IСТОРIЯ УКРАЇНИ

Необхiдно розкрити причини полонiзацiї української знатi, в результатi
якої найбiльшi роди, як Вишневецькi, Синявськi, Корецькi,
Заславськi, Сангушки та iншi – зреклися українства, рiдної мови, вiри;
переходили до католицтва, засвоювали польську мову, польськi звичаї
та побут.
Для глибшого розумiння проблеми важливо детально висвiтлити
тi соцiально-економiчнi процеси, якi вiдбувалися на українських землях
пiсля укладення Люблiнської унiї. Проаналiзувати еволюцiю аграрних
вiдносин. Показати зв’язок мiж формуванням фiльваркової
системи та посиленням феодально-крiпосницької експлуатацiї.
3. Важливо зазначити, що посилення польсько-католицької експансiї
в Українi, процес винародовлення української елiти викликали
занепокоєння i опiр патрiотично налаштованої шляхти, серед заможних
кiл мiщанства, православного духовенства, поспiльства i особливо
козацтва. Найбiльш яскравими проявами i водночас органiзацiйними
осередками цього загальнонародного руху стали братства – релігійні
та культурно-просвітницькі організації українських міщан, які виникли
при церковних парафіях в Україні в ХV-ХVІІ ст. Великий авторитет
мали братства у Львовi, Луцьку, Острозi. У 1615 р. постало Київське
братство, яке одразу ж стало головним консолiдацiйним центром для
всiєї України.
Особливу увагу братства придiляли духовнiй сферi життя, слушно
вважаючи, що моральному та iдейному чинниковi в тодiшньому протиборствi
належить вирiшальна роль. Братчики розумiли, що без нацiональної
iнтелiгенцiї годi й думати про забезпечення своїх природних
прав. Тому вони органiзовували навчальнi заклади, якi багато зробили
на нивi просвiтництва, пiдтримували книгодрукування.
Необхiдно зупинитися на дiяльностi Київського училища, яке згодом
перетворилося на славну Києво-Могилянську академiю, Львiвської та
iнших братських шкiл.
Говорячи про наслiдки дiяльностi братств, варто наголосити, що
поширення шкiл i друку розбудило колись пасивних i консервативних
українцiв. Сотнi вихованцiв шкiл, пройнятих духом нацiональних традицiй,
а також обiзнаних iз захiдноєвропейською наукою, ставали
мандрiвними вчителями, розходилися по мiстах i селах у пошуках заробiтку.
Крiм сучасних знань, вони несли почуття власної гiдностi i
непримиренностi. Замiсть того щоб переходити у польський католицизм,
вони iз зростаючою рiшучiстю стали боронити релiгiйнi традицiї,
що вiдрiзняли їх вiд полякiв.