IСТОРIЯ УКРАЇНИ

близько кількох столiть, антська держава занепала у боротьбi з аварами.
Протягом VII ст. схiднi слов’яни зосереджувалися на правому березi
Днiпра. Лiтопис «Повiсть временних лiт» дає такий огляд племен,
що у VIII-IХ ст. проживали на територiї сучасної України: поляни заселяли
сучаснi Київщину i Канiвщину; древляни Схiдну Волинь;
сiверяни – Днiпровське Лiвобережжя; уличi – Пiвденне Поднiпров’я i
Побужжя; хорвати – Прикарпаття та Закарпаття; волиняни (бужани) –
Захiдну Волинь; тиверцi – над Днiстром.
Племена на територiї сучасної України займалися землеробством,
скотарством, полюванням, риболовством; у них були розвиненi ремесла
– гончарство, ткацтво, обробка залiза. Вони вели жваву торгiвлю зi
своїми сусiдами i дальшими країнами.
Економiчною основою схiднослов’янського суспiльства була родова
власнiсть на землю, а кожна група населення входила до складу
племенi. Водночас у VIII-IX ст. розвиток суспiльних вiдносин у
слов’ян визначався змiцненням господарської самостiйностi малих
сiмей, якi перетворювалися на головний виробничий осередок.
Вiдносно високого рiвня розвитку досягли давнi слов’яни в
iдеологiчнiй сферi. Вже в перших столiттях нової ери вони мали
цiлiсну язичницьку мiфологiю й органiзованi форми культу. Провiдне
мiсце в язичницькому пантеонi посiдали божества, пов’язанi з аграрним
культом – Сварог, Даждьбог, Хорс, Велес та iн.
Характерним для полiтичної органiзацiї схiдних слов’ян було
утворення племiнних союзiв, якi в мiру свого змiцнення i консолiдацiї
перетворювалися на об’єднання державного типу. До найбiльших
раннiх племiнних об’єднань вiдносяться полянське з осередком у
Києвi, дулiбське i волинянське на територiї пiзнiшої Волинської землi.
Цi утворення стали важливим кроком на шляху до виникнення в IX ст.
могутньої держави – Київської Русi.
4. Знайомлячись iз проблемою генезису українського народу, необхiдно
усвiдомити, що це дискусiйне питання, що рiзнi iсторики дають
на нього неоднозначну вiдповiдь. Однак серед усiєї
рiзноманiтностi поглядiв на цю проблему в iсторичнiй лiтературi чiтко
простежується три пiдходи.
Перший – росiйський, великодержавно-шовiнiстичний, який започаткували
росiйськi дворянськi iсторики (В.Татiщев, М.Щербатов,
М.Карамзiн, С. Соловйов). Cуть його – українського народу як такого
не було i нема, а є «малороси» – складова частина росiйського народу.