IСТОРIЯ УКРАЇНИ

раїнцiв в другiй половинi 1919-1921 рр. При цьому слiд звернути особливу
увагу на суть розбiжностей мiж галичанами й надднiпрянцями,
показати як вони вплинули на результати спiльної боротьби. Окремо
необхiдно спинитися на розглядi Варшавського договору (1920 р.)
між УНР і Польщею. Він передбачав:
1. Визнання польським урядом незалежності Української Народної
Республіки та Директорії УНР на чолі з Головним Отаманом С.
Петлюрою як верховної влади в державі.
2. Встановлення українсько-польського кордону, за яким Польща
отримувала Галичину, Західну Волинь, частини Полісся, Лемківщини,
Підляшшя, Посяння і Холмщини.
3. Зобов’язання Польщі не укладати міжнародних угод, спрямованих
проти України.
4. Гарантування національно-культурних прав українського населення
в Польщі і польського – в Україні.
Складовою частиною Варшавського договору була українськопольська
військова конвенція, яка передбачала початок спільних
військових дій проти більшовиків на території України.
Визначаючи наслідки Варшавської угоди, зазначте, що труднощі
польсько-радянської війни 1920 р. змусили польський уряд укласти з
радянською Росією Ризький мирний договір 1921 р., який фактично
поховав самостійницькі плани урядів УНР та ЗУНР. За останнім договором
Польща в обмін на територіальні поступки, аналогічні тим, які
мали місце у Варшавській угоді, визнала УСРР і зобов’язалася заборонити
перебування на своїй території всіх антибільшовицьких організацій,
включно з урядом УНР.
У висновках семiнару треба розкрити iсторичне значення українських
визвольних змагань 1917-1921 рр. та проаналiзувати причини
їх невдач. Доречно вiдзначити, що за всiєю серйознiстю внутрiшнiх
недолiкiв українського нацiонального руху вирiшальними в його поразцi
стали зовнiшнi чинники. Що стосується захiдних українцiв, котрi
за силою нацiонального руху не поступалися iншим
схiдноєвропейським країнам, якi завоювали незалежнiсть, то їхня поразка
пояснювалася переважаючою силою полякiв. На Схiднiй ж Українi
шлях до незалежностi перетяла бiльшовицька Росiя, а не українськi
бiльшовики. Наприкiнцi 1920 р. один iз провiдних дiячiв росiйського
уряду Л.Троцький вiдкрито визнавав: «Радянська влада протрималася
на Українi до сих пiр (i протрималася нелегко) в основному
силою Москви, великоруських комунiстiв i Червоної армiї». Про це ж