IСТОРIЯ УКРАЇНИ

фронти роздiляли одне вiд одного мiста й цiлi регiони. Майже
повнiстю порушився зв’язок iз зовнiшнiм свiтом. Знелюднiли голоднi
мiста, а їхнi мешканцi в пошуках їжi подавалися на село. Села буквально
забарикадовувалися вiд непрошених гостей. Тим часом рiзнi
уряди, яким удавалося заволодiти Києвом, скеровували свою увагу та
енергiю переважно на те, щоби вiдбити атаки ворогiв. Україна стала
краєм, яким було легко заволодiти, але неможливо управляти.
Далi потрiбно прослiдкувати хiд подiй на схiдноукраїнських землях
протягом першої половини 1919 р. Характеризуючи полiтику
бiльшовикiв в цей час, слiд вiдзначити, що їх марiонетковий уряд,
сформований переважно з росiян, євреїв та представникiв iнших неукраїнських
народiв, силкувався проводити в Українi полiтику, апробовану
в умовах Росiї, без огляду на те, наскiльки вона вiдповiдала
мiсцевим обставинам. Його росiйська орiєнтацiя з усiєю очевиднiстю
проступала в акцiї, яку В.Ленiн назвав «хрестовим походом по хлiб».
Окремо варто спинитися на характеристицi провiдних дiячiв Директорiї,
зокрема С. Петлюри, В.Винниченка, а також такого явища як
«отаманщина» та її ватажкiв (Н.Махно, М.Григор’єв, Д.Терпило (Зелений)
та iн.).
Аналiзуючи причини невдач Директорiї, доречно звернути увагу й
на те, що селянство, яке становило бiльшiсть населення республiки, не
зробило належних висновкiв з подiй 1917-1918 рр. у планi створення
власної держави. В постановах рiзноманiтних з’їздiв воно начебто й
пiдтримувало iдею української державностi, коли ж виникала необхiднiсть
стати на її захист, виявило цiлковиту iндиферентнiсть. Анархiчний
менталiтет українського селянина, доброго землероба й полiтичного
неука, за словами iсторика В.Верстюка, брав гору над загальнонацiональними
iнтересами. Ця риса далася взнаки восени 1918 –
взимку 1919 р. Створивши на хвилi боротьби з режимом гетьмана
кiлькасоттисячну армiю УНР, селяни-повстанцi з поваленням гетьманату
почали розбiгатися по домiвках. Армiя УНР виявилася абсалютно
небоєздатною проти бiльшовицьких вiйськ, легко пiддавалася їхнiй
демагогiї.
4. Розкриваючи головнi передумови Листопадової нацiональної
революцiї 1918 р. в Галичинi, варто вiдзначити, що її пiдготовка йшла
в жорстокому протиборствi з поляками. Зазiхаючи на захiдноукраїнськi
землi, польська сторона почала дiяти ще до остаточної
поразки Центральних держав (якщо з українського боку на
органiзацiю повстання було витрачено всього 9000 крон, то з польсь-