розділити на два етапи:<br />
1) етап затвердження організації;<br />
2) етап реєстрації організації.<br />
Для індивідуальної форми підприємництва, яка не передбачає створення<br />
юридичної особи, дані етапи співпадають, оскільки затвердження та реєстрація<br />
організації в часі практично не розділені.<br />
Інші правові форми підприємств є юридичними особами, створення яких<br />
здійснюється з дотриманням певних процедур. Зміст цих процедур визначається<br />
законодавством або підзаконними актами, які діють у державі.<br />
Початковий етап утворення підприємства для управлінської ланки є<br />
найбільш відповідальним. Особливістю його є високий рівень проведення роботи,<br />
прогнозування майбутнього стану, зовнішнього середовища, визначення<br />
складових підприємств та дослідження їх взаємодії (рис. 4.2).
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
Визначення місії підприємства<br />
Формування цільових орієнтирів<br />
Обрання сфери діяльності<br />
Визначення цілей підприємства<br />
Оцінка і аналіз зовнішнього середовища<br />
Прогнозування потенціалу підприємства<br />
Побудова моделі узгодження інтересів<br />
учасників діяльності підприємства<br />
Оцінка стратегій діяльності підприємства<br />
Рис. 4.2. Складові початкового етапу утворення підприємства<br />
Складання установчого договору<br />
Складання статуту підприємства<br />
Визначення юридичної адреси<br />
Складання пакету протоколів про наміри співробітництва<br />
Узгодження перспектив роботи з банківськими установами<br />
Затвердження пакету установчої документації<br />
Рис. 4.3. Складові підготовчого етапу утворення підприємства<br />
141
142<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
Підготовчий етап утворення підприємства включає в себе ряд складових (рис.<br />
4.3).<br />
Усі копії реєстраційної документації необхідно завірити у нотаріаті.<br />
Будь-яке підприємство, яке має статус юридичної особи, створюється фізичними<br />
(громадянами) або юридичними (підприємствами, організаціями) особами,<br />
які є засновниками. Засновниками мажуть бути особа-ініціатор підприємницької<br />
діяльності (тобто той, що має ідею) та партнери, яких ініціатор запрошує<br />
для створення сумісного бізнесу.<br />
Слід відрізняти засновників підприємства та акціонерів (вкладників). Акціонерами<br />
є всі юридичні або фізичні особи, які володіють акціями акціонерного<br />
товариства. Вони не приймають участь в заснуванні підприємства. Засновники<br />
ж несуть повну відповідальність за відповідне проведення етапу заснування<br />
підприємства. Етап заснування містить виконання наступних робіт:<br />
– розробка засновницьких документів;<br />
– проведення зборів засновників;<br />
– формування статутного фонду;<br />
– представлення засновницьких документів на реєстрацію.<br />
Пакет засновницьких документів залежить від юридичної форми підприємства.<br />
Юридичні вимоги до індивідуального підприємництва:<br />
– вимоги до засновницьких документів не висуваються;<br />
– реєстрація підприємців здійснюється міськими чи районними виконавчими<br />
комітетами на основі двох документів: заяви засновника, квитанції про<br />
оплату за державну реєстрацію (необхідно лише на місці заповнити декілька<br />
примірників реєстраційної картки та прикласти дві фотокартки);<br />
– якщо індивідуальна підприємницька діяльність, включена до переліку<br />
видів діяльності, які підлягають ліцензуванню, то засновник повинен отримати<br />
ліцензію, яку надає відповідна уповноважена установа. Наприклад, приватна<br />
юридична практика, стоматологічна практика та ін.<br />
4.2. Засновницькі документи та їх підготовка<br />
Проте, які б підприємства (фірми) не створювалися, процедура їх утворення<br />
в основному однакова для всіх.<br />
Отже, проектуючи власне підприємство, вибравши вид діяльності, визначивши<br />
форму організації, можна переходити до наступного етапу – розробки<br />
засновницьких документів.<br />
Засновницькі документи юридичних осіб можна поділити на основні і додаткові.<br />
Основні документи визначаються законодавством і, звичайно, складаються<br />
з Статуту та договору.<br />
Додаткові документи встановлюються місцевими органами реєстрації і являють<br />
собою різні довідки. Наприклад, довідка про юридичну адресу фірми,<br />
виписка банку про формування 30% статутного фонду та ін. Приватне та мале<br />
підприємство створюються та функціонують на основі Статуту.
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
Статут є головним і дуже важливим документом у діяльності підприємства.<br />
Це так званий паспорт підприємства, статут виконує важливу роль – регулює<br />
економічні та юридичні відносини всіх робітників підприємства.<br />
Створення малих підприємств, фірм, товариств, банків, фінансових груп,<br />
бірж, асоціацій, концернів, об’єднань, підприємств та інших підприємницьких<br />
структур без цих документів неможливе. Для тих, що створюватимуть індивідуальні,<br />
приватні фірми на правах малих підприємств з індивідуальною формою<br />
організації бізнесу необхідним документом є статут підприємства, а для<br />
повного, командитного товариства, товариств з обмеженою, додатковою відповідальністю,<br />
різних об’єднань підприємств, – ще й засновницький договір.<br />
Процедура та механізм їх організації мало чим відрізняються. Це зовсім не означає<br />
можливості та доцільності укладання учасниками бізнесу, що ґрунтується<br />
на колективній власності, статуту або засновницького договору в тих випадках,<br />
коли один із документів не є обов’язковим.<br />
Оскільки статут і засновницький договір підприємств, фірм мають самостійне<br />
значення та однакову юридичну силу, їх слід затверджувати і змінювати<br />
в тому самому порядку. Вони не повинні текстово дублювати один одного, хоча<br />
найбільш принципові положення слід формулювати ідентично. Це стосується,<br />
зокрема, найменування підприємства (фірми) та його місцезнаходження;<br />
обсягу статутного фонду; розміру і вкладу кожного учасника; порядку і строків<br />
внесення вкладів; розподілу прибутку; формування і повноваження органів<br />
управління; умов ліквідації. При суперечливості формулювань перевагу слід<br />
віддавати положенням засновницького договору, зареєстрованого нарівні зі<br />
статутом.<br />
Чинне законодавство не містить спеціальних вимог щодо розмежування<br />
змісту засновницького договору та статуту. Разом з тим у Законі України “Про<br />
підприємства в Україні” визначено обов’язкові ознаки статуту кожного<br />
підприємства. Це визначення у статуті власника і назви підприємства; його<br />
місцезнаходження; предмету та цілей діяльності; органів управління, порядку<br />
їх формування й компетенції; повноважень трудового колективу і його виборних<br />
органів; органу, що має право представляти інтереси трудового колективу,<br />
порядку утворення майна підприємства; умов реорганізації та ліквідації<br />
підприємства. Звідси зрозуміло, що докладна фіксація зазначених положень –<br />
прерогатива статуту. Вони можуть, звичайно, бути і в тексті засновницького<br />
договору, але лише у загальній формі. Це загальні положення, що входять до<br />
статуту всіх підприємницьких структур. Разом з тим окремі положення до статуту<br />
додають при організації комерційних банків (ст. 23 Закону України “Про<br />
банки і банківську діяльність”), фондової біржі (ст. 34 Закону України “Про<br />
цінні папери і фондову біржу”), різних товариств (ст. 4 Закону України “Про<br />
господарські товариства”) [186].<br />
Завдання статуту – дати повне уявлення про правовий статус підприємства<br />
(фірми) як самостійного господарського суб’єкта, що має всі права юридичної<br />
особи, про його внутрішній механізм управління і самоуправління, режим фор-<br />
143
144<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
мування і використання майна підприємств (фірм), розпорядження його коштами<br />
і прибутком. У цьому розумінні статут – це акт підприємства, що внутрішньо<br />
регламентується, доповнює та конкретизує більшість положень засновницького<br />
договору. Таке призначення статуту виявляється і в його структурі,<br />
яка, на відміну від договору, докладніша і, як правило, складається з наступних<br />
розділів: “Загальні положення”, “Предмет (вид), основні цілі та напрями<br />
діяльності”; “Зовнішньоекономічна діяльність”; “Права фірми”; “Майно<br />
фірми”; “Фонди фірми”; “Виробничо-господарська діяльність”; “Управління<br />
фірмою та її трудовим колективом”; “Організація та оплата праці”; “Розподіл<br />
прибутку (доходу) та відшкодування збитків”; “Облік, звітність і контроль”;<br />
“Припинення діяльності фірми (реорганізація та ліквідація)”.<br />
При складанні Статуту необхідно звернути особливу увагу на фірмову назву<br />
підприємства та його юридичний статус. Фірмова назва – це візитна картка<br />
підприємства. Отже, до вибору назви підприємства, також, як і до вибору імені<br />
дитини, потрібно віднестися з усією серйозністю. Назва підприємства повинна<br />
бути запам’ятовуючою, не довгою та такою, яка легко вимовляється. Дуже<br />
важливо уникати повторення імені вже зареєстрованих фірм. Чужа назва може<br />
відіграти злий жарт та принести багато неприємностей у подальшій діяльності.<br />
Назва фірми позначається на бланках кореспонденції, печатках, товарному<br />
знаку, рекламі, грошових документах, візитних картках персоналу та керівництва,<br />
при реєстрації на фондовій біржі, у банку і т. ін. Засновники самостійно<br />
обирають ім’я своїй дитині, його звучання буде залежати лише від їх фантазії.<br />
Визначаючи статус підприємства, необхідно в Статуті вказати, що “підприємство<br />
має свій розрахунковий рахунок у банку, самостійний баланс, печатку,<br />
штампи та бланки зі своїм найменуванням і (при необхідності) фірмовий знак”.<br />
Такий запис потрібен для подальшого відкриття рахунку у банку та отримання<br />
дозволу на виготовлення печатки, штампів, бланків, фірмового знаку.<br />
Самостійним та життєво важливим для діяльності підприємства є розділ<br />
Статуту “Цілі та предмет діяльності”.<br />
Для нас вже зрозуміло, що мета – це направлення майбутньої діяльності<br />
підприємства, тому вона заслуговує самого ретельного викладення в Статуті.<br />
Ніколи не починайте викладання зі слів “Отримання максимального прибутку<br />
за рахунок...”. Більш недалекоглядну мету важко придумати. Націленість<br />
засновників на прибуток у дійсності заважає росту прибутку. Засновникам завжди<br />
потрібно пам’ятати, що прибуток підприємству приносить тільки його<br />
споживач. Тому мета будь-якого підприємства повинна бути зорієнтована на<br />
потреби споживачів, на ваш продукт (товар або послуги). По суті, формуючи<br />
концепцію вашої підприємницької діяльності, ви тим самим визначаєте ціль<br />
діяльності підприємства, яке покликано забезпечити реалізацію обраної концепції.<br />
Визначаючи види діяльності підприємства, потрібно виходити із складу тих<br />
результатів, які роблять підприємство прибутковим на шляху досягнення мети.<br />
Багато початківців-підприємців, прагнуть перехитрити самих себе, в Ста-
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
туті підприємства перераховують багато видів діяльності. Потрібно собі чітко<br />
уяснити, краще добре реалізувати один або декілька взаємозв’язаних видів<br />
діяльності, ніж погано займатися багатьма видами діяльності.<br />
Велика кількість предметів діяльності для початківців-бізнесменів це все<br />
одно, що блукати у темному незнайомому лісі. Відсутність зосередженості на<br />
вузькому, але чітко визначеному предметі діяльності є прямим шляхом до неминучого<br />
банкрутства. Завжди потрібно пам’ятати, що при необхідності і, головне,<br />
вашій готовності вести нову справу, її можна легко внести до Статуту.<br />
Будьте реалістами при описанні предмету вашої діяльності. Кожний додатковий<br />
(часто необміркований, написаний на будь-який випадок) вид людської<br />
діяльності збільшує вашу непевність.<br />
На жаль, підприємство приносить не тільки прибуток, але й збитки. Приватне<br />
підприємство, як відомо, несе необмежену та індивідуальну відповідальність,<br />
але при цьому прибуток не розподіляється.<br />
Інше становище спостерігається при створенні підприємства декількома<br />
засновниками. Якщо засновники вклали у створення підприємства рівні долі,<br />
то прибутки та витрати повинні розподілятися порівну. Але партнери можуть<br />
домовитися інакше. Звичайно, засновники, які вклали велику долю капіталу,<br />
мають і велику долю прибутку. Відповідальність засновників визначається видом<br />
підприємства. Як нам відомо, відповідальність буває обмежена та необмежена,<br />
індивідуальна та солідарна, акціонерна та пайова (дольова). Статут повинен<br />
чітко визначати вид відповідальності засновників та учасників.<br />
Однак слід знати, що прибуток, який отримують від діяльності підприємства,<br />
повинен йти не тільки на споживання засновниками. Для нормальної підприємницької<br />
діяльності підприємству необхідно створювати відповідні фонди.<br />
Крім того, частка прибутку може розподілятися між робітниками підприємства,<br />
які найняті по контракту або договору. Тому в Статуті необхідно визначити<br />
процентне відрахування прибутку на ці цілі. У протилежному випадку, як<br />
свідчить практика, рано чи пізно при розподілі прибутку виникають конфліктні<br />
ситуації.<br />
Особливого відношення потребує розділ Статуту, який визначає склад та<br />
компетенцію органів управління підприємством. Тут важливо визначити не<br />
тільки склад органів управління, але й їх права та відповідальність. Звичайно<br />
вищим органом управління є загальні збори засновників або акціонерів, а виконавчим<br />
органом – дирекція. Тому для того, щоб запобігти конфліктним ситуаціям<br />
при розподілі влади необхідно чітко встановити ті рішення, які потребують<br />
загального схвалення та коло питань, рішення яких знаходиться у компетенції<br />
дирекції. Дуже важливо в Статуті визначити відповідальність<br />
директора, по якій наступає звільнення його від посади. Це необхідно зробити<br />
для захисту директора від посягань на владу з боку амбіційних засновників, які,<br />
використовуючи різні нечесні способи, можуть спровокувати звільнення директора<br />
з посади. Практика показує, що такі ситуації виникають дуже часто. Зрозуміло,<br />
що така боротьба додаткового прибутку підприємству не приносить.<br />
145
146<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
Особливі вимоги до Статуту<br />
У відповідності із Законом України “Про господарські товариства”, Статут<br />
акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства<br />
з додатковою відповідальністю має свої особливості. Ці особливості відображають<br />
порядок формування та розміри внесків засновників товариства.<br />
Статут акціонерного товариства, крім вказаних вище свідчень, повинен<br />
містити відомості про види акцій, які будуть випускатися, їх номінальній вартості,<br />
про співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, які купуються<br />
засновниками, про наслідки невиконання зобов’язань з викупу акцій.<br />
В Статуті товариства з обмеженою відповідальністю додатково повинні бути<br />
вказані розміри внесків кожного із учасників, розмір, склад та порядок внесення<br />
ними внесків.<br />
Статут товариства з додатковою відповідальністю повинен містити дані про<br />
розмір внесків кожного з учасників до статутного фонду, а також митний розмір<br />
додаткової майнової відповідальності, кратний внеску кожного-засновника.<br />
Згідно законодавства України для довірчих товариств встановлений п’ятикратний<br />
розмір.<br />
Статут підприємства, який містить всі необхідні дані, приймається та затверджується<br />
загальними зборами засновників. Затверджений Статут зшивається<br />
нитками з подальшим приклеюванням місця зшивання та завіряється державним<br />
нотаріусом. У такому вигляді Статут підприємства у комплекті з іншими<br />
документами передається для державної реєстрації.<br />
Засновницький договір<br />
Другим за значенням, а для повного та командитного товариства основним<br />
документом є Засновницький договір. Його головне призначення полягає у<br />
правовому регулюванні відносин засновників підприємства.<br />
Суть засновницького договору полягає в тому, що він є одним з різновидів<br />
угоди про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної<br />
особи. Його зміст – об’єднання майна (капіталів) і підприємницьких зусиль<br />
з метою отримання прибутку. Тому основним для засновницького договору<br />
є визначення всіх параметрів взаємовідносин між учасниками фірми, насамперед<br />
майнового та організаційного характеру. Це виявляється і в структурі<br />
договору, яка має такі розділи: “Преамбула”; “Предмет договору”; “Загальні<br />
положення договору”; “Юридичний статус фірми”; “Види діяльності”; “Статутний<br />
фонд і вклади засновників (учасників)”; “Права та обов’язки засновників<br />
(учасників)”; “Управління фірмою”; “Розподіл прибутку (доходу) та<br />
відшкодування збитків”; “Решта умов”; “Відповідальність за порушення договору”;<br />
“Умови розірвання договору”; “Умови та строки набуття договором<br />
чинності”.<br />
При формуванні договору особливу увагу слід звернути на конкретні розміри,<br />
строки і порядок участі партнерів у формуванні майнової бази; умови участі<br />
в розподілі прибутків та ризиків; конкретні одно- та двосторонні права й обов’язки<br />
учасників; порядок передавання прав на об’єкти промислової власності
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
(винаходи, промислові зразки тощо) та їх комерційне використання; відповідальність<br />
партнерів за неналежне виконання своїх обов’язків; форс-мажорні<br />
обставини (тобто обставини так званої “непоборної сили”), що вивільняють<br />
учасників від відповідальності у зв’язку з неможливістю виконання прийнятих<br />
на себе зобов’язань; порядок вирішення суперечок між учасниками і право,<br />
що застосовується; конфіденційність у ході створення і діяльності фірми; строк<br />
діяльності.<br />
Крім зазначених, до статуту та засновницького договору можуть бути включені<br />
й інші положення, які не суперечать чинному законодавству.<br />
У деяких випадках в засновницькі документи намагаються включити якомога<br />
більше прав, властивих кожній юридичній особі. В цьому немає практичної<br />
потреби, оскільки правами, визначеними цивільним законодавством, наділяється<br />
кожний суб’єкт господарювання, який є власником завдяки статусу<br />
юридичної особи. В засновницьких документах необхідно фіксувати ті особливості<br />
правового статусу, які випливають з конкретної організаційно-правової<br />
форми або з вимог закону до фіксації тих чи інших положень статуту.<br />
Наприклад, для господарських товариств у найменуванні кожного конкретного<br />
підприємства має бути зазначено вид товариства та предмет його діяльності,<br />
одночасно забороняється вказувати належність до відповідних<br />
міністерств, відомств, громадських об’єднань. В окремих випадках є обмеження<br />
мінімального обсягу статутного фонду; для акціонерного товариства – сума<br />
еквівалентна 1250 мінімальних заробітних плат (відповідно до ставки на момент<br />
його створення); для товариства з обмеженою відповідальністю – 625<br />
мінімальних заробітних плат. Відсутність відповідної інформації може стати<br />
причиною відмови у державній реєстрації. Так, для підприємства, що функціонує<br />
у формі товариства з обмеженою відповідальністю, така відмова може бути<br />
у випадку не визначення порядку внесення змін в засновницькі документи або<br />
порядку прийняття рішень органами товариства [186].<br />
Процес укладання засновницьких документів передбачає;<br />
• підготовчу роботу, в ході якої визначають цілі, завдання, методи організації<br />
підприємства;<br />
• попередні переговори з потенційними засновниками (учасниками) для<br />
підприємств з колективною формою власності;<br />
• збирання і узагальнення необхідних матеріалів;<br />
• створення робочої групи для розробки статуту та засновницького договору;<br />
• юридичні та економічні консультації щодо змісту засновницьких документів;<br />
• підготовку і проведення установчих зборів.<br />
На установчих зборах розглядають;<br />
• питання створення (заснування) підприємства (фірми), форми власності<br />
та функціонування;<br />
• проекти найменування фірми та її юридичну адресу;<br />
• склад засновників;<br />
147
148<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
• строки розробки засновницьких документів;<br />
• організаційні питання.<br />
Рішення зборів оформлюють протоколом, який підписують усі засновники.<br />
В разі позитивного рішення фірму вважають заснованою. На чергових зборах<br />
розглядають та затверджують підготовлені засновницькі документи. Цей<br />
факт підтверджується протоколом. Статут та засновницький договір підписують<br />
усі засновники (учасники), тиражують необхідною кількістю примірників,<br />
засвідчують державним нотаріусом та подають на реєстрацію.<br />
Засновницькі документи – важливий атрибут підприємницького бізнесу,<br />
що підтверджують юридичний статус підприємства, тому потребують професійного<br />
підходу до укладання. Тому таку роботу, як правило, доручають фахівцям<br />
(юристам, економістам). Разом з тим, користуючись кваліфікованими довідковими<br />
матеріалами, а також ознайомившись з основними положеннями законодавчих<br />
актів щодо підприємницьких структур, можна провести цю роботу<br />
самостійно.<br />
Приватне та мале підприємство у склад додаткових документів включає заяву<br />
засновника, документ про сплату зборів за державну реєстрацію (квитанцію),<br />
можливо, довідку про наявність юридичної адреси.<br />
Товариство з обмеженою відповідальністю та товариство з додатковою відповідальністю<br />
зобов’язані підготувати:<br />
– заяву засновників з проханням про реєстрацію;<br />
– угоду засновників про намір створити товариство;<br />
– протокол зборів засновників про затвердження Статуту та прийняття<br />
Засновницького договору;<br />
– довідку банку, яка підтверджує формування 30% статутного фонду і оформляється<br />
на ім’я одного із засновників за дорученням;<br />
– довідку про наявність юридичної адреси. Довідка видається організацією,<br />
яка дає згоду на надання юридичної адреси. У випадку відсутності юридичної<br />
адреси, у якості такої може бути використана домашня адреса одного з Засновників.<br />
Якщо підприємство за даною адресою планує здійснювати випуск<br />
продукції, то вимагаються додаткові узгодження з відповідними відомствами<br />
(наприклад, санітарна інспекція, пожежна інспекція та ін.);<br />
– документ про сплату зборів за державну реєстрацію.<br />
Акціонерне товариство до вищевказаних документів зобов’язане додати:<br />
– повідомлення про наміри створити акціонерне товариство:<br />
– відомість підписки або розподілу на акції;<br />
– дозвіл Міністерства фінансів України на емісію акцій;<br />
– протокол зборів засновників, на яких були присутні акціонери, які підписалися<br />
більш ніж на 60% акцій.<br />
Повні та командитні товариства у склад додаткових документів включають:<br />
– заяву засновників;<br />
– протокол зборів засновників;<br />
– угоду засновників про наміри створити товариство;<br />
– довідку банку про формування 25% статутного фонду;
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
– довідку про наявність юридичної адреси;<br />
– документ про сплату зборів за державну реєстрацію.<br />
Органи державної реєстрації можуть вимагати представлення додаткових<br />
документів, якщо це вимагається для більш чіткого уявлення про умови діяльності<br />
організації. Ці вимоги повинні бути обґрунтовані. Відсутність необхідних<br />
документів, а також відсутність обов’язкових свідчень у засновницьких<br />
документах (Статуті, Договорі) дає право органам державної реєстрації відмовляти<br />
у реєстрації організації.<br />
4.3. Статутний фонд і його формування<br />
Статутний капітал організації визначається юридичною формою<br />
підприємства. Порядок його формування має специфічні особливості для індивідуальних<br />
та колективних підприємств.<br />
Індивідуальні підприємства формують (не фіксований встановлений законодавством)<br />
статутний капітал і як правило, за рахунок власних коштів або грошей,<br />
які залучені у друзів, родичів, знайомих.<br />
Колективні підприємства – це форма об’єднання підприємницького капіталу.<br />
Об’єднання капіталів здійснюється на основі пайової (дольової або акціонерної)<br />
власності.<br />
Акціонерне об’єднання капіталу характерне для акціонерних товариств або корпорацій.<br />
Всі інші види товариств створюють на основі пайової форми власності.<br />
В свою чергу статутний капітал для акціонерних товариств, товариств з обмеженою<br />
та додатковою відповідальністю мають фіксовану законодавством<br />
форму. Індивідуальні, малі підприємства, повні та командитні товариства мають<br />
статутний фонд, який не зафіксований існуючим законодавством.<br />
Основу майна підприємницьких структур становить статутний фонд, за допомогою<br />
якого створюється і функціонує підприємство (фірма). Статутний фонд<br />
створюється внесенням вкладів засновниками (учасниками) і може поповнюватися<br />
за рахунок прибутку від господарської діяльності підприємства, а (в разі<br />
потреби) також додаткових вкладів учасників, в тому числі спонсорів. Вкладом<br />
до фонду можуть бути: всі види майна – будівлі, споруди, обладнання та інші<br />
матеріальні цінності; кошти засновників (учасників), в тому числі й у вільно конвертованій<br />
валюті; усі види майнових прав – на користування землею та іншими<br />
природними ресурсами, різними майновими об’єктами, а також на використання<br />
винаходів, “ноу-хау”, інших об’єктів інтелектуальної власності та інші<br />
права, що не належать до майнових, але мають товарну вартість.<br />
Строки, розмір, порядок внесення та оцінка вкладів кожного засновника<br />
(учасника) в статутний фонд обумовлюються в засновницьких документах.<br />
Вартість майна, яку вносять учасники до статутного фонду, визначають за цінами,<br />
що діють на період створення підприємства або за домовленістю учасників.<br />
Оцінка здійснюється як в українській, так і в іноземній валюті, в перерахунку<br />
за курсом Національного банку України.<br />
149
150<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
До моменту реєстрації підприємства, що функціонує (наприклад, товариство<br />
з обмеженою відповідальністю), кожний з його учасників зобов’язаний<br />
внести до статутного фонду не менше як 30% коштів, як зазначено в засновницьких<br />
документах, що має підтвердити банк. З цією метою за заявкою засновників<br />
відкривається у банку тимчасовий рахунок, який після реєстрації<br />
перетворюється у розрахунковий.<br />
Протягом року всі учасники підприємства (фірми) повинні повністю внести<br />
свій вклад до статутного фонду. В разі невиконання учасниками цих зобов’язань<br />
за час прострочення вони сплачують 10% річних з cум, які не внесені ,<br />
якщо інше не передбачено засновницькими документами.<br />
Обсяг статутного фонду може бути збільшений або зменшений, за умови,<br />
що всі учасники повністю внесли свої вклади. Зміна обсягів статутного фонду<br />
набуває чинності з моменту реєстрації його органом, який зареєстрував статут<br />
підприємства (фірми).<br />
Кошти статутного фонду спрямовують на розвиток виробництва.<br />
Використовувати кошти статутного фонду на заробітну плату, заохочення<br />
та інші потреби забороняється. Статутний фонд є власністю засновників (учасників)<br />
у межах їх вкладів.<br />
При виході засновника (учасника) зі складу підприємства (товариства з обмеженою<br />
відповідальністю) або в разі ліквідації підприємства засновнику сплачується<br />
вартість частини майна, пропорційно до його частки у статутному фонді. Майно,<br />
передане у користування, повертається в натуральній формі без винагороди.<br />
Статутний фонд є не тільки “підставою” для державної реєстрації, а й стартовим<br />
капіталом, від якого залежить функціонування підприємства (фірми).<br />
Створення статутного фонду у товариствах з обмеженою та додатковою відповідальністю<br />
Законодавство країни визначає розмір статутного фонду у товаристві з обмеженою<br />
та додатковою відповідальністю.<br />
Статутний капітал цих товариств створюється із внесків його засновників,<br />
який ділиться на частки участі (паї). Товариство, згідно законодавству України,<br />
повинно мати статутний фонд у розмірі 625 мінімальних заробітних плат,<br />
встановлених законодавством на момент реєстрації товариства. Розмір паю<br />
кожного засновника законом не встановлюється. Пай кожного засновника є<br />
іменним, що підтверджується видачею засновнику письмового пайового<br />
свідоцтва. Воно не є цінним папером, тобто не може вільно продаватися на<br />
фондовій біржі і не може бути переданий іншій особі без дозволу засновників.<br />
На момент реєстрації, засновники зобов’язані сформувати 30% статутного<br />
фонду.<br />
Для цього на ім’я одного із засновників у банку відкривається тимчасовий<br />
рахунок, на який вносяться 30% суми статутного фонду. Засновник зобов’язаний<br />
отримати у банку письмове підтвердження про внесення вказаної суми в<br />
рахунок Статутного фонду. Тимчасовий банківський рахунок не дає право на<br />
проведення розрахункових операцій.
