IСТОРIЯ УКРАЇНИ

незгоду. Проти бiльшостi заарештованих було висунуто звинувачення
в «антирадянськiй агiтацiї i пропагандi», i навеснi 1966 р. пiд час серiї
судових процесiв 20 чоловiк були засудженi у Львовi, Києвi, Луцьку,
Тернополi, Житомирi та Iвано-Франкiвську на рiзнi строки покарання.
В результатi у таборах Мордовiї опинилися науковцi М. i Б. Горинi,
М.Осадчий, iнститутськi викладачi В.Мороз та Д.Iващенко, художник
П.Заливаха, iнженери О.Мартиненко, I.Русин та iн. Паралельно розгорталася
програма утискiв i переслiдувань тих, хто спiвчував заарештованим,
їх однодумцiв.
Звернiть увагу, що сплеск репресiй 1965-1966 рр. супроводжувався
досить масштабним iдеологiчним поворотом. Газети заряснiли статтями,
спрямованими проти «буржуазної iдеологiї» та «українського
буржуазного нацiоналiзму». Пожорсткiшала цензура. ЦК КПУ ухвалив
ряд таємних постанов, що стосувалися виправлення «iдеологiчних помилок»
у роботi деяких журналiв («Вiтчизна», «Жовтень» та iн.),
кiностудiї iм. О.Довженка. Тривала прихована iдеологiчна чистка редакцiй
газет, журналiв, видавництв, iнститутiв гуманiтарного профiлю.
Все це нагадувало сталiнськi iдеологiчнi чистки 40-50-х рокiв, хоча,
зрозумiло, не могло зрiвнятися за масштабами та iнтенсивнiстю.
Загалом же необхiдно пiдкреслити, що епоха, пов’язана з постаттю
Леонiда Брежнєва i пiзнiше названа «застоєм», характеризувалася
надмiрною iдеологiзацiєю суспiльної свiдомостi, посиленням тоталiтаристських
тенденцiй в адмiнiстративно-державному управлiннi,
боротьбою з iнакомисленням. Не випадково, що велика кагорта сталiнiстiв
всерйоз розраховувала на реабiлiтацiю свого кумира. Власне,
висловлюючись образно, насправдi вiдбувся «блiдий ренесанс» минулих
рокiв. Пресинг стосувався в основному iдеологiї, культури,
масової свiдомостi. Посилювалися процеси унiфiкацiї нацiонального
життя. Офiцiйно було проголошено курс на прискорення «злиття
нацiй». Документами КПРС та її республiканських загонiв в рiчницю
50-лiття створення СРСР декларувалося виникнення «нової iсторичної
спiльностi людей – радянського народу». В адмiнiстративному порядку
обмежувалося функцiонування нацiональних мов в освiтнiй,
урядовiй, науковiй, службовiй сферах суспiльного життя. Цi мови фактично
були визнанi «неперспективними», а в суспiльнiй свiдомостi
внаслiдок цього з’явився стереотип «непрестижних мов». Створилася
така ситуацiя, коли саме вживання iнтелiгенцiєю української чи, припустимо,
бiлоруської мови могло бути розцiнене як прояв «буржуазного
нацiоналiзму».