IСТОРIЯ УКРАЇНИ

критичному виступi на адресу центральних органiв влади вияв якщо
не «буржуазного нацiоналiзму», то вже напевне «вiдхилення вiд
генеральної лiнiї».
Наголошуючи на обмеженостi та непослiдовностi процесiв десталiнiзацiї,
звернiть увагу, що поза реабiлiтацiєю залишилися майже всi,
хто був так чи iнакше пов’язаний iз звинуваченнями у «нацiоналiзмi».
Та найкричущiшим парадоксом «вiдлиги» було те, що процес реабiлiтацiї
жертв сталiнських репресiй супроводжувався новими полiтичними
репресiями. В Українi тодi здебiльшого на закритих судових
засiданнях судили людей за «антирадянську нацiоналiстичну пропаганду»
в Тернополi, Чернiвцях, Луцьку, Днiпропетровську, Рiвному,
Луганську, Сумах тощо. Звинувачення, як правило, були фальсифiкованi
або перебiльшенi: судили за необережно сказане слово, зберiгання
недозволеної лiтератури i т.д. Протягом 1954-1959 рр. в Українi
було притягнено до судової вiдповiдальностi i пiддано iншим
формам переслiдувань за «антирадянську дiяльнiсть» близько 3,5 тиС.
чол. Розкажiть про судилище над групою львiвських юристiв
(Л.Лук’яненко, I.Кандиба, С. Вiрун та iн.), «викриття» у Львовi молодiжної
пiдпiльної органiзацiї «Український нацiональний центр», утиски
й переслiдування колишнiх учасникiв збройної боротьби ОУН-
УПА.
Далi доречно зупинитися на детальному розглядi суспiльнополiтичного
життя республiки. Особливу увагу слiд зосередити на висвiтленнi
такого явища, як «шiстдесятництво», показати його мету,
форми i методи дiяльностi, розкрити причини цькування
«шiстдесятникiв» з боку офiцiйної влади.
Аналiзуючи причини невдач реалiзацiї економiчної реформи, треба
зазначити, що реформа не пiшла вглиб, вона не зачiпала основ господарського
механiзму, не ставила питання про повний злам командно-адмiнiстративної
системи, скасування централiзацiї. Партiйнодержавне
керiвництво вважало, що стабiльнi темпи економiчного росту
цiлком можна забезпечити за допомогою iснуючого господарського
механiзму, не усвiдомивши, що його резерви вичерпалися.
Поза увагою не повинне залишитися питання передачi 19 лютого
1954 р. Кримської областi зi складу РРФСР до складу УРСР. Таке
рiшення аргументувалося спiльнiстю економiки, територiальною
близькiстю й тiсними господарськими та культурними зв’язками мiж
Кримом i Україною. Влаштована довкола цього галаслива кампанiя затемнювала,
по-перше, той факт, що Крим навряд чи можна вважати