IСТОРIЯ УКРАЇНИ

3. Грушевський М. Iлюстрована iсторiя України. – К., 1990. – С. 482-492, 499-501, 506-
508, 516-519.
4. Грушевский М. Очерк истории украинского народа. – К., 1990. – С. 306-319, 331-
344.
5. Донцов Д. Iсторiя розвитку української державної iдеї. – К., 1991. – С. 18-28.
6. Дорошенко Д. Нарис iсторiї України. – Львiв, 1991. – С. 496-525, 540-546.
7. Драгоманов М. Вибране. – К., 1991.
8. Жуковський А., Субтельний О. Нарис Iсторiї України. – Львiв, 1992. – С. 59-67.
9. Iванченко Р. Раби Києва не мовчали. – К., 1991.
10. Iсторiя України: нове бачення: У 2 т. Т.I / Пiд ред.В.Смолiя. – К., 1995. – С. 263-308.
11. Кирило-Мефодiївське товариство. Збiрник документiв у 3-х томох. – К., 1990.
12. Кондратюк К. Нариси iсторiї українського нацiонально-визвольного руху ХIХ столiття.
– Тернопiль, 1993.
13. Костомаров Н. Исторические произведения. Автобиография. – К., 1989.
14. Крип’якевич I. Iсторiя Ураїни. – Львiв, 1990. – С. 253-280.
15. Кулiш П. Твори: В 2 т. – К., 1989.
16. Лановик Б., Матисякевич З., Матейко Р. Iсторiя України. – Тернопiль, 1995. – С. 120-
132, 147-159.
17. Лисяк-Рудницький I. Iсторичнi есе. В 2 т. Т.I. – К., 1994.
18. Нахлiк Є. Пантелеймон Кулiш.-К.,1989.
19. Полонська-Василенко Н. Iсторiя України: У 2 т. Т.2. – К., 1992. – С. 261-324.
20. Субтельний О. Україна: iсторiя. – К., 1991. – С. 183-192, 200-214, 244-263.
21. Федченко П. Михайло Драгоманов. – К., 1991.
22. Чубинський П. Ще не вмерла Україна. – К., 1991.
Методичнi поради
1. Розпочинаючи вивчення даної теми, слiд зазначити, що внаслiдок
остаточної лiквiдацiї автономiї Україна стала колонiєю Росiї. За
цих умов українську нацiю було приречено, за висловом
М.Брайчевського, на «поступове конання». Було втрачено суспiльну
елiту, яка завжди виступає головним носiєм нацiональної iдеї. Українська
шляхта та старшина перетворилися в росiйське дворянство.
Економiчна база була деформована, розхитана й поступово перетворювалася
на придаток загальноiмперської економiки. Полiтична
структура пiсля знищення Гетьманщини та Запорiзької Сiчi була
вiдсутня. Україну позбавили власних збройних сил, здатних захищати
її iнтереси; отож доля українського народу вирiшувалася не на
Батькiвщинi, а в далекому й чужому Санкт-Петербурзi.
Тривожнi процеси вiдбувалися i у сферi духовного життя. Культура
й освiта занепадали, особливо пiсля того, як Києво-Могилянську
академiю 1810 року було перетворено на вузько-фаховий релiгiйний
заклад – духовну академiю. Це неминуче вело до кiлькiсного обмеження
української iнтелiгенцiї i стало чи не найтяжчим ударом для на-