IСТОРIЯ УКРАЇНИ

ня української iнтелiгенцiї i стало чи не найтяжчим ударом для нацiональної
справи. Посилилася офiцiйно здiйснювана русифiкацiя так
званих Пiвденно-Захiдного краю (Київська, Волинська, Подiльська губернiї),
Малоросiї (Полтавська, Чернiгiвська, Харкiвська губернiї) та
Новоросiї (Херсонська, Катеринославська, Таврiйська гебернiї). Микола
I утворив окремий комiтет, що мав завдання усунути на
українських землях, особливо на Правобережжi, останки мiсцевої
культури i зрусифiкувати їх. Тодi впроваджено росiйську урядову мову
в судах i зросiйщено всi школи. Знаряддям русифiкацiї стала також
православна церква. Щоб придушити будь-якi спроби невдоволення,
царат утримував в Українi велику армiю, що доходила ста тисяч.
Однак, як писав М.Грушевський: «В часах найбiльшого, як здавалося
– останнього упадку українського життя, при кiнцi XVIII в. починали
вже поволi пробиватися першi паростки нового життя». Потрiбно
наголосити, що нацiональне вiдродження почалося iз зацiкавлення української
iнтелiгенцiї наприкiнцi XVIII – на початку ХIХ ст. нацiональною
iсторiєю, iсторiографiєю, етнографiєю, фольклором. Розумiючи
принципове значення рiдної мови для формування нацiональної
свiдомостi, українська iнтелiгенцiя намагалася полiпшити її стан. Важливим
здобутком пiд цим оглядом була публiкацiя у 1798 р. «Енеїди»
I.Котляревського, який вперше ознайомив читача з лiтературною українською
мовою. Його послiдовниками були П.Гулак-Артемовський,
Г.Квiтка-Основ’яненко, М.Костомаров та iн. Доречно, використовуючи
знання української лiтератури, дати загальну оцiнку їхнiм творам.
Велике значення для пробудження нацiональної свiдомостi мали
науковi працi М.Максимовича, I.Срезневського, професорiв
Київського i Харкiвського унiверситетiв, та iн. Особливо в цьому
контекстi варто видiлити «Iсторiю Русiв» – твiр, що з’явився на межi
XVIII-XIX ст. i протягом кiлькох десятилiть таємно поширювався у
середовищi українського дворянства. Анонiмний автор цього трактату
доводив, що саме Україна, а не Росiя є прямою наступницею Київської
Русi, що українцi є окремий вiд росiян народ зi своїми традицiями
(передусiм без того рабства, що «в найвищiй мiрi панує серед московського
люду»), а тому Україна має всi права на вiдновлення самоврядування.
В «Iсторiї Русiв» провiдними мотивами також є опис
славетної минувшини козацтва, апологетика правди, справедливостi,
свободи, ствердження неможливостi для будь-якого уряду грунтувати
свою дiяльнiсть на тиранiї та рабствi.
Окремо треба спинитися на постатi Т.Шевченка – найвидатнiшої