IСТОРIЯ УКРАЇНИ
IСТОРIЯ УКРАЇНИ IСТОРIЯ УКРАЇНИ
Окремо слiд зупинитися на скасуваннi панщини, iнших демократичних реформах у суспiльному життi Австрiйської iмперiї; розповiсти про вплив революцiї на Пiвнiчну Буковину та Закарпаття. Поза увагою не повинен пройти i той факт, що пiднесення українського нацiонального руху в Галичинi на полiтичний рiвень, створення ним власних нацiонально-полiтичних i культурно-освiтнiх структур, висунення i поступова реалiзацiя програми нацiонального самоутвердження українцiв на територiї їх компактного проживання – у схiднiй частинi Галичини в межах конституцiйної Австрiйської монархiї вороже зустрiли польськi громадськi кола. На цьому грунтi польсько-українськi вiдносини пiд час революцiї значно загострилися, набуваючи iнколи характеру мiжнацiонального конфлiкту. Навколо українського питання виникла гостра полемiка. Позицiю української демократiї в нiй репрезентував священник iз С. Ветлини на Лемкiвщинi В.Подолинський (1815-1876 рр.). У брошурi «Слово перестороги», що друкувалася влiтку 1848 р. у Сяноку, вiн висунув пустолат нацiональної незалежностi українцiв та полагодження українсько-польських вiдносин на демократичнiй i рiвноправнiй основi. «Так, ми – українцi, – заявляв вiн, – i вiримо твердо у воскресiння вiльної, незалежної України... Нiщо не може здержати нас вiд стремлiнь, загальних для цiлої Європи... Усi ми хочемо бути вiльними разом з iншими народами... Хочемо бути народом i будемо ним неодмiнно». Сформульований о.В.Подолинським iдеал нацiональної незалежностi українського народу та його бачення шляхiв досягнення цього iдеалу засвiдчили початок нового етапу в розвитку нацiонально-полiтичної iдеї в Галичинi (на цьому треба особливо наголосити), що йшла вiд «Руської трiйцi», етапу, який вiдповiдав рiвневi нацiонально-полiтичної думки в Надднiпрянськiй Українi, представленої концепцiєю Кирило-Мефодiївського братства. 3. Третє питання доречно розпочати iз аналiзу тих змiн, якi вiдбулися в Австрiйськiй iмперiї пiсля поразки революцiї, зазначивши, що 50-тi рр. ХIХ ст. в iсторiї суспiльно-полiтичного i культурного життя захiдноукраїнських земель були, за висловом I.Франка, роками «плiснявої дрiмоти». Українську iнтелiгенцiю (переважно духовенство i чиновництво) вiдтiсняла полiтично i економiчно домiнуюча польська i угорська верхiвка. Бiльша частина українських патрiотiв, розчарована крахом своїх надiй на одержання полiтичної переваги в краї у 1848- 1849 рр. за допомогою Габсбургiв, не вiдмовляючись вiд лояльностi щодо Австрiї, почала шукати пiдтримки в Росiї. Вiдходячи поступово
вiд iдеалу нацiонального руху, вона дедалi бiльше схиляється до консерватизму, солiдаризується з росiйськими слов’янофiлами в прагненнях до злиття роздрiбнених частин слов’янства в єдине полiтичне цiле пiд главенством царської Росiї, рiшуче обстоює тезу про «єдиний общеруський народ» i фактично стає на шлях нацiонального самозречення. Представники цього табору, яких стали називати «старорусами», «твердими русинами», а згодом – «москвофiлами», або «русофiлами», тривалий час домiнували в суспiльному життi захiдноукраїнських земель, вiдвертаючи значну частину української спiльноти вiд участi в реальнiй нацiонально-будiвничiй працi. Щедру фiнансову пiдтримку надавали їм офiцiйнi та деякi громадськi кола Росiї, спрямовуючи їх на протидiю українському руховi. Далi слiд звернути увагу, що за таких умов носiєм нацiональної iдеї i продовжувачем традицiй нацiонального руху в Галичинi виступило нове молоде поколiння iнтелiгенцiї – вчителi, письменники, журналiсти, юристи, студенти. Молода iнтелiгенцiя 60-х рр. започаткувала новий т.