IСТОРIЯ УКРАЇНИ

Значна ж бiльшiсть тих українських iсторикiв, що обстоювали нацiональнi
iнтереси українського народу як у дожовтневий, так i
пiсляжовтневий час, включно до сьогоднiшнього дня, ставиться до
проблем литовсько-українських взаємин з iнших позицiй. У їхнiх поглядах
i оцiнках литовцi змальовуються як визволителi колишнiх українських
князiвств з-пiд татарської Орди, що набагато, порiвняно з
Московським князiвством, скоротило монголо-татарське iго на наших
землях.
Один iз сучасних iсторикiв, М.Брайчевський, пише: «Литовська
держава ХIV-XVI ст.була спадкоємцем i продовжувачем традицiй
Київської Русi. Основну частину територiї тої держави складали землi
Русi-Бiлорусi та України... Cуспiльний лад Русi був перенесений сюди
в майже недоторканому виглядi, а юридичнi норми Київської держави
продовжували дiяти на литовських землях аж до ХVI ст.».
Розкриваючи питання, необхiдно звернути увагу, що населення
українських територiй не чинило опору литовським князям, оскiльки
вони дотримувалися на захоплених землях правила: «Ми старину не
рушимо, а новини не вводимо». Литовський Статут – кодекс середньовiчного
права Великого князiвства Литовського, як засвiдчує iсторикоправова
наука, з’явився на пiдставi звичаєвих i писаних норм українського
права, тобто «Руської правди» та звичаєвого права,яке побутувало
в традицiях українського народу ще з доби Київської Русi.
Мiсцевi руськi феодали зберiгали свої володiння. Руська мова стала
державною, нею велося все дiловодство, писали лiтературнi твори.
Православна церква теж зберегла свої позицiї. Самi українськi землi
перебували на становищi удiльних князiвств, очолюваних князями –
членами литовського великокнязiвського роду. Саме тому
М.Грушевський доводив, що Велике князiвство Литовське зберегло
традицiї Київської Русi бiльшою мiрою, нiж Московщина.
Завершуючи розгляд проблеми, доречно вiдмiтити, що, незважаючи
на суттєвi суспiльно-полiтичнi змiни, якi сталися в Українi iз
втратою державної незалежностi у ХIV ст., все таки на бiльшiй її територiї
аж до кiнця ХVI ст. зберiгався режим вiдносно автономного життя,
якому не загрожувала своїми асимiлятивними планами Литва. Прикметно,
що офiцiйний титул литовського князя розпочинався словами:
«Великий князь Литовський i Руський». Тому то i саму державу цього
часу ряд iсторикiв визначають як Литовсько-Руську.
Звертаючись до Кревської унії, зазначте, що внутрішня нестабільність
в Литовсько-Руській державі в другій пол. ХІV ст., викли-