Вип. 26 (2011)

Записки з романо-германської філології. – ВИП. 26. – 2011 р.
[…] Noita saatuja sanoja, Ті пісні, що затягали,
20 Virsiä vetelemiä, Заклинання випускали
Vyöltä vanhan Väinämöisen, В пояс – старий Вейнемейнен,
Alta ahjon Ilmarisen,
З-під горнила – Ілмарінен,
Päästä kalvan Kaukomielen, В крицю гостру – Кауком’єлі,
Joukahaisen jousen tiestä З самостріла – Йоукахайнен
25 Pohjan peltojen periltä По полях сивої Пох’ї
Kalevalan kankahilta [8]
В Калевалі вересовій.
Старовинні пісні, яких за словами Е. Леннрота нараховується до 2.500,
а також віршовані приказки і вислови, зібрані на території прибалтійськобіломорського
комунікативного ареалу, є покладеними до основи першої
писемної літературно-епічної пам’ятки карело-фінського циклу – “Калевали”
– перше видання якої побачило світ лише у 1835 р. Фольклор карел, за даними
дослідження Г.М. Керта [3], є найбільш багатим і живим серед прибалтійськофінських
народів, що вказує на наявність в карелів яскраво вираженої
історичної і етнічної самосвідомості. Вочевидь саме цей фактор дозволив
зберегти самобутність і головні системні характеристики карельської мови
за відсутності сталої писемної традиції протягом тринадцяти століть. До
сьогодні не є дешифрованими карельські рунічні написи VII-Х ст., тому
першою писемною пам’яткою карельської мови прийнято вважати виконану
кириличним алфавітом Новгородську берестяну грамоту №292, що датується
1238-1268 рр. Документ віднайдено експедицією професора А.В. Арциховського
у 1957 р. під час розкопок у Новгороді. Зміст цієї грамоти, унаочненої
на рисунку 1, важко піддається інтерпретації з причини виконання напису
in scriptio continua.
Рис. 1. Прорис Новгородської берестяної грамоти №292
Нині існує три науково визнаних варіанти членування і перекладу графічного
відображення нижченаведеного тексту грамоти:
Юмалануоли •I• нимижи
ноулисеханолиомобоу
юмаласоудьнииохови [16].
194