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
Повна сума статутного капіталу повинна бути внесена на протязі одного року<br />
з моменту реєстрації. Якщо будь-який засновник не вніс повний пай, то він<br />
зобов’язаний внести за час прострочки 10% річних від невнесеної суми. Свідоцтво<br />
видається тільки після повного внесення паю.<br />
Отже, прибуток, який розподіляється пропорційно паю, виплачується тільки<br />
після кінцевого формування статутного капіталу, і лише у випадку, якщо майно<br />
товариства перевищує розмір основного капіталу.<br />
У процесі діяльності товариство з обмеженою відповідальністю може<br />
збільшувати або зменшувати статутний капітал. Однак він не повинен бути<br />
менше 625 мінімальних заробітних плат.<br />
Зміна вартості майна, яке внесено як пай та додаткові внески засновників<br />
не впливають на розмір їх частки У статутному фонді, який вказаний в засновницьких<br />
документах товариства. Разом з тим, якщо в засновницьких документах<br />
мають місце інші положення, то вартість частки у статутному фонді учасників<br />
буде визначатися із прийнятих умов в засновницьких документах.<br />
Можливості та порядок внесення додаткових внесків визначається засновницькими<br />
документами товариства, за рішенням його вищого органу.<br />
Зменшення статутного фонду можливо за рішенням вищого органу товариства.<br />
Таке рішення вступає в силу не раніше ніж через три місяці після внесення<br />
відповідного запису у реєстрі та публікації про це в установленому порядку.<br />
Товариство з додатковою відповідальністю формує статутний капітал, якій<br />
дорівнює 625 мінімальних заробітних плат. При цьому відповідальність товариства<br />
розповсюджується не тільки на долі, які внесені до статутного фонду,<br />
але і на майно в однаковому для всіх учасників розмірі, який кратний величині<br />
їх внеску.<br />
Формування акціонерного капіталу має специфічні особливості, які притаманні<br />
українському корпоративному сектору. Ці особливості відображають<br />
період переходу від державних підприємств до акціонерних товариств. В Україні<br />
такий перехід здійснюється за наступними напрямками:<br />
1. Перетворення державного підприємства в акціонерне товариство через<br />
оренду з поступовим викупом. Цей напрямок дозволяє створити акціонерне<br />
товариство закритого типу. Статутний фонд у таких товариствах формується<br />
шляхом оцінки викупленого державою майна та діленням його на відповідну<br />
кількість іменних (належних робітникам підприємства) акцій. Акції розподіляються<br />
між засновниками. Власники (держателі акцій) цінних паперів (акцій)<br />
не можуть вільно розпоряджатися належними їм акціям, тобто вони не можуть<br />
продавати їх стороннім. Купівля-продаж акцій здійснюється тільки між держателями<br />
акцій, тобто працівниками підприємства, які мають акції.<br />
Збільшення або зменшення статутного капіталу здійснюється за рішенням<br />
загальних зборів акціонерів. Зміни статутного фонду обов’язково передбачають<br />
внесення змін до Статуту товариства.<br />
Згідно із Законом України “Про господарські товариства” до моменту реєстрації<br />
такого товариства кожен з учасників зобов’язаний внести не менше 30%<br />
вказаного в установчих документах вкладу, і цей внесок повинен бути підтверд-<br />
151
152<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
жений документами, виданими банківською установою. Учасник товариства<br />
зобов’язаний повністю внести свій вклад не пізніше одного року після реєстрації<br />
товариства. У разі порушення цього положення учасник сплачує за час<br />
прострочення 10% річних з суми, яка не сплачена.. Винятком із цього правила<br />
можуть бути випадки, передбачені установчими документами. Внесення повного<br />
вкладу підтверджується свідоцтвом товариства.<br />
Акціонерне товариство може збільшувати розмір статутного фонду, якщо<br />
всі попередньо випущені акції повністю сплачені за вартістю, не нижчою за<br />
номінальну вартість. Збільшення статутного фонду здійснюється шляхом випуску<br />
нових акцій, обміну облігацій на акції, а також збільшенням номінальної<br />
вартості акцій. При цьому акціонери користуються переважним правом на<br />
придбання додатково випущених акцій.<br />
Водночас збільшення статутного фонду не більше як на 1/3 може бути<br />
здійснене за рішенням правління ,якщо це передбачено статутом. Зміни статуту,<br />
пов’язані зі збільшенням статутного фонду, повинні бути зареєстровані тим<br />
органом, який зареєстрував статут акціонерного товариства, після реалізації<br />
додатково випущених акцій.<br />
Зменшення статутного фонду акціонерного товариства здійснюється шляхом<br />
зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій<br />
шляхом викупу частини їх у власників та анулювання.<br />
Якщо учасник товариства з обмеженою відповідальністю виходить з нього,<br />
то йому виплачують вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному<br />
фонді. Майно повертається учаснику цього товариства без винагороди.<br />
Водночас йому виплачують належну частину прибутку, одержаного товариством<br />
у поточному році до моменту виходу з нього учасника.<br />
У разі зменшення статутного фонду акціонерне товариство відшкодовує зазнані<br />
при цьому збитки.<br />
2. Перетворення державного підприємства шляхом корпоратизації.<br />
Як один із засновників, як правило, є Фонд державного майна (ФДМ). Крім<br />
того, засновниками є робітники підприємства, а також громадяни та юридичні<br />
особи.<br />
Засновники акціонерного товариства визначають порядок та умови випуску<br />
та розповсюдження акцій, які фіксуються у протоколі. Сумарна номінальна<br />
вартість акцій дорівнює вартості майна підприємства, яке оцінено у відповідності<br />
з нормативними документами. Згідно законодавству України акції розповсюджуються<br />
по відкритій підписці та купівлі-продажу на ринках (аукціонах,<br />
фондових біржах) цінних паперів.<br />
Засновники на протязі 2 років є власниками акцій на суму не менше, ніж<br />
25% статутного фонду. Для відкритої підписки засновники публікують повідомлення<br />
у пресі. В повідомленні повинно бути вказано:<br />
• предмет, цілі та строки діяльності товариства;<br />
• склад засновників, дату проведення засновницької конференції;<br />
• величину статутного фонду;
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
• номінальну вартість акцій, їх кількість та види;<br />
• переваги та пільги засновників;<br />
• місце проведення, номінальний та кінцеві строки підписки на акції;<br />
• склад майна, яке вноситься засновниками у натурі;<br />
• найменування банку та номер розрахункового рахунку, на який можуть<br />
перераховуватись початкові внески [186].<br />
Строк підписки на акції не може перевищувати шість місяців з моменту оголошення<br />
початку.<br />
Особи, які приймають участь у підписці на акції повинні внести на рахунок<br />
засновників початковий внесок у розмірі не менше 10% номінальної вартості<br />
акцій, на які вони підписуються. Особи, які підписалися на акції, до скликання<br />
конференції зобов’язані внести з урахуванням початкового внеску не менше<br />
30% номінальної вартості акцій.<br />
Акціонер у строки, які встановлені засновницькою конференцією, але не<br />
пізніше одного року після реєстрації акціонерного товариства, повинен повністю<br />
викупити акції. У протилежному випадку, якщо інше не передбачено статутом<br />
товариства, він сплачує за час прострочки 10% річних з простроченої суми.<br />
По закінченню шести місяців з моменту оголошення про відкриття підписки<br />
засновники повинні покрити підпискою 60% акцій. У протилежному випадку<br />
товариство вважається не заснованим. На протязі 30 днів гроші, які<br />
зібрані по підписці повинні бути повернені, особам, які підписалися.<br />
3. Створення акціонерного товариства фізичними або юридичними особами<br />
з метою мобілізації інвестиційного капіталу. Порядок формування статутного<br />
фонду визначається Законом України “Про господарські товариства” та<br />
практично не відрізняється від порядку, який розглянуто вище у пункті 2.<br />
Зміни статутного Фонду<br />
Акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо всі<br />
раніше випущені акції повністю оплачені по вартості не нижче номінальної.<br />
Ця умова не розповсюджується на випадки, коли збільшення статутного фонду<br />
проводиться шляхом передачі майна у натуральній формі. Збільшення статутного<br />
фонду здійснюється через випуск акцій, обміну облігацій на акції,<br />
збільшення номінальної вартості акцій.<br />
Рішення про збільшення статутного фонду акціонерного товариства приймається<br />
загальними зборами акціонерів. Збільшення статутного фонду може<br />
здійснюватися також за рішенням правління (якщо це передбачено статутом),<br />
але не більш ніж на 1/3 величини статутного фонду.<br />
Рішення про зменшення статутного фонду також приймається правлінням<br />
акціонерного товариства та здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості<br />
акцій або вилучення певної кількості акцій із обігу шляхом викупу їх у власників.<br />
Всі процедури зі статутним фондом призводять до змін Статуту акціонерного<br />
товариства, який підлягає реєстрації органом, який зареєстрував створення<br />
товариства.<br />
Повні та командитні товариства створюють статутний фонд, розмір якого<br />
законами України не регламентований.<br />
153
154<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
У повному товаристві статутний фонд складається із пайових внесків засновників.<br />
Зміни статутного фонду здійснюються за рішенням засновників.<br />
Статутний фонд командитного товариства формується за рахунок пайових<br />
внесків вкладників – командитів. Вкладники командитного товариства повинні<br />
вносити внески у розмірі, способами та у порядку, які обумовлені засновницьким<br />
договором. Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати<br />
50% майна товариства, яке вказано у засновницькому договорі.<br />
Рішення про збільшення або зменшення статутного фонду приймаються<br />
тільки зборами учасників. Вони несуть солідарну та повну відповідальність за<br />
діяльність товариства.<br />
Необхідно пам’ятати, що порядок створення різних юридичних форм<br />
підприємств, формування статутного фонду, прийняття рішень визначається<br />
законодавством країни. Тому розглянуті вище процедури специфічні для України<br />
та регламентуються тільки її законодавством.<br />
4.4. Державна реєстрація<br />
Реєстраційний етап утворення підприємства має наступні складові<br />
(рис. 4.4.).<br />
Формування пакета реєстраційної документації<br />
Внесення необхідної суми статутного фонду та<br />
обов'язкових платежів<br />
Отримання свідоцтва про реєстрацію<br />
Отримання ідентифікаційного коду та печатки<br />
Постановка на облік у статуправлінні<br />
Реєстрація у податковій адміністрації та пенсійному<br />
фонді<br />
Відкриття рахунку в установах банку<br />
Рис. 4.4. Складові реєстраційного етапу утворення підприємства
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
Державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності здійснюють у<br />
виконавчому комітеті міської, районної (в місті) Ради народних депутатів або<br />
в районній раді за місцезнаходженням керівного органу (правління, дирекції<br />
та ін.) чи місцепроживанням суб’єктів бізнесу.<br />
Для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності - юридичної<br />
особи – необхідні такі установчі документи:<br />
1) рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення<br />
суб’єкта підприємницької діяльності. Таким рішенням за наявності двох і<br />
більше власників (або уповноважених ними органів) є засновницький договір;<br />
2) статут (якщо це передбачено законодавством щодо створюваної організаційно-правової<br />
форми господарювання);<br />
3) реєстраційна картка, заповнена у трьох примірниках (крім ідентифікаційного<br />
коду) і підписана заявником. Заповнена реєстраційна карта слугує<br />
водночас заявою про державну реєстрацію. У разі потреби орган державної<br />
реєстрації надає допомогу в заповненні картки;<br />
4) документ, який підтверджує сплату реєстраційного збору;<br />
5) нотаріально завірена копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної<br />
особи. Цей документ подається тоді, коли власником (одним із власників)<br />
підприємницької діяльності є юридична особа.<br />
Орган державної реєстрації не має права вимагати інших документів або<br />
оформлених за іншими вимогами.<br />
За реєстрації приватного підприємства рішення власника не подається.<br />
Якщо власниками суб’єкта підприємницької діяльності є фізичні особи, їх<br />
підписи на установчих документах повинні бути нотаріально засвідчені.<br />
На реєстрацію подають лише оригінали установчих документів, в яких не<br />
повинно бути положень, що суперечать чинному законодавству. За це несе<br />
відповідальність заявник.<br />
Громадянин, який має намір займатися підприємницькою діяльністю без<br />
створення юридичної особи (заявник), подає до органу державної реєстрації<br />
реєстраційну картку і документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору,<br />
а також пред’являє документ, який посвідчує його особу.<br />
За наявності необхідних документів орган державної реєстрації протягом 5<br />
робочих днів з моменту їх надходження повинен провести державну реєстрацію<br />
і видати заявникові свідоцтво (рис. 4.5.). Це дає право на відкриття розрахункового,<br />
валютного та інших рахунків в установах банків, а також на виготовлення<br />
печаток і штампів, на яких повинен вказуватися номер свідоцтва про<br />
державну реєстрацію. Такий номер мусить відповідати ідентифікаційному коду,<br />
за яким суб’єкта підприємницької діяльності внесено до Державного реєстру<br />
звітних статистичних одиниць. Так, ідентифікаційний код індивідуального<br />
підприємства становить 100, приватного – 120, акціонерного товариства – 230,<br />
товариства з обмеженою відповідальністю – 240.<br />
155
156<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
СВІДОЦТВО<br />
про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта<br />
підприємницької діяльності - юридичної особи<br />
Найменування Товариство з обмеженою відповідальністю "Мальованка".<br />
(повне та скорочено)<br />
Організаційно-правова форма товариство з обмеженою відповідальністю.<br />
Місцезнаходження м. Житомир, вул. Островського, 2<br />
Ідентифікаційний код суб’єкта підприємницької діяльності в Єдиному державному реєстрі<br />
підприємств та організацій України<br />
1 2 3 4 5 6 7 8<br />
Видане виконкомом Житомирської міської ради<br />
Дата реєстрації « 30 » 01 2003 року, про що<br />
зроблено запис « 30 » 01 2003 р. у журналі<br />
обліку реєстраційних справ за № 150-ЖОЮ.<br />
Заступник міського голови з<br />
питань діяльності виконавчих<br />
органів ради (ІНІЦІАЛИ), ПРІЗВИЩЕ<br />
« 8 » 02 2003 р. М.П.<br />
(дата видачі)<br />
Рис. 4.5. Свідоцтво про державну реєстрацію<br />
Після державної реєстрації відповідний орган у десятиденний термін подає<br />
по одному екземпляру реєстраційної картки до Державної податкової інспекції<br />
та до органу державної статистики.<br />
Органи статистики встановлюють коди підприємницької діяльності<br />
(рис. 4.6).<br />
Свідоцтво про державну реєстрацію є основою для відкриття рахунків в установах<br />
банку за місцем реєстрації підприємства (фірми) або у будь-яких установах<br />
банків за погодженням сторін.
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ СТАТИСТИКИ УКРАЇНИ<br />
ЖИТОМИРСЬКЕ ОБЛАСНЕ <strong>УПРАВЛІННЯ</strong> СТАТИСТИКИ<br />
10003 м. Житомир, вул. Я. Гамарника, 6-а<br />
Затверджена наказом Держкомстату України<br />
від 30.12.99 р. № 428<br />
ДОВІДКА № __________<br />
ПРО ВКЛЮЧЕННЯ ДО ЄДИНОГО ДЕРЖАВНОГО РЕЄСТРУ<br />
ПІДПРИЄМСТВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ<br />
ТОВАРИСТВО 3 ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МАЛЬОВАНКА»<br />
Ідентифікаційний код 12345678 Ознака особи Юридична особа<br />
Організаційно-правова 240 ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ<br />
форма господарювання<br />
(КОПФГ)<br />
Місцезнаходження 1810136300 10014 м. Житомир, Богунський р-н<br />
вул. Островського, 2<br />
(СОАТУУ)<br />
Орган управління 07774<br />
(СПОДУ)<br />
Форма власності(КФВ) 20 КОЛЕКТИВНА ВЛАСНІСТЬ<br />
Форма фінансування 2 ГОСПРОЗРАХУНОК<br />
Види діяльності: (ЗКГНГ)<br />
82100 РОЗРОБКА І ПОСТАВКА ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ<br />
82300 ІНША ДІЯЛЬНІСТЬ, ПОВ’ЯЗАНА З ІНФОРМАЦІЙНО-ОБЧИСЛЮВАЛЬНИМ ОБСЛУГОВУВАННЯМ<br />
14965 РЕМОНТ ЗАСОБІВ ОБЧИСЛЮВАЛЬНОЇ ТЕХНІКИ<br />
71500 ПОСЕРЕДНИЦЬКІ ПОСЛУГИ ПРИ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ ТОВАРІВ НАРОДНОГО СПОЖИВАННЯ<br />
71250 РОЗДРІБНА ТОРГІВЛЯ НЕДЕРЖАВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ, КРІМ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ<br />
Види діяльності:(КВЕД)**<br />
72.20.0 СТВОРЕННЯ ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ<br />
72.10.0 КОНСУЛЬТАЦІЇ З ПИТАНЬ ІНФОРМАЦІЇ<br />
72.40.0 РОБОТА З БАЗАМИ ДАНИХ<br />
72.50.2. ТЕХНІЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ТА РЕМОНТ КОМП’ЮТЕРНОЇ ТЕХНІЕИ<br />
51.19.0 ПОСЕРЕДНИЦТВО В ТОРГІВЛІ РІЗНИМИ ТОВАРАМИ<br />
52.48.9 СПЕЦІАЛІЗОВАНА РОЗДРІБНА ТОГІВЛЯ НЕПРОДОВОЛЬЧИМИ ТОВАРАМИ, НЕ ВІДНЕСИНИМИ ДО ІНШИХ<br />
УГРУПОВАНЬ<br />
Ознака зовнішньої діяльності<br />
Керівник Осовський Антон Анатолійович<br />
Орган реєстрації: ЖИТОМИРСЬКИЙ ВИКОНАВЧИЙ КОМІТЕТ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛ,<br />
Дата реєстрації (внесення змін) до ЄДРПОУ 10.02.2003 № рішення 150-ЖОЮ<br />
Виконавець Кіндрась О.У. Телефон 412345<br />
Дата видачі довідки 10.02.2003<br />
Начальник управління<br />
М.П.<br />
Прізвище, (ініціали)<br />
______________________________________________________________________<br />
**Коди та види діяльності КВЕД протягом перехідного періоду з ЗКГНГ на КВЕД мають<br />
довідковий характер і не є підставою для юридичних чи економічних змін умов<br />
господарювання суб’єктів господарської діяльності<br />
Рис. 4.6. Свідоцтво про реєстрацію в статистичних органах<br />
157
158<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
Окремі філіали (відділення) або представництва, створені суб’єктом<br />
підприємницької діяльності, не потребують державної реєстрації. Водночас про<br />
їх відкриття слід повідомити органи державної реєстрації та внести відповідну<br />
інформацію до реєстраційної картки.<br />
Скасування державної реєстрації здійснюється за особистою заявою суб’єкта<br />
підприємницької діяльності, а також на підставі рішення суду або арбітражного<br />
суду. Причиною такого рішення є визнання недійсними установчих документів<br />
чи їх неузгодженість (суперечність) із чинним законодавством, неповідомлення<br />
суб’єктом підприємницької діяльності про зміну свого місцезнаходження<br />
(місця проживання).<br />
Якщо така зміна відбулася, то суб’єкт підприємницької діяльності у семиденний<br />
термін повинен у письмовій формі повідомити орган державної реєстрації,<br />
внести відповідні зміни до реєстраційної картки, а також подати свідоцтво<br />
про державну реєстрацію для внесення аналогічних змін.<br />
Як зазначалося вище, наявність свідоцтва про державну реєстрацію дає право<br />
на відкриття розрахункового рахунку в банку. Розглянемо механізм цієї операції.<br />
З метою відкриття поточного рахунку підприємство повинно подати в банк<br />
такі документи:<br />
1) заяву про відкриття рахунку встановленого зразка;<br />
2) копію свідоцтва про державну реєстрацію;<br />
3) копію зареєстрованого статуту, засвідчену нотаріально або реєструючим<br />
органом;<br />
4) копію документа про взяття підприємства на податковий облік;<br />
5) картку із зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджатися рахунком;<br />
6) копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України.<br />
Банк зобов’язаний відкрити банківський рахунок і в триденний термін повідомити<br />
про це податкову інспекцію. Позначка установи банку про відкриття<br />
рахунку ставиться на титульній сторінці кредитного договору.<br />
Перереєстрація суб’єктів підприємницької діяльності здійснюється у порядку,<br />
встановленому для реєстрації.<br />
Перереєстрація провадиться у разі зміни:<br />
форм власності, організаційної форми чи назви суб’єкта підприємницької<br />
діяльності;<br />
основних положень статуту.<br />
Суб’єкти підприємницької діяльності мають право відкривати свої філії<br />
(відділення), представництва без статусу юридичної особи. Відкриття цих<br />
підрозділів не потребує реєстрації. Суб’єкт бізнесу тільки сповіщає про це в<br />
реєстраційний орган внесенням допоміжної інформації до своєї реєстраційної<br />
картки.<br />
Скасування державної реєстрації здійснюється за особистою заявою<br />
підприємця, на основі рішення суду, арбітражного суду у випадках визнання
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
дій підприємця недійсними або такими, що суперечать чинному законодавству,<br />
засновницьким документам, а також при здійсненні нестатутної діяльності.<br />
Відмова у державній реєстрації може бути оскаржена у суді.<br />
Відповідальність за відповідність засновницьких документів, які реєструються,<br />
несе власник або уповноважений ним орган, що подає документи на<br />
реєстрацію. Державна реєстрація для підприємств пов’язана з певними витратами,<br />
що включають у себе реєстраційний збір (мито), витрати на розробку<br />
засновницьких документів (якщо засновник не може сам скласти їх), нотаріальне<br />
засвідчення, оплату статистичному управлінню за присвоєння кодів<br />
діяльності. Крім того, необхідно оплатити ліцензію (якщо діяльність<br />
підприємства підлягає ліцензуванню), відкрити розрахунковий рахунок у комерційному<br />
банку, виготовити печатки, штампи, бланки, товарні знаки та інші<br />
атрибути, без яких підприємство не може діяти.<br />
Ескіз печатки суб’єкт підприємницької діяльності складає самостійно. Печатку<br />
отримують у дозвільних установах за місцем реєстрації підприємця.<br />
З моменту отримання свідоцтва про реєстрацію підприємство набуває статусу<br />
юридичної особи. Проте слід зазначити, що і після юридичного оформлення<br />
створення підприємства (фірми) організаційний період ще триває. Відбувається,<br />
зокрема, остаточне формування органів управління, розроблюють і<br />
затверджують відповідні внутрішні організаційні регламенти функціонування<br />
підприємства, встановлюють процедури роботи і взаємодії структурних<br />
підрозділів, співробітників та ін. Цей процес у структурах підприємницького<br />
бізнесу відбувається по-різному. Корективи тут вносить ринок, прискорюючи<br />
чи гальмуючи організаційний період.<br />
4.5 Припинення діяльності підприємств бізнесу<br />
Конкуренція, що відбувається на ринку приводить одні підприємства, фірми<br />
до багатства, інші – до банкрутства.<br />
Кожне підприємство, будь-яка структура підприємницького бізнесу повинні<br />
самостійно вирішувати свої проблеми. Якщо підприємство змушене припинити<br />
свою діяльність, то зробити це потрібно цивілізованим способом. У разі<br />
припинення діяльності підприємства виникає безліч питань, від вирішення<br />
яких залежить майбутнє багатьох людей. В Україні, як і в інших державах відпрацьовані<br />
нормативи, механізм поведінки в таких ситуаціях. Вони знайшли відображення<br />
у законах України “Про підприємства в Україні” (ст. 34, 35, 36), “Про<br />
господарські товариства” (ст. 19, 20, 21), “Про підприємництво” (ст. 11) тощо<br />
[195, 186, 194].<br />
Держава гарантує при реорганізації та ліквідації підприємств захист прав та<br />
інтересів працівників, яких звільняють, відповідно до трудового законодавства<br />
України. Підприємства можуть припинити свою діяльність не тільки з причини<br />
нерентабельності, а й тому, що змінюють форму функціонування, об’єднуються<br />
з іншим підприємством, відокремлюються з розподілом майна та ін.<br />
159
160<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
Проте в усіх цих випадках порушуються інтереси як власників, так і найманих<br />
працівників, які потребують допомоги, захисту і можуть розраховувати у цих<br />
випадках на державу.<br />
Припинення діяльності підприємств (фірм) здійснюється двома шляхами –<br />
реорганізації та ліквідації.<br />
Підприємство реорганізується у таких випадках:<br />
• злиття з іншим підприємством та утворення в результаті нового підприємства,<br />
до якого переходять усі майнові права та обов’язки обох підприємств;<br />
• приєднання одного підприємства до іншого, внаслідок чого до останнього<br />
переходять усі майнові права та обов’язки підприємства, що приєднується;<br />
• поділу підприємства. Новим підприємствам, що виникли, переходять за<br />
домовленістю сторін, у відповідних частинах (частках) майнові права і обов’язки<br />
розділеного підприємства;<br />
• виділення з підприємства одного або кількох нових, яким переходять за<br />
актом (балансом) у відповідних частинах (частках) майнові права і обов’язки<br />
реорганізованого підприємства;<br />
• перетворення одного підприємства в інше. До нового підприємства переходять<br />
усі майнові права і обов’язки реорганізованого.<br />
Ліквідація підприємства (фірми) здійснюється:<br />
• за особистою ініціативою власника, підприємця;<br />
• після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення<br />
мети, поставленої при його організації;<br />
• за рішенням вищого органу підприємства (фірми);<br />
• згідно з рішенням суду або арбітражного суду: за клопотанням банківських<br />
органів в разі неплатоспроможності та визнання його банкрутом; контролюючих<br />
органів за систематичне або грубе порушення чинного законодавства;<br />
• за іншими підставами, передбаченими засновницькими документами та<br />
законодавчими актами України.<br />
Сигнали про банкрутство криються в діяльності підприємства, їх треба знати<br />
(рис. 4.7.).<br />
Ліквідація підприємства (фірми) здійснюється ліквідаційною комісією, яка<br />
створюється власником або уповноваженим ним органом, а у випадку банкрутства<br />
– судом або арбітражним судом. За рішенням судових органів ліквідація<br />
може провадитися і органом управління підприємством (фірмою).<br />
Ліквідаційна комісія або орган, який провадить ліквідацію, публікує в<br />
офіційній пресі інформацію про ліквідацію підприємства (фірми); повідомляє<br />
порядок і строк прийняття претензій; оцінює наявне майно підприємства; виявляє<br />
дебіторів і кредиторів (розраховується з ними); здійснює заходи щодо<br />
сплати боргів третім особам; складає ліквідаційний баланс і подає його власнику<br />
або органу, який призначив ліквідаційну комісію.<br />
Майно підприємства (фірми), його кошти після розрахунків з бюджетом,<br />
кредиторами, оплатою праці працівників розподіляються між засновниками<br />
(учасниками) пропорційно до частки їх у майні підприємства, в порядку та за
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
СИГНАЛИ ПРО БАНКРУТСТВО<br />
Зменшується фінансовий контроль, в зв’язку з чим неможливо<br />
пояснити витрати коштів<br />
Директори не можуть задокументувати чи пояснити великі операції<br />
Клієнтам надаються великі знижки для збільшення платежів, щоб<br />
оживити припалив грошових надходжень<br />
Укладаються контракти з обсягами, нижчими за стандартні, щоб<br />
генерувати готівку<br />
Банки вимагають першочергової сплати наданих ними позик<br />
Ключові співробітники залишають фірму<br />
Недостатність матеріальних запасів для виконання замовлень<br />
Не сплачуються податки на заробітну плату<br />
Постачальники вимагають сплати готівкою<br />
Збільшення скарг клієнтів на обслуговування та якість продукції<br />
Рис. 4.7. Сигнали про банкрутство<br />
161
162<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
умов, передбачених засновницькими документами і законодавчими актами<br />
України. Претензії, не задоволені у зв’язку з відсутністю майна, а також не визначені<br />
ліквідаційною комісією, вважають погашеними. Спори, що виникають<br />
у процесі ліквідації між фізичними та юридичними особами, розглядають у<br />
судовому порядку.<br />
Ліквідацію підприємства (фірми) вважають завершеною, а підприємство<br />
(фірму) таким, що припинило свою діяльність, з моменту занесення запису до<br />
реєстру державної реєстрації.<br />
Контрольні запитання та завдання:<br />
1. Чому ідея є вихідною точкою, з якої починається власна справа? Назвіть<br />
кілька ідей, які, на вашу думку, є перспективними і обґрунтуйте їх.<br />
2. Як створюється статутний фонд? Назвіть порядок його формування.<br />
3. Які документи потрібно підготувати до державної реєстрації та яка процедура<br />
цього акту?<br />
4. За яких умов припиняється діяльність підприємства бізнесу? Назвіть їх.<br />
5. Чим відрізняється структура статуту від засновницького договору?<br />
6. Які основні джерела формування майна підприємства?<br />
7. У чому полягає сутність (в тому числі структура) статутного фонду?<br />
8. Який механізм формування та збільшення статутного фонду товариства<br />
з обмеженою відповідальністю?<br />
9. Який механізм формування та збільшення статутного фонду відкритого<br />
акціонерного товариства ?<br />
10.Які документи необхідні для державної реєстрації підприємства ?<br />
Розв’яжіть задачу.<br />
1. Річні витрати підприємства – 500 тис. грн., оборот коштів ( з часу авансування<br />
на випуск певного товару до отримання виручки від реалізації) – 60<br />
днів. Яку мінімальну суму грошей необхідно мати для здійснення нормального<br />
обороту?<br />
2. Визначте обсяг фінансування підприємства за рахунок зовнішніх джерел,<br />
якщо: а) сума реалізації в поточному році становить 500 тис., грн.;<br />
б) очікуваний обсяг реалізації в наступному році – 600 тис., грн.;<br />
в) частка чистого прибутку від товарообороту – 5 %;<br />
г) приріст активів (будь-якої власності підприємства), що залежить від обсягу<br />
продажу товарів, становить 70 % від приросту обсягу продажу;<br />
д)приріст пасивів ( власні резерви підприємства, кредити інших установ),<br />
що залежить від обсягу продажу товарів, дорівнює 50% обсягу продажу.
