IСТОРIЯ УКРАЇНИ

особливо непокоїло Москву. Звiдси критика «крайнощiв в
українiзацiї» на другiй сесiї ЦВК СРСР у квiтнi 1926 р., заяви Зiнов’єва
про те, що українiзацiя «явно суперечить нашiй полiтицi, б’є по нашiй
лiнiї щодо цього питання, помагає петлюрiвщинi». В цей же час наступ
на українське вiдродження розпочав i Й.Сталiн, який у закликах
М.Хвильового до подолання провiнцiалiзму української культури,
звiльнення її вiд рабського наслiдування росiйських зразкiв, творчого
засвоєння європейського досвiду побачив «небезпеку боротьби проти
Москви взагалi, проти росiян узагалi, проти росiйської культури i її
вищого досягнення – ленiнiзму».
Далi варто також з’ясувати, що насправдi крилось за такими популярними
в 20-х рр. термiнами, як «хвильовiзм», «шумськiзм», «волобуєвщина».
Слiд пiдкреслити, що засудження дiяльностi
М.Хвильового, О.Шумського, М.Волобуєва та iнших українських
дiячiв було тiльки початком наступу Москви на нацiональне
вiдродження, iдеологiчною пiдготовкою до остаточної розправи з українiзацiєю,
яку мали довершити каральнi органи за дорученням
партiї.
Завершуючи розгляд даної проблеми, необхiдно зазначити, що зi
змiцненням адмiнiстративно-командної системи, яка потребувала
вкрай централiзованих структур, потреби нацiонального розвитку українського
народу iгнорувалися дедалi бiльше. Пiд приводом захисту
загальнодержавних iнтересiв обмежувалася самостiйнiсть України, набирала
сили тенденцiя до унiтаризму. Поступово розмивався закладений
в Конституцiї 1924 р. розподiл компетенцiй Союзу та республiки,
суверенiтет якої ставав багато в чому формальним. Аналогiчнi процеси
вiдбувалися i в нацiонально-культурнiй сферi. Наприкiнцi 30-х рр. в
українських школах стало обов’язковим вивчення росiйської мови; було
змiнено українську абетку, граматику i словник у напрямi наближення
її до росiйської; взагалi вживання росiйської мови в Українi
значно розширилося. Вже у 1935 р. Постишев зiзнався, що члени комунiстичної
партiї України почали деукраїнiзуватися i навiть перестали
розмовляти українською мовою. Подiбнi змiни розгорталися i в
пресi: якщо у 1931 р. українською мовою виходило 90% газет та 85%
часописiв, то до 1940 р. цей показник упав вiдповiдно до 70 i 45. У
лiтературi стало полiтичним принципом наголошувати, що всi видатнi
українськi поети та письменники минулого розвивалися пiд благотворним
впливом Росiї. На разючу вiдмiну вiд кiнця 1920-х рр., коли
властi пiдтримували українiзацiю в мiстах, у 30-х рр. вони енергiйно