IСТОРIЯ УКРАЇНИ

чої Нiмеччини. I це давало гiтлерiвському уряду пiдстави тиснути на
радянське керiвництво з метою спонукати його до якнайшвидшого
вступу у вiйну проти Польщi зi сходу. 17 вересня 1939 р. радянський
уряд дав наказ вiйськам вступити на територiї Захiдної України та Захiдної
Бiлорусi, аби, як говорилося у його нотi, «взяти пiд свiй захист
життя i майно населення Захiдної України та Захiдної Бiлорусiї». 22
вересня у Брест-Литовську на честь успiшного завершення польської
кампанiї вiдбувся парад радянських i нiмецьких вiйськ.
28 вересня радянсько-нiмецький воєнно-полiтичний альянс,
скрiплений сумiсними бойовими дiями проти майже беззахисної
Польщi, був засвiдчений новим договором – про дружбу i кордон. Доцiльно
наголосити, що протягом пiввiку самий факт укладання такого
договору, як i його змiст, становив одну з найбiльших державних
таємниць в СРСР. Для цього були пiдстави. Адже в очах прогресивної
свiтової громадськостi Радянський Союз робив докорiнний поворот у
своїй антифашистськiй зовнiшнiй полiтицi. Таку бiльш нiж сумнiвну
переорiєнтацiю СРСР пiдтвердив Й.Сталiн, який заявив: «Дружба народiв
Нiмеччини i Радянського Союзу, скрiплена кров’ю, має всi
пiдстави бути довгою i мiцною». Ще вiдвертiше висловився нарком
закордонних справ В.Молотов, проголосивши привселюдно, що «не
тiльки безглуздо, а й злочинно вести таку вiйну, як вiйна за знищення
гiтлеризму...»
Новий договiр СРСР з Нiмеччиною, уточнюючи розмежувальну
лiнiю мiж цими державами по територiї Польщi, формально
пiдтверджував включення захiдноукраїнських та захiднобiлоруських
земель до складу СРСР. Крiм того, створював умови для вирiшення
проблеми Бессарабiї i Буковини, споконвiчних українських територiй,
населених переважно українцями. Пiсля пред’явлення ультиматуму
про повернення цих земель Румунiя у червнi 1940 р. задовольнила радянську
вимогу.
Далi слiд детально зупинитися на висвiтленнi процесiв так званої
«радянизацiї» у новоприєднаних Волинi, Галичинi, Буковинi i Бессарабiї.
При цьому важливо зазначити, що деякi прогресивнi змiни, котрi
розпочалися тут в цей час, були фактично знiвельованi подальшою репресивною
полiтикою радянського режиму. Утверджуючи радянськi
цiностi , бiльшовики нещадно руйнували й без того слабкi культурницькi
осередки й громадськi центри, мiсцевi традицiї українцiв, з
якими були змушенi рахуватися навiть польськi колонiзатори. Водночас
розпочалися масовi репресiї проти «соцiально ворожих елементiв».