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
Тема 5. Методологія проектування системи управління<br />
5.1. Вплив ситуаційних чинників на проектування організації<br />
5.2. Елементи проектування організацій<br />
5.3. Головні форми проектування організацій<br />
5.4. Особливості різновидів структур управління<br />
5.5. Нові форми структури організації<br />
Рекомендована література: 165, 167, 234<br />
5.1. Вплив ситуаційних чинників на проектування організації<br />
Оптимальний проект для будь-якої організації залежить від відповідних ситуаційних<br />
чинників. Тобто ситуаційні чинники відіграють важливу роль у визначенні<br />
найкращого проекту організації у кожному окремому випадку.<br />
Можна виділити чотири групи таких ситуаційних чинників:<br />
1. Стан зовнішнього середовища.<br />
2. Технологія роботи всередині організації.<br />
3. Стратегічний вибір керівництва організації по відношенню до її цілей.<br />
4. Поведінка працівників.<br />
Стан зовнішнього середовища.<br />
Інколи різниця між організаціями полягає в тому, яке середовище оточує ту<br />
чи іншу організацію.<br />
Зовнішнє середовище характеризується:<br />
• складністю. Складність зовнішнього середовища визначається тим, як<br />
багато чинників впливає на проектування організації та наскільки вони схожі<br />
між собою;<br />
• динамізмом. Динамізм зовнішнього середовища характеризується тим, як<br />
швидко змінюються фактори, які впливають на проектування організації. Залишаються<br />
вони сталими, стабільними, чи змінюються, нестабільні. Нині<br />
змінюються вимоги до підприємств з боку споживачів, постачальників. Тому<br />
багато підприємств переглядає свою структуру, створюються нові підрозділи,<br />
скорочуються ті підрозділи, які втратили контакт із зовнішнім середовищем.<br />
Двомірна класифікація чинників зовнішнього середовища, що впливають<br />
на проектування організації, дозволяє виявити чотири типи ситуацій, кожна з<br />
яких найбільше відповідає тому або іншому виду бізнесу.<br />
І. Ситуація, що характеризується низькою невизначеністю, є найбільш<br />
сприятливою для керівництва організацією.<br />
ІІ. Ситуація, що характеризується помірною невизначеністю, є вже більш<br />
напруженою для керівництва. Високий ступінь складності зовнішнього оточення<br />
вносить елемент значного ризику в процесі ухвалення рішення. Підви-<br />
163
164<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
щений ризик підштовхує керівництво організації до більшої альтернативності<br />
в діях. Щоб ефективно управляти, керівники в даній ситуації повинні мати серйозну<br />
підготовку і наявність досвіду. Наприклад, нафтопереробне підприємство<br />
має справу з багатьма несхожими між собою інститутами зовнішнього середовища:<br />
охорона навколишнього середовища, постачальники, споживачі, закордонні<br />
конкуренти тощо. Проте ця взаємодія відбувається в межах достатньо<br />
стабільних процедур і не терпить частих серйозних змін.<br />
ІІІ. Ситуація, що характеризується помірно високою невизначеністю, вимагає<br />
від керівництва і самої організації достатньої гнучкості. Це необхідно<br />
через часту зміну характеру взаємодії з чинниками зовнішнього середовища.<br />
Проте схожість чинників дозволяє керівникам справлятися із ситуацією, маючи<br />
достатній рівень підготовки і мотивації.<br />
Великою допомогою керівнику в даній ситуації є система електронного опрацювання<br />
даних, яка дозволяє відслідковувати зміни, що відбуваються в зовнішньому<br />
середовищі.<br />
ІV. Ситуація, що характеризується високою невизначеністю, являє собою<br />
найбільшу складність для управління організацією, тому що зовнішнє середовище<br />
повне невизначених ситуацій.<br />
Кожна з розглянутих вище ситуацій потребує свого специфічного підходу до<br />
проектування організацій і їх частин. Очевидно, виробництво електронної техніки<br />
високої якості можливе тільки для складних організаційних структур. З<br />
іншого боку, така складність навряд чи знадобиться солеварному виробництву.<br />
Зовнішнє середовище складається з двох рівнів:<br />
1) загальне оточення;<br />
2) безпосереднє оточення.<br />
Інститути зовнішнього середовища, які безпосередньо контактують з даною<br />
організацією, є чи організаціями, чи індивідуумами (приватними особами).<br />
Вони виконують роль посередників між силами загального оточення та частинами<br />
або підрозділами організації, формуючи через задачі, які вони вирішують,<br />
попит на будь-яку функцію організації.<br />
Виявлення цих інститутів є першим кроком у проектуванні організації, тому<br />
що допомагає визначити в першому наближенні основні функціональні частини,<br />
підрозділи організації, які здійснюють прямий контакт з ними. Другим<br />
кроком є оцінка характеристик цих інститутів та їх важливості для організації.<br />
Технологія роботи<br />
Роль технології в проектуванні організації загальновизнана. У даному контексті<br />
під технологією роботи ми маємо на увазі не тільки дії робітника, але й<br />
матеріали, устаткування, які він використовує для перетворення об’єкта своїх<br />
дій. Проектування організації пов’язане з технологією роботи за двома напрямами:<br />
поділ праці й групування робіт, тобто створення підрозділів. Рівень знань<br />
щодо дій по перетворенню об’єкта роботи і використання відповідної технології<br />
багато в чому визначають ефективність організації. Розвиток технології в
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
останні роки носить вибуховий характер. Це підсилило увагу керівників до<br />
взаємозв’язку між структурою організації і технологією роботи.<br />
Технологія – це конверсійний процес, який використовують для трансформації<br />
вкладень (матеріалів або інформації) у випуск (товари та послуги).<br />
Більшість організацій застосовує багато технологій, однак найважливіша для<br />
організації називається базовою. Хоча чимало людей уявляє технологію як складальний<br />
конвеєр, цей термін також використовують і для організацій сфери<br />
послуг.<br />
Зв’язок між технологією та проектуванням організації першою виявила<br />
Джоан Вудвард. Вона дослідила понад сотню виробничих фірм у Південній<br />
Англії; зібрала інформацію про історію кожної організації, технологію, форми<br />
та технологічні процеси, фінансову діяльність. Вудвард хотіла відшукати зв’язок<br />
між розміром організації та її проектуванням, та безуспішно. Проте ретельне<br />
дослідження фірм з її вибірки дало змогу визначити потенційний зв’язок між<br />
технологією і проектуванням організації. Це наштовхнуло Вудвард на класифікацію<br />
організацій згідно з їх технологією. Д. Вудвард виділила три головні<br />
форми технології.<br />
1. Одинична або технологія малосерійного виробництва, продукт вироблений<br />
на замовлення клієнта в малих кількостях. До організацій, які використовують<br />
таку форму технології, належить, наприклад, швейна майстерня, друкарня,<br />
фотосалон.<br />
2. Великосерійна або технологія масового виробництва: продукт виробляють<br />
на зразок збірного конвеєра, збираючи деталі у вузли або кінцевий продукт.<br />
Таку технологію застосовують автомобільні виробники, такі як Subaru, компанії<br />
з виробництва пральних машин Whirlpool Corporation і фірми з виробництва<br />
електроприладів, такі як Philips.<br />
3. Технологія безперервного виробничого процесу, сировинні матеріали переробляють<br />
у кінцевий продукт за допомогою цілої низки механічних або процесійних<br />
перетворень; структура матеріалів змінюється. За цією технологією працюють<br />
нафтопереробні заводи, хімічні заводи. Ці форми технології впорядковані<br />
за рівнем складності. Тобто технологія виробництва малих партій є<br />
найпростішою, а технологія безперервного виробництва - найскладнішою.<br />
Крім того, з’ясовано, що різні конфігурації проекту організації були пов’язані<br />
з різною технологією.<br />
У 1962 р. А. Чандлер сформулював принцип, відповідно до якого проектування<br />
організації повинно відповідати стратегії, обраній фірмою. Ним був зроблений<br />
висновок про те, що зі зміною стратегії перед організацією виникають<br />
нові проблеми, вирішення яких безпосередньо пов’язане з проектуванням нової<br />
організаційної системи для фірми.<br />
Стратегічні зміни мають системний характер. Вони зачіпають всі сторони<br />
організації. Можна виділити дві сторони стратегічних змін в організації:<br />
1) організаційна структура;<br />
2) організаційна культура.<br />
165
166<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
Аналіз організаційної структури спрямований на отримання відповідей на<br />
такі запитання:<br />
· Якою мірою існуюча організаційна структура допомагає чи заважає реалізації<br />
обраної стратегії?<br />
· На які рівні організаційної структури покладено вирішення визначених<br />
завдань під час здійснення стратегії?<br />
Вибір організаційної структури залежить від цілого ряду чинників. Найбільш<br />
значущими є наступні:<br />
розмір та ступінь різноманітності діяльності, які властиві цій<br />
організації;<br />
географічне розташування;<br />
технологія;<br />
відношення до організації з боку керівництва та робітників;<br />
динаміка зовнішнього середовища;<br />
стратегія, яка здійснюється.<br />
Організаційна структура повинна відповідати розміру організації. Вона не<br />
повинна бути складною, якщо не має в цьому потреби. Елементарна структура,<br />
якщо один керівник здатний управляти. Якщо він вже не здатний (норма<br />
керованості), то з’являється проміжний рівень в управлінні і застосовується<br />
функціональна структура. Подальше зростання організації викликає необхідність<br />
утворення нових рівнів управління, в результаті чого можуть бути<br />
застосовані такі організаційні структури, як:<br />
• дивізійна (тобто як скоординована децентралізація. Наприклад: завод<br />
холодильників, завод автомобілів) “продуктова спрямованість”, багатонаціональна<br />
корпорація;<br />
• матрична структура, якщо виникають комплексні проекти.<br />
На організаційну структуру впливає:<br />
1. Географічне розташування організації. У випадку, якщо регіони досить<br />
ізольовані один від одного, відбувається делегування прав у прийнятті рішень<br />
і, у зв’язку з цим, в структурі з’являються функціональні підрозділи, а якщо<br />
вони мають самостійний статус, то застосовують дивізійну структуру.<br />
2. Вплив технології, який полягає в тому, що вона повинна бути такою, щоб<br />
дозволяла здійснювати технологічні інновації.<br />
3. Відношення менеджерів до нетрадиційних форм побудови організації.<br />
Працівники творчого спрямування схильні до структур, які дають можливість<br />
свободи та самостійності. Звичайні працівники тяжіють до традиційних форм<br />
організаційних структур.<br />
4. Динамізм зовнішнього середовища. Якщо середовище стабільне, мало<br />
змінюється, то структура може бути механічною – мало гнучка; якщо середовище<br />
динамічне, то структура повинна передбачати високий рівень децентралізації,<br />
наявність великих прав у структурних підрозділів у прийнятті рішень.<br />
Стратегія має великий вплив на вибір організаційної структури. Зовсім не<br />
обов’язково змінювати організаційну структуру щоразу, коли організація пе-
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
реходить до реалізації нової стратегії, але обов’язково необхідно встановити,<br />
чи відповідає стратегії існуюча організаційна структура, а вже потім вносити<br />
зміни, якщо є в цьому потреба.<br />
Звідси висновок: організаційна структура, яка встановлює межі структурних<br />
підрозділів та формальні зв’язки між ними, виступає в ролі “хребта” організації,<br />
“душею” організації, яка встановлює відносини всередині організації,<br />
виступає організаційна культура. Вона виглядає, як цінності, що поділяються<br />
членами організації, норми поведінки, вірування та ін.<br />
Вважається, що організаційна культура складається із таких елементів:<br />
1) філософія, яка складає саме існування організації та її відношення до<br />
співробітників та клієнтів;<br />
2) домінуючі цінності, на яких базується організація та які становлять цілі її<br />
існування або способи досягнення її цілей;<br />
3) норми, що поділяються співробітниками організації, які визначають<br />
принципи взаємостосунків в організації;<br />
4) клімат, ритуали поведінки (використання виразів, сленг та ін.).<br />
Організаційна культура формується, як реакція на дві групи проблем:<br />
1) внутрішні проблеми (спільна мова, термінологія, стосунки між співробітниками,<br />
їх межі; норми, що регулюють неформальні відносини, оцінки поведінки<br />
співробітників, що бажано, що ні);<br />
2) проблеми, які організація повинна вирішувати під час взаємодії із<br />
зовнішнім середовищем.<br />
Американські вчені Пол Р. Лоуренс та Дж. У. Лорч теоретично довели те,<br />
що кожен організаційний підрозділ має своє власне середовище і реагує на<br />
нього. Лоуренс і Лорч запропонували ще одну класифікацію організацій – за<br />
двома головними показниками: диференціацією та інтеграцією.<br />
Диференціація – це ступінь, до якої організація структурована на підрозділи.<br />
Фірма з великою кількістю підрозділів є диференційованою; організація з<br />
невеликою кількістю підрозділів має низький рівень диференціації. Інший<br />
показник – інтеграція. Для неї характерний певний рівень співпраці між різними<br />
відділами шляхом координації. Якщо кожна одиниця організації конкурує<br />
на іншому ринку і має свої власні виробничі потужності, то інтеграція їй не<br />
потрібна. Лоуренс і Лорч виявили, що відповідна ступінь диференціації та інтеграції<br />
залежить від стабільності середовища, в якому перебуває той чи інший<br />
підрозділ організації.<br />
Розмір організації та її цикл існування<br />
Розмір організації та її цикл існування також впливають на проектування<br />
організації. Розмір організації – це загальна кількість працівників за умов повної<br />
зайнятості.<br />
Так, малі підприємства швидко виникають, однак швидко й зникають. Інші ж,<br />
навіть будучи невеликими, діють протягом усього життя їхнього власника.<br />
Деякі підприємства вибухають на ринку відразу як організації-велетні. Та<br />
іноді великі організації зменшують свої розміри внаслідок скорочення праців-<br />
167
168<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
ників та відділів. Хоча жодна модель не пояснює змін у розмірі, виділяють чотири<br />
головні етапи циклу існування організації.<br />
Перший етап – це створення організації; другий – молодість організації,<br />
передбачає зростання і розширення обсягів організаційних ресурсів. Середина<br />
існування організації – період послідовного зростання, яке переходить у<br />
стабільність. І, нарешті, зрілість – період стабільності та стійкості організації,<br />
однак після цього етапу організації мають тенденцію до зниження ділової активності.<br />
Менеджери повинні зіставляти проект організації з етапами циклу її існування.<br />
Загалом, якщо організація переходить до наступного етапу існування,<br />
вона збільшує свої розміри, стає більш механістичною та більш децентралізованою.<br />
Організації також стають спеціалізованими та більше уваги приділяють<br />
плануванню, розширюють штат. На кінцевому етапі організації потребують<br />
координації, збільшення рівня формалізації, розширення та удосконалення<br />
систем контролю. Отже, розмір організації та її проектування пов’язані так,<br />
що цей зв’язок є динамічним протягом усіх змін стадій циклу існування<br />
організації.<br />
Розмір підприємства та<br />
ступінь диверсифікації<br />
його діяльності<br />
Стратегія, що<br />
реалізується<br />
підприємством<br />
Характеристика впливу<br />
зовнішнього середовища<br />
Структура<br />
управління<br />
Геоекономічна<br />
характеристика<br />
підприємства<br />
Стосунки на<br />
підприємстві управлінців<br />
та працівників<br />
Рис. 5.1. Фактори, що впливають на вибір структури<br />
управління підприємством<br />
Торгівельнотехнологічний<br />
процес<br />
Слід відмітити, що деякі фактори, які впливають на структуру управління<br />
(рис. 5.1), будуть більш детально розглянуті в різних темах.
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
5.2. Елементи проектування організації<br />
Проектування організації пов’язано з прийняттям її керівництвом рішень,<br />
що мають відношення до багатьох областей життєдіяльності організації. Це<br />
стосується таких елементів, як:<br />
поділ праці та спеціалізація;<br />
департаменталізація та кооперація;<br />
зв’язок в організації та координація;<br />
масштаб керованості та контролю;<br />
ієрархія організації та її ланцюговість;<br />
розподіл прав та відповідальності;<br />
централізація та децентралізація;<br />
Поділ праці та спеціалізація. Ефективного та продуктивного функціонування<br />
організації неможливо досягти, якщо один із її членів або одна з її частин<br />
роблять усе, чим займається організація, або ж тоді, коли всі її члени або її частини<br />
роблять те саме. Тому в будь-якій організації існує поділ праці між її членам<br />
або частинами.<br />
Поділ праці в управлінні приводить до створення в організації усе нових і<br />
нових видів робіт. В організації вся робота поділяється на окремі ділянки, у<br />
рамках яких людина повинна починати і завершувати певний цикл дій, що утворить<br />
ту або іншу роботу. Так, наприклад, робота співробітника бухгалтерії<br />
може бути охарактеризована як проведення обліку коштів підприємства, що<br />
надходять і витрачаються. У той же час усередині бухгалтерії співробітник може<br />
спеціалізуватися на розрахунках заробітної плати для робітників підприємства.<br />
Це означає, що роботи можуть спеціалізуватися як за функціями, так і по конкретному<br />
застосуванню цих функцій до вирішення окремих задач.<br />
Департаменталізація та кооперація. Ріст спеціалізації окремих робіт в організації<br />
обмежується можливостями по їх координації. Розв’язати цю проблему<br />
можна, якщо почати групувати схожі роботи та їх виконавців, тобто почати<br />
здійснювати визначене організаційне відокремлення виконавців схожих робіт.<br />
Даний процес організаційного відокремлення називається департаменталізацією.<br />
За допомогою департаменталізації організація може розширюватися<br />
практично безмежно. Прикладом цьому є корпорації-гіганти типу “Аксон”,<br />
“Дженерал Моторс”, ІВМ та ін.<br />
Існує багато підходів до групування спеціалізованих робіт в організаціях.<br />
Двома головними напрямами, по яких може здійснюватися департаменталізація,<br />
є групування робіт навколо ресурсів і групування робіт навколо результату<br />
діяльності. Залежно від ступеня орієнтації на той або інший напрямок<br />
здійснюється відповідний тип департаменталізації.<br />
Зв’язки в організації та координація. В організації, що складається з багатьох<br />
підрозділів, повинна здійснюватися певним чином координація їх діяльності.<br />
Дана координація виступає основою структури організації, яку звичайно визна-<br />
169
170<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
чають як сукупність стійких зв’язків в організації. Без зв’язків і фактичної взаємодії<br />
частин не може бути організованого цілого. Зв’язок є умовою, що визначає<br />
можливість взаємодії. Зв’язки між частинами організації здійснюються через<br />
канали комунікації. Види зв’язків відповідають видам тих відношень між<br />
частинами організації, що об’єднують частини в єдине ціле. Зв’язок – це вираження<br />
відносин, а не якась дія. Зв’язки різняться не тим, що робиться в їхніх<br />
рамках, а тим, як реалізуються відносини координації, що, в свою чергу, визначається<br />
тим, які відносини лежать в основі зв’язку. За допомогою зв’язків в<br />
організації здійснюється координація ролей і діяльностей. Ефективна координація<br />
є функцією двох змінних: прав та інформації.<br />
В організації виділяються різні типи зв’язків. Усе залежить від того, який<br />
критерій покладено в основу їхньої класифікації. Найчастіше аналізу піддаються<br />
такі пари зв’язків в організації: вертикальні і горизонтальні; лінійні і<br />
функціональні; формальні і неформальні; прямі і непрямі.<br />
Вертикальні зв’язки з’єднують ієрархічні рівні в організації і її частинах. Вони<br />
формалізуються в процесі проектування організації, діють постійно і зображаються<br />
на всіх можливих її схемах, відображаючи розподіл повноважень або<br />
вказуючи на те, “хто є хто” в організаційній ієрархії. Дані зв’язки слугують каналами<br />
передачі розпорядницької і звітної інформації, утворюючи тим самим<br />
стабільність в організації. У рамках вертикальних зв’язків вирішуються проблеми<br />
влади і впливу, тобто реалізується “вертикальне завантаження” роботи.<br />
Звичайно зростання організації супроводжується зростанням вертикальних<br />
зв’язків, так що по кількості цих зв’язків можна судити про розмір організації.<br />
Сучасна велика промислова організація із сотнями тисяч зайнятих може мати<br />
від 7 до 12 рівнів по вертикалі. Вертикальні зв’язки є єдиним типом зв’язків у<br />
рамках лінійної департаменталізації. Вони відіграють важливу роль у здійсненні<br />
функціональної і продуктової департаменталізації, але при цьому доповнюються<br />
горизонтальними зв’язками.<br />
Використання вертикальних зв’язків у якості каналів передачі інформації<br />
для прийняття рішення стає малоефективним, коли інформація, що використовується<br />
для прийняття рішення, змушена проходити декілька рівнів організаційної<br />
ієрархії, розташованих далеко один від одного. У цьому випадку створюється<br />
небезпека виникнення перекручування (“ефект зіпсованого телефону”),<br />
сповільнюється весь комунікаційний процес і виникають значні витрати.<br />
Горизонтальні зв’язки – це зв’язки між двома або більше рівними по положенню<br />
в ієрархії чи статусу частинами або членами організації. Їхнє головне<br />
призначення – сприяти найбільш ефективній взаємодії частин організації при<br />
вирішенні виникаючих між ними проблем. Вони допомагають зміцнювати вертикальні<br />
зв’язки і роблять організацію в цілому більш стійкою при різноманітних<br />
зовнішніх і внутрішніх змінах. Горизонтальні зв’язки створюють ряд важливих<br />
переваг. Вони заощаджують час і підвищують якість взаємодії. Горизонтальні<br />
зв’язки розвивають у керівників самостійність і ініціативність,<br />
послабляють боязнь ризику. На відміну від вертикальних, горизонтальні зв’язки,<br />
за винятком матричної департаменталізації, звичайно не формалізуються
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
в ході проектування організації. Важко знайти опис роботи або посадові обов’язки,<br />
де б було записано, коли і як здійснювати зв’язки з рівними по статусу<br />
частинами організації. Тому особливий інтерес становить аналіз практики і<br />
вивчення засобів встановлення таких зв’язків. У випадку, коли горизонтальні<br />
зв’язки встановлюються на неформальній основі вищим за рангом керівником,<br />
вони звичайно мають прив’язку до часу, до події або до людей. Так, наприклад,<br />
у ході засідання директор може запропонувати начальникам цехів на<br />
місці вирішити питання встановлення нового обладнання. Або керівник організації<br />
може дозволити начальнику відділу праці заробітної плати і начальнику<br />
відділу кадрів самостійно вирішувати питання встановлення окладів для робітників,<br />
оскільки він довіряє їм. Але, як тільки один із них залишить свою посаду<br />
з якихось причин, керівник швидше за все поверне це право собі і стане ним<br />
користуватися доти, доки новий начальник не заслужить у нього довіри.<br />
Здебільшого в цих випадках використовується метод встановлення прямих контактів<br />
між тими, хто має відношення до проблеми.<br />
Поряд із неформальними засобами існує ряд засобів формалізації горизонтальних<br />
відношень. У ряді випадків для посилення механізму горизонтальної<br />
взаємодії призначаються спеціальні засоби для здійснення двосторонніх контактів<br />
між підрозділами організації. Це можуть бути заступники, що контролюють<br />
групу підрозділів одного рівня, або ж координатори – керівники проектів,<br />
програм, націлених на одержання одного певного результату або продукту. У<br />
даному випадку і тим і іншим надаються права, що перевищують рівень прав,<br />
якими наділені підрозділи, що вступили в горизонтальну взаємодію. Але при<br />
цьому вони не наділяються адміністративною владою лінійних керівників.<br />
Наступною групою методів установлення горизонтальних зв’язків є створення<br />
цільових груп і команд, що складаються з представників різних частин<br />
організації і призначених для вирішення задач на стику підрозділів або проблем.<br />
Цільові групи частіше створюються на тимчасовій, а команди – на постійній<br />
основі. Найбільш повний розвиток горизонтальні відносини отримують у рамках<br />
матричної департаменталізації, коли створюється формальна система<br />
подвійного підпорядкування.<br />
Ще однією парою зв’язків, встановлених в організації, є лінійні і функціональні<br />
зв’язки. Поширене уявлення, що лінійні зв’язки - це ті, що пов’язані з<br />
виробництвом, а функціональні – із допоміжними стосовно виробництва функціями.<br />
Проте це зовсім не так. Лінійні зв’язки – це відносини, у яких начальник<br />
реалізує свої владні права і здійснює пряме керівництво підлеглими, тобто<br />
ці зв’язки йдуть в організаційній ієрархії згори вниз і виступають, як правило,<br />
у формі наказу, розпорядження, команди, вказівки тощо. Природа функціональних<br />
зв’язків (або їх ще часто називають штабними) – дорадча, і за допомогою<br />
цих зв’язків реалізується інформаційне забезпечення координації.<br />
Лінійні зв’язки мають в організаційній ієрархії спрямованість знизу вгору і<br />
виступають у формі поради, рекомендації, альтернативного вирішення та ін.<br />
Взаємовідносини розглянутих зв’язків із деякими аспектами діяльності організації<br />
показані в табл. 5.1.<br />
171
172<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
Таблиця 5.1<br />
Співвідношення лінійних і функціональних зв’язків із деякими аспектами<br />
діяльності організації<br />
Аспекти діяльності Лінійні зв’язки Функціональні зв’язки<br />
Підрозділи, що<br />
асоціюються із<br />
зв’язками<br />
Завдання, які<br />
розв’язуються за<br />
допомогою зв’язків<br />
Форми здійснення<br />
зв’язків<br />
Основа прав,<br />
реалізованих у зв’язку<br />
Етапи вирішення, які<br />
реалізовані у зв’язку<br />
Постачання<br />
Виробництво<br />
Збут<br />
Продаж<br />
Досягнення<br />
організаційних цілей<br />
Наказ, вказівка,<br />
розпорядження, завдання<br />
тощо<br />
НДДКР<br />
Кадри<br />
Фінанси<br />
Бухгалтерія<br />
Підтримка і допомога<br />
керівництву в досягненні<br />
організаційних цілей<br />
Рада, рекомендація,<br />
інформація для вирішення,<br />
альтернативне вирішення<br />
Ієрархічна влада Влада “ноу-хау”<br />
Прийняття і виконання<br />
рішень<br />
Розробка і підготовка<br />
рішення, оцінка рішення<br />
Непрямі зв’язки звичайно обмежені відповіддю на запитання “як?”, іноді –<br />
на запитання “коли?” і рідше – на запитання “де?” або “хто?”. Такий підхід<br />
стримує небезпечну тенденцію, що виникає при розширенні кола питань, що<br />
потрапляють під функціональне право. Це зауваження може бути віднесене,<br />
наприклад, до діяльності головного бухгалтера, начальника ВТК, які часто намагаються<br />
“замінити” керівника організації.<br />
Підвищення ефективності непрямих зв’язків залежить від розуміння характеру<br />
відносин, що виникають при реалізації функціональних прав. До успіху в<br />
даному випадку приводить широкий взаємний обмін інформацією між “лінією”<br />
і “функцією”, а також суміщення цілей тієї й іншої сторони.<br />
При проектуванні організації особливе значення набуває аналіз ще однієї<br />
пари зв’язків – формальної і неформальної. Терміни “формальний” і “неформальний”<br />
з’явилися в управлінській літературі після опису відомого “Хотторнського<br />
експерименту”.<br />
Формальні зв’язки – це зв’язки координації, регульовані установленими або<br />
прийнятими в організації цілями, політикою і процедурами.<br />
Вважається, що регулюючі правила установлені і прийняті, якщо на їхній<br />
основі:<br />
• члени організації можуть здійснювати взаємодію один з одним;<br />
• члени організації бажають робити те, що вони роблять;<br />
• ціль об’єднує людей.