зв. народовський напрям нацiонального руху, що орiєнтувався на народ i стояв на грунтi нацiонального самоутвердження та визнання нацiональної єдностi українцiв Галичини i Надднiпрянщини. Великий стимулюючий вплив на нього мали прояви тогочасного нацiонального життя в Надднiпрянськiй Українi – «Кобзар» Т.Шевченка, твори П.Кулiша, ж.»Основа», iншi українськi видання. Характеризуючи культурно-освiтню та економiчну дiяльнiсть народовцiв, треба наголосити, що незабаром вони почали вiдтiсняти на другий план москвофiлiв i на рубежi 70-80-х рр. поширили свою дiяльнiсть на полiтичну сферу. Початок їй поклало заснування полiтичних часописiв «Батькiвщина» (1879 р.) для селян i «Дiло» (1880 р.) для iнтелiгенцiї. Тодi ж почав виходити лiтературно-науковий журнал «Зоря» (1880 р.), який набув значення всеукраїнського органу. 1885 року народовцi заснували свiй керiвний полiтичний орган – Народну раду на чолi з Ю.Романчуком. Вона оголосила себе спадкоємицею нацiональної програми Головної руської ради з 1848 р. i послiдовно домагалася автономiї для українських територiй у межах Австро-Угорщини. Варто пiдкреслити, що репрезентований народовцями нацiональний рух у Галичинi мав чимале значення для Надднiпрянської України i для всiєї загальноукраїнської справи. В умовах бюрократичних репресiй проти українства в Росiї Галичина, за словами М.Грушевського, незважаючи на тяжкi умови власного нацiонального
- Page 13 and 14: 10. Жуковський А., Су
- Page 15 and 16: жавне утворення, як
- Page 17 and 18: Водночас варто мат
- Page 19 and 20: Тема 3. УКРАЇНСЬКІ З
- Page 21 and 22: Значна ж бiльшiсть т
- Page 23 and 24: змiнювалося у гiрши
- Page 25 and 26: Поруч з братствами
- Page 27 and 28: 24. Яворницький Д. Iс
- Page 29 and 30: На Сiчi дiяв оригiнал
- Page 31 and 32: козацтво в адмiнiст
- Page 33 and 34: 1. Висвiтлюючи перше
- Page 35 and 36: держцем руським»).
- Page 37 and 38: основних тлумачень
- Page 39 and 40: 4. Велика iсторiя Укр
- Page 41 and 42: розповісти про Кон
- Page 43 and 44: 2. Приступаючи до ро
- Page 45 and 46: постатей, як П.Сухо
- Page 47 and 48: цiльно розкрити хар
- Page 49 and 50: гутньою тодi Швецiє
- Page 51 and 52: ницю1722 р. надiйшло 45
- Page 53 and 54: Тема 8. СУСПІЛЬНО-ПО
- Page 55 and 56: ня української iнте
- Page 57 and 58: мiсячного iснування
- Page 59 and 60: Тема 9. ЗАХІДНА УКРА
- Page 61 and 62: Доречно зазначити,
- Page 63: Доречно вiдмiтити, щ
- Page 67 and 68: (2 год.) План 1. Суспiл
- Page 69 and 70: кiвських активiстiв
- Page 71 and 72: ними, поки частина
- Page 73 and 74: ментацiєю своїх дiй
- Page 75 and 76: 1. При вивченнi перш
- Page 77 and 78: що економiчнi пробл
- Page 79 and 80: фронти роздiляли од
- Page 81 and 82: єдиної України - За
- Page 83 and 84: свiдчать i слова Х.Р
- Page 85 and 86: них служити у бiльш
- Page 87 and 88: у виглядi стрiмкого
- Page 89 and 90: пiдтримували украї
