Вип. 26 (2011)

Записки з романо-германської філології. – ВИП. 26. – 2011 р.
Історичним населенням даної місцевості є народи прибалтійсько-фінської
групи фіно-волзької гілки уральської сім’ї: вепси, чисельність яких за даними
перепису 2009 р. дорівнює 6.825 особам, карели – 72.987 та фіни – 771.779.
Проте більшість мешканців описуваної території є за походженням східними
слов’янами – 921.156 осіб, а саме: етнічні росіяни (864.227), білоруси
(37.681), українці (19.248) [15].
Спираючись на дані археологічних артефактів та результати етнографічної
реконструкції, сучасна наукова думка приймає за прабатьківщину єдиного
угро-фінського племені територію по схилах Алтайських гір. Саме з Азії,
як указують П.М. Майков, Ю.С. Юрьё-Коскинен у середині І тисячоліття
до н.е. починається шлях хантів, мансі і угорців, які осідають по берегах
Обі й Іртиша; комі й удмуртів, що заселяють землі уздовж Ками; мордви,
марійців і гуннів, які просуваються по Волзі на південь, а також суомі, що
прямують у протилежний північний бік [5, 9]. У перші віки нової ери суомі
освоюють територію басейнів Онезького і Ладозького озер, на якій до IX ст.
вони трансформуються в етнічне угрупування корела. Близько VIII ст. н.е.
інші нащадки суомі у боротьбі із автохтонним населенням – лапландцями
(шведська назва саамів, які у руських літописах ХІІІ ст. іменуються лопь)
– захоплюють територію майбутньої батьківщини фінів на південному
заході сучасної Фінляндії, а також створюють народність ємь (у фінській
етнокультурі – хаме, у шведській – тавасти) на узбережжі Ботнічної затоки
та в центральній частині внутрішнього плата між озерами Оулуярві і
Піелінен. За етнічним походженням сучасні фіні, котрі рідною мовою
самоідентифікуються як “суомалайне” (досл. “мешканці болот, вологої
низини”), є угрупованням із суомі, ємь і західної корели. У 1323 р. внаслідок
новгородського і шведського завоювань давня корела, саме як і територія її
розселення, остаточно розділяється на дві частини. Західна етнолінгвальна
єдність близько XII-XIII ст. виокремлюється як південно-східна гілка фінської
народності, прийнявши за основу власної групи діалектів давньокарельську
мову. Східна корела в етногенезі з плем’ям весь (пращури сучасних вепсів)
під впливом слов’янської культури еволюціонує у карельську народність
або карелів. На думку Г.М. Керта і Н.М. Мамонтової етнонім “кар’ялайне” є
однокореневим до фінського karja (“худоба”, “стадо”) або ж kari (“мілина”).
У першому випадку самоназву карелів слід трактувати як “скотарі”, у другому
– “мешканці мілинних земель” [4]. Д.В. Бубріх докладно обґрунтовує
балтійське походження родоплемінних назв прибалтійсько-фінських народів
[17]. Проводячи паралель між “Karjalaine” (“карели”) і “garja” (“гора”,
“ліс”), саме як і між “Häme” (“хаме” або “ємь”) і “žemee” (“земля”, “низина”),
російський лінгвіст визначає карелів як “верхових, східних суомі”,
ємь – як “низових, західних суомі”.
У межах карельської народності розрізнюють три територіальних угруповання,
що їх походження невід’ємно пов’язане із процесами міжетнічного
192