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
На практиці формальні зв’язки є основою затверджених в організації посадових<br />
інструкцій, особливо в частині опису характеру відносин між різноманітними<br />
посадами. Такими відношеннями, наприклад, є відношення між директором<br />
заводу і начальником цеху незалежно від того, хто займає ці посади.<br />
Формальні зв’язки цілком легалізує тільки перша з вищезгаданих умов, а дві<br />
інших умови – частково. Ці зв’язки носять заданий характер. Тому спроектована<br />
організація являє собою “набір” формальних зв’язків або зв’язків між<br />
“неживими” осередками організації.<br />
Неформальні зв’язки з’являються тоді, коли формальні зв’язки не виконують<br />
своєї ролі, або не слугують інтересам робітника або інтересам організації. В<br />
основі неформальних відносин лежать відносини не між установленими посадами,<br />
а між конкретними індивідами, тобто це не відносини між будь-яким директором<br />
і будь-яким начальником цеху, а відносини між конкретною людиною,<br />
що займає посаду директора, і конкретною людиною, що є начальником<br />
цеху. Неформальні зв’язки існують завжди, тому що практично неможливо втиснути<br />
в посадову інструкцію всі нюанси реального життя, у всьому його багатстві<br />
і з усіма його протиріччями. Реальні люди, бажаючи робити речі дещо по-іншому,<br />
можуть будувати свої відносини не так, як це продиктовано інструкцією.<br />
Поява неформальних зв’язків є індивідуальною захисною реакцією індивідів<br />
на неадекватну адаптацію організації до змін зовнішнього і внутрішнього середовища.<br />
Внаслідок розвитку в організації неформальних зв’язків в ієрархічній<br />
субординації в реалізації владних прав і інформаційного забезпечення може<br />
спостерігатися зміна позиції.<br />
Неформальні зв’язки є основою формування неформальних груп, появи<br />
неформальних лідерів і створення “паралельної” неформальної організації. При<br />
значній розбіжності між зафіксованою у відповідних документах формальною<br />
організацією і реально існуючою неформальною керівник, залежно від рівня<br />
ефективності тієї або іншої, повинен або послабити, або навіть усунути неформальні<br />
зв’язки, або ж, якщо вони більш ефективні, організаційно легалізувати,<br />
зробивши їх частиною нової формальної організації. Даний процес називається<br />
формалізацією організації.<br />
Централізація та децентралізація. У невеличкій організації усі рішення можуть<br />
прийматися її керівником. Проте зі збільшенням розмірів організації,<br />
масштабу і складності робіт може створитися ситуація, коли керівник буде перевантажений<br />
прийняттям рішень, навіть якщо він тільки цим і буде займатися.<br />
У цій ситуації виникає запитання: чи повинні права бути концентровані<br />
або розподілені по організації? На практиці це дилема централізації або децентралізації,<br />
яка являє собою проблему у проектуванні організації.<br />
Централізація – це концентрація прав прийняття, вирішення, зосередження<br />
владних повноважень на верхньому рівні керівництва організацією. Централізація<br />
є реакцією організованої системи, спрямованої на запобігання перекручування<br />
інформації під час передачі її через усю кількість рівнів управління,<br />
вона полегшує вертикальну координацію - управлінські рішення<br />
173
174<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
“спускаються” зверху вниз, дозволяє використовувати досвід та краще розуміння<br />
цілей організації, які притаманні керівникам вищих ланок управління,<br />
забезпечує сильне керівництво, оскільки влада концентрується на вершині<br />
організаційної структури.<br />
Децентралізація – це передача або делегування відповідальності за ряд ключових<br />
рішень, а отже, і передача відповідно до цієї відповідальності прав на нижні<br />
рівні управління організацією. Завдяки децентралізації повноваження на вирішення<br />
багатьох питань передаються на нижні ланки управління, що забезпечує<br />
зменшення обсягу роботи вищого керівництва, вивільняє його час на вирішення<br />
кардинальних питань діяльності організації, працівники нижніх ланок управління<br />
отримують більшу можливість впливати на процес управління організацією,<br />
що в свою чергу забезпечує ширший спектр мотивації праці, зменшується<br />
кількість необхідних узгоджень, прискорюється процес прийняття рішень.<br />
Поняття централізація і децентралізація зовсім не виключають одне одного.<br />
Вони виступають лише різними способами вирішення проблеми перекручування<br />
інформації при переміщенні її з рівня на рівень, способами вирішення<br />
цієї проблеми через різний ступінь розподілу прав і відповідальності по “вертикалі”<br />
управління.<br />
Проблема вибору між централізацією і децентралізацією – це проблема вибору<br />
оптимальної конструкції організації. Тому децентралізація не може розглядатися<br />
поза зв’язком із централізацією. Вона існує лише стосовно централізації,<br />
і в цьому їхня діалектична єдність. Так, наприклад, передача повноважень<br />
в ході централізації нагору по рівнях управління одночасно означає і<br />
необхідність у силу визначеної обмеженості фізіологічних можливостей людини<br />
проведення децентралізації в управлінні рівнем, що одержав більше прав.<br />
Централізація та децентралізація мають свої переваги та недоліки (табл. 5.2,<br />
табл. 5.3)<br />
Переваги та недоліки централізації<br />
Переваги Недоліки<br />
1. Рішення приймає особа, яка добре<br />
знає роботу всієї організації<br />
2. Особи, які приймають рішення на<br />
вищих рівнях управління, мають<br />
зазвичай великий досвід<br />
3. Усуваються дублювання робіт,<br />
отже зменшуються витрати<br />
4. Централізація управління забезпечує<br />
можливість зростання<br />
кваліфікації менеджерів<br />
1. Рішення приймає особа, яка<br />
погано обізнана з конкретними<br />
обставинами<br />
2. Особи, які приймають рішення<br />
на вищих рівнях, рідко<br />
спілкуються з виконавцями<br />
3. Довгі лінії комунікації ви-<br />
магають більших затрат часу<br />
4. Менеджери нижнього рівня<br />
управління практично усуваються<br />
від процедури прийняття рішень<br />
Таблиця 5.2
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
Ступінь централізації або децентралізації в організації або в її підрозділах<br />
може вимірюватися за допомогою таких змінних:<br />
• число рішень, прийнятих на кожному з рівнів управління;<br />
• важливість рішення для організації в цілому;<br />
• ступінь контролю за виконанням прийнятого рішення.<br />
Переваги та недоліки децентралізації<br />
Таблиця 5.3<br />
Переваги Недоліки<br />
1. Рішення приймаються швидко<br />
1. Рішення можуть прийматися на основі<br />
неповної інформації<br />
2. Менеджери схильні до ініціативної 2. Іноді ініціатива затьмарює розум<br />
поведінки<br />
менеджера<br />
3. Активність менеджерів середньої 3. Звуження кола інтересів та<br />
ланки під час прийняття рішень масштабності мислення менеджерів<br />
підвищується<br />
середньої ланки<br />
4. Відсутність необхідності в 4. Перешкода уніфікації правил та<br />
розробці детальних планів процедур<br />
Диференціація та інтеграція. Важливе місце в проектуванні організації займає<br />
проблема встановлення необхідних відносин між частинами або підрозділами<br />
організації. Професори Гарвардської школи бізнесу П. Лоуренс і Дж.<br />
Лорш на основі обстеження ряду підприємств дійшли висновку, що на відносини<br />
між підрозділами, поряд з іншими, впливають такі чинники, як ступінь<br />
відмінності між підрозділами (диференціація) і ступінь необхідного співробітництва<br />
підрозділів (інтеграція). Цей підхід до проектування організації, нерідко<br />
названий теорією диференціації та інтеграції, є частиною більш загальної теорії<br />
ситуаційного підходу до управління організацією. Диференціація означає розподіл<br />
в організації робіт між її частинами або підрозділами таким чином, щоб<br />
кожна з робіт одержала визначений ступінь завершеності в рамках даного<br />
підрозділу.<br />
Диференціація – це виділення частин в організації, кожна з яких пропонує<br />
щось у відповідь на попит, запропонований зовнішнім середовищем і, зокрема,<br />
його інститутами, що знаходяться в безпосередньому зіткненні з організацією.<br />
Для визначення ступеня диференціації в організації Лоуренс і Лорш запропонували<br />
використовувати чотири параметри:<br />
1. Визначеність щодо мети або задач. Чи є цілі ясними і чи легко їх виміряти<br />
або вони двозначні і мають сильний якісний відтінок.<br />
2. Структура. Чи є структура формальною із жорсткою політикою і процедурами<br />
або вона вільна і гнучка із політикою, що орієнтується на поточний<br />
момент.<br />
175
176<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
3. Рівень взаємодії. Чи здійснюються значні міжособисті і міжгрупові зв’язки<br />
і кооперація або ні.<br />
4. Тимчасові межі зворотного зв’язку. Чи одержують люди інформацію про<br />
результати роботи через короткі або тривалі інтервали.<br />
Чим більше підрозділів усередині організації відрізняються один від одного<br />
за цими чотирма змінними, тим більш диференційованою є організація. Керівники<br />
повинні розуміти, що роботу у високо диференційованих організаціях<br />
дуже важко координувати. Коли організація одночасно є сильно диференційованою<br />
з точки зору управління нею, виникає необхідність введення ролей<br />
інтеграторів, тобто визначених людей. Може бути, що навіть цілий підрозділ<br />
повинен виконувати спеціальну роботу з координації й інтеграції різноманітних<br />
підрозділів організації. Ці люди або підрозділи не обов’язково повинні бути<br />
наділеними правом ухвалення рішення, але вони повинні забезпечити факт<br />
прийняття рішень відповідними групами.<br />
Інтеграція означає рівень співробітництва, який існує між підрозділами<br />
організації і забезпечує досягнення їхніх цілей у межах вимог, запропонованих<br />
зовнішнім оточенням. Потреба в інтеграції споконвічно створюється поділом<br />
і взаємозалежністю робіт в організації.<br />
Різноманітні комбінації розглянутих двох факторів впливають на відносини<br />
між частинами або підрозділами організації, що має безпосереднє застосування<br />
в проектуванні організації і управлінні нею.<br />
5.3. Головні форми проектування організацій<br />
Результат організаційних зусиль фірми може бути відображений на організаційній<br />
схемі – простому накресленні ліній і боксів, що показують, як фірма<br />
організована. Бокси представляють види діяльності фірми і людей, що їх виконують.<br />
Лінії вказують на зв’язок між ними. Число горизонтальних рядів боксів<br />
вказує на те, скільки рівнів управління має організація.<br />
Організаційна схема є ніби планом того, для чого призначені формальні<br />
зв’язки у визначеному періоді часу (рис. 5.2). Однак, організація динамічна і<br />
діє щодня. Тому можуть бути деякі відхилення від того, що було передбачено в<br />
схемі.<br />
Організаційна схема відбиває заплановані, формальні зв’язки, необхідні для<br />
роботи організації.<br />
Формальна організація – це попередньо спланована структура повноважень,<br />
функцій, що встановлюються на основі сформованої взаємодії між компонентами<br />
організації. Вона орієнтована на досягнення прийнятих рівнів виробництва<br />
і загальних цілей організації. Формальна структура визначає усю систему<br />
відносин, набір функцій, що дозволяють здійснювати цілеспрямовану<br />
діяльність.<br />
Формальна організація характеризується визначеним ступенем стандартизації<br />
певних функцій в організації. Існують їх вичерпні описи, безліч органі-
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
заційних правил, чітко визначені процедури, що охоплюють трудовий процес<br />
в організації, де ступінь формалізації високий. Чим вище стандартизація, тим<br />
менше нововведень кожен працівник повинний вносити в кінцевий результат<br />
праці. Стандартизація не тільки сприяє альтернативній поведінці працівників,<br />
але навіть усуває для них всяку необхідність розглядати які-небудь альтернативи.<br />
Ступінь формалізації відрізняється від організації до організації.<br />
Багато видів взаємодій між працівниками не вписуються в схему формальної<br />
організації. Існує мережа неформальних організацій, у рамках яких взаємини<br />
не носять заздалегідь спроектованого і директивно встановленого характеру,<br />
а вони виникають з дії різних факторів – таких, як загальний інтерес групи<br />
працівників, об’єктивна необхідність співробітничати, особиста безпека й ін.<br />
Виконання роботи найчастіше вимагає незапланованих, нестандартних дій<br />
і рішень і покладається на неформальні зв’язки серед членів організації. Ці<br />
незаплановані зв’язки і види діяльності серед людей в організації, що прискорюють<br />
її роботу, називаються неформальною організацією.<br />
Організація<br />
А А А А<br />
Б Б Б Б Б<br />
В В В В В В<br />
Рис. 5.2. Зразок організаційної схеми<br />
Неформальна організація може утворитися спонтанно, чи вона може стати<br />
результатом мудрої політики й обережного маневрування серед деяких членів<br />
організації. Організаційна схема – це статичний малюнок, що складається з<br />
вертикальних і горизонтальних ліній. Неформальна організація динамічна і всі<br />
можливі зв’язки всередині неї дуже важко відобразити. У неформальній організації<br />
немає менеджерів, але в ній є лідери. Вона не має ієрархії влади, зв’язки в<br />
ній – громадські. В ній немає формальних правил, вона керується вільно, за<br />
допомогою суспільних норм.<br />
177
178<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
Комунікаційна система неформальної організації називається “виноградним<br />
гроном”. Це вдале порівняння, тому що канали неформальних зв’язків<br />
прокладають свій шлях нагору, вниз і через формальну структуру організації.<br />
Організації створюють структури, щоб забезпечувати координацію і контроль<br />
діяльності своїх підрозділів і працівників. Структури організацій відрізняються<br />
одна від одної складністю (тобто ступенем поділу діяльності на різні<br />
функції), формалізацією, (тобто ступенем використання заздалегідь установлених<br />
правил і процедур), співвідношенням централізації і децентралізації (тобто<br />
рівнями, на яких приймаються управлінські рішення).<br />
Структурні взаємозв’язки в організаціях знаходяться в центрі уваги багатьох<br />
дослідників і керівників. Для ефективного досягнення мети необхідне розуміння<br />
структури робіт, підрозділів і функціональних одиниць. Організація<br />
роботи і людей мають чималий вплив на поведінку працівників. Структурні та<br />
поведінкові взаємозв’язки, у свою чергу, допомагають установити цілі організації,<br />
орієнтовані на їхнє досягнення. От чому необхідно ознайомитися з структурним<br />
підходом, що застосовується в різних організаціях для забезпечення<br />
основних елементів діяльності і взаємозв’язків між ними. Структурний підхід<br />
припускає використання поділу праці, охоплення контролем, децентралізації<br />
і департаменталізації.<br />
Структура організації – це ті фіксовані взаємозв’язки, що існують між<br />
підрозділами і працівниками організації. Її можна розуміти як встановлену схему<br />
взаємодії і координації технологічних і людських елементів.<br />
Схема будь-якої організації показує склад відділів, секторів і інших лінійних<br />
і функціональних одиниць. Однак варто мати на увазі, що такий фактор, як<br />
людська поведінка, що впливає на порядок взаємодії і на зусилля за узгодженням<br />
дій, не може бути зображена на схемі. Саме людська поведінка визначає<br />
ефективність функціонування структури в більшій мірі, ніж формальний розподіл<br />
функцій між підрозділами.<br />
От чому організаційну структуру будь-якої комерційної фірми, лікарні, банку,<br />
урядового закладу варто розглядати з різних позицій і з урахуванням різних<br />
критеріїв. На її дієвість і ефективність впливають:<br />
а) дійсні взаємозв’язки, що виникають між людьми в процесі роботи. Це<br />
відбивається в схемах організаційних структур і в посадових обов’язках;<br />
б) діюча політика, посібники і методи, що впливають на людську поведінку;<br />
в) повноваження і функції працівників організації на різних рівнях управління<br />
(нижчому, середньому, вищому).<br />
При вмілому сполученні зазначених трьох факторів в організації може бути<br />
створена така раціональна структура, при якій існує реальна і сприятлива можливість<br />
досягнення високого рівня ефективного виробництва.<br />
Так як на організації впливає багато чинників, то вони можуть приймати<br />
різні форми своїх проектів.<br />
Функційна (U-) форма<br />
Функційна форма – це проектування, що ґрунтується на функційному підході<br />
до структуризації. Цей проект названий U-формою (U – unitarу, унітарний). В
Виконавчий<br />
директор<br />
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
Віце-президент з<br />
науково-дослідних і<br />
проектних робіт<br />
Віце-президент з<br />
кадрових питань<br />
Віце-президент<br />
з фінансів<br />
Віце-президент<br />
з маркетингу<br />
Віце-президент<br />
з виробництва<br />
Керівник науководослідного<br />
відділу<br />
Керівник відділу<br />
зв’язків з<br />
профспілкою<br />
Керівник<br />
відділу фінансів<br />
Менеджери з<br />
регіонального<br />
збуту<br />
Виробничі<br />
менеджери<br />
Менеджер<br />
лабораторії<br />
Менеджер з<br />
трудових ресурсів<br />
виробництва<br />
Головний<br />
бухгалтер<br />
Менеджери з<br />
місцевого збуту<br />
Начальники<br />
змін<br />
Рис. 5.3. Функційна (U) форма для малої виробничої компанії<br />
179
180<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
організації, що має структуру типу U-форми, працівники та організаційні одиниці<br />
об’єднані у великі функційні відділи, такі як відділ маркетингу, виробничий<br />
відділ. Для ефективної діяльності організації у цьому випадку потрібна горизонтальна<br />
координація, тобто по відділах, що є на одному рівні. За цю інтеграцію<br />
та координацію найчастіше відповідає виконавчий директор і менеджери<br />
вищого рівня. На рис. 5.3 показано U-форму стосовно корпоративного рівня<br />
малої виробничої компанії. За такого проектування жодна із функційних сфер<br />
не може існувати без інших. Маркетинг, наприклад, бере продукцію з виробництва<br />
для продажу, а кошти – з фінансового відділу, щоб заплатити за рекламу.<br />
Однак цей підхід має як суттєві переваги, так і недоліки функційної структури.<br />
Наприклад, він дає змогу організації укомплектовувати всі ключові посади<br />
функційними спеціалістами і полегшує координацію та інтеграцію. З<br />
іншого боку, веде до посилення централізації. Проект із функційною формою<br />
найчастіше використовують у малих організаціях, оскільки виконавчий директор<br />
має змогу особисто контролювати та координувати діяльність цілої фірми.<br />
У міру зростання організації такий контроль проводити щораз важче.<br />
Конгломератна (Н-) форма<br />
Іншою загальною формою проектування організації є конгломератна, або<br />
Н-форма. Форму конгломерату використовують організації, які утворилися<br />
внаслідок об’єднання різних, не пов’язаних між собою, підприємств. Отже,<br />
проект Н-форми, по суті, є холдинговою компанією, яка діє за непов’язаної<br />
диверсифікації (Н – holding). Цей підхід ґрунтується на продуктовій формі<br />
структури, тобто головний менеджер незалежно управляє кожним підприємством<br />
або групою підприємств і відповідає за прибутки або збитки фірми. Нформу<br />
проектування організації використовує британська фірма Реаrsоn РLС.<br />
Як показано на рис. 5.4, Pearson займається шістьма видами бізнесу. Хоча її<br />
періодичні видання і видавництва пов’язані одне з одним, решта підприємств<br />
– ні. Є й інші фірми, що використовують Н-форму: General Electric (двигуни<br />
літаків, електроприлади, радіотрансляції, фінансові послуги, освітлювальні<br />
прилади, пластикові вироби та інші непов’язані вироби) і Тonnecо (трубопроводи,<br />
автозапчастини, кораблебудування, фінансові послуги та інші не пов’язані<br />
між собою вироби).<br />
В організації з Н-формою персонал корпорації, зазвичай, прогнозує<br />
діяльність кожного з підприємств; організація також розподіляє загальні ресурси<br />
по компаніях, ухвалює рішення стосовно купівлі та продажу підприємств.<br />
Головний недолік організації з проектуванням типу Н-форми – це складність,<br />
що має місце лише у холдингу різних непов’язаних виробництв, оскільки менеджерам<br />
важко поєднувати та інтегрувати різні види діяльності внаслідок великої<br />
кількості диверсифікованих операцій. Дослідження свідчать, що багато<br />
організацій, які використовують цей підхід, досягли тільки середнього або нижче<br />
середнього фінансового рівня. Отже, хоча деякі фірми все ще застосовують<br />
Н-форми, однак більшість уже відмовилася від них, замінивши іншим підходом.
Pearson<br />
PLC<br />
Виробництво<br />
порцеляни<br />
Операції з<br />
нафтопродуктами<br />
Інвестиційна та<br />
банківська<br />
діяльність<br />
Шоу-бізнес<br />
Видавнича<br />
діяльність<br />
Випуск<br />
періодики<br />
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
Рис. 5.4. Приклад конгломератної Н-форми<br />
ПІДПРИЄМСТВО<br />
Інша<br />
електронна<br />
апаратура<br />
Відділ по складанню і<br />
обслуговуванню<br />
медичного електронного<br />
обладнання<br />
Відділ по<br />
встановленню<br />
супутникового<br />
телебачення<br />
Відділ з прокладання<br />
і обслуговування<br />
комп’ютерних<br />
мереж<br />
Відділ по складанню<br />
та обслуговуванню<br />
комп’ютерів та<br />
оргтехніки<br />
Відділ по<br />
складанню та<br />
обслуговуванню<br />
телевізорів<br />
Рис. 5.5. Багатофіліальна структура (М-форма)<br />
181
182<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
Філіальна (М-) форма<br />
Філіальна структура організації також використовує продуктову форму<br />
організації, однак, на відміну від Н-форми, відділи пов’язані між собою. Отже,<br />
філіальна форма або М-форма, ґрунтується на багатьох виробництвах, пов’язаних<br />
між собою, що працюють у межах великої організації. Це проектування<br />
є результатом стратегії пов’язаної диверсифікації. Деякі види діяльності надзвичайно<br />
децентралізовані аж до рівня підрозділів; інші – централізовані на<br />
корпоративному рівні. Як бачимо з рис. 5.5, загальний менеджер тут очолює<br />
кожен підрозділ, який має автономію в розумних межах, однак все ж таки кожен<br />
підрозділ повинен узгоджувати свої дії з іншими.<br />
В цьому випадку фірма використовує багатофіліальний підхід до проектування<br />
організації. Хоча кожна одиниця порівняно самостійна, усі вони мають<br />
спільний ринок. Ця модель є результатом стратегії пов’язаної диверсифікації.<br />
Можливість координації та поділ ресурсів є однією з найбільших переваг<br />
проекту М-форми. Відділи маркетингових досліджень в фірмі та їхні відділи<br />
постачання є централізованими. Головна ціль М-форми – мінімізація внутрішньої<br />
конкуренції і поглиблення співробітництва між відділами для досягнення<br />
вищої ефективності у використанні ресурсів. Дослідження свідчать, що<br />
організація, яка використовує М-форму, і досягає цього балансу, перевершує<br />
інші структури організації, такі як U- та Н-форми.<br />
Матрична форма<br />
Матрична модель є ще одним підходом до організаційного проектування.<br />
Вона ґрунтується на двох поєднаних критеріях структуризації. Основа матричної<br />
організаційної структури – група функціональних відділів. Інші групи, що<br />
займаються продуктом або тимчасові відділи тоді накладаються на функціональні<br />
відділи. Працівники створеної матриці є одночасно членами функціонального<br />
відділу й однієї або кількох проектних груп.<br />
Матричний проект показано на рис. 5.6. Як бачимо, наверху організації є<br />
функціональні одиниці, якими керують віце-президенти з питань інженерії,<br />
виробництва, фінансів та маркетингу. Кожен із цих менеджерів має декілька<br />
підлеглих. По вертикалі організації є певна кількість посад – менеджерів проекту.<br />
Кожен менеджер є головою проектної групи, що складається з представників<br />
або працівників функціональних підрозділів. Необхідно пам’ятати, що<br />
матриця відображає складну структуру субординації – будь-яка особа звітує як<br />
функціональному керівнику, так і одному або кільком менеджерам проекту.<br />
Кожну проектну групу або команду створюють для окремого проекту або<br />
програми. Наприклад, компанія хоче налагодити виробництво нового продукту.<br />
Для цього представників вибирають із кожної функціональної ділянки, щоб<br />
вони працювали над новим проектом як команда, однак вони також зберігають<br />
членство в першій функціональній групі. Форд використав цей підхід для<br />
створення популярного автомобіля Тaurus. Він сформував групу Теаm Таurus<br />
із проектувальників, інженерів, спеціалістів з виробництва, спеціалістів з маркетингу<br />
та інших експертів з різних відділів компанії. Робота цієї групи дала
Виконавчий<br />
директор<br />
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
Віце-президент<br />
з маркетингу<br />
Віце-президент<br />
з фінансів<br />
Віце-президент<br />
з виробництва<br />
Віце-президент<br />
з інженерії<br />
Працівники<br />
Менеджер<br />
проекту А<br />
Менеджер<br />
проекту В<br />
Менеджер<br />
проекту С<br />
Рис. 5.6. Матрична організація (структура управління)<br />
183
184<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
змогу випустити дуже популярний виріб на ринок щонайменше роком швидше,<br />
ніж у разі застосування філіального підходу. Пізніше фірма використала<br />
матричний підхід для випуску ще нової моделі.<br />
Матричне проектування має як переваги, так і недоліки. Можна виділити<br />
шість головних переваг матричного проектування.<br />
1. Розширення гнучкості, оскільки групи можна створювати, переукомплектовувати,<br />
розпускати у разі потреби.<br />
2. Ці групи можуть брати активну участь в ухваленні рішень, і члени групи<br />
мають вищий рівень мотивації.<br />
3. В матричних організаціях працівники мають добру нагоду набувати нових<br />
навичок.<br />
4. Матричний проект забезпечує підвищення ефективності використання<br />
людських ресурсів.<br />
5. Члени групи зберігають членство у своїх функціональних одиницях, отже,<br />
вони можуть слугувати своєрідним “мостом” між функціональними одиницями<br />
і групою, розширюючи співробітництво.<br />
6. Матричний проект корисний для менеджменту тим, то він дає змогу впроваджувати<br />
децентралізацію. Якщо поточна діяльність поставлена в обов’язок<br />
іншим, вище керівництво може приділити більше уваги перспективному плануванню.<br />
З іншого боку, матричний проект має деякі недоліки. Службовці можуть<br />
розгубитися щодо підпорядкованості, особливо якщо вони одночасно звітують<br />
і функціональному, і кільком проектним менеджерам. Ускладнює справу<br />
те, що деякі менеджери вбачають у матриці форму анархії, де вони мають необмежену<br />
свободу. Інші проблеми пов’язані з динамікою поведінки групи, оскільки<br />
група потребує більше часу для ухвалення рішення, у ній може домінувати<br />
одна особа, вона занадто часто може йти на компроміс. У матричному проекті<br />
організації потрібно більше часу для координації пов’язаних завдань.<br />
Комбінована форма<br />
Деякі організації використовують проект, який є гібридом двох або більше<br />
поширених проектів організації. Наприклад, організація, що має п’ять пов’язаних<br />
відділів і один непов’язаний, використовує проект, який чимось нагадує<br />
і М-форму, і Н-форму. Насправді ж небагато компаній використовують проект<br />
у чистій формі, більшість мають один головний проект організації як основу<br />
управління бізнесом, однак зберігають достатню гнучкість, щоб можна було<br />
зробити тимчасові або постійні зміни для стратегічних цілей.<br />
Відповідну форму конкретної компанії може диктувати будь-яка комбінація<br />
чинників.<br />
Структура, яка орієнтована на виробництво буде мати вигляд на рис. 5.7.<br />
Структура підприємств, які орієнтовані на маркетинг показана на рис. 5.8.<br />
Ряд організацій мають адаптивні структури. Адаптивні організаційні структури<br />
мають як переваги так і недоліки. До переваг можна віднести:<br />
– можливість швидкого реагування та адаптації до змін внутрішнього та<br />
зовнішнього середовища;
ПІДПРИЄМСТВО<br />
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
Управління<br />
виробництвом<br />
Управління<br />
реалізацією<br />
Управління<br />
кадрами<br />
Управління<br />
фінансами<br />
Планування асортименту<br />
продукції.<br />
Складування і збереження.<br />
Науково-технічні дослідження<br />
та розробки.<br />
Виготовлення продукції<br />
Облік та аналіз<br />
торгової статистики.<br />
Організація роботи<br />
торгового персоналу.<br />
Стимулювання<br />
продаж.<br />
Дослідження ринку та<br />
продаж<br />
Вибір, найм і<br />
підготовка кадрів.<br />
Довідково-інформаційна<br />
служба.<br />
Реклама та зв’язок з<br />
громадскістю.<br />
Трудові стосунки<br />
Нормування витрат.<br />
Визначення цін.<br />
Бюджет.<br />
Замовлення<br />
покупців.<br />
Контроль та<br />
прогноз.<br />
Рис. 5.7. Організаційна структура підприємств, орієнтованих на виробництво<br />
185
ПІДПРИЄМСТВО<br />
186<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
Управління<br />
виробництвом<br />
Управління<br />
маркетингом<br />
Управління<br />
кадрами<br />
Управління<br />
фінансами<br />
Планування<br />
асортименту<br />
продукції<br />
Збір інформації<br />
та дослідження<br />
маркетингу<br />
Збутові операції Реклама і<br />
стимулювання<br />
реалізації<br />
Визначення асортиментупродукції.<br />
Визначення<br />
характеристик<br />
виробів.<br />
Визначення характеристикустановки.<br />
Визначення цін.<br />
Визначення вимог<br />
до технологгічного<br />
процесу<br />
Довідково-бібліотечна<br />
служба.<br />
Інформаційна<br />
служба.<br />
Служба дослідження<br />
ринку<br />
Реклама. Стимулювання<br />
праці<br />
торгівельних робітників.Стимулюванняспоживчого<br />
попиту.<br />
Установлення<br />
зв’язків з громадскістю<br />
Організація роботи<br />
збутового відділу.<br />
Організація<br />
роботи збутового<br />
персоналу.<br />
Підготовка персоналу.Планування<br />
збуту. Розробкаторговельних<br />
бюджетів та<br />
завдань.<br />
Транспортування<br />
і складування<br />
Рис. 5.8. Організаційна структура підприємства, орієнтована на маркетинг
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
– підвищення творчої активності адміністративно-управлінського апарата<br />
за розрахунок взаємодії з функціональними підрозділами;<br />
– раціональне використання кадрового потенціалу за рахунок спеціалізації;<br />
– поліпшення мотивації за рахунок децентралізації управління;<br />
– посилення контролю за виконання окремих завдань;<br />
– зменшення навантаження на керівників вищого рівня за рахунок делегування;<br />
– підвищення особистої відповідальності за виконання програм в цілому<br />
та її складових частин.<br />
Недоліками виступають:<br />
– складна структура підпорядковування;<br />
– високий рівень внутрішньої конкуренції;<br />
– постійність контролю за співвідношенням сил між завданнями управління<br />
по цілях;<br />
– складність самовдосконалення виконавців.<br />
5.4. Особливості різновидів структур управління<br />
Основа сучасного уявлення про організаційний проект бере початок з давнього<br />
універсального підходу – бюрократичної моделі.<br />
Макс Вебер, німецький соціолог, був піонером класичної теорії організації.<br />
В основі його праць лежить бюрократична модель організацій. На думку Вебера,<br />
бюрократія – це модель проекту організації, що ґрунтується на легітимній<br />
та формальній системі влади. Багато людей пов’язує поняття бюрократії з бюрократизмом,<br />
жорсткістю і перекладанням відповідальності на інших. Наприклад,<br />
скільки разів можна почути, як люди нетактовно використовують термін<br />
“бюрократія”, не знаючи, про що говорять.<br />
Вебер трактував бюрократичну форму організації як логічну, раціональну й<br />
ефективну. Він запропонував використовувати цю модель як схему, до якої повинні<br />
прагнути всі організації як до єдиного найліпшого методу. Згідно з поглядом<br />
Вебера можна сформулювати п’ять головних ознак ідеальної бюрократії.<br />
1. Кожна організація має чіткий поділ праці і кожну посаду в організації<br />
посідають висококваліфіковані спеціалісти.<br />
2. Організація має узгоджену систему правил, що гарантує стале фахове виконання<br />
завдань.<br />
3. Організація має чітку ієрархію посад та служб, щоб створити умови для<br />
субординації від вищих ланок організації до нижчих.<br />
4. Менеджери ведуть бізнес об’єктивним методом і зберігають відповідну<br />
відстань між собою та підлеглими.<br />
5. Зайнятість і успіх в організації ґрунтуються на компетентності та кваліфікації,<br />
а працівники захищені від свавілля.<br />
Найкращим втіленням бюрократії сьогодні є державні установи та універ-<br />
187
188<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
ситет. Наприклад, згадаймо, скільки етапів треба подолати і, яку кількість документів<br />
оформити, щоб вступити до університету, поновити навчання, змінити<br />
спеціальність, поселитись у гуртожиток, отримати диплом тощо. Ці процедури<br />
обов’язкові, оскільки університети мають справу з великою кількістю людей,<br />
яких потрібно оцінювати справедливо і чесно. Великі профспілки також<br />
часто організовані як бюрократичні. Звідси можна зробити висновок, що дотримання<br />
правил та стандартів необхідне.<br />
Головна перевага бюрократичної моделі та, що декілька її елементів (таких<br />
як дотримання правил та зайнятість на підставі кваліфікації) фактично сприяють<br />
підвищенню ефективності. Бюрократія також допомагає запобігати фаворитизму<br />
(оскільки всі без винятку повинні дотримуватися правил), а службові<br />
обов’язки зрозумілі кожному. На жаль, цей підхід мас декілька недоліків. Поперше,<br />
бюрократична модель призводить до негнучкості організації та її жорсткості.<br />
Якщо правила визначені і затверджені, важко їх уникнути або змінити.<br />
По-друге, бюрократія часто призводить до ігнорування людського чинника<br />
і соціальних процесів у середині організації.<br />
Структури управління на підприємствах відіграють надзвичайно велику<br />
роль. Всі великі підприємства пройшли певні етапи їх розвитку. Побудувавши<br />
спочатку свої структури управління за проектним принципом, використовуючи<br />
неформальні організаційні структури, надалі в міру росту підприємства змушені<br />
переходити до використання ієрархічних принципів, які можна охарактеризувати<br />
як більш низький рівень розвитку структур упрвління. Не існує однозначно<br />
гарних чи поганих структур управління, можуть бути різні умови<br />
їхнього застосування.<br />
В економічній літературі можна зустріти величезну кількість видів структур<br />
управління. З усього різноманіття структур управління дуже чітко виділяються<br />
дві великі групи. Це – ієрархічні й адаптивні структури. Розглянемо, у чому<br />
полягає їхні відмінності.<br />
Ієрархічні структури управління (їх ще називають часом: формальні, механістичні,<br />
бюрократичні, класичні, традиційні) характеризуються твердою ієрархією<br />
влади в організації, формалізацією правил і процедур, які використовуються<br />
централізованим прийняттям рішень, вузько визначеною відповідальністю<br />
в діяльності.<br />
Адаптивні структури управління (органічні, гнучкі) характеризуються розмитістю<br />
ієрархії управління, невеликою кількістю рівнів управління, гнучкістю<br />
структури влади, слабким чи помірним використанням формальних правил<br />
і процедур, децентралізацією прийняття рішень, широко обумовленою<br />
відповідальністю в діяльності (рис 5.9).<br />
Не можна однозначно охарактеризувати різні види структур управління. Усе<br />
залежить від того, у яких умовах функціонує підприємство і що воно із себе<br />
представляє.
