Вип. 26 (2011)

Палівода У.Я. ПРОЯВИ ДВОЇСТОСТІ У КУЛЬТУРІ ТА МИСЛЕННІ НАРОДУ
Прояви архаїчного бінарного мислення зустрічаємо на різних рівнях
мови. Зупинімося на цьому конкретно.
Факт існування двоїни у багатьох індоєвропейських мовах (індоєвропейська
прамова, спільнослов’янська, давньоруська, давньогрецька мови,
діалекти литовської мови) на противагу сучасним однині та множині нерозривно
пов’язаний з еволюцією концептів ‘мало – багато’ та розвитком поняття
числа як такого. Дослідження І. В. Слободцової, присвячені розвитку понять
‘багато’ / ‘мало’ в німецькій мові, показують наприклад, що лексема viel вийшла
з *pelu – *filu зі значенням ‘два’ і, власне, смислова деривація пропонується
така: ‘два’ > ‘повний; цілий’ > ‘багато’ > ‘багато, дуже’. Тобто, число
‘два’ переростало у концепт ‘повноти, цілісності’ буття. Те, що у бінарному
протиставленні ‘багато’ / ‘мало’ перший концепт мав первісно більш питому
вагу, підтверджують статистичні дані на матеріалі лексики німецької мови,
які подає І. В. Слободцова: слово viel вживається частіше за слово wenig у
двн. текстах у 20 раз, у свн. – у 45 раз і вже у нвн. період частота вживання
даних лексем вирівнюється і wenig навіть трохи переважає viel у вживанні
[10]. Отже, бачимо, що значення ‘багато’ (а первісно, відповідно, – ‘два’)
переважало і граматична категорія числа цілком зрозуміло реалізовувалася
тоді у першу чергу у двоїні.
Численні праці О. Ф. Жолобова присвячені якраз дослідженню двоїни на
матеріалі старослов’янської мови, де це явище зберігалося найдовше – до ХІІІ
– ХІV ст. [4, 95] (а в старопольській до ХVІ – ХVІІ ст. [4, 8]). В українській
мові двоїна збереглася навіть до ХХ ст. (напр. дві руці́, дві нозі́, дві книзі,
дві рибі, дві дорозі, дві слові, дві вікні́, два рукава і т. д.) і була вилучена як
застаріла правописною реформою 1933 року [15]. Окрім української, серед
слов’янських, словенська, нижньолужицька та верхньолужицька мови зберегли
цю граматичну категорію [8]. У німецькій мові виявляються лише сліди
двоїни, функціонування якої належить до дописемного часу [6]. О.Ф. Жолобов
припускає, що “у балтійців і слов’ян тривале збереження двоїни
знаходить пряму паралель у тривалому збереженні старої індоєвропейської
ідеології [4, 95]”. “Двоїна могла утворитися тільки при вичленуванні, з одного
боку, парних позначень, а з іншого боку – лічильно-кількісного ряду, оскільки
сама ідея лічби виникає у результаті спроби аналізу антропометричного
простору, який має парно-симетричну будову. Двоїна спочатку, безперечно,
вживалася як символ ментальної сфери, в інакшому випадку – як вираження
числової лічби – вона не могла б виникнути, оскільки дана функція вичерпувалась
би у даному випадку лексичною експонентою. Втрата двоїною
символічної функції, як правило, приводить і до втрати самої субкатегорії [4,
14].” Отже, бачимо, що двоїна як мовне явище є символічним і відображає у
першу чергу ментальність людини. Це пов’язано передусім із сприйняттям
і відтворенням людиною навколишнього природного і космічного устрою.
Так, наприклад, дуальність соціальної організації та міфологічної картини
171