Вип. 26 (2011)

Нешко С.І. ДОСЛІДЖЕННЯ ЛЕКСИЧНИХ ОДИНИЦЬ ЗА ЇХ КОНОТАТИВНИМИ ТА ...
нікації [1]. Таким чином, І.В. Арнольд теж визнає денотацію і конотацію як
два складових компоненти складного значення слова.
На думку І.В. Арнольд, лексичні одиниці можуть викликати асоціації
стилістичного характеру, в словнику такі слова мають помітки: infml, fml, poet
і т. п. Нею визнається, що емоційне значення тісно пов’язане з денотацією
слова. Конотативно забарвлена лексика передає ставлення мовця до об’єкта
мовлення. До оцінного виду інформації належать слова з конотативним
значенням схвалення або несхвалення, а до конотації посилення відноситься
лексика емоційно-розмовного характеру. Основна мета вживання такої
лексики є посилення денотативного поняття [1, 48-50].
Фундаментом оцінки є порівняння, таким чином “оцінна шкала, яка слугує
засобом створення емотивно-оцінних значень слів і висловів, детермінує
не тільки ступінь наростання/спаду певних якостей, а ще й відображає певні
оцінні модифікації цієї якості, у вигляді квазістереотипа даної лінгвоспільноти”
[11, 49-50].
Установлення межі між денотацією і конотацією доцільно тільки гносеологічно;
у реальних мовленнєвих актах комунікації раціональний та емоційний
зміст важко відірвати одне від одного, бо наше мислення від природи
є раціонально-емоційним явищем і самі думки виникають на основі емоцій
і уявлень, тобто на базі першої сигнальної системи. Слово ж, яке належить,
як відомо, до другої сигнальної системи, не може існувати без своєї бази.
Повноцінна інтерпретація лексичної одиниці залежить від детального аналізу
як денотативного, так і конотативного змісту.
Оскільки термін денотація має чітке трактування тільки в логіці, ми
пропонуємо услід за Б. Расселом [10] таке визначення: клас всіх реально
існуючих предметів, для яких існує словоформа для їх правильної назви,
є буквальним (прямим) значенням. І.В. Арнольд вважає, що “в більшості
випадків денотативне значення є когнітивним: воно концептуалізує і
класифікує наше ставлення і ознайомлює слухача з об’єктом мовлення. Виконуючи
сигніфікативну та комунікативну функцію слова, денотація присутня
у кожному слові і може вважатись центральним фактором функціонування
мови” [1, 47]. Причина такого пріоритету в тому, що концептуальне значення
містить у собі комплекс співзначень і варіативний різновид. Для встановлення
змісту лексичної одиниці пропонується вивчити шість типів значення:
концептуальне, конотативне, соціальне, емоційне, відображаюче (рефлективне)
та тематичне. Ще О.О. Потебня вказував, що звуки пробуджують у
мовця ставлення до комплексу думок, які він сам для себе об ’ єктує [8]. При
цьому виявляється, що чуттєве сприйняття мовця і слухача – різні. Емоції,
як психологічні фактори, нероздільні з самою конотацією як лінгвістичним
явищем. Ми вважаємо, що конотативний зміст неможливо вивчати в межах
денотації. Ці поняття доповнюють одне одного й однаково сприяють
діахронічному розвитку слів і дериваційному процесу. Уже давно конотація
та денотація вийшли за межі логіки (свого первинного виникнення). Надалі
159