СТРУКТУРИ <strong>УПРАВЛІННЯ</strong><br />
Адаптивні (органічні, гнучкі)<br />
структури управління<br />
Ієрархічні (формальні, механічні,<br />
бюрократичні) структури управління<br />
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
Проектна структура<br />
управління<br />
Дивізіональна<br />
структура<br />
управління<br />
Лінійнофункціональна<br />
структура<br />
управління<br />
Лінійноштабна<br />
структура<br />
управління<br />
Елементарна<br />
організаційна<br />
структура<br />
Матрична структура<br />
управління<br />
Програмно-цільова,<br />
проблемно-цільова<br />
структура управління<br />
Організаційна<br />
структура,<br />
управління на<br />
базі<br />
стратегічних<br />
одиниць<br />
бізнесу<br />
Організаційна<br />
структура,<br />
орієнтована<br />
на<br />
споживання<br />
Лінійна<br />
структура<br />
управління<br />
Регіональна<br />
структура<br />
управління<br />
Продуктова<br />
структура<br />
управління<br />
Організаційні<br />
структури управління,<br />
основані на груповому<br />
підході (командна,<br />
проблемно-групова,<br />
б р игадна)<br />
Лінійна<br />
структура<br />
управління<br />
Сітьова організаційна<br />
структура управління<br />
Глобальноорієнтована<br />
регіональна<br />
структура<br />
Глобальноорієнтована<br />
товарна<br />
структура<br />
Змішані<br />
структури<br />
управління<br />
Рис. 5.9. Класифікація видів структур управління<br />
189
190<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
Укрупнену порівняльну характеристику умов найбільш сприятливого застосування<br />
двох розглянутих груп структур управління приведемо в табл. 5.4.<br />
Таблиця 5.4<br />
Порівняння умов найбільш ефективного застосування ієрархічних і адаптивних<br />
структур управління<br />
Умови<br />
Характеристика<br />
зовнішнього середовища<br />
Характеристика цілей і<br />
завдань, які<br />
реалізуються<br />
Можливість<br />
регламентації виконання<br />
управлінських функцій<br />
Авторитет влади<br />
Ієрархічні структури<br />
управління<br />
Стабільність і не<br />
складність зовнішнього<br />
середовища.<br />
Цілі і завдання прості та<br />
ясні. Завдання<br />
піддаються розподілу.<br />
Роботи можна<br />
вимірювати.<br />
Постійна повторюваність<br />
одних і тих самих робіт,<br />
що дозволяє їх<br />
регламентувати.<br />
Призначається дана<br />
влада.<br />
Адаптивні структури<br />
управління<br />
Невизначеність і<br />
складність зовнішніх<br />
факторів і прискорення<br />
їхньої зміни<br />
Завдання не мають чітких<br />
границь. Роботи виміряти<br />
складно, а часом і<br />
неможливо<br />
Рідка повторюваність тих<br />
самих робіт, у результаті<br />
чого стає складно<br />
регламентувати виконання<br />
управлінських функцій.<br />
Авторитет влади<br />
завойовується<br />
Ієрархічні структури управління мають багато різновидів. Вони формувалися<br />
відповідно до принципів, які були сформульовані ще на початку XX сторіччя.<br />
При цьому головна увага приділялася поділу праці на окремі функції.<br />
Для адаптивних (гнучких, органічних) структур характерна відсутність бюрократичної<br />
регламентації діяльності органів управління, відсутність детального<br />
поділу праці за видами робіт, розмитість рівнів управління і невелика їхня<br />
кількість, гнучкість структури управління, децентралізація прийняття рішень,<br />
індивідуальна відповідальність кожного працівника за загальні результати<br />
діяльності.<br />
Крім того адаптивні структури управління, як правило, характеризуються<br />
наступними ознаками:<br />
– здатністю порівняно легко змінювати свою форму;<br />
– орієнтацією на прискорену реалізацію складних проектів, комплексних<br />
програм, вирішення складних проблем;<br />
– обмеженою дією в часі, тобто формуванням на тимчасовій основі на<br />
період вирішення проблеми, виконання проекту, програми;<br />
– створенням тимчасових органів управління.<br />
До різновидів структур адаптивного типу можна віднести проектні, матричні,<br />
програмно-цільові, проблемно-цільові структури, засновані на груповому
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
підході (командні, проблемно-групові, бригадні), мережні організаційні структури<br />
[167, с. 142 – 145].<br />
Проектні структури – це структури управління комплексними видами<br />
діяльності, які через їх вирішальне значення вимагають забезпечення безупинного<br />
координуючого та інтегруючого впливу при жорстких обмеженнях<br />
по витратах, термінах і якості робіт.<br />
Традиційно керівник підрозділу в будь-якій великій організації в рамках<br />
організаційної структури ієрархічного типу має безліч різних обов’язків і несе<br />
відповідальність за різні аспекти декількох різних програм, проблем, проектів,<br />
видів продукції та послуг. Безумовно, що в цих умовах навіть добрий керівник<br />
буде на якісь види діяльності звертати більше уваги, а на інші – менше. Через<br />
те, що неможливо врахувати всі особливості, усі деталі проектів, то це може<br />
привести до самих серйозних наслідків. Тому для того, щоб управляти проектами<br />
і, насамперед, великомасштабними, й використовуються спеціальні<br />
проектні структури управління.<br />
Проектні структури в підприємствах, як правило, застосовуються тоді, коли<br />
виникає необхідність розробити і здійснити організаційний проект комплексного<br />
характеру, що охоплює, з одного боку, вирішення широкого кола спеціалізованих<br />
технічних, економічних, соціальних і інших питань, і, з іншого боку,<br />
діяльність різних функціональних і лінійних підрозділів. До організаційних<br />
проектів можна віднести будь-які процеси цілеспрямованих змін у системі,<br />
наприклад, реконструкцію виробництва, розробку й освоєння нових видів продукції<br />
і технологічних процесів, будівництво об’єктів тощо.<br />
Проектна структура управління – це тимчасова структура, яка створюється<br />
для вирішення конкретного комплексного завдання (розробки проекту і його<br />
реалізації). Зміст проектної структури управління полягає в тому, щоб зібрати в<br />
одну команду самих кваліфікованих співробітників різних професій для здійснення<br />
складного проекту у встановлений термін із заданим рівнем якості й у рамках<br />
виділених для цієї мети матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.<br />
Проектна структура управління припускає забезпечення централізованого<br />
управління всім ходом робіт з кожного великого проекту.<br />
Однією з найбільш складних структур управління адаптивного типу є матрична<br />
структура. На початку вона була розроблена в космічній галузі, застосовувалася<br />
в електронній промисловості й в галузях високих технологій. Матрична<br />
структура виникла як реакція на необхідність проведення швидких технологічних<br />
змін при максимально ефективному використанні<br />
висококваліфікованої робочої сили.<br />
Матрична структура відображає закріплення в організаційній побудові<br />
фірми двох напрямків керівництва, двох організаційних альтернатив. Вертикальний<br />
напрямок – управління функціональними та лінійними структурними<br />
підрозділами підприємства. Горизонтальне – управління окремими<br />
проектами, програмами, продуктами, для реалізації яких залучаються людські<br />
й інші ресурси різних підрозділів організації.<br />
191
192<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
При такій структурі встановлюється поділ прав менеджерів, що здійснюють<br />
управління підрозділами, і менеджерів, що керують виконанням проекту. Найважливішим<br />
завданням вищого керівного складу підприємства в цих умовах<br />
стає підтримка балансу між двома організаційними альтернативами.<br />
Відмітною рисою структури управління матричного типу є наявність у працівників<br />
одночасно двох керівників, що володіють рівними правами. З одного<br />
боку, виконавець підкоряється безпосередньому керівнику функціональної<br />
служби, що наділений необхідними проектними повноваженнями для<br />
здійснення процесу управління відповідно до запланованих термінів, виділених<br />
ресурсів необхідної якості. Виникає система подвійного підпорядкування,<br />
що базується на сполученні двох принципів – функціонального і проектного<br />
(продуктового).<br />
Матрична структура найчастіше являє собою накладення проектної структури<br />
на постійну для даної організації лінійно-функціональну структуру управління.<br />
Часом такого виду структура утвориться в результаті поступової модифікації<br />
дивізійної структури; вона може бути результатом накладення функціональної<br />
структури на дивізійну.<br />
Основним принципом у матричному підході до побудови структур управління<br />
є не удосконалення цих структур, не удосконалення діяльності окремих<br />
структурних підрозділів, а поліпшення їхньої взаємодії з метою реалізації того<br />
чи іншого проекту або ефективного вирішення визначеної проблеми.<br />
Ця вимога виконується тут за рахунок того, що в матричній структурі паралельно<br />
з функціональними й лінійними підрозділами створюються спеціальні<br />
органи (проектні групи) для вирішення конкретних виробничих завдань. Ці<br />
проектні групи формуються за рахунок фахівців підрозділів, що знаходяться<br />
на різних рівнях управлінської ієрархії.<br />
5.5. Нові форми структури організації<br />
Сьогодні у складному змінному середовищі менеджери продовжують шукати<br />
та експериментувати з новими формами проектування організації.<br />
Групова організація<br />
Деякі фірми використовують групову організаційну структуру, тобто підхід<br />
до проектування організації, що покладається винятково на проектні групи з<br />
малим або й нульовим відсотком функціональної ієрархії. У разі застосування<br />
такого типу організації працівники постійно рухаються від одного проекту до<br />
іншого залежно від кваліфікації та потреб цих проектів. Якщо організаційна<br />
одиниця або група стає надто великою, її просто ділять на декілька малих. Отже,<br />
всі групи в організації невеликі. Такий підхід дає їм змогу змінювати напрям<br />
діяльності, досліджувати нові ідеї та випробовувати нові методи без жорстких<br />
бюрократичних організаційних умов.<br />
Віртуальна організація<br />
Віртуальна та групова організація мають деякі подібності між собою. Віртуаль-
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
на організація, як правило, має слабку або й взагалі не має формальної структури.<br />
У таких організацій, зазвичай, невеликий постійний обслуговуючий персонал,<br />
невеликий штат тимчасових працівників і адміністрації. Коли потреби<br />
організації змінюються, менеджери або наймають тимчасових працівників, або<br />
звільняють деяку їх кількість, орендують потужності, користуються деякими<br />
послугами “напрокат”, ідучи назустріч потребам організації. Отже, організація<br />
діє тільки у відповідь на її потребу. Залежно від того, яких послуг потребує<br />
клієнт, організація може збільшувати штат від трьох постійних працівників до<br />
багатьох десятків незалежних консультантів та науковців, з якими вона підтримує<br />
зв’язки. У будь-який час організація може розробляти декілька проектів та<br />
наймати 20 – 30 спеціалістів. Якщо проект змінюється, то змінюється і структура<br />
організації.<br />
Навчальна організація<br />
Іншим новим підходом до проектування організації є так звана навчальна<br />
організація. Такі організації намагаються поєднати постійне удосконалення з<br />
постійним навчанням та підвищенням кваліфікації своїх працівників. Вони<br />
пов’язують постійний персональний розвиток та навчання працівників із розвитком<br />
фірми залежно від її потреб. Хоча менеджери можуть розвивати концепцію<br />
навчальних організацій у різних напрямах, однак найчастіше їхньою<br />
метою є поліпшення якості, постійне вдосконалення та показники виконання<br />
роботи. Вважають, що найвагомішою у логічній стратегії постійного вдосконалення<br />
є турбота про належну оцінку таланту працівників, їхньої майстерності,<br />
знань, кваліфікації.<br />
Отже, структура організації та проектування визначені п’ятьма головними<br />
елементами – спеціалізацією робіт, структуризацією, звітністю, повноваженнями<br />
і координацією.<br />
Першою універсальною моделлю проектування організації була бюрократична<br />
модель, яка ґрунтувалася на раціональних та логічних правилах, інструкціях<br />
і процедурах.<br />
Ситуаційне бачення проектування організації засноване на тому, що оптимальний<br />
проект організації ґрунтується на дії ситуаційних чинників. Є чотири<br />
найважливіші ситуаційні чинники – технологія, середовище, розмір і цикл існування<br />
організації.<br />
Кожен із них відіграє важливу роль у вирішенні питання, яким повинно бути<br />
проектування організації.<br />
Сьогодні багато організацій вибирають одну з чотирьох головних форм<br />
проектування організації: функціональну (U-), конгломератну (Н-), філіальну<br />
(М-) або матричну.<br />
Інші організації використовують гібридний проект, що поєднує кілька форм<br />
проектування організації.<br />
Нові форми проектування організації – це групова, віртуальна і навчальна<br />
організації.<br />
193
194<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
Контрольні завдання та запитання:<br />
1. Які ситуаційні чинники впливають на проектування організації?<br />
2. Чим характеризується зовнішнє середовище?<br />
3. Яка роль технології в проектуванні організації?<br />
4. Три головні форми технології.<br />
5. Який вплив на стратегічні зміни в організації мають<br />
· організаційна структура<br />
· організаційна культура<br />
6. Які фактори впливають на організаційну структуру?<br />
7. Формальна та неформальна організація.<br />
8. Дайте пояснення функціональній формі організації.<br />
9. Дайте характеристику конгломератній формі організації.<br />
10.Охарактеризуйте філіальну форму організацій.<br />
11.Характеристика матричної форми організацій.<br />
12.Матрична форма проектування організації складна і важка для втілення.<br />
Чому ж тоді так багато організацій її використовують?<br />
13.Характеристика структур, які орієнтовані на виробництво та на маркетинг.<br />
14.Опишіть головні форми проектування організації. Виділіть переваги та<br />
недоліки кожної з них.<br />
15.Які елементи проектування організацій ви знаєте.<br />
16.Охарактеризуйте вертикальні та горизонтальні зв’язки.<br />
17.Характеристика формальних та неформальних зв’язків.<br />
18.Назвіть переваги та недоліки централізації та децентралізації.<br />
19.Бюрократична модель організацій.<br />
20.Чи може бюрократична організація запобігти ситуаціям, коли виникає<br />
проблема з бюрократією? Якщо так, то яким чином? Якщо ні, то чому? Чи вважаєте<br />
ви, що бюрократія досі погрібна? Чому? Чи можливо з бюрократичної<br />
форми організації застосовувати тільки ті аспекти, які є позитивними, а негативні<br />
– відкинути? Чому?<br />
21.П’ять головних ознак ідеальної бюрократії.<br />
22.Характеристика ієрархічних структур управління.<br />
23.Характеристика адаптивних структур управління.<br />
24.Назвіть нові форми структури організацій.
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
Тема 6. Елементи управління підприємством та їх взаємозв’язок<br />
6.1. Процес організації управління та його складові.<br />
6.2. Принципи організації управління.<br />
6.3. Суть діяльності організації.<br />
6.4. Взаємозв’язок елементів управління.<br />
6.5. Основи реструктуризації управління<br />
а) реорганізація;<br />
б) реінжиніринг.<br />
Рекомендована література: 56, 61, 65, 82, 94, 121, 125, 146, 147, 163, 165, 167,<br />
234, 236, 248, 253, 254, 272<br />
6.1. Процес організації управління та його складові<br />
Процес управління виробництвом складається з окремих управлінських<br />
циклів, кожний з яких можна розділити на ряд самостійних операцій. Цими<br />
операціями, як відомо, є: збір і передача інформації про об’єкт керування, її<br />
обробка й аналіз, вироблення на основі цього аналізу управлінського рішення,<br />
передача рішення на об’єкт управління і його реалізація цим об’єктом, порівняння<br />
отриманих у результаті реалізації рішення показників з їх планованими<br />
величинами.<br />
Різноманітні ситуації, з якими стикається керівництво підприємства,<br />
взаємопов’язані. Процес управління, який реагує на вплив ситуації, викликає<br />
появу інших процесів управління, які, своєю чергою, викликають нові процеси,<br />
що, тим самим, утворює постійні управлінські цикли.<br />
Основою всіх управлінських процедур є інформація та процес обміну цією<br />
інформацією.<br />
Основний закон управління – на кожне підприємство, як відкриту систему<br />
внутрішнє та зовнішнє середовище справляють різноманітний вплив, як закономірно<br />
повторювальний, так і випадковий. Щоб утримати свою цілісність та<br />
здатність до функціонування, система управління підприємства повинна відповідати<br />
на кожний такий вплив відповідною протидією, і саме у відповідний час.<br />
До процесу управління на підприємстві пред’являється ряд вимог. Процес<br />
управління повинен мати такі особливості як: неперервність, нерівномірність,<br />
циклічність, послідовність, відносна змінність та сталість.<br />
Головна вимога до організації управління на підприємстві полягає в тому,<br />
що Система управління підприємством повинна мати таке ж саме або більше<br />
різноманіття та швидкодію програм дій, що відповідає можливому різноманіттю<br />
впливу середовища на систему, що управляється.<br />
Зміст процесу управління характеризується наступною спрямованістю управлінського<br />
впливу (рис. 6.1).<br />
195
196<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
Спрямованість управлінського впливу<br />
Визначення системи цілей діяльності<br />
Розподіл ресурсів формування<br />
необхідного для вирішення поставлених<br />
завдань виробничого потенціалу<br />
Визначення критеріїв та норм<br />
ефективності, обмежень, в межах яких<br />
відбувається управлінський процес<br />
Рис. 6.1. Напрямки управлінської діяльності в організації<br />
Основними елементами управління підприємством виступають: стратегії,<br />
структура, системи, стиль, сумісність цінності, склад персоналу, сума навичок.<br />
Характеристика елементів управління наведена в таблиці 6.1 [165, с. 53 – 54].<br />
Характеристика елементів управління<br />
Таблиця 6.1<br />
Елементи<br />
Характеристика елементу<br />
управління<br />
Структура Опис характеристики організаційної схеми (рівні, ланки,<br />
організаційні зв’язки).<br />
Системи Опис формальних та неформальних процесів та<br />
встановлення процедур на підприємстві.<br />
Стратегії Спрямованість підприємства на досягнення поставлених<br />
цілей.<br />
Склад персоналу Характеристики основних категорій персоналу<br />
підприємства.<br />
Сума навичок Характеристика дій керівників підприємства спрямованих на<br />
досягнення цілей та системи управління в цілому.<br />
Стиль Характеристика дій керівників підприємства спрямованих на<br />
досягнення цілей та системи управління в цілому.<br />
Спільність цінності Найважливіші цінності та основоположні концепцій, що<br />
визначають поведінку учасників діяльності підприємства.
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
Елементи управління підприємства поділяються на жорсткі та м’які<br />
(рис. 6.2).<br />
стратегії<br />
структура<br />
системи<br />
жорсткі<br />
Елементи<br />
управління<br />
підприємства<br />
м’які<br />
склад персоналу<br />
сума навичок<br />
стиль<br />
сумісність цінності<br />
Рис. 6.2. Формування результативного та дієвого підходу до управління<br />
підприємством<br />
Характеристика складових процесу управління за результативного та дієвого<br />
підходу наведена в таблиці 6.2.<br />
Таблиця 6.2<br />
Співставлення результативного та дієвого підходу до управління підприємством<br />
Характеристика складових<br />
процесу управління<br />
За результативного підходу За дієвого підходу<br />
• виконання роботи таким чином,<br />
щоб забезпечити її ефективність<br />
• уникання виникнення проблем,<br />
щоб зменшити ефекти раптовості<br />
• оптимальне використання<br />
ресурсів, пошуки ефективних<br />
замінювачів<br />
• виконання робіт необхідним<br />
чином, навіть у випадках коли вона<br />
не дає суттєвих результатів<br />
• вирішення проблем у міру їх<br />
виникнення засобами управління<br />
• економія ресурсів<br />
• підвищення прибутковості • зниження собівартості<br />
• досягнення кращих результатів • виконання посадових обов’язків<br />
у відповідності до інструкцій<br />
• оцінювання кінцевих результатів • контролювання витрат<br />
197
198<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
Процеси управління відносяться до складних явищ. Зрозуміти ж сутність<br />
складних явищ і одержати про них достовірні зведення можна тільки, багаторазово<br />
спостерігаючи за поведінкою досліджуваного об’єкта чи явища. При<br />
цьому нам важливо не просто одержати достовірний матеріал про управлінський<br />
процес, але й оцінити якісну сторону останнього.<br />
Оскільки предметом праці управлінського персоналу є інформація, то<br />
кількісну оцінку якості управління варто давати насамперед з інформаційних<br />
позицій, а дослідження існуючих процесів управління необхідно проводити з<br />
використанням принципів системного аналізу.<br />
Системні дослідження вимагають збереження цілісності досліджуваної системи,<br />
її єдності з навколишнім середовищем і наступної спрямованої упорядкованості<br />
елементів системи, а удосконалювання цих елементів повинно бути<br />
спрямоване на поліпшення функціонування усієї системи.<br />
Дослідження процесів управління виробництвом складається з цілком визначених<br />
послідовних етапів:<br />
а) постановка задачі і визначення цілей дослідження;<br />
б) обстеження існуючих форм і методів управління виробництвом, їх оцінка<br />
і порівняльний аналіз;<br />
в) визначення “вузьких місць” в управлінському процесі;<br />
г) визначення факторів, що відіграють головну позитивну і негативну роль<br />
в управлінні досліджуваним об’єктом;<br />
д) пошук критеріїв, що оцінюють ефективність управління;<br />
е) розробка рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності управління,<br />
і їх експериментальна перевірка. При виборі методу дослідження<br />
необхідно враховувати його здатність, тобто здатність надавати достовірну<br />
інформацію про досліджуваний об’єкт. Крім того, він повинний базуватися на<br />
основах теорії управління і враховувати особливості техніко-економічних процесів<br />
на підприємствах. Метод повинний також дати можливість оцінювати<br />
величини взаємозв’язків підрозділів підприємства й окремих посадових осіб,<br />
тому що ми оцінюємо процеси управління з інформаційних позицій. Звідси<br />
випливає, – цінність матеріалів дослідження визначається, головним чином,<br />
застосовуваними методами. Вони повинні забезпечувати необхідну точність<br />
конкретного дослідження, гарантувати статистичну вірогідність результатів,<br />
тобто можливість по обмеженій кількості спостережень екстраполювати результати<br />
на інші об’єкти досліджуваної сукупності.<br />
У той же час необхідно враховувати й економічність методів. Існують різні<br />
за формою й ефективністю методи дослідження управлінських процесів і організації<br />
праці керівників. Найбільш відомі з них наступні: хронометраж, моментні<br />
спостереження, мікроелементне нормування, фотографії і самофотографії робочого<br />
дня тощо. Усі вони мають ті чи інші недоліки, що спотворюють сутність<br />
процесів керування,<br />
Моментні спостереження, неможливо застосовувати в принципі при дослідженні<br />
управлінських процесів і розподілі витрат робочого часу керівників, що
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
дають досить об’єктивну характеристику організації їхньої праці, тому що<br />
діяльність керівників має дуже широкий діапазон, що до того ж далеко не ідентичний<br />
в різні дні. З цієї ж причини нічого не дає при вивченні витрат часу<br />
керівників і мікроелементне нормування.<br />
Неефективна при вивченні процесів управління й розподілу часу і самофотографія.<br />
По-перше, тому що вона сама вносить істотні перешкоди в сформований<br />
управлінський процес, і вимагає від керівників значних додаткових витрат<br />
часу та постійного фіксування своєї уваги на необхідності вести визначені<br />
записи. Правда, записи ці можна значно спростити, якщо підготувати<br />
спеціальні форми. Однак, як показала практика, навіть у цьому випадку самофотографія<br />
не відбиває реальностей процесу управління.<br />
По-друге, керівники далеко не завжди фіксують всі елементи управління і<br />
витрати часу за конкретними напрямками, оскільки ці витрати нерідко практично<br />
дорівнюють витратам на запис і керівник не в змозі їх зафіксувати. Це<br />
веде до того, що реальне навантаження керівника в процесі виконання ним<br />
функцій управління значно більша, ніж отримана методом самофотографії.<br />
Крім того, самофотографія не виключає суб’єктивного тлумачення керівниками<br />
своєї діяльності. Анкетне опитування також дає дуже приблизні результати<br />
укрупненого порядку і теж не виключає елементів суб’єктивізму.<br />
Інтерв’ю можна використовувати тільки при оцінці якогось дуже обмеженого<br />
явища і до вивчення процесів управління його застосувати практично<br />
неможливо.<br />
Хронометраж і фотографія робочого дня дають досить точні результати в застосуванні<br />
до вивчення витрат робочого часу керівників, але їхній недолік полягає<br />
в основному в тому, що вони оцінюють лише чисто кількісні сторони<br />
управлінської діяльності і фактично не дають її якісного аналізу.<br />
У зв’язку з цим для дослідження процесів управління найбільш ефективний<br />
поведінковий метод, який сполучає у собі елементи фотографії і хронометражу,<br />
але значно розширює число кількісних факторів, що враховуються, і дозволяє<br />
досить докладно фіксувати якісні фактори.<br />
Сутність поведінкового методу і його основне достоїнство полягає у тому,<br />
що він дозволяє фіксувати плин процесів, шляхом багаторазового спостереження<br />
за діяльністю управлінського персоналу в реальній виробничій обстановці.<br />
Тобто ми одержуємо детальний сценарій у часі поведінки управлінських<br />
ланок і окремих посадових осіб з урахуванням усебічного впливу на цю<br />
поведінку різних позитивних і негативних факторів.<br />
Оскільки процеси управління є інформаційним відображенням процесів<br />
виробництва, то в якості основної постійної, при поведінковому методі дослідження<br />
величини, повинен бути прийнятий інформаційний зв’язок, під яким<br />
розуміється будь-яка діяльність посадової особи при виконанні функцій управління,<br />
при якій він вступає в контакт з іншими посадовими особами, чи<br />
документами, механізованими й автоматизованими джерелами інформації з<br />
метою одержання, чи видачі значимої інформації. Інформація вважається зна-<br />
199
200<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
чимої, якщо вона: а) призначена для ухвалення рішення; б) несе в собі зведення<br />
про прийняте рішення.<br />
При поведінковому методі дослідження фіксується цілий ряд показників,<br />
що характеризують діяльність, окремих керівників, а через їхнє посередництво<br />
і діяльність окремих ланок управління і системи управління в цілому. Поведінковий<br />
метод дозволяє легко диференціювати управлінський процес на окремі<br />
складові, що дуже важливо для аналізу й оцінки якості управління.<br />
Звичайно, поведінковий метод трудомісткий і вимагає, щоб провідні спеціалісти<br />
дослідження знали виробничі взаємозв’язки, мали визначені навички проведення<br />
досліджень і мали відповідну кваліфікацію.<br />
Виконання цих вимог компенсується високою вірогідністю й об’єктивністю<br />
отриманих результатів, тому що поведінковий метод робить практично<br />
неможливим навмисне перекручування інформації про процеси управління з<br />
боку об’єкта дослідження в силу інертності сформованих і методів управління.<br />
6.2. Принципи організації управління<br />
Вихідним моментом менеджменту є система принципів управління, інваріантних<br />
відносно об’єктів і суб’єктів управління.<br />
Перші спроби сформулювати принципи управління відбувалися ще в<br />
доісторичні часи. Так, принципи управління домашнім господарством і<br />
сільськогосподарським маєтком розглядав у своїх роботах Ксенофонт – давньогрецький<br />
письменник і історик (біля 430 – 355 або 354 рр. до н. е.).<br />
В енциклопедичній літературі дається широке тлумачення поняттю “принцип”.<br />
Це основне вихідне положення будь-якої теорії або вчення, внутрішнє<br />
переконання, що визначає норму поведінки, основа побудови або діяльності<br />
якоїсь системи. У менеджменті під принципом слід розуміти основні керівні<br />
ідеї, правила і орієнтири діяльності управлінського персоналу, у рамках яких<br />
реалізуються цілі організації. Принципи повинні не тільки відповідати цілям<br />
менеджменту, але й враховувати сучасні вимоги до підприємницької діяльності<br />
і прогресивні тенденції можливих змін, мати достатню легітимність.<br />
Загальноприйнятим є те, що принципи раціонального менеджменту були<br />
сформульовані в 1912 р. у книзі американського менеджера Г. Емерсона “Дванадцять<br />
принципів продуктивності”.<br />
1. Точно поставлені ідеали або цілі.<br />
2. Здоровий глузд.<br />
3. Компетентна консультація.<br />
4. Дисципліна.<br />
5. Справедливе ставлення до персоналу.<br />
6. Швидкий, надійний, повний, точний і постійний облік.<br />
7. Диспетчеризація.<br />
8. Норми і розклади.<br />
9. Нормалізація умов.
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
10.Нормування операцій.<br />
11.Письмові стандартні інструкції.<br />
12.Винагорода за продуктивність.<br />
Змістовні принципи висвітлені в роботах Ф. Тейлора, А. Файоля, М. Вебера<br />
та ін.<br />
Розвиток науки і узагальнення практики підприємницької діяльності дали<br />
змогу сформулювати сучасні принципи менеджменту. Серед них розрізняють<br />
загальні та спеціальні.<br />
До загальних принципів слід насамперед віднести принцип поєднання демократизму<br />
і доцільного економічного централізму. Згідно з цим принципом, усі зайняті<br />
у підприємництві працівники вільно вибирають, де і в межах яких форм<br />
власності та господарювання докласти свої зусилля. Питання господарської<br />
діяльності підприємств, кооперативів, об’єднань самостійно вирішуються їх<br />
трудовими колективами з урахуванням економічної політики держави, запитів<br />
ринку та можливостей максимального задоволення потреб працюючих. Апарат<br />
управління здійснює виключно функції координації та регулювання трудової<br />
діяльності колективів, забезпечує доцільне використання виробничого<br />
потенціалу економічних фондів, які створюються. Для здійснення оборонної<br />
програми, соціального й екологічного захисту населення створюються<br />
відповідні централізовані фонди. Держава централізовано визначає політику<br />
ціноутворення, оподаткування, розробляє валютну, банківську, митну системи<br />
тощо.<br />
Форми демократизації управління постійно розвиваються і вдосконалюються,<br />
що зумовлюється зростанням продуктивних сил економіки, вдосконаленням<br />
його технологічної оснащеності і підвищенням культурно-технічного<br />
рівня. Генеральним напрямом розвитку економіки країни є демократизація всіх<br />
сторін суспільного життя, підвищення ролі місцевих органів розвитку самоуправління,<br />
забезпечення господарської самостійності трудових колективів і кожного<br />
товаровиробника.<br />
Важливим принципом є досягнення високої економічної ефективності будь-якої<br />
діяльності. Цей принцип передбачає результативність, успіх у досягненні мети,<br />
а також економічність або мінімальні витрати для одержання відповідного результату<br />
за умов виправданого ризику.<br />
Основу ефективності виробництва становлять: прискорення процесу структурних<br />
змін і науково-технічного прогресу в усіх ланках економіки країни, всебічна<br />
інтенсифікація і раціоналізація усіх видів діяльності, впровадження ефективних<br />
форм господарювання і управління, боротьба за бережливість, зменшення<br />
витрат сировини, найбільш повне використання техніки. Слід уміло<br />
використовувати стимули і чинники ринкового механізму (податкову систему,<br />
ціни, кредит, процентні ставки), а також прогресивні форми організації<br />
праці і виробництва.<br />
Підвищення ефективності виробництва вимагає також широкого застосування<br />
економіко-математичних методів і сучасної комп’ютерної техніки для<br />
201
202<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
прийняття оптимальних рішень і розв’язання важливих питань розвитку трудових<br />
колективів, повної узгодженості локальних критеріїв ефективності із загальним<br />
глобальним критерієм ефективності виробництва.<br />
Високих економічних показників можна досягти за умови реалізації принципу<br />
стимулювання. Історичний досвід показав, що саме люди є носіями певних<br />
інтересів, прагнень як матеріального, так і духовного характеру. Люди діють,<br />
працюють, беруть участь у суспільно-політичному та духовному житті суспільства,<br />
керуючись певними погребами. Без урахування цих потреб неможливо<br />
правильно управляти працівниками, організовувати їх на розв’язання того чи<br />
іншого завдання. Життєві потреби та інтереси людей – основне джерело їх<br />
соціальної активності, стимул до праці. Організація управління людьми має<br />
поєднувати рівень задоволення потреб кожної людини з її трудовою активністю,<br />
кількістю і якістю затраченої нею праці, розміром її внеску у суспільно<br />
корисну справу.<br />
Підвищенню матеріальної зацікавленості працівників сприяють впровадження<br />
гнучкої системи оплати праці заснованої на участі працівників в прибутках<br />
підприємства чи в розподілі доходів, розширення системи преміальних<br />
виплат в залежності від результатів роботи конкретного підрозділу, введення<br />
компенсаційних виплат при виході у відставку, викуп працівниками акцій<br />
підприємства тощо.<br />
Сучасні системи матеріальної зацікавленості повинні розвиватися у напрямі<br />
посилення залежності результатів оплати праці управлінських працівників від<br />
рівня кваліфікації, віддачі і обсягу обов’язків, передбачати відповідальність за<br />
неякісну працю та безгосподарність.<br />
Поряд з матеріальними, слід застосовувати різні форми морального стимулювання,<br />
забезпечуючи соціальну рівність і диференціацію в оплаті праці, правильне<br />
поєднання суспільних, групових та особистих інтересів, реалізацію інтересів<br />
і пріоритету кожного працівника. В трудових колективах доцільно враховувати<br />
психологічний вплив установленого порядку розподілу прибутків на<br />
подальше підвищення продуктивності праці, згуртованість колективу, бажання<br />
підвищувати свій професійний рівень тощо.<br />
Ефективність менеджменту залежить також від втілення у життя принципу<br />
єдиноначальності в поєднанні з колегіальністю. Необхідність єдиноначальності<br />
зумовлена, зокрема, потребами великого машинного виробництва, яке передбачає<br />
найсуворішу єдність усіх працівників. Єдиноначальність означає підпорядкованість<br />
у трудовому процесі усіх працівників одній особі – керівникові,<br />
який має необхідні права щодо управління дорученою йому ланкою і несе повну<br />
відповідальність за її роботу.<br />
Єдиноначальність дає змогу усувати знеосібку і безвідповідальність. Кожний<br />
працівник відповідає за свою ділянку poботи і підпорядкований певному<br />
керівникові, розпорядження останнього є для нього обов’язковими. Принцип<br />
єдності розпорядництва вимагає, щоб виконавець отримував розпорядження<br />
тільки від одного начальника.
