IСТОРIЯ УКРАЇНИ

2. Приступаючи до розгляду другого питання, варто звернути
увагу, що з середини 60-х рр. XVII ст. Україна стає ареною росiйськопольського
протистояння, що добре вiдчувається в тактицi гетьманiв i
старшини, в поведiнцi яких усе бiльше проглядаються риси амбiтностi,
егоїзму, iгнорування загальнонацiональних iнтересiв. Кiнець кiнцем це
приводить до того, що на українських землях виникає мiжусобна боротьба,
з якої мають зиск лише сусiди. Україну було подiлено вздовж
Днiпра на двi сфери впливу: польську – на Правобережнiй Українi та
московську – на Лiвобережнiй, включно з Києвом. Турецька присутнiсть
вiдчувалася на пiвднi. Всi козацькi гетьмани у цей час залежали
вiд пiдтримки тих чи iнших зовнiшнiх сил. Гетьманська влада послаблювалася
безперервними внутрiшнiми сутичками, соцiальним напруженням
мiж козацькими низами i старшиною, що прагнула монополiзувати
полiтичну владу та нав’язувати їм трудовi повинностi. Але й
серед козацької старшини, якою успiшно манiпулювали могутнi сусiди
України, точилася внутрiшня боротьба, iнтриги, мотивованi вузькими
особистими цiлями. Особливими майстрами соцiально-полiтичної
iнтриги виявилися надалi московськi царi та їхнi емiсари. Щоб
лiквiдувати суверенiтет України, вони пiдбурювали народнi маси проти
козацької старшини, одночасно щедро роздаючи їй маєтностi та
привiлеї в обмiн за зраду iнтересiв української державностi. Народ назвав
цей перiод (1663-1686 рр.) «Руїною».
Пiсля того як Ю.Хмельницький зрiкся гетьманської влади, його
наступниками стали П.Тетеря (1663-1665 рр.) – на Правобережнiй Українi
та I.Брюховецький (1663-1668 рр.) – на Лiвобержнiй. Характеризуючи
їх дiяльнiсть, слiд вiдмiтити, що обидва вони зажили недоброї
слави чужинецьких поплiчникiв. Тетеря тримався чiтко пропольської
орiєнтацiї, називаючи Україну польською «провiнцiєю», а короля її
«природним i власним паном». Саме за допомогою полякiв йому вдалося
на якийсь час поширити свiй вплив i на Лiвобережжя, але не надовго.
На Лiвобережнiй Українi I.Брюховецький проводив вiдверто
промосковську полiтику, пiдписавши у 1665 р. «московськi статтi»,
згiдно з якими всi податки, що збиралися в Українi, повиннi були йти
до царського скарбу, а у всi найзначнiшi мiста призначалися царськi
воєводи з вiйськом. За винятком козакiв, усе населення вiддавалося пiд
адмiнiстративну та судову управу воєвод. Гетьманський уряд позбавлявся
права на зовнiшньополiтичну дiяльнiсть.