IСТОРIЯ УКРАЇНИ

Далi доречно звернути увагу, що з послабленням реакцiї на початку
70-х рр. український рух, очолюваний громадiвцями, знову
вiдновлює свою дiяльнiсть. А.Антонович iз своїми колегами таємно
утворюють «Стару громаду», названу так, щоб вiдрiзнити її старших i
досвiдченiших членiв (їх нараховувалося близько 70) вiд нових громад,
що також з’являлися i складалися переважно iз студентiв. Однак i
на цей раз антиукраїнськi заходи царського уряду не забарилися i були
ще жорстокiшими у порiвняннi з 1863 р. У травнi 1876 р. Олександром
II було пiдписано т.зв. Емський указ, який забороняв ввозити на територiю
Росiйської iмперiї з-за кордону українськi книги, українською
мовою видавати оригiнальнi твори i робити переклади з iноземних
мов, тексти для нот, театральнi вистави i публiчнi читання. Мiсцевiй
адмiнiстрацiї наказувалося посилити нагляд, щоб у початкових школах
не велося викладання українською мовою, та щоб з бiблiотек були вилученi
українськi книги українською мовою. Навiть з росiйськомовних
текстiв цензори нещадно викреслювали слово «Україна», замiнюючи
його принизливим – «Малоросiя». Коли ж київському цензору потрапив
до рук рукопис граматики української мови, вiн навiть без будьякого
перегляду наклав беззастережну резолюцiю: «Не можна дозволяти
до друку граматику тiєї мови, яка приречена на небуття.»
Окремо треба зупинитися на дiяльностi Географiчного товариства,
журналу «Киевская старина», товариства iм.Т.Шевченка, журналу
«Громада» як центрiв української полiтичної думки. Слiд також пояснити
розходження у поглядах українофiлiв i соцiалiстiв.