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
Управління діяльністю підприємств, асоціацій, акціонерних товариств і<br />
об’єднань завжди має колективний характер. У розробці та здійсненні соціально-виробничих<br />
програм, крім керівників, беруть участь спеціалісти і рядові<br />
працівники. Тому єдиноначальність в управлінні трудовими колективами повинна<br />
уміло поєднуватися з колегіальністю, додержанням повноважень загальних<br />
зборів (конференцій) трудових колективів, рад (правлінь), широким залученням<br />
спеціалістів до розв’язання важливих господарських рішень.<br />
За будь-яких умов діяльність у сфері менеджменту повинна здійснюватися<br />
згідно з вимогами принципу науковості. Він передбачає повне використання<br />
найновіших концепцій розвитку науки і техніки, прогресивного досвіду організації<br />
менеджменту в кращих підприємствах і організаціях. Вимоги цього принципу<br />
реалізуються за умови, що на розвиток науки і мистецтва менеджменту<br />
спрямовуються достатні зусилля, готуються професійні кадри для різних рівнів<br />
менеджменту, постійно вдосконалюється механізм господарювання, впроваджується<br />
найновіша організаційна та обчислювальна техніка.<br />
Суворе додержання принципу науковості дає змогу уникати виявів волюнтаризму<br />
і суб’єктивізму при прийнятті відповідальних рішень. Менеджмент має<br />
ґрунтуватись на глибокому пізнанні об’єктивних економічних законів, закономірностей<br />
управління, врахуванні тенденцій розвитку економічних та<br />
соціальних процесів, умілому використанню наукових принципів менеджменту,<br />
додержанні вимог раціонального природокористування.<br />
Успішне подолання економічної кризи і розвиток економіки України у вирішальній<br />
мірі залежить від кадрів. Розробка і здійснення певної кадрової політики<br />
повинна здійснюватись у відповідності з принципом правильної підготовки і<br />
розстановки кадрів, щоб забезпечувалась стабільність кадрів, професіоналізація<br />
управління і реалізувались вимоги сократівського правила: “Кожна людина<br />
на певному місці і кожне місце для певної людини”. Це вимагає чималих<br />
організаційних зусиль і чималих інвестицій на здійснення селекційної роботи<br />
з кадрами, їх підготовку, перепідготовку і правильне використання.<br />
В економічній літературі перераховуються й інші принципи: гуманності<br />
менеджменту, його інтегрованості, відповідності способів, засобів і впливів<br />
закономірностям, які притаманні керованим об’єктам тощо.<br />
До числа принципів деякі автори відносять принцип поєднання галузевого<br />
і територіального управління, комплексності і системності, провідної ланки і<br />
зосередження сил, принцип зворотного зв’язку, принцип необхідної різноманітності<br />
та ін.<br />
При побудові систем управління і здійснюванні управлінських процесів у<br />
практиці менеджменту використовують цілу систему спеціальних принципів.<br />
В економічній літературі широко рекламуються принципи таких компаній, як<br />
ІВМ, “Дженерал моторс”. Найсуттєвішим з них є принцип забезпечення прибутковості<br />
бізнесу у поєднанні з максимальним добробутом працівників фірми.<br />
Крім того, перераховуються ще й такі принципи:<br />
203
204<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
1. Розробка чітких цілей (стратегічних, тактичних, оперативних), обґрунтування<br />
стратегії підприємства, надання свободи пошуку в її межах, повне врахування<br />
реальностей ринкових ситуацій.<br />
2. Опора на об’єктивні економічні закони, загальнолюдські цінності, моральність<br />
і екологічність діяльності.<br />
3. Розширення і поглиблення зв’язку організації із зовнішнім середовищем.<br />
4. Високі стандарти діяльності, відповідальності перед суспільством, постійний<br />
пошук альтернативних варіантів діяльності, розв’язання нових проблем новими<br />
методами.<br />
5. Орієнтація на перспективу розвитку, нововведення, новаторство та ентузіазм<br />
персоналу.<br />
6. Децентралізація управління, делегування повноважень, впровадження<br />
підприємницького стилю роботи, створення мікроцентрів, які працюють на<br />
ринкових або близьких до них умовах.<br />
7. Розробка простих, реалістичних і чітких критерії оцінки власної діяльності,<br />
регулярне звіряння з ними ділового процесу.<br />
8. Пріоритет споживача (надійне, швидке і зручне обслуговування), висока<br />
якість і доступні ціни.<br />
9. Постійне навчання кадрів, підвищення їх професійних знань, досвіду і<br />
вміння робити конкретну справу, активне формування нового мислення персоналу<br />
з орієнтацією на динамічні, швидкі зміни в масштабах і характері діяльності.<br />
10. Ототожнення співробітників з підприємством, його інтересами і принципами,<br />
виховання почуття співучасника в його успіхах і невдачах.<br />
11. Інтеграція особистих інтересів і цілей організації, відповідальність усіх<br />
працівників за стан справ в організації, залучення їх “до участі в прибутках”.<br />
12. Відмова від зайвого адміністрування і перехід до сучасної організаційної<br />
культури менеджменту, що ґрунтується на єдиних інтересах і цілях діяльності,<br />
партнерстві, співробітництві, взаємній вигоді, взаємодії, а не лише на владі й<br />
підлеглості.<br />
Дотримання вимог перелічених принципів є однією з найважливіших передумов<br />
ефективного функціонування апарату управління підприємств та<br />
об’єднань.<br />
6.3. Суть діяльності організації<br />
Спеціалізація робіт<br />
Першим елементом організаційної структури є спеціалізація робіт. Спеціалізація<br />
робіт – це ступінь, що містить розподіл частини загального завдання<br />
організації на менші частини. Спеціалізація виступає характерною рисою розширення<br />
організації. Наприклад, коли Уолт Дісней створив свою компанію,<br />
він робив усе власноруч – писав і малював комікси та продавав їх до театрів. Як<br />
тільки його бізнес почав розростатися, він найняв інших працівників для ви-
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
конання цих функцій. Коли ж розширення продовжувалося, то поглиблювалася<br />
і спеціалізація. Якщо тепер художник працює над мультфільмом, то він<br />
малює тільки одного героя. Отже, сьогодні The Walt Disney Company має тисячі<br />
спеціалізованих робіт.<br />
Переваги та недоліки спеціалізації. Однією з переваг спеціалізації є те, що<br />
працівники виконують певне завдання і досягають у цьому досконалості. Подруге,<br />
час передавання завдань зменшується. Коли працівники виконують різні<br />
завдання, то деколи можуть втратити час, якщо припинять свою роботу над<br />
одним і почнуть інше. По-третє, вузько визначена робота є простішою, її можна<br />
виконувати за допомогою спеціалізованого устаткування. По-четверте, коли<br />
працівник, який виконує високо спеціалізовану роботу, звільняється або йде у<br />
відпустку, менеджер може швидко і за малі кошти навчити когось іншого.<br />
Головний недолік спеціалізації робіт – це те, що виконавці можуть бути незадоволені,<br />
оскільки робота їм набридне: ця робота може бути настільки спеціалізованою,<br />
що не буде творчою і її не можна буде стимулювати; вона стане монотонною.<br />
Внаслідок цього може збільшитися кількість прогулів, а отже, знизитися<br />
якість роботи. Крім того, переваги спеціалізації не завжди гарантовані. Отже,<br />
хоча деякий рівень спеціалізації потрібен, вона не повинна бути надмірною, оскільки<br />
може мати негативні наслідки. Менеджери повинні відчувати ситуації, в<br />
яких треба уникати надмірної спеціалізації. І насправді, за останні роки виникло<br />
багато різних альтернативних підходів щодо планування робіт.<br />
Альтернативи до спеціалізації. Щоб уникнути проблем, пов’язаних зі<br />
спеціалізацією, менеджери шукають інші підходи до проектування робіт, щоб<br />
забезпечити оптимальний баланс між організаційними вимогами до ефективності<br />
і продуктивності та індивідуальними потребами творчості й автономності.<br />
Таких альтернативних підходів є п’ять: ротація робіт, укрупнення технологічних<br />
операцій, урізноманітнення процесу роботи, підхід з погляду характеристик<br />
роботи і метод робочої групи.<br />
Ротація робіт – це систематичний перехід працівників від однієї роботи до<br />
іншої, наприклад, робітник у товарному складі повинен розвантажити вантажівку<br />
в понеділок, прийняти товар на склад у вівторок, перевірити рахунки в<br />
середу, підготувати замовлений товар у четвер, завантажити вантажівку у п’ятницю.<br />
Отже, робота не змінюється, водночас робітники виконують різні<br />
функції. На жаль, ротація робіт не сприяє мотивації або задоволенню робітників.<br />
Роботи, які допускають ротацію, стають порівняно звичними і рутинними.<br />
Робітники, що змінюють роботу, спочатку отримують деяке задоволення,<br />
однак швидко це задоволення зникає. Багато компаній (таких як Ford,<br />
Prudential Insurance, TWR, Western Electric) застосовували ротацію робіт, яку<br />
сьогодні найчастіше використовують як навчання для вдосконалення вміння<br />
та гнучкості працівників.<br />
Укрупнення технологічних операцій введене з метою збільшити загальну<br />
кількість завдань, які виконує робітник. Унаслідок цього всі працівники виконують<br />
широкий спектр завдань, що дає змогу суттєво зменшити рівень незадо-<br />
205
206<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
волення від роботи. Різні організацій, у тому числі ІВМ, АТ&Т та Мауtag використовували<br />
цей метод. На жаль, хоч були деякі позитивні наслідки, як звичайно,<br />
зростали кошти на підготовку робітників, профспілки доводили, що<br />
зарплату треба підвищити, оскільки робітник виконує більшу кількість завдань,<br />
проте досить часто робота і надалі була нудною і рутинною.<br />
Урізноманітнення процесу роботи передбачає зростання діапазону і різноманітності<br />
завдань. У цьому випадку менеджери перестають контролювати деякі<br />
ділянки роботи, надаючи більше самостійності працівникам і структуруючи<br />
процес. Ці зміни посилюють відповідальність підлеглих. Інший аспект цього<br />
процесу – постійне надання працівникам нових творчих завдань, що збільшує<br />
можливості для зростання їхнього професійного рівня. Багато фірм досягли<br />
успіху саме завдяки урізноманітненню процесу роботи. Однак цей підхід має<br />
свої недоліки. Наприклад, перед урізноманітненням процесу роботи потрібен<br />
аналіз робочих систем, проте його зрідка виконують, і менеджери не завжди запитують<br />
думку працівників, коли йдуть на урізноманітнення процесу роботи.<br />
Підхід з погляду характеристик роботи – це альтернатива до спеціалізації<br />
робіт, яка враховує систему робіт і кваліфікацію працівників. Він передбачає,<br />
що працю можна проаналізувати й удосконалити за такими п’ятьма головними<br />
характеристиками (рис. 6.2):<br />
1) різноманітність навичок: кількість різних операцій, що їх виконує особа<br />
під час роботи:<br />
2) ідентичність завдань: ступінь, до якого робітник виконує всю або визначену<br />
частину всієї роботи;<br />
3) значення завдання: відчуття його важливості;<br />
4) автономність: ступінь контролю робітника над виконанням роботи;<br />
5) зворотний зв’язок: ступінь, до якого робітник знає, чи добре виконано<br />
роботу.<br />
Підхід з погляду характеристик роботи передбачає вагому альтернативність<br />
спеціалізації робіт. П’ять головних робочих характеристик можуть призвести<br />
до критичних психологічних станів, які дають змогу підвищувати мотивацію,<br />
віддачу та ступінь задоволеності, а також зменшити кількість прогулів та<br />
плинність робочої сили.<br />
Усе це дає змогу поліпшити результати, забезпечує більше задоволення та<br />
зменшення кількості прогулів і плинності кадрів. Багато досліджень було проведено<br />
з метою перевірити корисність цього підходу. Виявлено, що цей підхід<br />
впливає на помірне зниження плинності робітників і помітного поліпшення<br />
якості роботи. Інші ж дослідники не підтримали цей підхід. Отже, хоча підхід з<br />
погляду характеристик роботи є однією з найоптимальніших альтернатив до<br />
спеціалізації робіт, остаточно проблеми він не вирішує.<br />
Іншою альтернативою до спеціалізації робіт є метод робочої групи. Він передбачає,<br />
то групі делеговано відповідальність за розробку схеми робіт, яку згодом<br />
використовуватимуть під час виконання взаємопов’язаних робіт. У типовому<br />
конвеєрному виробництві застосовують принцип переходу об’єкта робо-
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
ти від одного робітника до іншого, тобто робітники виконують різні види робіт<br />
над одним об’єктом. У разі використання методу робочої групи сама група вирішує,<br />
як і в якій послідовності працювати з об’єктом. Наприклад, вона призначає<br />
окремо кожному завдання й одночасно контролює послідовність їх виконання.<br />
Така група має широку автономію щодо складання графіка робіт.<br />
Головні<br />
характеристики<br />
роботи<br />
Різноманітність<br />
навиків, ідентичність<br />
завдань, значення<br />
завдань<br />
Автономність<br />
Зворотний зв’язок<br />
Критичний<br />
психологічний стан<br />
Широкий зміст<br />
роботи<br />
Висока<br />
відпов ідальн ість за<br />
наслідки праці<br />
Передбачення<br />
фактичних результатів<br />
діяльності<br />
Зростання<br />
зайнятості, потреба<br />
в робочій силі<br />
Рис. 6.2. Підхід з погляду характеристик роботи<br />
Особисті та<br />
робочі наслідки<br />
Висока<br />
внутрішня<br />
мотивація роботи<br />
Високоякісні<br />
робочі<br />
характеристики<br />
Високий рівень<br />
задоволеності<br />
роботою<br />
Малий відсоток<br />
прогулів та<br />
плинності кадрів<br />
Структуризація<br />
Другий головний елемент організаційної діяльності – структуризація, тобто<br />
групування робіт за певною логікою. На малому підприємстві менеджер-власник<br />
може персонально наглядати за кожним працівником. Проте із розширенням<br />
підприємства власникові особисто щораз важче наглядати за кожним. Тому<br />
він створює нові посади менеджерів для нагляду за роботою інших. Звичайно,<br />
завдання групують згідно з певним планом. Логіка, втілена в такому плані, є<br />
основою для будь-якої структуризації.<br />
Функційний поділ. Найпоширенішим підходом до структуризації, особливо<br />
серед малих підприємств, є поділ за функціями. Функційний підхід дає змогу<br />
207
208<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
групувати роботи, що потребують однакових або подібних видів діяльності. Він<br />
має три головні переваги. По-перше, кожний підрозділ може бути укомплектований<br />
професіоналами саме з цієї функційної галузі. Експерти з маркетингу,<br />
наприклад, можуть приймати для виконання маркетингових функцій. Подруге,<br />
полегшений нагляд, оскільки окремий менеджер повинен бути обізнаний<br />
лише з порівняно вузьким колом навичок. І по-третє, набагато легше<br />
координувати діяльність усередині кожного підрозділу.<br />
З іншого боку, ухвалення рішень мають тенденцію до сповільнення і більшої<br />
бюрократизації. Працівники також можуть зосереджуватися на дуже вузькому<br />
колі діяльності у своїх власних відділах і втратити з поля зору всю організаційну<br />
систему. Зрештою, відповідальність і виконання стає щораз складніше контролювати.<br />
Наприклад, може трапитися, що важко визначити таке: провал<br />
нового продукту зумовлений виробничим браком чи поганим маркетингом.<br />
Поділ за продукцією. Другий загальний підхід до структуризації – поділ за<br />
продукцією. Він передбачає групування та впорядкування видів діяльності навколо<br />
продукту або групи продуктів. Більшість великих підприємств застосовують<br />
цю форму поділу на відділи для групування видів діяльності на корпоративному<br />
рівні або рівні підприємств. Є три головні переваги поділу на відділи<br />
за продукцією. По-перше, всі види діяльності, що стосуються одного продукту<br />
або групи продуктів, можна легко пов’язати і скоординувати. По-друге, підвищується<br />
швидкість і ефективність ухвалення рішень. По-третє, виробництво<br />
окремих товарів або товарних груп можна легше й об’єктивніше облікувати,<br />
отже, поліпшується відповідальність відділів за результати роботи.<br />
Крім того, менеджери кожного відділу можуть зосереджуватися на своєму<br />
власному продукті або групі продуктів, не відволікаючись на решту завдань<br />
організації. Зокрема, менеджер з маркетингу може вбачати свій головний обов’язок<br />
у допомозі лише своїй групі, а не всьому підприємству. Водночас зростають<br />
адміністративні витрати, оскільки кожний відділ повинен мати власних<br />
функційних спеціалістів, наприклад, для маркетингових досліджень та фінансового<br />
аналізу.<br />
Поділ за споживачами. На підставі такого критерію організація структурує<br />
свою діяльність за відповідністю та взаємодією з певною категорією або групою<br />
споживачів. Кредитні відносини в більшості банків, наприклад, звичайно<br />
прив’язані до задоволення потреб різного типу споживачів (наприклад, бізнесу,<br />
споживання, закладні, сільськогосподарські позики). Головна перевага цього<br />
підходу полягає в тому, що він дає змогу організаціям використовувати кваліфікованих<br />
спеціалістів для налагодження відносин з конкретними споживачами<br />
чи їхніми групами. Оцінка балансового звіту і надання кредиту<br />
комерційній структурі у розмірі 500 000 грн. на обігові кошти потребує одного<br />
виду навичок, тоді як оцінка індивідуальної кредитоспроможності і надання<br />
позики споживачеві у розмірі 50 000 грн. для купівлі нової машини – цілком<br />
інших. Однак для інтеграції видів діяльності різних підрозділів потрібен вели-
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
кий адміністративний персонал. Наприклад, у банках координація покликана<br />
забезпечити стабільність у будь-якій сфері діяльності і дати змогу уникнути<br />
помилок на рахунках різних категорій споживачів.<br />
Поділ за розміщенням (регіональна структуризація). Поділ за розміщенням<br />
передбачає групування діяльності на підставі певних географічних місцевостей<br />
чи регіонів. Місцевості та регіони можна класифікувати за розмірами – від<br />
земної півкулі до лише декількох кварталів великого міста. Головною перевагою<br />
поділу за розміщенням є те, що він дає змогу організації легко реагувати на<br />
специфіку споживання і характеристики середовища в різних регіонах. Негативні<br />
сторони виявляються тоді, коли частини організації розкидані по різних<br />
віддалених місцевостях, оскільки в цьому разі потрібний значно більший адміністративний<br />
персонал.<br />
Звітність<br />
Третім головним елементом організаційної діяльності є визначення звітності<br />
між посадами. Мета звітності полягає в тому, щоб відобразити субординацію<br />
та управлінську норму.<br />
Субординація. Поняття субординації одне із найдавніших у менеджменті,<br />
вперше його введено на початку XX ст. Субординація має два компоненти.<br />
Перший – субординаційна одиниця – передбачає що кожна особа в межах організації<br />
повинна звітувати лише одному керівнику. За другим компонентом – скалярним<br />
принципом – повинна бути чітка й цілісна лінія повноважень, яка<br />
збільшується від найнижчої до найвищої посади в організації. Відомий вислів<br />
“відповідальний за це” походить саме з цього принципу – хтось в організації<br />
повинен відповідати за кожне рішення.<br />
Управлінська норма. Інша складова частина звітності – управлінська норма<br />
(або норма керованості) – визначає, скільки людей буде звітувати перед кожним<br />
менеджером. Протягом багатьох років управлінці та дослідники намагалися<br />
визначити оптимальну управлінську норму. Наприклад, вона повинна<br />
бути порівняно вузькою (з кількома підлеглими на одного менеджера) чи порівняно<br />
широкою (з багатьма підлеглими)? Очевидно, що й досі чіткого правила<br />
для ідеальної чи оптимальної управлінської норми немає. Натомість, менеджери<br />
повинні уважно оцінювати ситуацію, у яких ухвалюють рішення щодо<br />
визначення управлінської норми, яка найбільше відповідає їхнім потребам.<br />
Вертикальна та горизонтальна організації. Управлінська норма є також головним<br />
визначником того, є організація вертикальною чи горизонтальною.<br />
Згідно з одним дослідженням, горизонтальна структура приводить до вищої<br />
службової моралі і продуктивності. Вертикальна структура створює багато комунікаційних<br />
проблем (унаслідок більшої кількості людей, через яких повинна<br />
пройти інформація). З іншого погляду, висока управлінська норма в організаціях<br />
з горизонтальною структурою приведе до збільшення адміністративної<br />
(внаслідок малої кількості менеджерів) та контрольованої (унаслідок збільшення<br />
кількості підлеглих, що звітують кожному менеджеру) відповідальності.<br />
209
210<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
Якщо ці додаткові обов’язки стають надмірними для керівника, то горизонтальна<br />
структура організації може розвалитися.<br />
Повноваження<br />
Четвертий важливий структурний блок організаційної структури – визначення<br />
розподілу повноважень між посадами. Повноваження – це влада, делегована<br />
організацією. У разі розподілу повноважень менеджери повинні вирішити<br />
два специфічні питання: делегування і децентралізацію.<br />
Процес делегування. Делегування – це формування моделі повноважень між<br />
керівником і одним або більше підлеглими; точніше, це процес, за допомогою<br />
якого керівник доручає частину своєї роботи іншим. Процес делегування має<br />
три стани. Спочатку керівник передає відповідальність або доручає підлеглому<br />
конкретне завдання. Передача відповідальності може передбачати інструктування<br />
підлеглого як підготувати звіт, аж до призначення особи виконавцем<br />
обов’язків керівника завдання. Разом з відповідальністю особа також отримує<br />
повноваження. Менеджер може надати підлеглому право офіційно вимагати<br />
потрібну інформацію з конфіденційних джерел або керувати групою інших<br />
робітників. Нарешті керівник визначає звітність для підлеглого, тобто підлеглий<br />
приймає зобов’язання виконати завдання, поставлене керівником.<br />
Децентралізація та централізація. Оскільки повноваження можна передавати<br />
від однієї особи до іншої, то організації також розробляють моделі повноважень<br />
багатьох посад і відділень. Децентралізація – це процес систематичного<br />
передавання повноважень по всій організації до менеджерів середнього і нижчого<br />
рівня. Отже, у децентралізованій організації право ухвалення рішень і повноваження<br />
делеговані згідно із субординацією вниз. Однак потрібно пам’ятати,<br />
що децентралізація є протилежним кінцем початку іншого процесу – централізації,<br />
яка передбачає систематичне утримування влади в руках менеджерів<br />
витого рівня. Тому в централізованих організаціях право ухвалення рішень і<br />
влада належать вищому рівню менеджменту. Організації ніколи не є повністю<br />
децентралізованими або централізованими: деякі підприємства вибирають<br />
позицію ближчу до першого стану, інші – до другого.<br />
На централізацію і децентралізацію мають вплив різні фактори. Одним із<br />
них є зовнішнє середовище організації. Звичайно, що чим складніше і не певніше<br />
середовище, тим більше виявляється тенденція до децентралізації. Організації<br />
також намагаються дотримуватися своїх попередніх принципів, тому є<br />
певний зв’язок між тим, що вибрало підприємство після заснування і що воно<br />
вибирає сьогодні – децентралізацію чи централізацію. Беруть також до уваги і<br />
природу ухвалених рішень. Чим дорожче і ризикованіше рішення, то більший<br />
тиск централізації. Отже, менеджер не має чіткого правила щодо проведення<br />
централізації чи децентралізації. Багато успішних організацій, майже цілком<br />
децентралізовані. Водночас такі процвітаючі фірми є централізованими.<br />
Узагальнена характеристика позитивних рис централізації та децентрації<br />
наведена в таблиці 6.3.
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
Таблиця 6.3<br />
Узагальнена характеристика позитивних рис централізації<br />
та децентралізації управління<br />
Централізація Децентралізація<br />
- поліпшує контроль та координацію<br />
спеціалізованих незалежних функцій;<br />
- зменшує кількість та масштаби помилкових<br />
рішень, які приймаються менеджерами;<br />
- дозволяє запобігати ситуаціям, за яких<br />
всередині підприємства відбувається<br />
розвиток підрозділів за рахунок інших;<br />
- дозволяє більш ефективно використовувати<br />
ресурси.<br />
- надає право приймати рішення<br />
керівнику, який найбільше наближений<br />
до проблеми;<br />
- стимулює ініціативу;<br />
- дозволяє підготувати класних<br />
професіональних керівників;<br />
- зменшення ланковості управління.<br />
Координація<br />
П’ятим головним елементом організації є координація. Координація – це<br />
процес стикування дій різних посад та підрозділів організації. Головна мета<br />
координації полягає в тому, що підрозділи організації та робочі групи взаємозалежні<br />
– вони залежать одна від одної через інформацію і ресурси для проведення<br />
відповідної діяльності.<br />
Потреба в координації. Чим більша взаємозалежність між відділами, тим<br />
більша потреба в координації для ефективної діяльності організації. Є три головні<br />
форми взаємозалежності: пряма, послідовна і зворотна. Пряма взаємозалежність<br />
– це найнижчий рівень взаємозалежності. Підрозділи, між якими є<br />
пряма взаємозалежність, мало взаємодіють, оскільки результати їхньої діяльності<br />
об’єднують на організаційному рівні.<br />
У послідовній взаємозалежності результат діяльності одного підрозділу є<br />
початковим для іншого у послідовному порядку. Це дає змогу підтримувати<br />
помірний рівень взаємозалежності. В Nissan, наприклад, один завод виробляє<br />
двигуни і відправляє їх на інший завод, де ці двигуни використовують для збирання<br />
автомобілів. Заводи взаємопов’язані в тому, що складальний завод повинен<br />
отримати двигуни із заводу, де їх попередньо виробляють, перед збиранням<br />
автомобілів. Однак рівень взаємозалежності в цьому випадку односторонній,<br />
бо завод, на якому виготовляють двигуни, не залежить від заводу, де<br />
збирають автомобілі.<br />
Зворотна взаємозалежність виникає тоді, коли діяльність між підрозділами<br />
відбувається в обох напрямах. Ця форма взаємозалежності є найскладнішою.<br />
У готельних комплексах, наприклад, відділ резервування, господарський відділ<br />
та інші пов’язані між собою зворотною взаємозалежністю. Якщо будь-який із<br />
відділів не виконує своєї poботи належно, то інші також не зможуть виконувати<br />
поставлені перед ними завдання.<br />
211
212<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
Методи структурної координації. Розроблено багато методів координації,<br />
оскільки кожна організація ставить до них свої вимоги. Організації, які для<br />
досягнення координації використовують ієрархію, призначають для керування<br />
взаємозалежними відділами одного менеджера. На гуртовій базі Кmart головними<br />
діями є завантажування та розвантажування товару, причому товар<br />
розвантажують із залізничних вагонів на вантажівки, що їдуть у пункти роздрібної<br />
торгівлі. У цьому випадку виділяють дві взаємозалежні операції: приймання<br />
та перевезення, оскільки вони потребують спільного устаткування. Для того,<br />
щоб гарантувати координацію і мінімізувати конфлікти, що в цьому разі виникають,<br />
керувати цими зв’язками призначають одного менеджера.<br />
Порядок координаційних дій може бути зафіксований у правилах і стандартних<br />
процедурах. На гуртовій базі Кmart завантаження вантажівок має пріоритет<br />
над прийманням вантажу, що прибуває. Цей пріоритет спеціально зазначений<br />
у правилах. Однак такі методи координації надзвичайно неефективні у<br />
складних та нестандартних випадках.<br />
Менеджери також виконують функцію координації. Менеджера зв’язку призначають<br />
для координації взаємопов’язаних відділів; у цьому випадку він діє,<br />
як точка дотику між ними. Ця особа фактично може не мати формальної влади<br />
над групами, проте може просто полегшувати обмін інформацією між ними.<br />
Дві технічні групи, що працюють над окремими системами для великого проекту,<br />
можуть через цю особу взаємодіяти. Вона забезпечує ознайомлення як з<br />
кожною групою, так і з загальним проектом. Такий менеджер дає відповіді на<br />
деякі запитання, пов’язані із проектом, отже, сприяє ліпшій інтеграції дій робочих<br />
груп у проектуванні.<br />
Спеціальну комісію створюють у випадку, коли виникає потреба в координації,<br />
а однієї особи вже недостатньо, тобто залучено кілька підрозділів і взаємозалежність<br />
між ними складна. У такому разі до спеціальної комісії з кожного<br />
підрозділу призначають особу, відповідальну за координацію, отже, функція<br />
координації поширюється горизонтально між представниками різних<br />
відділів. Кожна особа тоді має інформацію. що стосується тої групи, представником<br />
якої вона є. Наприклад, кілька цільових груп, які складаються з членів<br />
обох фірм можуть об’єднати ці фірм.<br />
Інколи для координації використовують інтеграційні відділи. Вони дещо<br />
нагадують спеціальні комісії, однак відрізняються терміном дії. Такі відділи,<br />
зазвичай, мають постійних членів та тимчасових представників. Інтеграційний<br />
відділ мас більше повноважень, ніж спеціальна комісія і йому можуть делегувати<br />
навіть певне бюджетне керування організацією.<br />
6.4. Взаємозв’язок елементів управління<br />
Організаційний механізм господарювання включає:<br />
• правила, органiзацiйно-правові нормативи i стандарти, що визначають<br />
та регулюють структуру управління, обов’язки, права та вiдповiдальнiсть органів
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
управління i управлінських працівників, організацію процесу їхньої діяльності;<br />
• розподіл робіт мiж різними виконавцями;<br />
• оснащення управлінської праці засобами оргтехніки, чисельність працівників<br />
в управлінні, матеріальне i моральне стимулювання їхньої праці. Отже,<br />
організаційний механізм охоплює організацію структури управляючої системи<br />
(статики) i організацію процесу функціонування системи, якою управляють<br />
(динаміки).<br />
В економічній літературі сформульовано емпіричні правила організації управління:<br />
єдність мети; розумна ієрархія; стійкість; безперервне удосконалення;<br />
пряме підпорядкування; обсяг контролю; порівнянність, відповідність даним<br />
повноваженням; виключення, пріоритет завдань; комбінування.<br />
Ці правила мають неоднакову актуальність для різних трудових колективів i<br />
їх слід застосувати в різному поєднанні.<br />
Центральним елементом організаційного механізму є структура управління,<br />
за допомогою якої поєднуються різні сторони діяльності підприємства (технічна,<br />
економічна, виробнича, соціальна), регламентуються внутрішні виробничі<br />
зв’язки i досягається стійка система службових взаємовідносин мiж структурними<br />
підприємствами i працівниками апарату управління. Отже, від структури управління<br />
значною мipою залежить дієвість усього господарського механізму.<br />
Структура управління – це упорядкована сукупність взаємозв’язаних елементів<br />
системи, що визначає Поділ праці та службових зв’язків мiж структурними<br />
пiдpoздiлами i працівниками апарату управління з підготовки, прийняття<br />
та реалізації управлінських рішень. Вона організаційно закріплює функції<br />
за структурними пiдpoздiлами й працівниками i регламентує потоки інформації<br />
у систему управлінської структури, виражається в схемі й параметрах структури<br />
управління, штатному розписі, певному спiввiдношенні структурних<br />
пiдроздiлів i працівників апарату управління, положеннях про відділи та служби,<br />
у системі підпорядкування i функціональних зв’язків мiж персоналом управління.<br />
Структуру управління по горизонталі поділяють на окремі ланки, а по вертикалі<br />
– на ступені управління.<br />
Ланки управління становлять організаційно відособлені структурні пiдроздiли<br />
(відділи, служби, групи), кожний з яких виконує визначену сукупність завдань<br />
згідно з вимогами функціонального поділу праці i її кооперації при опрацюванні,<br />
прийнятті та реалізації рішень. Ланки управління взаємозв’язані прямими<br />
i зворотними зв’язками по горизонталі i вертикалі.<br />
Ступінь (рівень) управління – це сукупність управлінських ланок, якi перебувають<br />
на відповідному ієрархічному рiвні управління i відображають послідовність<br />
їх пiдроздiлів знизу догори. Сукупність ланок управління (структурних<br />
пiдроздiлів), об’єднаних за ознакою подібності виконуваних функцій,<br />
утворює службу управління (економічну, комерційну, інженерну тощо).<br />
Для виконання функції управління виробництвом створюється апарат управління.<br />
213
214<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
Структура апарата управління виробництвом – це кількість і склад ланок та<br />
ступенів управління, їх підлеглість і взаємозв’язок. Вона активно впливає на<br />
процес функціонування системи управління розвитком виробництва.<br />
На структуру апарату управління впливають наступні фактори:<br />
– характер виробництва та його галузеві особливості: склад продукції, яка<br />
виробляється, технологія виготовлення, тип виробництва та рівень його технічної<br />
оснащеності;<br />
– форми організації управління виробництвом (лінійна, лінійно-функціональна,<br />
матрична);<br />
– ступінь відповідальності структури апарату управління ієрархічній структурі<br />
виробництва;<br />
– співвідношення між централізованою і децентралізованою формами<br />
управління;<br />
– співвідношення між галузевою і територіальною формами управління (по<br />
продукту, по регіону);<br />
– рівень механізації та автоматизації управлінських робіт, кваліфікація<br />
працівників, ефективність їх праці.<br />
Аналіз організаційних схем управління показує, що управлінські зв’язки i<br />
відносини можуть мати вертикальний або горизонтальний характер. Основою<br />
вертикальних управлінських відносин є відносини субординації мiж вищими i<br />
нижчими ланками системи управління (вертикальні зв’язки вниз), нижчими<br />
ланками і вищими (вертикальні зв’язки вгору) або функціональні відносини<br />
мiж спеціалістами вищого та нижчого рiвнів управління, а також мiж функціональними<br />
ланками управління i керівниками середньої ланки. Як горизонтальні<br />
зв’язки можуть розглядатися службові (професійні) відносини мiж ланками<br />
(працівниками) одного рiвня господарської ієрархії. У цьому разі кожний структурний<br />
пiдроздiл (працівник) має зв’язки з іншими пiдроздiлами, але дістає<br />
розпорядження тільки зверху.<br />
На підприємствах складається різна комбінація зв’язків мiж елементами<br />
управлінської системи. Зв’язки по вертикалі відображають підпорядкованість<br />
ланок i працівників в апараті управління, а по горизонталі – координації,<br />
інспекції i контролю, консультаційні i методичні зв’язки тощо. Залежно від<br />
поєднання відповідних функцій з елементами субординації на підприємствах<br />
формуються лінійна, функціональна та лiнiйно-штабна системи управлінських<br />
відносин.<br />
При лiнiйній системі поділ праці мiж керівниками здійснюється за принципом<br />
поділу об’єктів, а не функцій управління. Відносини керівників i підлеглих<br />
будуються так, що всі функції управління здійснюють керівники всіх ступенів,<br />
кожний працівник підпорядковується одному керівникові i від нього<br />
одержує вказівки. Наприклад, робітник безпосередньо підпорядковується майстру,<br />
майстер, в свою чергу, – начальнику цеху, начальник цеху – директору,<br />
директор – генеральному директорові. При лiнiйній системі розпорядження i<br />
вказівки підлеглим дає тільки їхній безпосередній начальник.
