IСТОРIЯ УКРАЇНИ

ностi. ОУН вiдкидала будь-який партiйний чи класовий подiл та представляла
себе як домiнуючу силу українського суспiльного життя як
вдома, так i за кордоном. Визначивши себе як рух, а не як партiя, ОУН
засуджувала легальнi українськi партiї Галичини як колаборацiонiстськi.
Звинувачуючи соцiалiстичний та лiберальний табори у поразцi
української революцiї 1917-1921 рр., нацiоналiсти наголошували
на важливостi формування сильної полiтичної елiти, нацiональної солiдарностi
та опори на «свої власнi сили».
Аналiзуючи методи дiяльностi ОУН, її iдеологiю та вплив у суспiльствi,
важливо вiдзначити, що вона зформувала полiтичний
свiтогляд цiлого поколiння захiдних українцiв. За приблизними
пiдрахунками, напередоднi 2-ї свiтової вiйни ОУН налiчувала близько
20 тиС. чоловiк. Проте її впливи значно первищували кiлькiсть членiв.
Властивий органiзацiйний дух самовiдданостi, що доходив до фанатичної
самопосвяти нацiональнiй справi, виявився надзвичайно привабливим
для молодих людей. До речi, сталiнський режим був настiльки
стурбований зростаючою потугою ОУН, що органiзував вбивство
Є.Коновальця в Роттердамi у 1938 р.
Далi слiд зупинитися на розколi, який стався в ОУН пiсля смертi
Є.Коновальця, проаналiзувати його причини i наслiдки. При цьому доречно
зауважити, що розкол показав фундаментальнi розбiжностi мiж
членами ОУН у Захiднiй Українi та членами ПУН, якi жили за кордоном.
За боротьбою за владу стояли iдеологiчнi розбiжностi та розходження
мiж поколiннями. Крайовi кадри, якi витримували головний тягар
пiдпiльної боротьби, складалися з молодих людей, що прагнули до
керiвництва та безкритично переймали авторитарнi iдеї та методи.
Сильний вплив на їх свiтогляд мав Д.Донцов, iдеолог українського
iнтегрального нацiоналiзму, який пропагував культ волi та сили.
Старшi провiдники ОУН проявляли схильнiсть до бiльшого консерватизму.
Пiдводячи пiдсумки, варто наголосити, що нацiональна нерiвнiсть,
труднощi соцiально-економiчного характеру, а також вражаюче
посилення нацистської Нiмеччини та СРСР привели до розчарування
в демократiї i зростання полiтичного екстремiзму на захiдноукраїнських
землях. Ця радикалiзацiя чим далi ширше охоплювала
не лише iнтелiгенцiю, а й селянство, в якому зростала самоповага,
сподiвання на кращу долю, протест проти нацiональних утискiв та погiршення
добробуту. Розчарованi безрезультатним намаганням завоювати
державнiсть чи самоврядування, захiднi українцi виявилися особ-