IСТОРIЯ УКРАЇНИ
IСТОРIЯ УКРАЇНИ IСТОРIЯ УКРАЇНИ
12. Iсторiя України: нове бачення: У 2 т. Т.I / Пiд ред. В.Смолiя. – К., 1995. – С. 113-151. 13. Костомаров М. Iстория України в життєписях визначнiйших єї дiячiв. – К., 1991. – С. 160-234. 14. Крип’якевич I. Iсторiя України. – Львiв, 1990. – С. 110-155. 15. Лановик Б., Матисякевич З., Матейко Р. Iсторiя Укрїни. – Тернопiль, 1995. – С. 39- 51, 56-60. 16. Митрополит Iларiон. Князь Констянтин Острозький i його культурна праця. – Б.м., 1992. 17. Стрийковський М. Хронiка польська, литовська, жмудська i всiєї Русi // Дзвiн. – 1990. – №1-4. 18. Субтельний О. Україна: iсторiя. – К., 1991. – С. 69-96. 19. Україна i Польща в перiод феодалiзму: Зб. наукових праць. – К., 1991. 20. Яковенко Н. Здобутки i втрати Люблiнської унiї // Київська старовина. – 1993. – №3. Методичнi поради 1. Починаючи вивчення даної теми, потрiбно вiдзначити, що у ХIV ст. українськi землi, роздрiбненi на окремi князiвства й ослабленi золотоординським iгом, пiдпали пiд владу кiлькох країн. Зокрема, в 1349 р. Польщею була захоплена Галичина. У 1351-1352 рр. мiж Польщею i Литвою тривала вiйна за Галицько-Волинську землю. За перемир’ям 1352 р. Галичина залишилася пiд владою Польщi, Волинь i Берестейська земля – пiд владою Литовської держави. Протягом 1370-1386 рр. Галичиною володiла вже Угорщина, а у 1387 р., за короля Ягайла, Галичина остаточно була приєднана до Польщi. Молдавське князiвство захопило Буковину. В 50-х рр. ХIV ст. розпочався наступ Литви на Приднiпров’я, що полегшувалося ослабленням Золотої Орди. У 1355-1356 рр. литовський князь Ольгерд завоював Чернiгово-Сiверщину, а в 1362 р. захопив i Київ, i всю Київщину. Пiсля того, як влiтку 1362 р. вiйсько Ольгерда на р. Синi Води (притоцi Пд.Бугу) розгромило татарськi вiйська, Київщина i Подiлля остаточно вiдiйшли до Литви. Ще ранiше, за князя Гедимiна, в першiй половинi ХIV ст., литовськi феодали захопили Берестейщину, а згодом i Пiнщину. У вiтчизнянiй iсторiографiї склалися рiзнi погляди й точки зору на характер литовської експансiї, природу та сутнiсть самої держави. Зокрема, радянська iсторiографiя, виходячи головним чином iз росiйських нацiональних iнтересiв, розглядала литовську присутнiсть на українських землях як прояв «колонiального загарбання» та «нацiонального поневолення».
Значна ж бiльшiсть тих українських iсторикiв, що обстоювали нацiональнi iнтереси українського народу як у дожовтневий, так i пiсляжовтневий час, включно до сьогоднiшнього дня, ставиться до проблем литовсько-українських взаємин з iнших позицiй. У їхнiх поглядах i оцiнках литовцi змальовуються як визволителi колишнiх українських князiвств з-пiд татарської Орди, що набагато, порiвняно з Московським князiвством, скоротило монголо-татарське iго на наших землях. Один iз сучасних iсторикiв, М.Брайчевський, пише: «Литовська держава ХIV-XVI ст.була спадкоємцем i продовжувачем традицiй Київської Русi. Основну частину територiї тої держави складали землi Русi-Бiлорусi та України... Cуспiльний лад Русi був перенесений сюди в майже недоторканому виглядi, а юридичнi норми Київської держави продовжували дiяти на литовських землях аж до ХVI ст.». Розкриваючи питання, необхiдно звернути увагу, що населення українських територiй не чинило опору литовським князям, оскiльки вони дотримувалися на захоплених землях правила: «Ми старину не рушимо, а новини не вводимо». Литовський Статут – кодекс середньовiчного права Великого князiвства Литовського, як засвiдчує iсторикоправова наука, з’явився на пiдставi звичаєвих i писаних норм українського права, тобто «Руської правди» та звичаєвого права,яке побутувало в традицiях українського народу ще з доби Київської Русi. Мiсцевi руськi феодали зберiгали свої володiння. Руська мова стала державною, нею велося все дiловодство, писали лiтературнi твори. Православна церква теж зберегла свої позицiї. Самi українськi землi перебували на становищi удiльних князiвств, очолюваних князями – членами литовського великокнязiвського роду. Саме тому М.Грушевський доводив, що Велике князiвство Литовське зберегло традицiї Київської Русi бiльшою мiрою, нiж Московщина. Завершуючи розгляд проблеми, доречно вiдмiтити, що, незважаючи на суттєвi суспiльно-полiтичнi змiни, якi сталися в Українi iз втратою державної незалежностi у ХIV ст., все таки на бiльшiй її територiї аж до кiнця ХVI ст. зберiгався режим вiдносно автономного життя, якому не загрожувала своїми асимiлятивними планами Литва. Прикметно, що офiцiйний титул литовського князя розпочинався словами: «Великий князь Литовський i Руський». Тому то i саму державу цього часу ряд iсторикiв визначають як Литовсько-Руську. Звертаючись до Кревської унії, зазначте, що внутрішня нестабільність в Литовсько-Руській державі в другій пол. ХІV ст., викли-
- Page 1 and 2: Микола Лазарович IС
- Page 3 and 4: Тема 1. НАЙДАВНІШІ Ч
- Page 5 and 6: бiзона, носорога, пе
- Page 7 and 8: процесу видiлення с
- Page 9 and 10: рабовласницькi дер
- Page 11 and 12: Сьогоднi всiм очеви
- Page 13 and 14: 10. Жуковський А., Су
- Page 15 and 16: жавне утворення, як
- Page 17 and 18: Водночас варто мат
- Page 19: Тема 3. УКРАЇНСЬКІ З
- Page 23 and 24: змiнювалося у гiрши
- Page 25 and 26: Поруч з братствами
- Page 27 and 28: 24. Яворницький Д. Iс
- Page 29 and 30: На Сiчi дiяв оригiнал
- Page 31 and 32: козацтво в адмiнiст
- Page 33 and 34: 1. Висвiтлюючи перше
- Page 35 and 36: держцем руським»).