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
Лiнiйна система відрізняється простотою та чіткістю у взаємозв’язках,<br />
вiдповiдальнiстю, швидкістю реакції на прямі розпорядження. Проте ця система<br />
має недоліки: зволікання у розв’язанні невідкладних завдань i спотворенні<br />
інформації через збільшення рівнів ієрархії, можливе перевантаження центрального<br />
апарату управління підприємства, велика потреба у спецiалiстах широкого<br />
профілю [167, с. 138 – 140].<br />
Функціональна система управління, на відміну від лінійної, передбачає поділ<br />
функцій управління не за об’єктами, а за спеціальностями. При цій системі<br />
кожний з кваліфікованих спецiалiстів керує діяльністю всіх працівників у межах<br />
своєї компетенції (планування, бухгалтерський облік, технічне обслуговування<br />
тощо).<br />
Порівняно з лiнiйною системою управління кількість вертикальних зв’язків<br />
(лiнiйних i функціональних) при функціональній системі збільшується у 2 – 3<br />
рази. Отже, при функціональній системі ускладнюються службові зв’язки, мають<br />
місце множинність у підпорядкуванні, дублювання розпоряджень різними<br />
керівниками, тенденція до централізації в організації управлінського процесу.<br />
Як лiнiйна, так i функціональна системи у “чистому” вигляді в управлінні<br />
виробництвом практично не застосовуються, як правило, вони поєднуються в<br />
різних комбінаціях.<br />
Нині переважає лiнiйно-функцiональна (лiнiйно-штабна) система управління,<br />
при якій лiнiйне підпорядкування всіх питань, пов’язаних з управлінням<br />
даним об’єктом, поєднується з функціональним управлінням. Загальна<br />
кількість зв’язків залишається майже такою, як i при функціональній системі,<br />
але змінюється характер зв’язків. Лiнiйно-функцiональна система забезпечує<br />
ефективне поєднання лiнiйного управління з консультаційним обслуговуванням<br />
з боку функціональних служб без порушення прав i обов’язків лiнiйних<br />
керівників.<br />
Кожний працівник може одержати при цьому обов’язкові для нього вказівки<br />
від інших службових осіб однакового з ним або вищого рангу. Ці вказівки<br />
стосуються тільки техніки, технології чи організації праці, але ні в якому разі<br />
не можуть стосуватися всієї діяльності працівника, а також його адміністративної<br />
(чисто управлінської) діяльності. Проте при лiнiйно-штабних системах<br />
часто виникають проблеми взаємовідносин лiнiйних керівників i спецiалiстів,<br />
зокрема, безвiдповiдальності під час прийняття та виконання управлінських<br />
рішень. Ці недоліки можна усунути за умов чіткого розмежування обов’язків,<br />
прав i вiдповiдності керівних працівників, а також правильного налагодження<br />
неформальних комунікацій.<br />
Зв’язки відносин, що утворюють структуру управління, поділяють на формальні<br />
(офiцiйні) i неформальні (неофiцiйні).<br />
Під неформальними зв’язками розуміють такі доповнення до формальних<br />
структур управління, як конференції, збори, наради тощо, а також відносини,<br />
що виникають мiж неформальними лідерами i членами колективу.<br />
215
216<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
Неформальні зв’язки забезпечують певну інформаційну надмірність, потрібну<br />
у всіх елементах системи для досягнення її гнучкості. Проте слід враховувати,<br />
що основну частину завдань організації потрібно розв’язувати на основі офіційних<br />
зв’язків i відносин. Переважання формальних комунікацій у системі зумовлює<br />
високий рівень невизначеності i свідчить про її недосконалість.<br />
Організаційні структури управління виробництвом орієнтовані на виконання<br />
наступних завдань: створення умов для виробництва і збуту високоякісної<br />
продукції; забезпечення розробки, освоєння і поставки на ринок нових видів<br />
виробів.<br />
Збільшення масштабів виробництва, складність його в умовах використання<br />
автоматизованих систем збору та обробки інформації обумовлюють розвиток<br />
нових організаційних структур. В основі цього розвитку лежить перехід до<br />
структур, які забезпечують швидку реакцію на зміни, які відбуваються на виробництві.<br />
6.5. Основи реструктуризації управління<br />
а) Реорганізація: етапи і методи<br />
В інтересах виживання і гнучкого реагування на динамічно мінливі ринкові<br />
умови, підвищення стійкості й адаптаційної здатності в задоволенні споживчого<br />
попиту, подолання відставання в розвитку техніки і технології, у забезпеченні<br />
високої якості продукції, що випускається, і наданих послуг підприємства<br />
повинні цілеспрямовано проводити організаційні зміни. Завдяки цьому<br />
переборюється інертність і застій у структурах управління, у сформованій системі<br />
зв’язків і відносин. У залежності від конкретних обставин ці зміни можуть<br />
бути частковими, що стосуються окремих служб і організацій, визначених видів<br />
діяльності, чи радикальними, коли під впливом бурхливого і навіть стрибкоподібного<br />
розвитку навколишньої ринкової обстановки умов конкуренції потрібна<br />
глибока і багатобічна реорганізація.<br />
Розробка стратегії і послідовне здійснення організаційних змін самі по собі<br />
є предметом самостійного дослідження, аналізу, прогнозування і програмноцільового<br />
управління. Узагальнення накопичених методичних підходів і досвіду<br />
проведених реорганізацій дає можливість у концентрованій формі представити<br />
масштаб і охоплюване коло робіт (заходи, які намічаються), етапи їхнього<br />
здійснення, критерії оцінки результатів, які використовуються.<br />
Важливо підкреслити, що реорганізація підприємства не може проводитися<br />
моментально, раптово, без глибокої і всебічної попередньої роботи фахівців<br />
різного профілю на основі заздалегідь розроблювальних програм і комплексу<br />
обґрунтованих мір. Вона повинна передбачати цілий ряд етапів, що охоплюють<br />
підготовку, збір інформації, визначення напрямків роботи і їхніх наслідків,<br />
організаційно-технічне і соціальне проектування, практичну реалізацію підготовлених<br />
проектів. Намічені етапи повинні здійснюватися послідовно. Завершення<br />
кожного етапу являє собою важливий рубіж у виконанні всього проекту.
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
Кожен етап поділяється на задачі, які реалізуються в різній послідовності:<br />
одні раніш інших, деякі одна за іншою, а ряд з них – паралельно. Нижче наведено<br />
приблизну характеристику можливих етапів здійснення програм реорганізації,<br />
а також тих чи інших методів, які використовуються при вирішенні задач<br />
кожного етапу.<br />
Етап перший: підготовка<br />
Основне значення для успішної реалізації всієї програми реорганізації і забезпечення<br />
на практиці її ефективності мають мобілізація, організація і створення<br />
зацікавленості працівників, що будуть її здійснювати. Необхідно постійно<br />
враховувати те, що реорганізація підприємства є процесом не тільки<br />
організаційно-технічним, але й соціальним, що торкається інтересів різних<br />
груп – власників, керівників і працівників різних рівнів.<br />
Результатами робіт на даному етапі повинні стати: розробка для всієї організації<br />
своєрідного “мандата на реорганізацію”, що включає організаційну структуру,<br />
склад і положення про групу, що буде безпосередньо займатися перебудовою,<br />
план намічуваних заходів і дій.<br />
Ключові питання, на які необхідно відповісти на даному етапі, зводяться до<br />
наступного:<br />
1. Які задачі й очікувані результати діяльності вищих керівників організації<br />
по даному проекті? Яка ступінь їх залучення в розробку проекту?<br />
2. Яку мету ставить даний проект в цілому? Яким шляхом його можна досягнути<br />
без нанесення організації якого-небудь помітного збитку?<br />
3. Хто повинний бути включений у групу по реорганізації? Яким повинно<br />
бути поєднання в групі кваліфікаційних і професійних знань, навичок і досвіду?<br />
4. Які якості членів групи не можуть бути представлені силами самої організації?<br />
Як вони можуть бути забезпечені за рахунок організації? Чи потрібна сила<br />
зі сторони, чи додаткова підготовка членів організації?<br />
5. Які специфічні навички реорганізації повинні вивчити члени групи?<br />
6. З яких питань варто звернутися до всіх працівників організації для одержання<br />
їхньої підтримки і довіри? [147, с. 297].<br />
У таблиці 6.4 приводяться деякі способи подолання опору організаційним<br />
змінам, що приводяться в літературі по управлінню і базуються на досвіді<br />
підприємств із різними формами власності та видами діяльності.<br />
Заходи<br />
Навчання і надання<br />
інформа-ції<br />
Таблиця 6.4<br />
Заходи для забезпечення підтримки організаційним змінам<br />
Передумови<br />
застосування<br />
Недостаток інформації,<br />
недостовірна інформація<br />
чи її неправильнаінтерпретація<br />
Переваги Недоліки<br />
При переконаності співробітників<br />
у необхідності<br />
заходу вони активно беруть<br />
участь у перетвореннях<br />
Вимагає дуже багато часу,<br />
якщо треба охопити велику<br />
кількість співробітників<br />
217
Залучення до<br />
участі у проекті<br />
Стимулювання і<br />
підтримка<br />
Переговори і<br />
угоди<br />
Кадрові перестановки<br />
і призначення<br />
Сховані і явні<br />
міри примусу<br />
218<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
Дефіцит інформації<br />
в ініціаторів проекту<br />
щодо програми змін<br />
і передбачуваного<br />
опору їм<br />
Опір у зв’язку зі<br />
складністю індивідуальної<br />
адаптації до<br />
окремих змін<br />
Учасники зацікавлено підтримують<br />
зміни й активно<br />
надають необхідну інформацію<br />
для планування<br />
Надання допомоги при<br />
адаптації і врахування індивідуальних<br />
побажань полегшують<br />
досягнення цілей<br />
змін<br />
Опір груп у керів- Надання стимулів в обмін<br />
ництві підприємства, на підтримку може вияви-<br />
що побоюються тися відносно простим<br />
втрачати свої приві- способом подолання опору<br />
леї в результаті змін<br />
Неспроможність інших<br />
“тактик” чи<br />
впливу, неприпустимо<br />
високі витрати по<br />
них<br />
Опір відносно швидко<br />
ліквідується, не вимагаючи<br />
високих витрат<br />
Гострий дефіцит ча- Погроза санкцій заглушає<br />
су чи відсутність від- опір, уможливлює швидку<br />
повідної владної ба- реалізацію проекту<br />
зи в ініціаторів змін<br />
Продовження таблиці 6.4<br />
Вимагає дуже багато часу,<br />
якщо учасники мають неправильне<br />
представлення<br />
про цілі змін<br />
Вимагає багато часу, а<br />
також великих витрат, що<br />
може привести до невдачі<br />
проекту<br />
Часто вимагає великих<br />
витрат і може викликати<br />
претензії в інших груп<br />
Погроза майбутнім проектам<br />
через недовіру осіб,<br />
що мають до них відношення<br />
Зв’язано з ризиком, породжує<br />
стійку озлобленість<br />
стосовно ініціаторів, пасивний<br />
опір можливої<br />
переорієнтації проекту<br />
Необхідність у реорганізації звичайно виявляється як результат змін ринкових,<br />
технологічних умов, що оточує організацію середовища. Під впливом<br />
цих змін вище керівництво дійде висновку про необхідність вживати відповідних<br />
заходів – здійснити реорганізацію. Для підтримки воно залучає цілий ряд<br />
прихильників цієї ідеї [147, с. 298].<br />
На нарадах при обговоренні даного питання беруть участь представники<br />
власників і вищих керівників організації.<br />
Їхнє завдання – навчити проектну управлінську групу методології, яка має<br />
використовуватися; забезпечити керівництво і підтримку проекту; виявити<br />
питання, якими варто зайнятися; залучити інших акціонерів; поставити мету і<br />
намітити пріоритети в проекті. Формується група по реорганізації, розробляється<br />
положення про неї.<br />
Зазначена група одержує всю необхідну інформацію для виконання поставленого<br />
завдання. До її відома доводиться мета, поставлена керівництвом, визначається<br />
структура робіт, розглядаються приклади проведення інших реорганізацій<br />
і, нарешті, розподіляється відповідальність за виконання проекту.<br />
Як показує практика, нерідко проект реорганізації зустрічає опір, і для того<br />
щоб вона була успішною, необхідно управляти всіма процесами змін. Зважується<br />
питання про те, як найбільш конструктивно здійснювати зв’язок із власниками,<br />
розробляється методика оцінки ступеня зацікавленості всіх учасників
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
проекту і методи втручання у випадку, якщо відсутня готовність брати участь у<br />
реорганізаційному процесі. Складається план проекту, визначаються терміни<br />
його виконання і методи управління.<br />
У таблиці 6.5 показані методи, які використовуються при здійсненні першого<br />
етапу реорганізаційних заходів.<br />
Таблиця 6.5<br />
Методи управління, які використовуються на етапі підготовки реорганізації<br />
Виявлення необхідності<br />
реорганізації<br />
Завдання Методи, які використовуються<br />
Забезпечення згоди в керівній<br />
ланці<br />
Аналіз змін – ринкових, технологічних,<br />
навколишнього середовища<br />
Обговорення, дискусії для розробки<br />
єдиного підходу і підтримка визначених<br />
цілей<br />
Навчання групи по реорганізації Формування групи.<br />
Створення системи мотивацій і<br />
зацікавленості<br />
Планування змін Створення системи управління змінами.<br />
Проектне управління<br />
Етап другий: збір інформації і визначення проблем<br />
Задача даного етапу – виявлення продуктів і послуг, орієнтованих на споживача.<br />
З цією метою виявляються клієнти, їх довгострокові і поточні потреби;<br />
визначаються заходи, необхідні для успішного виконання поставленої мети,<br />
намічаються види діяльності. Складаються діючі і перспективні структурні схеми<br />
організації, уточнюються необхідні ресурси, обсяги і періодичність випуску<br />
продукції і надання послуг; проводиться систематизація процесів реорганізації.<br />
Ключові питання, на які необхідно одержати відповіді на цьому етапі:<br />
1. Які головні процеси в діяльності організації?<br />
2. Як ці процеси співвідносяться з інтересами споживачів і постачальників?<br />
3. Які стратегічні процеси організації?<br />
4. Які процеси повинні бути реорганізовані протягом кварталу, одного року,<br />
понад один рік?<br />
Принципово важливо ретельно виявити і врахувати запити і побажання споживачів,<br />
запланувати заходи, необхідні для виконання їхніх вимог. І головне –<br />
обґрунтувати доцільність конкретних організаційних змін, безпосередньо<br />
орієнтованих на задоволення споживчого попиту.<br />
Це стосується не тільки внутрішньої структури підприємства, але і забезпечення<br />
ефективних і безвідмовних каналів зв’язку і взаємодії з постачальниками<br />
і споживачами.<br />
219
220<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
Зважується також задача моделювання кожного процесу і виявлення<br />
наслідків змін, визначення факторів, здатних перешкодити успішній роботі, а<br />
також витрат і очікуваних результатів. Мова йде про те, щоб орієнтувати групу<br />
по реорганізації на те, щоб вона приділяла увагу рівномірно як намічуваним<br />
процесам, так і виконуваним функціям. Повинні визначатися витрати по кожному<br />
виду діяльності, обсяги і періодичність операцій. Отримана інформація<br />
використовується для орієнтованих розрахунків річних витрат за всіма операціями<br />
окремо і процесу в цілому, питомих витрат.<br />
Необхідно зважити кожен процес з позицій його впливу на поставлену мету.<br />
Виявляються пріоритети і розраховується необхідність у ресурсах, які споживаються.<br />
Для встановлення пріоритетів використовується багатобічний підхід,<br />
що враховує час, витрати, труднощі і ризики в ході реорганізаційних процесів.<br />
Коли пріоритети встановлені, плануються етапи реалізації кожного організаційного<br />
рішення.<br />
У таблиці 6.6 показані методи, які використовуються при здійсненні другого<br />
етапу заходів щодо комплексної реорганізації.<br />
Таблиця 6.6<br />
Методи управління на етапі збору інформації і визначення проблем [147, с. 301]<br />
Завдання Використовувані методи<br />
Виявлення поточних і<br />
перспективних інтересів споживачів<br />
Планування і вимірювання<br />
необхідних заходів<br />
Моделювання поведінки споживачів<br />
Метод вимірів і оцінок.<br />
Аналіз тимчасових циклів<br />
Вибір суб’єктів і об’єктів Моделювання процесів<br />
Розробка моделі поточного стану<br />
організації<br />
Моделювання процесів<br />
Виявлення видів діяльності<br />
організації<br />
Модель розширення меж розвитку з<br />
орієнтацією на процеси фірмспоживачів<br />
Складання структурної схеми<br />
організації<br />
Моделювання процесів.<br />
Вартісний аналіз<br />
Моделювання процесів.<br />
Інтеграція з постачальниками і програмування<br />
партнерства<br />
Моделювання процесу.<br />
Аналіз виробничого процесу<br />
Складання організаційної схеми<br />
Карта ресурсів Облік витрат по видах діяльності<br />
Виявлення пріоритетних процесів Аналіз ефективності процесу
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
Етап третій: вироблення і доведення до виконавців розв’язуваних проблем.<br />
Ціль цього етапу – розробити таке бачення проблем, що здатне привести до<br />
якнайшвидшого досягнення мети. Цей етап дозволяє виявити організаційні<br />
проблеми поточного процесу, інформаційні потоки. Плануються заходи поточного<br />
процесу, завдання і можливості по його поліпшенню, узгоджуються<br />
намічувані зміни.<br />
На цьому етапі необхідно дати відповіді на наступні ключові запитання:<br />
1. Які основні і допоміжні види діяльності, охоплювані процесом реорганізації?<br />
У якому порядку вони виконуються?<br />
2. Як відбувається рух ресурсів, інформації й операційного потоку по всьому<br />
ході процесу?<br />
3. Чому справа ведеться саме так, як у даний час? Які можуть бути намічені<br />
зміни в методах роботи, яка виконується?<br />
4. Чи є способи для досягнення розроблених бізнес-планів і виконання<br />
вимог споживача, що здаються нездійсненними сьогодні, але якби вони були<br />
задоволені, могли б фундаментально змінити діяльність організації?<br />
5. Які межі взаємодії з діловими партнерами, споживачами, постачальниками,<br />
стратегічними союзниками? Як можна переглянути ці межі для того, щоб<br />
поліпшити весь хід роботи?<br />
6. Які основні сильні і слабкі сторони кожного окремого процесу?<br />
7. Як інші компанії того ж класу ведуть ці процеси і вирішують зв’язані з<br />
ними складності?<br />
8. Які повинні бути проведені заходи, з огляду на результати порівняння<br />
даного рівня роботи з іншими більш процвітаючими компаніями того ж класу?<br />
9. Що викликає відставання в роботі в порівнянні з іншими більш успішними<br />
компаніями? Чому можна навчитися в цих компаній?<br />
10. Як можна використовувати результати даного етапу при проектуванні<br />
намічуваних процесів?<br />
11. Які специфічні задачі по поліпшенню нових процесів?<br />
12. Як донести концепцію і стратегію змін до всіх працівників?<br />
У ході виконання цих завдань повинно бути розширене розуміння статичних<br />
аспектів процесів. Мова йде про охоплення усіх видів діяльності й етапів<br />
процесів, кола залучених організацій і функціонуючих підрозділів. Поряд з цим<br />
підготовляється матриця операцій, що відбивають усю діяльність компанії. І<br />
саме на цій основі підготовляються пропозиції по організаційних формах і технології<br />
управління.<br />
На цьому ж етапі розробляється оцінка впливу кожної операції на одержання<br />
кінцевого результату з виділенням операцій, що мають найбільшу цінність.<br />
Проводяться порівняння процесів усередині організації і рівня управління ними<br />
в аналогічних організаціях. Необхідно виявити аналогічні за рівнем компанії,<br />
визначити показники їхньої діяльності й основні розходження в процесах, виявити<br />
можливості використання кращих елементів і прийомів. Визначаються<br />
221
222<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
фактори, що гальмують виробничий процес, дисфункції і невідповідності, причини<br />
інформаційного відставання.<br />
Використовується вся отримана раніше інформація для того, щоб виявити<br />
пріоритетні процеси. Йде пошук шляхів швидких покращень. Виявлені протиріччя<br />
і невідповідності серед усіх можливих варіантів дають підстави для розробки<br />
шляхів їхнього ефективного рішення в масштабі цілої організації.<br />
Розглядаються тимчасові рамки, достатні для реалізації наміченої реорганізаційної<br />
програми. Вони повинні бути розподілені по відповідних етапах робіт<br />
(табл. 6.7).<br />
Таблиця 6.7<br />
Методи управління на етапі виробки загального і повного розуміння<br />
проблем, які необхідно розв’язати [147, с. 303]<br />
Завдання Методи управління<br />
Розуміння структури процесу Аналіз трудового процесу<br />
Розуміння розвитку процесу Аналіз трудового процесу<br />
Виявлення значимих операцій Оціночний аналіз процесу.<br />
Аналіз тимчасових циклів<br />
Порівняння рівнів розвитку Порівняння своїх досягнень і недоліків<br />
анало-гічних компаній з досягненнями і недоліками аналогічних<br />
компаній<br />
Впровадження стимулюючих Аналіз трудового процесу<br />
факторів<br />
Оцінка можливостей<br />
Аналіз тимчасових циклів<br />
удосконалення процесу<br />
Оптимізація схеми процесу з Концептуальне бачення<br />
урахуванням інтересів Інтеграція з постачальниками<br />
споживачів і замовників програми партнерства<br />
Ідеальне функціонування з Концептуальне бачення<br />
урахуван-ням інтересів всіх<br />
учасників процесу<br />
Інтегрування інтересів Концептуальне бачення<br />
внутрішніх і зовнішніх<br />
учасників процесу<br />
Поетапне прогнозування Концептуальне бачення<br />
реорганізації<br />
Етап четвертий: організаційно-технічне проектування<br />
Ціль цього етапу – дати технічну характеристику процесу реорганізації.