- Page 91 and 92: запаси їжi. Намагаю
- Page 93 and 94: Тема 13. ЗАХІДНОУКРА
- Page 95 and 96: населення Польщi (н
- Page 97 and 98: Пiдкреслiть, що найб
- Page 99 and 100: ностi. ОУН вiдкидала
- Page 101 and 102: карпаттi в березнi 19
- Page 103 and 104: 12. Косик В. Україна i
- Page 105 and 106: З осенi 1939 по осiнь 19
- Page 107 and 108: вела до конфлiкту. О
- Page 109 and 110: померло не менше 800
- Page 111 and 112: Петро Шелест i Укра
- Page 113 and 114: критичному виступi
Окремо слiд зупинитися на скасуваннi панщини, iнших демократичних<br />
реформах у суспiльному життi Австрiйської iмперiї; розповiсти<br />
про вплив революцiї на Пiвнiчну Буковину та Закарпаття.<br />
Поза увагою не повинен пройти i той факт, що пiднесення українського<br />
нацiонального руху в Галичинi на полiтичний рiвень, створення<br />
ним власних нацiонально-полiтичних i культурно-освiтнiх<br />
структур, висунення i поступова реалiзацiя програми нацiонального<br />
самоутвердження українцiв на територiї їх компактного проживання –<br />
у схiднiй частинi Галичини в межах конституцiйної Австрiйської монархiї<br />
вороже зустрiли польськi громадськi кола. На цьому грунтi<br />
польсько-українськi вiдносини пiд час революцiї значно загострилися,<br />
набуваючи iнколи характеру мiжнацiонального конфлiкту. Навколо<br />
українського питання виникла гостра полемiка. Позицiю української<br />
демократiї в нiй репрезентував священник iз С. Ветлини на<br />
Лемкiвщинi В.Подолинський (1815-1876 рр.). У брошурi «Слово перестороги»,<br />
що друкувалася влiтку 1848 р. у Сяноку, вiн висунув пустолат<br />
нацiональної незалежностi українцiв та полагодження<br />
українсько-польських вiдносин на демократичнiй i рiвноправнiй<br />
основi. «Так, ми – українцi, – заявляв вiн, – i вiримо твердо у<br />
воскресiння вiльної, незалежної України... Нiщо не може здержати нас<br />
вiд стремлiнь, загальних для цiлої Європи... Усi ми хочемо бути<br />
вiльними разом з iншими народами... Хочемо бути народом i будемо<br />
ним неодмiнно». Сформульований о.В.Подолинським iдеал<br />
нацiональної незалежностi українського народу та його бачення<br />
шляхiв досягнення цього iдеалу засвiдчили початок нового етапу в<br />
розвитку нацiонально-полiтичної iдеї в Галичинi (на цьому треба<br />
особливо наголосити), що йшла вiд «Руської трiйцi», етапу, який<br />
вiдповiдав рiвневi нацiонально-полiтичної думки в Надднiпрянськiй<br />
Українi, представленої концепцiєю Кирило-Мефодiївського братства.<br />
3. Третє питання доречно розпочати iз аналiзу тих змiн, якi<br />
вiдбулися в Австрiйськiй iмперiї пiсля поразки революцiї, зазначивши,<br />
що 50-тi рр. ХIХ ст. в iсторiї суспiльно-полiтичного i культурного життя<br />
захiдноукраїнських земель були, за висловом I.Франка, роками<br />
«плiснявої дрiмоти». Українську iнтелiгенцiю (переважно духовенство<br />
i чиновництво) вiдтiсняла полiтично i економiчно домiнуюча польська<br />
i угорська верхiвка. Бiльша частина українських патрiотiв, розчарована<br />
крахом своїх надiй на одержання полiтичної переваги в краї у 1848-<br />
1849 рр. за допомогою Габсбургiв, не вiдмовляючись вiд лояльностi<br />
щодо Австрiї, почала шукати пiдтримки в Росiї. Вiдходячи поступово
Change language