Вип. 26 (2011)

Палівода У.Я. ПРОЯВИ ДВОЇСТОСТІ У КУЛЬТУРІ ТА МИСЛЕННІ НАРОДУ
звертає увагу на застаріле слово ‘двоїця’ (порівн. сучасне ‘троїця’), а також
на незвичну цілісність, що створюється святою парою двоїцею [4, 108]. Так,
дохристиянським субстратом слов’янського язичництва є пара богів Перун,
що керував на небі, і Велес, що панував на землі (вшановуються найбільше
приблизно у 8 – 10 ст. н. е.). Як літературну пам’ятку-доказ назвемо договір
971 р., у якому князь Святослав клявся іменами Перуна і Велеса. Ці божества
за уявленнями давніх слов’ян ділять ріки Дніпро і Волхов, пороги – це місце
їхньої битви. Вони існують у постійній боротьбі і протистоянні. “Зв’язок
Перун-Велес відомий і слов’янам, і балтам, тому зародження культу Перуна
варто віднести до періоду балто-слов’янської мовної спільності, тобто, як
мінімум, до І тис. до н. е. [15].”
Велес також згадується у парі з Мокош або Мокошою – за одними джерелами
– дружиною Велеса, за іншими – його другим втіленням, звідси і
чоловічі варіанти цього божества – Мокош, Мокос.
Ще одну пару богів зустрічаємо в язичницькому пантеоні слов’ян – Хорс
і Дажбог. Це сонячні небесні боги. У списку пантеону Володимира вони
навіть не розділені сполучником ‘і’, що дає деяким дослідникам підставу
ототожнювати ці божества. Просто Дажбог – це слов’янське ім’я, а Хорс –
іранське за походженням. Хорс уособлював місяць, а Дажбог – сонце.
Як дві взаємопов’язані частини цілого з абсолютно полярними значеннями
(позитивним і негативним) описувалися і зображувалися такі жіночі
божества як Доля і Недоля [15]. У балто-слов’янській міфології згадується
також пара Білобог-Чорнобог як втілення протиставлень ‘щастя-нещастя’,
‘білий-чорний’ і т.д. [11].
Ця традиція двоїстості, або скоріше прадавній світогляд перейшов на
раннє християнство. Наприклад, святі Кузьма і Дем’ян (≈ ІІІ – ІV ст. н. е.)
(у давньоруській мові ці імена надзвичайно рано почали об’єднуватися в
одне слово-поняття ‘Козьмодемьян’ або ‘Кузьмодемьян’; так ці святі називаються
у переліку свят у новгородській берестяній грамоті ХІ ст., так
само називаються у багатьох говірках відповідне свято і церкви на честь
цих святих [14]), а також святі-мученики Борис і Гліб (≈ Х – ХІ ст. н. е.),
архангели Гавриїл та Михаїл, правоверховні святі апостоли Петро і Павло (І
ст. н. е.) (цікавим тут також є той факт, що Петро розглядається як небесний
вартовий, що відкриває ключем ворота у Царство Небесне і впускає праведників;
у цьому його функції співпадають із функціями уже згадуваного
римського бога Януса).
Тобто, симетрія навколишнього світу переходить у мисленні людини в
культ двоїчності, парності, відображення якого ми спостерігаємо не тільки
в історичних джерелах, а й у мові.
Доказами цього окрім двоїни в граматиці є на лексично-композиційному
рівні, наприклад, часте вживання в українському (слов’янському) фольклорі
парних формул на зразок: ‘жили-були’, ‘видимо-невидимо’, ‘плакатиридати’,
‘сумує-плаче’, ‘сірі-бурі’, ‘річенька-водиченька’, ‘мед-пиво’,
173