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
Дається опис технології, стандартів, процедур, систем і видів контролю, використовуваних<br />
у процесі реорганізації. Одночасно із соціальним конструюванням<br />
створюються моделі взаємодії соціальних і технічних елементів. На даному<br />
етапі складаються попередні плани систем і процедур розвитку, програмного<br />
забезпечення й обслуговування, переозброєння виробничих потужностей.<br />
Основні питання, на які необхідно одержати відповіді на цьому етапі:<br />
1. Які технічні ресурси і технології будуть необхідні в період реорганізації?<br />
2. Як щонайкраще придбати ці ресурси і технології?<br />
3. Як будуть взаємодіяти технічні і соціальні елементи системи?<br />
З цією метою переглядаються сталі зв’язки і розподіл обов’язків всередині<br />
організації, визначаються випадки, коли повинна бути посилена координація<br />
різних видів діяльності. Важливо також визначити інформацію, необхідну для виміру<br />
і управління процесом, а також місця для її збереження. Проводиться усунення<br />
дублюючих інформаційних потоків і операцій по їхньому узгодженню.<br />
У цілому ж розглядається можливість скорочення числа неефективних операцій<br />
і спрощення роботи контролюючих структур. Це завершується злиттям<br />
контрольних функцій з найбільш ефективних операцій. Контролююча функція<br />
наближається до тієї ділянки, де може відбутися помилка в роботі. Йде пошук<br />
можливостей здійснювати рівнобіжні операції, що у даний час виконуються послідовно.<br />
Завдяки цьому збільшується імовірність прискорення процесу.<br />
Нерідко при виконанні задач даного етапу знаходиться та частина процесу<br />
реорганізації, що може здійснюватися автономно. Цей фрагмент дає можливість<br />
перегрупувати процес у просторі (наприклад, децентралізувавши його)<br />
чи в часі (наприклад, переміщаючи фрагменти з однієї тимчасової фази в іншу).<br />
У процесі реорганізації використовуються різні технології для моделювання,<br />
аналізу статистичного даних, збору інформації і документування процесів,<br />
комп’ютерних розробок, проведення телеметрії, створення експертних систем,<br />
баз даних і ін. Намічаються конкретні заходи для технічного оснащення (табл.<br />
6.8) [147, с. 305].<br />
Таблиця 6.8<br />
Методи управління на етапі організаційно-технічного проектування<br />
Завдання Методи управління<br />
Модель взаємин суб’єктів і об’єктів Інформаційне проектування<br />
Перегляд зв’язків процесу Аналіз трудового процесу<br />
Інструменти й інформатика<br />
Інформаційне проектування<br />
Вимір і оцінка інформації<br />
Об’єднання інтерфейсів і інформації Інформаційне проектування<br />
223
224<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
Продовження таблиці 6.8<br />
Оцінка варіантів Інформаційне проектування<br />
Поліпшення режиму контролю Інформаційне проектування<br />
Модулювання Інформаційне проектування<br />
Розміщення обраних модулів Інформаційне проектування<br />
Застосування технологій<br />
Інформаційне проектування<br />
Стратегічна автоматизація<br />
Реалізація плану Управління процесом<br />
Етап п’ятий: соціальне проектування<br />
Метою даного етапу є виявлення соціальних аспектів процесу реорганізації.<br />
На етапі соціального проектування дається опис компанії, кадрового складу,<br />
характеру робіт, кар’єри, стимулів, які використовуються у період реорганізації,<br />
створюється план взаємодії соціальних і технічних елементів. Поряд з<br />
цим складаються попередні плани по найму працівників, з навчання й розстановки,<br />
нового розміщення персоналу.<br />
Ключові питання, на які необхідно одержати відповіді на цьому етапі:<br />
1. Які технічні та трудові ресурси необхідні в період проведення реорганізації?<br />
2. Які існують можливості для термінової реалізації всієї програми? Що<br />
можна виконати протягом кварталу? Одного року? За термін понад один рік?<br />
3. Які цілі повинні бути поставлені і які заходи проведені в соціальній сфері?<br />
4. Як змінюються обов’язки? Які програми з навчання будуть необхідні?<br />
5. Хто, найбільш імовірно, буде чинитися опір проведеним змінам? Які ще<br />
існують перешкоди?<br />
6. Як буде виглядати нова організація?<br />
Етап соціального проектування здійснюється одночасно з технічним проектуванням.<br />
Для підвищення відповідальності персоналу за поліпшення якості послуг,<br />
наданих споживачам, усі необхідні повноваження передаються персоналу, що<br />
має безпосередній вихід на споживача. Намічаються необхідні зміни в розподілі<br />
обов’язків, повноважень, знань, кваліфікації і використовуваного інструментарію<br />
для того, щоб дати можливість персоналу поліпшити свою роботу. Потім,<br />
прийнявши до уваги, що персонал, який виходить на споживача, сам є споживачем<br />
в іншого персоналу і т.ін., ця задача уточнює всі зміни, необхідні для всіх<br />
складів персоналу, що удосконалюють послуги, надані замовнику.<br />
При цьому розробляється набір характеристик навичок, знань і орієнтації,<br />
що відносяться до поточного і процесів, що реорганізуються. Готуються матриці<br />
поточних і змінених видів робіт із кваліфікації, досвіду і набору орієн-
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
тації. Кожен осередок матриці дає рівень (відсутній, низький, середній, високий)<br />
кваліфікації, досвіду й орієнтації, необхідних для роботи. Використовуючи<br />
ці матриці, можна визначати характеристики робіт з їх різновидів.<br />
На даному етапі розглядається питання погодженості характеристик поточних<br />
видів робіт і тих, котрі необхідно буде виконувати, виявляються нові види<br />
робіт і нові групи виконавців. Якщо окремі види робіт не відповідають вимогам<br />
оновленого процесу, повинні формуватися нові групи виконавців.<br />
У проектних документах цього етапу пропонується рівень кваліфікацій, необхідний<br />
для кожного виду нових робіт, схема взаємин між групами працівників,<br />
з’ясовується кількісний склад персоналу для поточних і проектованих<br />
обсягів робіт.<br />
У рамках даного етапу необхідно відповісти на запитання, як основні компоненти<br />
управління будуть узгоджуватися в період реорганізації. Важливо визначити<br />
обсяги відповідальності по управлінню виробництвом і розвитком персоналу,<br />
виявити керівників груп першого і другого рівнів. У зв’язку з цим ставиться<br />
питання про створення повної організаційної структури й аналізуються<br />
можливі варіанти.<br />
Проводиться підготовка нової матриці вимог до кваліфікації, досвіду й орієнтації<br />
при переході від старих до нових видів робіт у кожному з підрозділів (що<br />
залишилися від колишньої структури і нових). Формулюються вимоги до кожної<br />
кваліфікаційної групи. Виявляються труднощі при переході від старого типу<br />
робіт до нового. Міра труднощів при переході враховується в процесі попереднього<br />
планування навчання персоналу, що приймають участь у процесі.<br />
У процесі реорганізації використовуються різні надбавки до заробітної плати,<br />
в основі яких лежить ієрархічний підхід і відносини підзвітності, заміняються<br />
надбавками, заснованими на знаннях і професійній кваліфікації. Вирішення<br />
цієї задачі і доведення результатів до всіх учасників є найбільш важливим<br />
компонентом програми управління змінами.<br />
Багато проектів реорганізації провалювалися через відсутність ефективних<br />
змін в управлінні. Стосовно до кожного працівника необхідно визначати очікувану<br />
участь у процесі опору змінам, складати програми комунікацій. При<br />
необхідності намічаються заходи впливу на суспільну думку і навчання всього<br />
персоналу.<br />
Істотне значення мають стимули, що мотивують працівників переходити<br />
до нових форм організації, а також механізми зворотного зв’язку. Стимули<br />
найбільш ефективні, якщо в них беруть участь працівники, і постійно знаходяться<br />
в курсі того, що відбувається.<br />
З метою найбільш ефективної реалізації програми розробляються попередні<br />
плани по здійсненню соціальних заходів, включаючи комплектування робочою<br />
силою, навчання і кадрові перестановки. Ці плани поділяються на тимчасові<br />
періоди паралельно з планами по технічному оснащенню.<br />
Крім того, визначається структура найвищого рівня управління, тобто роль<br />
і відповідальність власника, керівника організації і керівника проекту реорга-<br />
225
226<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
нізації. У таблиці 6.9 показані методи управління, які застосовуються в ході<br />
виконання задач даного етапу.<br />
Таблиця 6.9<br />
Методи управління на етапі соціального проектування [147, с. 308]<br />
Можливість контактів<br />
споживача і персоналу<br />
Задача Методи управління<br />
Надання повноважень персоналу<br />
Кваліфікаційна матриця<br />
Характеристика по видах робіт Кваліфікаційна матриця<br />
Оцінка нових робочих місць<br />
груп<br />
Визначення кваліфікацій і<br />
вимог до кадрового складу<br />
Характеристика структури<br />
управління<br />
Окреслення границь<br />
організації<br />
Створення бригад<br />
Бригади і самоврядування<br />
Кваліфікаційна матриця<br />
Організаційна перебудова<br />
Організаційна перебудова.<br />
Складання структурної схеми організації<br />
Зміни в характері робіт Кваліфікаційна матриця<br />
Моделювання кар’єри Кваліфікаційна матриця<br />
Організаційна модель<br />
перехідного періоду<br />
Організаційна перебудова<br />
Модель зміни програми Зміна в системі управління<br />
управління<br />
Модель стимулювання Винагорода персоналу і стимули<br />
персоналу<br />
Реалізація плану Управління проектом<br />
Етап шостий: перетворення<br />
Ціль даного етапу – розробка експериментальної версії і закінченого виробничого<br />
реорганізаційного проекту. Деякі задачі цього етапу можуть повторюватися.<br />
Ключові запитання, на які дає відповіді цей етап:<br />
1. Коли треба починати контролювати процес? Як довідатися, наскільки<br />
правильно обраний курс дій?<br />
2. Які механізми необхідно розробити для, вирішення зненацька виникаючих<br />
проблем?
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
3. Як можна гарантувати, що період переходу пройде безболісно?<br />
4. Як забезпечити і зберегти безупинний процес змін?<br />
5. Які засоби можуть бути використані для перебудовування організації в<br />
цілому?<br />
Задачі даного етапу охоплюють завершення моделі діяльності організації,<br />
остаточну розробку технічного проекту. Дається оцінка наявного персоналу з<br />
погляду кваліфікації людей, знань і їхньої орієнтації, ступеня їхньої зацікавленості<br />
в змінах і можливості використовувати їх у нових структурах організації.<br />
Оцінка професійної придатності дуже важлива, тому що рішення про призначення<br />
кожного працівника повинне бути прийняте виходячи з його можливостей,<br />
а не посади, яку він буде займати. Оцінки, отримані по кожному працівнику,<br />
потім порівнюються з вимогами, які пред’являються до кожної посади<br />
і кадрового рівня. Отримані дані про необхідність перепідготовки<br />
використовуються далі для розробки програми навчання і розподілу людей по<br />
спеціальних курсах. Ставиться також задача проведення інструктажів після<br />
того, як усі приступили до нової роботи.<br />
Крім того, проводиться перевірка бази даних, розробка і перевірка систем і<br />
технологічного процесу, усієї документації. Для того щоб відбувався процес постійного<br />
удосконалення організації, необхідно виконувати наступні вимоги.<br />
1. Перед персоналом, що бере участь у реорганізації, необхідно поставити<br />
ясні цілі, довести до них заходи щодо їх досягнення й інформацію про значення<br />
та зміст поточних і минулих заходів.<br />
2. Персоналу необхідно надати засоби для ефективного виконання необхідних<br />
перетворень.<br />
3. На персонал варто покласти цілком визначені обов’язки і повноваження,<br />
також установити стимули для ефективної роботи.<br />
Методи управління, які застосовуються в ході виконання задач етапу перетворень<br />
показані у таблиці 6.10. [147, с. 310].<br />
Таблиця 6.10<br />
Методи управління на етапі перетворень<br />
Завдання Методи управління<br />
Завершення моделі діяльності організації Моделювання процесу<br />
Розробка технічного проекту Інформаційне проектування<br />
Розробка планів іспитів апаратури<br />
і роботи в аварійному режимі<br />
Календарне планування<br />
Оцінка персоналу Кваліфікаційні матриці<br />
Проектування системи Інформаційне проектування<br />
Навчання персоналу Створення бригад<br />
Своєчасне навчання<br />
Експериментування з новим процесом Системи зворотного зв’язку<br />
227
228<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
Продовження таблиці 6.10<br />
Удосконалення і перетворення Створення системи контролю<br />
Постійне удосконалення Постійне коректування процесу<br />
Вимір проведених робіт і управління<br />
проектом<br />
Оцінка здійснюваних змін на кожному етапі і після завершення всіх заходів<br />
щодо реорганізації здійснюється на основі визначеної системи кількісних і<br />
якісних показників.<br />
б) Реінжиніринг<br />
Однією з найбільш ефективних інновацій в управлінському консалтингу за<br />
останні роки став реінжиніринг. Нині він уже широко використовується у<br />
більшості країнах світу.<br />
Антикризове управління не може мати іншої основи, ніж пошук і активне<br />
використання нових форм, методів, прийомів, сфер бізнесу, оскільки колишні<br />
підходи себе вже не виправдовують. Безсумнівний пріоритет серед інструментів<br />
антикризового управління має реінжиніринг. Його методи взяті на озброєння<br />
провідними компаніями світу.<br />
Реінжиніринг звичайно представляють як фундаментальне переосмислення<br />
і радикальну перебудову бізнесу з метою поліпшення таких важливих показників,<br />
як вартість, якість, рівень сервісу, швидкість функціонування, фінанси,<br />
маркетинг і збут, побудова інформаційних систем.<br />
В журналі “Тіmе” було надруковано рейтинг самих впливових людей США.<br />
Серед останніх виявився Майкл Хаммер, відомий тим, що ввів у діловий лексикон<br />
поняття “реінжиніринг”, що стало дуже популярним у західному бізнесі.<br />
Спрощено його можна перевести як реорганізація чи перебудова. Як відомо,<br />
від провалів у бізнесі не застрахований ніхто. Навіть найвідоміші гіганти світового<br />
бізнесу, такі, як ІВМ чи General Electric не раз попадали в скрутний стан.<br />
З’ясувалося, що це зв’язано з досягненням межі розвитку в рамках колишніх<br />
методів управління. І тоді керівництво запрошувало фахівців з реінжинірингу<br />
для того, щоб вивести підприємство з кризи.<br />
В реінжинірингу, звичайно, виділяють два види діяльності, які істотно один<br />
від одного відрізняють а) кризовий реінжиніринг, де мова йде про вирішення<br />
кризових проблем організації, коли справи пішли зовсім погано і потрібен комплекс<br />
заходів, що дозволили б ліквідувати “слабкі місця”; б) реінжиніринг розвитку,<br />
який застосовується, тоді, коли справи в організації йдуть в цілому не<br />
погано, але погіршилася динаміка розвитку, стали випереджати конкуренти.<br />
Для країн СНД найбільш актуальний сьогодні кризовий реінжиніринг. Але<br />
головний потенціал цього управлінського інструмента – служити основним<br />
фактором успішного і стабільного розвитку, що робить його дуже важливим в<br />
антикризовому менеджменті. Одне з найбільш істотних достоїнств реінжині-
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
рингу – здатність сприяти швидким змінам у бізнесі, що забезпечує можливість<br />
не тільки зберегти місце на ринку, але й домогтися у відносно короткий термін<br />
крутого перелому, міцного фінансового положення, високого суспільного<br />
іміджу. Постійні зміни в технології, на ринках змушують компанії, що прагнуть<br />
вижити і зберегти конкурентоздатність, перебудовувати свою стратегію.<br />
Тому реінжиніринг став елементом повсякденного життя багатьох компаній. З<br />
усіх концепцій менеджменту, фахівці вважають сьогодні найбільш ефективним<br />
саме реінжиніринг. М. Хаммер вважає його революцією, що перетворює<br />
конструювання бізнесу в інженерну діяльність.<br />
Як же реінжиніринг впливає на бізнес? За звичай, декілька робочих процедур<br />
поєднуються в одну. Процедури, що виконувалися раніше різними працівниками,<br />
трансформуються в одну. Для її реалізації створюється спеціальний<br />
колектив. Такий підхід багаторазово підвищує ефективність роботи за рахунок<br />
скорочення часу на її виконання і чисельності виконавців.<br />
Тут дуже важливо, що змінюється управлінський підхід – працівниками<br />
приймаються самостійні рішення. У ході реінжиніринга відбувається не тільки<br />
“горизонтальне”, але й “вертикальне” стискування процесів. Там, де має місце<br />
традиційна організація робіт, виконавець для прийняття рішень повинен був<br />
раніше звернутися до керівництва. Нині ж він приймає рішення самостійно.<br />
Розширення повноважень співробітників, підвищення ролі кожного з них у<br />
робочому процесі приводить до значного росту віддачі від їхньої праці.<br />
Не менш істотно і те, що сам процес реалізується в природному порядку.<br />
Реінжиніринг процесів знищує лінійне упорядкування робочих процедур. дозволяє<br />
розпаралелити процеси. Крім того, різні процеси мають різні варіанти<br />
виконання. Традиційний процес реалізується на основі чітких стандартів. Але<br />
сьогодні ринок вимагає постійної адаптації процесу до зовнішніх умов. Тоді<br />
правомірно вибирати варіант, що має кілька версій виконання. Вибір же версії<br />
робиться відповідно до конкретної ситуації.<br />
Наступний момент – робота виконується в тому місці (територія підприємства<br />
і т.ін.), де це доцільно, а не за функціональною ознакою, таким чином, реінжиніринг<br />
підвищує ефективність роботи за рахунок відмови від ієрархічного<br />
розподілу компанії на відділи. Крім того, істотно обмежується число перевірок і<br />
управляючих впливів. У менеджменті контроль за дотриманням виконавцями<br />
наміченого дуже важливий. Реінжиніринг припускає більш збалансований підхід.<br />
Об’єднання окремих робочих процедур дозволяє скорочувати кількість перевірок<br />
і управлінських акцій, крім того, істотно зменшується кількість погоджень, тобто<br />
і тут мова йде про стирання граней між функціональними підрозділами.<br />
Головна фігура – “уповноважений” менеджер, що виступає посередником.<br />
Менеджер повинен бути здатний відповідати на всі запитання замовника і вирішувати<br />
його проблеми. Має місце змішаний (централізований / децентралізований)<br />
підхід. Сучасні технології відкривають можливість компаніям діяти<br />
автономно на рівні підрозділів, зберігаючи право користуватися централізованими<br />
даними і знаннями.<br />
229
230<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
Виділяють наступні “кроки” реінжиніринга:<br />
• Постановка завдань, уточнення мети компанії, виходячи з її стратегії,<br />
потреб клієнтів, рівня бізнесу, теперішнього його становища.<br />
• Створення моделі існуючої компанії. Менеджери зобов’язані розробити<br />
і документувати її основні бізнес процеси, оцінити їхню ефективність.<br />
• Перепроектування бізнесів-процесів. Впровадження більш ефективних<br />
робочих процедур, визначення способів використання інформаційних процедур<br />
і технологій, необхідні зміни в роботі персоналу.<br />
• Розробка систем організаційної взаємодії персоналу. Характеризуються<br />
різні види робіт, розробляється система мотивації, організуються команди по<br />
виконанню робіт, створюються програми підготовки фахівців і т.д.<br />
• Підготовка підтримуючих інформаційних систем.<br />
Виявляються наявні ресурси (устаткування, програмне забезпечення) і розробляється<br />
спеціальна система.<br />
• Впровадження обновлених процесів. Інтеграція розроблених процесів,<br />
навчання співробітників, перехід, до нової організації діяльності компанії<br />
[248, с. 104].<br />
Потреби використання можливостей реінжиніринга привели до утворення<br />
в багатьох фірмах спеціальних підрозділів, на які покладаються задачі, які зв’язані<br />
з розвитком у цій області. Ці організаційні структури по-різному називаються,<br />
комплектуються, реалізують свій потенціал. Але сутність їхньої роботи<br />
одна – використовувати нові можливості антикризового управління, реорганізовувати,<br />
перебудовувати справу так, щоб вижити на ринку і процвітати. Наприклад,<br />
у практиці усе більше поширюються “центри з розвитку нових сфер<br />
бізнесу”. Їхній розмір і структура визначається в залежності від специфіки господарської<br />
діяльності і розміру даного підприємства. В одних фірмах це можуть<br />
бути групи, в інших – відділи чи цілі підрозділи. Основною задачею такого<br />
роду структур є розробка й освоєння продуктів, збут яких забезпечив би стійке<br />
положення на ринку й у кінцевому рахунку більшу рентабельність даного виду<br />
виробництва, а також нових бізнесів-процесів. Важливою складовою частиною<br />
цих центрів є, так звані, служби пошуку існуючих чи потенційних прибуткових<br />
ринків, що здійснюють дану роботу відповідно до завдань, що містяться<br />
в довгострокових планах компаній.<br />
Характерна риса інноваційних структур полягає в тому, що усередині фірми<br />
не тільки створюються служби стратегічного планування і могутні дослідницькі<br />
центри, але нерідко вся господарсько-виробнича діяльність по розвитку перспективних<br />
напрямків діяльності ставиться в обов’язок новому самостійному<br />
відділенню, яке не має ніяких зобов’язань з поточної роботи підприємств. Усе<br />
частіше спостерігається тенденція до організаційного відділення підрозділів,<br />
що займаються питаннями перспективного розвитку (сюди входять служби<br />
науково-дослідної роботи, стратегічного планування, соціально-політичного<br />
й економічного прогнозування, розвитку людських ресурсів, реінжинірингу,
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
організаційного проектування й ін.), від підрозділів, що відповідають за поточну<br />
виробничо-господарську й управлінську діяльність.<br />
Реінжиніринг – це радикальне перепроектування бізнесів-процесів<br />
підприємств і організацій для одержання істотних ефектів у зниженні вартості,<br />
підвищенні якості та росту обсягів продажів продукції і послуг.<br />
В нашій країні тільки приступають до проведення реінжиніринга бізнесівпроцесів.<br />
У їхньому числі підприємства, що поставили за мету знайти вихід із<br />
кризового стану, і нормально працюючі підприємства, що бажають запобігти<br />
можливому погіршенню свого фінансового положення, але, в основному, це<br />
підприємства-лідери.<br />
До основних умов проведення реінжиніринга крім процесної орієнтації<br />
відносяться амбіційні цілі (не тільки вийти з кризового стану, але й стати в майбутньому<br />
кращою компанією у своїй галузі), відмова від правил ведення бізнесу,<br />
які вже склалися і нарешті, удосконалення бізнес-процесу за рахунок використання<br />
сучасних інформаційних технологій.<br />
Для того, щоб реінжиніринг досяг цих цілей, необхідно також забезпечити<br />
належну мотивацію системи заохочень вищої ланки управління, оскільки без<br />
упевненості керівництва в необхідності перебудови підприємства неможливо<br />
домогтися кінцевого результату реінжиніринга – прориву в його роботі. Усі відповідальні<br />
за реінжиніринг співробітники повинні бути наділені відповідними повноваженнями,<br />
у іншому випадку вони будуть відторгненні середньою ланкою<br />
управління, що виконує поточні функції. Робота з реінжинірингу повинна широко<br />
висвітлюватися в засобах внутрішньої інформації підприємства, що забезпечує<br />
розуміння всіма співробітниками процесу змін, що відбуваються.<br />
Реінжиніринг, і його швидке й ефективне здійснення вимагають виділення<br />
спеціального бюджету (мінімально необхідного), без якого початок і проведення<br />
всього комплексу робіт неможливо. У ході реалізації програми реінжинірингу<br />
необхідно спиратися на принцип Паретто (20% зусиль можуть дати 80%<br />
результату), а це значить, що необхідно вибирати пріоритетні задачі і посилено<br />
працювати над їхнім вирішенням.<br />
Як показує практика, для реалізації наміченої програми важливо чітко визначити<br />
і розподілити ролі, обов’язки та відповідальність кожного учасника для<br />
забезпечення реалізації цілей програми. У ході реалізації робіт з реінжиніринга<br />
варто чітко виділяти досягнуті в ході робіт результати.<br />
Безумовно реалізація програми реінжинірингу вимагає відповідної методичної<br />
й інструментальної підтримки, що забезпечують консалтингові фірми.<br />
У ході розгортання програми реінжинірингу варто чітко розрізняти заходи,<br />
що покращують бізнес, і заходи, що складають елементи реінжинірингу і корінним<br />
чином міняють ефективність бізнесу. На відміну від традиційного процесу<br />
поліпшення за початок беруть не існуючий процес, а “чистий лист” (тобто проектується<br />
новий процес). Якщо поліпшення проводяться “знизу – нагору”, то<br />
реінжиніринг – “зверху – вниз”. Реінжиніринг охоплює всі сфери діяльності<br />
підприємства, а не тільки “вузькі сфери окремих поліпшуючих заходів”.<br />
231
232<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
До факторів, що сприяють успішній реалізації програми реінжинірингу,<br />
варто віднести насамперед готовність керівництва до змін, розуміння і віру в<br />
кінцевий результат, розумну оцінку ризиків, з якими пов’язана реалізація програми.<br />
Якщо керівництво готове, то доцільно наділити відповідними повноваженнями<br />
персонал, що реалізує програму, і чітко визначити роль і обов’язки<br />
кожного. Для підтримки темпу проведення програми важливо передбачити<br />
необхідний бюджет для реалізації насамперед пріоритетних цілей і моніторинг<br />
результатів реалізації програми реінжинірингу. Нарешті, дана програма повинна<br />
бути підтримана відповідною технологією, методичними матеріалами й<br />
інструментами, відпрацьованими в ході реалізації програм на інших підприємствах<br />
і в організаціях. Носіями таких методичних матеріалів і інструментів є<br />
консалтингові фірми, що напрацювали великий практичний досвід.<br />
В процесі реалізації програми реінжинірингу підприємства освоюють нові<br />
правила роботи, у їхньому числі:<br />
• можливість одержання переваг від централізації і децентралізації за рахунок<br />
телекомунікаційних мереж;<br />
• прийняття рішень – частина роботи кожного співробітника (за рахунок<br />
використання систем підтримки прийняття рішень, доступу до баз даних і використання<br />
засобів моделювання);<br />
• перегляд планів здійснюється оперативно в міру необхідності за рахунок<br />
використання високопродуктивних ЕОМ.<br />
У ході завершення програми реінжинірингу забезпечується перехід від функціональних<br />
підрозділів до віртуальних проектних команд, які відповідають за<br />
бізнеси-процеси.<br />
У проведенні циклу робіт з реінжинірингу найважливіше місце займають<br />
консалтингові фірми. Якщо в більшості галузей світової економіки ріст річного<br />
доходу в кілька відсотків уже вважається значним, то для консалтингових<br />
компаній цей показник складає від 10 до 25%. Про процвітання цього виду<br />
бізнесу свідчить стрімке збільшення числа працівників у цій сфері (деякі<br />
найбільш успішні фірми виросли за останні 3 – 4 роки в кілька разів).<br />
Плата консалтинговим компаніям – це плата всіх учасників бізнесу за прискорення<br />
науково-технічного прогресу, за можливість правильно орієнтуватися<br />
у світі, що ускладнюється, за глобалізацію економічних структур, за освоєння<br />
“чужих територій”.<br />
Практика переконує, що корінне удосконалення всієї діяльності на ринку є<br />
основою господарського оздоровлення. Але це необхідно і для підприємств,<br />
положення яких виглядає досить міцно. Це звичайно зв’язано з розширенням<br />
сфери діяльності чи ускладненням схеми управління.<br />
Добре налагоджений бізнес звичайно представляє комплекс взаємозалежних<br />
процесів, що забезпечує необхідну поточну прибутковість бізнесу і перспективи<br />
його розвитку.<br />
Основним показником оцінки ефективності ринкової діяльності компанії<br />
є нарощування прибутку від вкладення капіталу за конкретний період. Тому
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
будь-які управлінські інновації звичайно націлені на підвищення ефективності<br />
бізнесів-процесів і вимагають вкладення капіталу. Звідси рішення приймаються<br />
з урахуванням намічуваних фінансових результатів, термінів і можливих ризиків<br />
і повинні гарантувати таку ефективність використання вкладень, що намічається<br />
програмою.<br />
Виділяють різні підходи до реструктуризації бізнесів-процесів: удосконалення,<br />
перебудова, реінжиніринг.<br />
Перше – це послідовне поліпшення діяльності фірми, при якому має місце<br />
мінімальний ризик інвестора і відносно низький рівень вкладень.<br />
При перебудові виявляються малоефективні процеси, від яких прагнуть<br />
позбутися, а нововведення впроваджуються лише тоді, коли вони вписуються<br />
в існуючу організацію і технології компанії.<br />
Реінжиніринг характерний радикальними перетвореннями в існуючих технологіях<br />
і організаційних структурах. Він орієнтований на перехід до якісно<br />
нового рівня бізнесу. Обсяг інвестицій і ступінь ризику в даному випадку, звичайно,<br />
вище.<br />
Останнім часом усе більше стали застосовувати методології реінжинірингу.<br />
Цей управлінський інструмент зарекомендував себе як засіб різкого поліпшення<br />
результатів діяльності підприємства. Мова йде, як правило, про перетворення<br />
основних бізнесів-процесів і зв’язаних з ними організаційних структур, технології,<br />
методів роботи, інфраструктури, корпоративної культури.<br />
Досвід переконує, що реінжиніринг забезпечує не тільки значне зниження<br />
витрат, але й скорочення термінів роботи і підвищення її якості. Важливо, що<br />
при цьому забезпечується велика гнучкість в управлінні підприємством.<br />
Реінжиніринг допомагає істотно підвищити якість роботи у всіх основних<br />
сферах життєдіяльності компанії, зокрема, таких як постачання, науково-дослідницька<br />
робота, кадрова політика, планування виробництва, процес виробництва,<br />
управлінська звітність, маркетинг, обслуговування клієнтів і т.д. Реінжиніринг<br />
виступає як процес, у якому повинні брати участь усі підрозділи<br />
підприємства з урахуванням їх специфіки.<br />
Реінжиніринг процесів бізнесу має насамперед своєю метою удосконалення<br />
функціонування фірми, націлене на скорочення витрат і підвищення ефективності<br />
підприємства в цілому чи його основних ланках, причому упор робиться<br />
на удосконалення робочих процесів.<br />
Основна увага приділяється також реорганізації бізнесів-процесів, спрямованої<br />
на якісне поліпшення останніх. Нарешті, коли фірма знаходиться в скрутних<br />
умовах реінжиніринг може бути націлений на корінну перебудову бізнесу.<br />
Це можуть бути структурні зміни на ринку, фінансові проблеми.<br />
Основними складовими процесу управління змінами є оцінка готовності<br />
до них організації і розробка плану їхнього впровадження. Повинні бути чітко<br />
визначені ролі співробітників, що беруть участь у процесі змін. Ініціатори зміни<br />
зобов’язані мати повноваження для прийняття рішень про зміни і перетворювати<br />
їх у життя. Дуже важлива і роль людей, що не мають формальної влади в<br />
233
234<br />
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій<br />
організації, але можуть використовувати свій вплив у колективі для ініціювання<br />
процесу змін.<br />
Здійснення таких проектів вимагає чималих зусиль. Необхідно створити<br />
команду фахівців, у яку повинні входити: керівник організації, групи з проектування<br />
кожного процесу, що піддається реінжинірингу, групи впровадження,<br />
що можуть перетинатися з групами проектування, а також спостережний<br />
комітет, необхідний для координації проекту і, який складається з авторитетних<br />
представників організації і зовнішніх консультантів.<br />
Контрольні запитання та завдання:<br />
1. Чому менеджмент підприємства необхідно розглядати як процес?<br />
2. Розкрийте сутність процесу управління підприємством.<br />
3. Охарактеризуйте сутність елементів процесу управляння.<br />
4. Яка роль відведена зворотному зв’язку в процесі управління?<br />
5. Визначте особливості, що притаманні процесу управління.<br />
6. Дайте визначення основному закону управління.<br />
7. У чому проявляються головні вимоги до організації управління на<br />
підприємстві?<br />
8. Дайте характеристику основних елементів в управлінні підприємством.<br />
9. Визначте особливості результативного та дієвого підходів в управлінні.<br />
10.Що таке спеціалізація робіт? Які її переваги та недоліки?<br />
11.Що ви розумієте під словом структуризація? Чому і як проводять її застосовують?<br />
12.Які головні шляхи формування організації? Який зміст кожного підходу<br />
з погляду розподілу повноважень у межах організації?<br />
13.Легко можна уявити як спеціалізацію використовують у виробничих<br />
організаціях. Як її можна використати у таких організаціях, як лікарні, церкви,<br />
школи і ресторани? Чи використовують спеціалізацію в таких організаціях?<br />
Чому?<br />
14.Відшукайте критерій структуризації таких організацій, як коледж або<br />
університет, місцевий ресторан швидкого обслуговування, виробнича фірма<br />
та ін. Які переваги вашої форми організації?<br />
15.Діагностичні навички дають змогу менеджеру передбачати можливі наслідки<br />
ситуації. Ця вправа допоможе вам розвинути діагностичні навички стосовно<br />
шляхів централізації та децентралізації організації.<br />
Умова вправи<br />
У менеджерів часто виникає потреба змінити ступінь централізації або децентралізації<br />
у своїх організаціях. Розпочніть цю вправу, використавши два різні<br />
сценарії. У сценарії А уявіть, що ви менеджер вищого рівня у великій організації,<br />
що має багату та добре відому історію централізованої діяльності. Ваша мета –<br />
зробити цю фірму більш децентралізованою. Для сценарію Б уявіть абсолютно
Розділ 3. Організація управління підприємством<br />
протилежну ситуацію. Тобто ви є менеджером вищого рівня у фірмі, яка завжди<br />
використовувала децентралізацію, однак зараз ви вирішили зробити її<br />
централізованою.<br />
Завдання до вправи<br />
1. Складіть список головних перешкод, які виникнуть на шляху децентралізації<br />
у сценаріїв.<br />
2. Складіть список головних перешкод, які виникнуть на шляху централізації<br />
у сценарії Б.<br />
3. Який із сценаріїв, на вашу думку, є легшим щодо втілення? Що легше:<br />
перейти від централізації до децентралізації, чи від децентралізації до централізації?<br />
Чому?<br />
4. Якщо ви починаєте власну кар’єру у фірмі й повинні обрати централізацію<br />
чи децентралізацію, то що б ви обрали?<br />
235