Читайте також частину книжки (PDF). - Свобода

34 ПРОПАМЯТНА КНИГА
вчистив проповідь, кидаючи громами на українців, що посміли відлучитися
від польського костела, а при кінці проповіди підняв руки догори,
просячи в Бога: „Русіні бендон ставяць божніцен! Просьми Боґа,
жеби сен їм помєшали єнзикі як пши бабільонскєй вєжи".
Та не помогли заклинання: нарід діпняв свого („Свобода" ч. 45,
1897).
Живучи в таких обставинах, бідні наші іміґранти, що були
„чорним кретом у копальнях Пенсильвенії", вислали до старого
краю, як подає Діло з 1894 р. „дивне і наївне" письмо. Ось воно:
Ми тут, владико, зайшли самі, хоч незрячі. Але не зовсім ми ті
самі, що „в краю", бо до того щось нам бракує. Бракує нам Бога,
котрого ми розумілиб, котрого лиш по свому могли б чтити. Ти, владико,
отець нам і тут, бо отець української церкви, хоч ми з заходу
України, і не з твоєї дієцезії. Тож просимо: дай нам з краю духовних,
дай благословення на будову церков, хай на чужині маємо все, чим
свята наша Україна.
На те, як подає Діло, вислано зі Львова таку відповідь: Зложіть
перше гроші до банку. Ну, і український іміґрант зложив. А
коли це сталося, тоді львівський митрополит, пізніший кардинал
Сильвестер Сембратович, вислав до Америки о. Івана Волянського,
23
що, прибувши разом з дружиною, осів у містечку Шенандоа
в Пенсильвенії, де відправив на свято св. о. Николая, в четвер,
19 грудня 1884 p.. перше наше богослуження. Там зорганізував
першу українську парохію, як теж першу українську церкву
(в 1885 p.), якій надано назву св. Михайла.
Цю першу українську парохію можна вважати першим організаційним
завязком серед українського народу в Америці. Це
й підніс Михайло Павлик у своїй статті Русини в Америці, поміщеній
у ч. 1. львівського часопису Товариш з 1888 p., додаючи, що
таке твердження не є нічим дивним, бо „українська церква в Америці
відразу мусіла бути прибрана у всі світські культурні прикраси,
практиковані в Америці і в українських читальнях у Галичині",
й тому „годі її навіть рівняти з якоюнебудь церквою на цілій
Русі-Україні".
Заслугою о. Волянського було те, що й підніс пізніше редактор
Свободи о. Грушка, що він перший почав обїздити українські
оселі в Америці й заохочувати іміґрантів будувати свої церкви,
деб „могли почути і слово рідне і деб могли знайти розраду серця
23
о. Іван Волянський роджений 1867 р. в священичій родині в селі Ябюнові коло
Копичинець. В Америці був до 1889 р. В 1892 р. знов повернувсь, але остався недовго.
В 1896 р. їздив розсліджувати життя наших переселенців у Бразилії. Там у Ріо де Жанейро
померла йому жінка на жовту пропасницю. Подав обпшрні відомости про місцевости з убивчим
кліматом у Бразилії як осторогу, куди не треба їхати (Свобода, ч. 12, 1897). Підчас
української визвольної війни був місіонарем па Холмщині. Помер у 1928 р. як парох Дичкова,
повіт Тернопіль, Галичина.. Ближче про ймо діяльність:
І) Ювилейний Альманах Укр. греко-кат. Церкви. Філядельфія, 19S4, ст. 12-13.
II) о. К. Андрухович: 3 життя Русинів в Америці. Коломия, 1904.
III) Свобода, ч. 21, 1904, ст. 11. 14.