Exhibition catalog: Discourse of War

ANNA SOLOVIENKO
Biligorodka, Kyiv region, Ukraine
@an_so_art
About project
Like many Ukrainian artists, when the war started, I stopped painting. When she was able to
return to painting, she narrowed the subject of her paintings to animalism. Animals fascinate
with their natural wildness, frenzy, the way they show their rage and care. All these qualities
are very similar to those that Ukrainians began to demonstrate at the beginning of the war: the
thirst for life, the ability to fight to the last, to defend their territory, their children at the cost of
their lives, to go to the aid of their neighbors. The war awakened these deep natural instincts in
Ukrainians who live not only in Ukraine but all over the world. Through this picture, I want to
convey to the viewer the infinite strength and power that every creation of nature has. Animals
already have it as a base. But a person has a choice to take it or not. And here everyone makes
the right decision for himself.
Про роботу
Як і багато художників-українців, коли почалась війна, я перестала малювати. Коли вже
мала змогу повернутись до живопису, то звузила тематику своїх картин до анімалізму.
Тварини захоплюють своєю природньою дикістю, несамовитістю, тим, як вони проявляють
свою лють і турботу. Ці всі якості дуже схожі на ті, які почали демонструвати українці з
початком війни: жагу жити, вміння битися до останнього, ціною свого життя захищати
свою територію, своїх дітей, йти на допомогу ближньому. Війна пробудила ці глибинні
природні інстинкти в українцях, що живуть не тільки в Україні а й по усьому світу. Я хочу
через цю картину передати до глядача бескінечну силу і міць, що має кожне творіння
природи. У тварин це уже є як база. А от у людини є вибір брати це чи ні. І тут вже кожен
самoтужки приймає вірне для себе рішення.
Зазвичай тварин сприймають як недосконалих безмовних створінь, і люди дивляться
на них зверхньо, вважаючи себе господарями цього світу. Для мене тварини – це не
примітивні створіння, які живуть лише інстинктами, а живі істоти, які, як і ми, йдуть
своїм життєвим шляхом, отримують досвід та еволюціонують. І те, що вони мовчать, не
означає, що їм нічого нам сказати. Це цілий всесвіт, який ми навряд зможемо до кінця
зрозуміти. Я плачу, коли бачу китів, які викидаються на берег. Чому вони це роблять? Що
вони хочуть нам цим сказати? Я не знаю. Але хочу знати. Тому робота над цією темою –
це моє особисте дослідження, адже я хочу отримати відповіді на такі питання і їх у мене
багато. Я не впевнена, чи зможу отримати всі відповіді, але я продовжуватиму малювати.
Хочу, щоб тварини спілкувались з нами з полотен моїх робіт. Я хочу, щоб вони говорили
про те, як їм добре чи і що їм болить. Говорили без слів. І нехай кожен із нас почує своє.
81