IСТОРIЯ УКРАЇНИ

ла знищена росiйським царатом в 1765 р. через тi ж причини, що й в
Гетьманщинi та на Зопорiжжi.
Звертаючись до Правобережної України (Волинь, Київщина та
Подiлля), необхiдно пам’ятати, що хоча за мiжнародними договорами
другої половини XVII ст. вона й потрапила пiд сферу впливу польського
короля i турецького султана, влада кожного з монархiв була
спочатку суто номiнальною. Незважаючи на те, що спроби українцiв
до утвердження власної держави отримали вiдносну поразку на
теренах Правобережжя, стереотипи визвольних змагань продовжували
жити у свiдомостi елiти. Тому власне українська державнiсть
проiснувала, з невеликою перервою, на теренах Київщини,окремих
частин Подiлля i Волинi до 1714 р.
Далi доцiльно висвiтлити подiї гайдамацького руху, його передумови,
соцiальний склад учасникiв, охарактеризувати керiвникiв. Аналiзуючи
мету та завдання гайдамаччини, важливо звернути увагу, що
iдея об’єднання українських земель, розподiлених чужоземними державами,
дедалi бiльше оволодiвала повсталими. Однак, брак полiтичної
культури, вiра в «доброго царя», складнiсть геополiтичної
ситуацiї поряд з iншими чинниками призвели до поразки народних
прагнень.
Характеризуючи становище захiдноукраїнських земель (Галичини,
Буковини та Закарпаття), треба вiдзначити, що вони протягом довгого
часу залишалися без нiякої допомоги i власними силами мусили
вести боротьбу проти завойовникiв.
Завершуючи, доречно зупинитися на подiлах Речi Посполитої
(1772, 1793, 1795 рр.), в результатi яких українськi землi остаточно були
розподiленi мiж двома iмперiями – Росiєю i Австрiєю.