Вип. 26 (2011)

Записки з романо-германської філології. – ВИП. 26. – 2011 р.
«Власними» мовленнєвими характеристиками оперативних ролей «розсіяний»,
«неуважний» і «такий, що не поважає співрозмовника» є наступні:
а) пропуски мовленнєвих кроків, відповіді «невпопад» тощо:
б) «нерелевантні» паузи у діалозі, що спричинені заглибленням у себе,
у своє внутрішнє мовлення.
в) «підхоплення» останнього слова співрозмовника або відповідь питанням
на питання з метою «взяти паузу», зібратися з думками:
«Where were you yesterday?
«Yesterday? Were was I – let me see…» (14, 187).
г) використання непреференційних (з точки зору конверсаційного аналізу)
відповідей, які ігнорують максиму відношення / релевантності, оскільки
контекстуалізовані не стільки з мовленнєвим кроком співрозмовника, скільки
з досить дистанційованими фрагментами розмови, імліцитним змістом
попередніх реплік Герцога або з його внутрішніми монологами, віддзеркалюючи
таку категорійну характеристику комунікативної особистості цього
персонажу, як «інтуїція».
«If you can conquer your Hebrew puritanism…»
«Developing the psychology of a runaway slave» (14, 233).
Зокрема, у наведеному фрагменті діалогу між Герцогом і Рамоною
репліка першого співрозмовника є непрямим мовленнєвим актом з ілокутивною
силою поради. Відповідно, «релевантною» реакцією на такий
мовленнєвий крок має бути, згідно з порядком організації секвенцій з ініціюючим
висловленням-порадою, прийняття поради або її відхилення. У
будь-якому випадку відповідь на пораду (експліцитну або імпліковану) є
обов’язковою, що, з одного боку, обумовлено прототиповою структурою
організації секвенцій «порада – реакція на пораду» і, з іншого боку, паузою
як сильним місцем транзитивної релевантності. Проте відповідь Герцога не
є комунікативним збоєм у діалозі і не порушує його локальної зв’язності,
оскільки імлікатура на основі його висловлення («пуританізм тут ні до чого,
неможливо утекти від самого себе, якщо залежність – частина твоєї рабської
психології) контекстуалізована із попередніми репліками Герцога («I haven’t
been really independent» (14, 233) і, водночас, із його внутрішнім монологом,
у контексті якого здійснюється діалог.
Отже, якщо оперативна роль «несподіваний / дивак / загадковий» є
реалізацією такої складової категорійної ролі (за психологічним типом)
«професор / філософ-інтелектуал», як «ірраціональність», то рольова позиція
«розсіяний» («неуважний» і «такий, що не поважає співрозмовника»)
значною мірою співвідноситься з компонентами інтуїція (пор.: «схильні
думати водночас про кілько речей; друзі і колеги можуть звинуватити вас
у розсіяності» [7, 37] й інтроверсія (пор.: на відміну від екстравертів, інтроверти
можуть бути описані за допомогою таких ключових понять, як
«внутрішнє», «глибина», «задумливість» тощо [7, 37]. На підставі аналізу
106