IСТОРIЯ УКРАЇНИ

вою розмовною мовою i створення цiєю мовою шкiльних пiдручникiв,
проти латинiзацiї письменства, спроби впровадження рiдної мови в
повсякденний вжиток iнтелiгенцiї, церковнi проповiдi, оспiвування в
лiтературних творах патрiотизму, поетизацiя героїчних сторiнок нацiональної
iсторiї.
Далi варто зупинитися на аналiзi лiтературної дiяльностi представникiв
«Руської трiйцi», насамперед охарактеризувати їхнiй альманах
«Русалка Днiстрова»; розповiсти про подальшу долю
М.Шашкевича, I.Вагилевича, Я.Головацького.
2. Говорячи про європейську революцiю 1848-1849 рр., потрiбно
пiдкреслити, що невiд’ємною складовою частиною її стали визвольнi
рухи багатьох нацiонально-поневолених народiв Схiдної i Центральної
Європи. Звiдси пiшла назва революцiї – «Весна народiв». Основним
вогнищем українського нацiонального руху цього часу стала Схiдна
Галичина. Його започаткувала група представникiв грекокатолицького
духовенства врученням губернатору Ф.Стадiону петицiї
на iм’я iмператора вiд 19 квiтня 1848 р. В нiй говорилося про те, що
русини (українцi) творять частину великого слов’янського народу, що
вони – автохтони в Галичинi й мали колись державну самостiйнiсть,
що вони цiнять свою народнiсть i хочуть її зберегти; петицiя прохала
про заведення української мови в школах, щоб зрiвняно було духовенство
всiх трьох обрядiв i забезпечено українцям доступ до всiх посад.
При висвiтленнi дiяльностi Головної руської ради, заснованої 2
травня 1848 р. у Львовi, слiд особливо наголосити, що це була перша
українська полiтична органiзацiя. Об’єднуючи представникiв свiтської
iнтелiгенцiї та греко-католицького духовенства на чолi з єпископом
Г.Яхимовичем, вона взяла на себе роль репрезентанта iнтересiв українського
населення Галичини перед центральним урядом i виконувала
її протягом 1848-1851 рр. Друкованим органом Головної руської
ради стала «Зоря Галицька» – перша у Львовi газета українською мовою,
що почала виходити з 15 травня 1848 р. У вiдозвi до українського
народу, опублiкованiй у першому номерi газети, Рада заявила: «Ми,
русини галицькi, належимо до великого руського (тобто українського)
народу, котрий одним говорить язиком i 15 млн. виносить, з котрого
пiвтретя мiльйона землю Галицьку замешкує». То була перша в Галичинi
офiцiйна заява про те, що надднiпрянськi i галицькi українцi – одна
нацiя. В умовах, коли польсько-шляхетськi кола заперечували саме
iснування українцiв у Галичинi, така заява мала принципове значення.