- Page 37 and 38: основних тлумачень
- Page 39 and 40: 4. Велика iсторiя Укр
- Page 41 and 42: розповісти про Кон
- Page 43 and 44: 2. Приступаючи до ро
- Page 45 and 46: постатей, як П.Сухо
- Page 47 and 48: цiльно розкрити хар
- Page 49 and 50: гутньою тодi Швецiє
- Page 51 and 52: ницю1722 р. надiйшло 45
- Page 53 and 54: Тема 8. СУСПІЛЬНО-ПО
- Page 55 and 56: ня української iнте
- Page 57 and 58: мiсячного iснування
- Page 59 and 60: Тема 9. ЗАХІДНА УКРА
- Page 61 and 62: Доречно зазначити,
- Page 63 and 64: Доречно вiдмiтити, щ
- Page 65 and 66: вiд iдеалу нацiональ
- Page 67 and 68: (2 год.) План 1. Суспiл
- Page 69 and 70: кiвських активiстiв
12. Iсторiя України: нове бачення: У 2 т. Т.I / Пiд ред. В.Смолiя. – К., 1995. – С. 113-151.<br />
13. Костомаров М. Iстория України в життєписях визначнiйших єї дiячiв. – К., 1991. – С.<br />
160-234.<br />
14. Крип’якевич I. Iсторiя України. – Львiв, 1990. – С. 110-155.<br />
15. Лановик Б., Матисякевич З., Матейко Р. Iсторiя Укрїни. – Тернопiль, 1995. – С. 39-<br />
51, 56-60.<br />
16. Митрополит Iларiон. Князь Констянтин Острозький i його культурна праця. – Б.м.,<br />
1992.<br />
17. Стрийковський М. Хронiка польська, литовська, жмудська i всiєї Русi // Дзвiн. –<br />
1990. – №1-4.<br />
18. Субтельний О. Україна: iсторiя. – К., 1991. – С. 69-96.<br />
19. Україна i Польща в перiод феодалiзму: Зб. наукових праць. – К., 1991.<br />
20. Яковенко Н. Здобутки i втрати Люблiнської унiї // Київська старовина. – 1993. – №3.<br />
Методичнi поради<br />
1. Починаючи вивчення даної теми, потрiбно вiдзначити, що у<br />
ХIV ст. українськi землi, роздрiбненi на окремi князiвства й ослабленi<br />
золотоординським iгом, пiдпали пiд владу кiлькох країн. Зокрема, в<br />
1349 р. Польщею була захоплена Галичина. У 1351-1352 рр. мiж<br />
Польщею i Литвою тривала вiйна за Галицько-Волинську землю. За<br />
перемир’ям 1352 р. Галичина залишилася пiд владою Польщi, Волинь<br />
i Берестейська земля – пiд владою Литовської держави. Протягом<br />
1370-1386 рр. Галичиною володiла вже Угорщина, а у 1387 р., за короля<br />
Ягайла, Галичина остаточно була приєднана до Польщi. Молдавське<br />
князiвство захопило Буковину.<br />
В 50-х рр. ХIV ст. розпочався наступ Литви на Приднiпров’я, що<br />
полегшувалося ослабленням Золотої Орди. У 1355-1356 рр. литовський<br />
князь Ольгерд завоював Чернiгово-Сiверщину, а в 1362 р. захопив<br />
i Київ, i всю Київщину. Пiсля того, як влiтку 1362 р. вiйсько Ольгерда<br />
на р. Синi Води (притоцi Пд.Бугу) розгромило татарськi вiйська,<br />
Київщина i Подiлля остаточно вiдiйшли до Литви.<br />
Ще ранiше, за князя Гедимiна, в першiй половинi ХIV ст., литовськi<br />
феодали захопили Берестейщину, а згодом i Пiнщину.<br />
У вiтчизнянiй iсторiографiї склалися рiзнi погляди й точки зору на<br />
характер литовської експансiї, природу та сутнiсть самої держави. Зокрема,<br />
радянська iсторiографiя, виходячи головним чином iз росiйських<br />
нацiональних iнтересiв, розглядала литовську присутнiсть на українських<br />
землях як прояв «колонiального загарбання» та «нацiонального<br />
поневолення».
Change language