Вип. 26 (2011)

Петренко О.Д., Храбскова Д.М. ОБ'ЄКТИВНЕ І ПРЕСКРИПТИВНЕ В МОВНІЙ ЕВОЛЮЦІЇ
особистісних характеристик, яку складає “відчуття єдності зі своїм народом”.
Проблема розмежування категорій “свій” / “чужий” постає перед
людиною вже на початку процесу формування соціальних груп, ґрунтовно
розкривається в гуманітарній науковій думці, проте емпіричного змісту вона
набуває саме у мовознавстві. Мова є чи не найголовнішим показником самовизначення
особистості, її самоідентифікації у межах і воєдино із певним
етносом, народністю, нацією.
Кросс-культурний простір становить основоположну причину виникнення
труднощів із визначенням “своїх” одиниць як у повсякденному мовленні,
так і у самій мовній системі. Мовець вирішує такі труднощі, підсвідомо
звертаючись до етнокультурної традиції і генеалогічної мовної пам’яті тієї
чи іншої соціальної групи. Лінгвіст має керуватися лише законами наукового
світосприйняття. Отже розмежування мовних систем окреслюється
рамками концепції, яка приймає за базовий тільки один ключовий метод. У
межах теорії мовних контактів найбільш змістовним є застосування зіставноісторичного
методу, котрий передбачає дослідження різних за ступенем спорідненості
мовних систем на шляху до створення певного комунікативного
ареалу в процесі їх історичного співіснування.
Під комунікативним ареалом слід розуміти територію, на якій у специфічних
географічних умовах, за певних історичних обставин, під дією
об’єктивних і прескриптивних факторів сформувався єдиний полісистемний
мовний код екзоглосного соціального угруповання. Найчастіше, вказані
об'єднання виникають у містах контактування близькоспоріднених мов. На
думку М.С. Трубецького, вони становлять собою “безперервну ланку перехідних
діалектів, що схожа на райдугу” [14]. У такій ситуації значно ускладнюється
розмежування субсистемних формантів географічно контактуючих
мов, стаючи подекуди можливим лише у разі оприлюднення відповідних
законів та угод. Водночас завжди слід зважати на те, що кожна природна
мова за способом організації є відкритою системою. На цій підставі внутрішньомовні
процеси мають виключати її саморуйнування. Проблема встановлення
витоків походження і факторів руйнації мови є однією з найбільш обговорюваних
у мовознавстві, проте науковою новизною відрізняється підхід
щодо її вивчення у регіонах із перманентними конвергентно-дивергентними
лінгвістичними зсувами. Таким чином актуальне для лінгвістики і геополітики
питання про доцільність і межі втручання у мовні процеси, або ж
в узагальненому визначенні – про роль об’єктивного і прескриптивного в
мовній еволюції, знаходить свою відповідь на територіях природного співіснування
етнічно окреслених комунікативних кодів.
Одним із вельми цікавих у представленому дослідницькому вимірі
є прибалтійсько-біломорський комунікативний ареал. Регіон загальною
площею 288.037 кв. км [15] знаходиться у північно-західній частині Європейського
континенту у межах басейнів Балтійського і Білого морів.
191