IСТОРIЯ УКРАЇНИ

кого – 100 000 крон i 50 000 франкiв). 18 жовтня 1918 р. Польський
нацiональний комiтет серед iншого заявив претензiї на Галичину, а
вже 1 листопада до Львова мала прибути спецiальна комiсiя для перебрання
влади в краї. Проте ретельно опрацьований польський сценарiй
оволодiння Львовом був перекреслений. У нiч на 1 листопада 1918 р. в
головному мiстi Схiдної Галичини встановилася українська влада.
Орiєнтуючись на австрофiльську поведiнку керiвництва Української
Нацiональної Ради, такого мало хто чекав. Але цього разу справу
органiзував Центральний Вiйськовий Комiтет, трансформований
напередоднi повстання в Українську Генеральну Команду, де провiдну
роль вiдiгравали Українськi Сiчовi Стрiльцi на чолi з сотником
Д.Вiтовським. Останнiй, переконуючи тих, хто сумнiвався в
можливостi оволодiти 200-тисячним Львовом при допомозi близько
1500 українських воякiв, напередоднi виступу заявив: «Мусимо заняти
Львiв цiєї ночi. Наша честь вимагає, щоб ми першi взяли владу в
нашiм краю, навiть хоч би прийшлося її завтра утратити».
При висвiтленнi збройного виступу українцiв у Львовi в нiч з 31
жовтня на 1 листопада 1918 р. треба пам’ятати, що це був не
вiйськовий переворот, а загальне повстання. Його мета не обмежувалася
перебранням влади лише у Львовi. Визвольна революцiя
вiдновила – пiсля майже 600-лiтньої перерви – нацiональну
державнiсть на захiдноукраїнських землях. У вiдозвi вiд 1 листопада
Українська Нацiональна Рада проголосила створення нацiональної
держави на українських землях колишньої Австро-Угорщини. Її назву
й територiальнi межi уточнив закон, ухвалений 13 листопада:
«Держава... має назву Захiдноукраїнська Народна Республiка»; вона
являє «українську суцiльну етнографiчну область... з українською
частиною бувших австрiйських коронних країв Галичини з
Володимирiєю i Буковиною та з українськими частями бувших
угорських столиць (комiтатiв): Спиш, Шариш, Земплин, Уг, Берег,
Угоча i Мармарош». Закон утверджував державну самостiйнiсть
ЗУНР. Далi необхiдно прослiдкувати основнi етапи нацiонального державотворення
на захiдноукраїнських землях. При цьому особливу увагу
слiд звернути на «Договiр про злуку» мiж ЗУНР i УНР в одну соборну
державу. Згiдно з прийнятою угодою 22 сiчня 1919 р. на
Софiївському майданi в Києвi делегати ЗУНР урочисто обмiнялися з
представниками УНР грамотами про злуку обох державних формувань
в одне. В Унiверсалi Директорiї УНР з цiєї нагоди вiдзначалося: «...Од
нинi во-єдино зливаються столiттями одiрванi одна вiд одної частини