Вип. 26 (2011)

Пшанська Г. Т. ЛЕКСИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ СУПЕРЛАТИВНОЇ ОЗНАКИ ...
Найхарактернішими прислівниками-квантифікаторами в іспанській мові
є лексеми “muy”,”mucho”, “tanto” та інші, що належать до аналітичних
форм вираження збільшеної якості.
“Muy” поряд з апокопованими формами ”tan” і “gran” знаходяться на
межі морфологічного та синтаксичного вираження суперлативу.
Поширеною є порівняльна форма “tanto”, вжита без другого елемента
порівняння (“como”):
¡Pa qué le has dao tantas alas! [13, 161].
(…) que tantos sudores y tantos malos ratos nos estaba haciendo pasar
[12, 140].
У деяких формулах “tanto” замінює “mucho”:
– ¿Quiere usted algo?
– Tantas gracias [11, 431].
В той час як “tanto” і “mucho” стоять перед іменниками та дієсловами,
форми “tan” і “muy” передують прикметникам, дієприкметникам,
ад´єктивним та адвербіальним зворотам:
(...) No se podía luchar (…) contra aquella afirmación injusta, pero tan
generalizada [10, 490].
¡Anda, diez, tan temprano y ya de vuelta! [13, 168].
Vivimos tan ricamente [10, 215].
No supe alegrarme por no tener que hacer un favor tan poco profesional
[10, 80].
Проте, знаходимо випадки вживання “tan” і “mucho” в однині перед
іменниками і, навіть, власними іменами:
La casa de mis suegros, tan palacio y todo como es(...) [9, 71].
Es mucho Álvaro [7, 500].
У даному випадку йдеться про метонімічний перенос значення.
За визначенням “Diccionario académico”, вислів ¡Y tanto! виражає: “una
expresión elíptica con que se manifiesta ponderativamente el asentimiento propio
a lo que otro ha dicho”:
(…) Esto es una cosa muy seria.
Y tanto. Conviene (…) [10, 50].
Знаходимо випадки поєднання форм “tan” і “tanto” в одному реченні з
метою досягнення ще більшого інтенсивного/ елативного ефекту:
y se juraba en silencio consagrarse a procurar la felicidad de aquel hombre a
quien tanto debía, que tan grande se le mostraba [1, 463].
Форма “tal”, як правило, має підсилююче позитивне або деспективне
значення, яке визначається в контексті:
¡Vive Dios, que tal pujanza ni tal orgullo comprendo! [8, 98].
Diganos cuándo hemos visto en nuestros teatros ponerse en escena
con tal pompa
y tal exactitud histórica un drama [8, 404].
225