IСТОРIЯ УКРАЇНИ

Сьогоднi всiм очевидна абсурднiсть такого твердження, i тому нiхто,
за винятком хiба що В.Жириновського та йому подiбних, не насмiлюється
пропагувати такi погляди.
Другий пiдхiд – бере свій початок ще з періоду середньовіччя, коли
під впливом політичних чинників зародилася ідея про спільність
походження росіян, українців і білорусів з єдиної давньоруської народності,
яку пізніше образно назвали «колискою братніх народів». Ця
ідея відповідала великодержавним інтересам правлячих кіл і певних
верств населення Російської імперії та Радянського Союзу і всіляко
ними підтримувалася. За радянської доби власті перетворили цю концепцію
на панівну, всіляко її популяризували й пропагували.
Новий напрям у розробці проблеми етногенезу українського народу
започаткував наприкінці ХІХ ст. київський археолог Вікентій
Хвойка. Досліджуючи пам’ятки Трипільської та наступних культур,
вчений дійшов висновку про автохтонність мешканців Подніпров’я з
давніх давен. Це дало змогу висунути й розвинути ідею про
поступальний етнічний розвиток українців із часів Трипільської
культури через скіфські племена до сучасних українців.
Автохтоністом у дослідженні проблеми виступав і М.Грушевський.
Він вбачав початки українства в літописних антських племенах і
доводив відмінність історичного розвитку українців і росіян. Вченому
належить заслуга наукового спростування теорії походження
українців, росіян, білорусів з єдиної давньоруської народності.
Дослiджуючи це питання, слiд також звернути увагу на те, що
утворення держави на українських землях відбувалося паралельно з
аналогічними процесами в Європі. Зокрема, в другій половині І тиС.
на Заході утворилися Болгарське царство, держава Само (Великоморавське
князівство), а на Сході – Хазарський каганат (в прикаспійських
степах). Вже в VІІ ст. праукраїнську державу – федерацію
полян, західних сіверян й древлян – сучасники називали Руссю. Одночасно
зі зміцненням позицій київських князів федеративна форма
правління еволюціонувала в самодержавну. Цей процес відбувався
повільно, суперечливо, але неухильно. Наприкінці VІІІ – першій половині
ІХ ст. у Середньому Подніпров’ї утворилося стабільне праукраїнське
державне об’єднання «Руська земля». (Окремі дослідники
вважають, що арабські автори називали його Куявією, а сусідні –
Артанією та Славією). Воно стало саме тим територiально-полiтичним
i соцiальним ядром, навколо якого почала зростати давньоруська держава
– Київська Русь.